Гнучкість виробничого потенціалу підприємства

Гнучкість потенціалу підприємства – властивість підприємства переходити з одного працездатного функціонального стану в інший з мінімальними втратами і витратами при виконанні чергового завдання чи нової функції.

Необхідно виділити здатність виробничого потенціалу реагувати на зміну параметрів вихідної сировини і матеріалів, на зміну конструкторсько-технологічних характеристик продукції й обсягів її виробництва. Разом з тим можливості виробничого потенціалу залежать від здатності його елементів до саморозвитку, від рухливості зв’язків між ними, нарешті,від реакції на зовнішні впливи.

Правомірно сформулювати і відповідь на запитання: чи наявні можливості в промислового комплексу в цілому й у кожного окремо узятого підприємства для підвищення ступеня гнучкості?

Попередній аналіз стану і динаміки технічного розвитку значної кількості підприємств дозволяє виразити думку, що більшість з них, як, утім, і вся галузь (машинобудування) у цілому, такими можливостями володіють. Про це свідчить наступне.

По-перше, виробничий потенціал галузі досить великий. Він деформований, але не зруйнований. Виробничі потужності визнаються надлишковими майже на половині підприємств. Надлишковою ж визнана і наявність робочої сили на третині підприємств, що в цілому свідчить про перенагромадження як основного, так і перемінного капіталу в галузі, а також і про те, що довгостроковий характер цієї ситуації усвідомлюється на підприємствах.

По-друге, досить високий і науковий потенціал промисловості. Абсолютна більшість працівників галузі має великий запас досвіду, знань і навичок, що характерно, насамперед, для галузей оборонної промисловості. Наукові розробки в масштабах галузі за минулі десятиліття настільки значні і продуктивні, що при належному їхньому використанні можуть забезпечувати ефективний розвиток галузі ще багато років.

По-третє, наявність усіх видів великих, ще далеко не цілком використаних виробничих ресурсів, дає можливість широкого маневру в їхньому застосуванні, швидкій заміні одних ресурсів іншими, вибору найбільш сприятливих економічних районів для виробництва, швидкого нарощування виробничих потужностей з випуску продукції у відповідності з попитом.

В-четвертих, як показує аналіз, промисловість України не набагато уступає іншим розвинутим індустріальним за рівнем фондо- і енергооснащеності працівників, енергооснащеності основних виробничих фондів, наукоємності продукції й іншими характеристиками виробництва. Тенденція в цьому напрямку сприятлива і дозволяє сподіватися на подальший успішний розвиток виробничо-технічної бази, що забезпечить підвищення конкурентоспроможності і якості продукції, що випускається.

По-п’яте, з переходом на ринкові умови господарювання відпали тверді рамки, встановлювані для підприємств і регулюючі обсяги, кількість і якість, асортимент і номенклатуру виробленої продукції. Приватизовано власність. Підприємствами управляють акціонери чи підприємці. Розбуджено підприємницьку енергію, що привело до появи цілого класу ініціативних, сміливих, енергійних, активних, що вміють кваліфіковано організувати процес виробництва, людей, здатних вивести з кризи не тільки яке-небудь конкретне підприємство, але й економіку країни в цілому. Нарешті, величезне значення має моральний клімат у країні, підтримка населенням усіх прогресивних починань, спрямованих на вихід промисловості з кризи і завоювання спочатку загублених, а потім і нових позицій.

Оскільки елементи виробничого потенціалу підприємства завжди “працюють” разом, то можливий як їх спільний, так і відособлений вимір. Спільна оцінка елементів дозволяє визначити величину потенціалу. Однак цей метод не дає уявлення про розміри окремих його елементів і тим самим позбавляє можливості підвищення ефективності формування і використання виробничого потенціалу за рахунок маневрування його зі структурою. Відособлений вимір елементів виробничого потенціалу позбавлений цих недоліків.

Різні види гнучкості знаходяться в складних взаємозалежностях, що здебільшого не є прямими. Тому досягнення максимальних результатів можливе при виборі оптимального ступеня гнучкості системи з обліком усіх факторів, що впливають на неї. Машини й устаткування мають широкий діапазон характеристик гнучкості і, отже, її обмежень. Якпоказує практика, вони наростають з підвищенням складності засобів праці.

Перша група гнучкості – тверда технологія виробництва, при якій технологічне устаткування призначене для виготовлення однієї деталі.

Друга група, – технологія виробництва, що перебудовується, при цьому устаткування при заміні окремих його компонентів чи зміні компонування може використовуватися для виготовлення нового виробу чи строго фіксованої групи виробів.

Третя група, – переналагоджувані технологічні процеси і відповідне устаткування, призначене для одночасного випуску групи деталей.

Четверта група гнучкості – гнучка технологія виробництва й устаткування, пристосовані для високого рівня автоматизації.

Третя і четверта групи називаються також програмувальними, тобто при переході з одного об’єкта виробництва на інший міняються порядок і програма дій.

Крім того, “ступінь гнучкості” іноді характеризують виробничим потенціалом, вираженим кількістю затрачуваного часу і кількістю необхідних додаткових витрат при переході на випуск нової номенклатури деталей, а також розмаїтістю цієї номенклатури і розрізняють два види гнучкості: тактичну (короткострокову) і стратегічну (довгострокову). Перша характеризується обсягом зусиль і засобів, необхідних для переходу з виробництва одного виду деталей на інший відповідно до поточної виробничої програми; друга – повним обсягом заходів, необхідних для перекладу виробництва на випуск нової продукції при зміні виробничої програми, і тими кількісними і якісними змінами виробничих потужностей, що при цьому вимагаються.

Неважко бачити, що всі розглянуті показники гнучкості виробництва стосуються головним чином технологічних виробничих систем типу гнучкого автоматизованого виробництва (ГАВ) і т.п. їхня гнучкість, безперечно, впливає на мобільність підприємства, але не може її характеризувати в цілому. Крім того, показники гнучкості, як правило, виміряються у відносних величинах. У такому вигляді вони зручні для порівняння систем і в прогнозуванні тенденцій їхнього розвитку. У той же час використання відносних показників у якості першої і неодмінної умови приводить до встановлення критерію чи граничного значення гнучкості, визначення яких завжди поєднано з практично нерозв’язуваними складностями.