Соціальний захист населення в умовах переходу України до ринку

В умовах переходу до ринкової економіки розвивається ряд негативних явищ, які зумовили розшарування суспільства за рівнем доходів і зниження життєвого рівня більшості населення. За межею бідності опинилися пенсіонери і значна частина працездатного населення. Цим зумовлюється необхідність соціального захисту.

Суть захисту полягає в стримуванні падіння життєвого рівня населення, зокрема тих соціальних груп, рівень доходів яких знизився нижче від рівня бідності. Соціальний захист — це передусім проблема соціальної справедливості, забезпечення нормального розвитку економіки. Він не зводиться до перерозподілу доходів, а вимагає проведення заходів, які запобігали б розвиткові негативних явищ в економіці, зниженню життєвого рівня та надмірній диференціації доходів.

Ринкова економіка функціонує на основі жорстких економічних законів. Підприємство в умовах ринкової економіки не буде тримати зайвих робітників. Нерентабельне підприємство не може розраховувати на дотації з боку держави. Воно стає банкрутом, а працівники залишаються без роботи.

Тому перехід до ринкової економіки передбачає створення специфічної системи захисту громадян. Вона має забезпечувати максимальну нейтралізацію багатьох негативних наслідків переходу до ринкової економіки. Держава повинна забезпечити відновлення роботи підприємств, не допускати розкрадання державного майна і коштів та вивезення їх за кордон; не допускати несправедливої приватизації; прийняти справедливі закони про пенсії; не допускати "зрівнялівки" ні в заробітній платі, ні в пенсіях, а також надмірного, нічим не обґрунтованого, розриву в них; повинна вживати заходів для створення робочих місць і підвищення рівня зайнятості. Право на соціальний захист громадян України гарантовано Конституцією.

Одним із важливих елементів соціального захисту населення є соціальне страхування, яке включає пенсійне, медичне страхування та страхування від нещасних випадків. Воно здійснюється шляхом відрахування від заробітної плати і прибутків підприємств певних коштів. Умови відрахувань на соціальне страхування та умови страхових виплат у різних країнах різні.

Важливим елементом соціального страхування є також пенсійне забезпечення. Кількість пенсіонерів в Україні постійно зростає. І в пенсійному забезпеченні виник ряд проблем: низький рівень пенсій; розмір пенсій не відповідає внеску в пенсійний фонд протягом працездатного періоду. Працівники деяких галузей мають невиправдані переваги та пільги в пенсійному забезпеченні, а серед інших існує невиправдана "зрівнялівка". Усе це зумовило необхідність проведення пенсійної реформи.

3.8. Економічне зростання і його фактори 3.8.1. Економічне зростання, його показники і значення Ринкова економіка розвивається циклічно. Однак, незважаючи на те, що економічне зростання переривається спадами, переважає зростання. Економічне зростання проявляється в тому, що збільшується виробництво ВНП і національного доходу, зростає зайнятість населення в суспільному виробництві. Але за інтенсивного типу зростання кількість працівників може не збільшуватись, а навіть зменшуватись. Тут зростання відбувається за рахунок упровадження науково-технічного прогресу. Економічне зростання вимірюється двома способами (рис. 3.33): 1) збільшенням загального обсягу реального ВНП або НД в цілому і в розрахунку на душу населення протягом певного часу (за рік); у грошових показниках; 2) збільшенням ВНП чи НД в розрахунку на душу населення в процентах, тобто темпами приросту. Якщо немає зростання вказаних економічних показників у розрахунку на душу населення, то таке зростання не забезпечує підвищення життєвого рівня населення. При застосуванні обох способів економічне зростання вимірюється річними темпами в процентах. Наприклад, якщо ВНП одного року становив 200 млрд. грн. а наступного — 210 млрд., то темп зростання становитиме Економісти часто занепокоєні навіть при незначному зниженні темпів зростання, бо від темпів залежить збільшення реального обсягу ВНП. Так, при річному темпі зростання 2% ВНП подвоюється через 35 років, а при 4% — за 18 років. Економічне зростання є важливим народногосподарським завданням. Значення його очевидне. Збільшення ВНП в розрахунку на душу населення забезпечує підвищення рівня життя. Економіка, яка зростає, дає можливість задовольняти нові потреби й вирішувати економічні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Чим більший приріст ВНП, тим більша частка його може використовуватися для повнішого задоволення наявних потреб або для розробки нових програм, створення кращих умов для здобування освіти, медичного обслуговування, підвищення зарплати, пенсій і так далі. Рис. 3.33. Економічне зростання і методи його вимірювання Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний (рис. 3.34). Екстенсивний тип полягає в тому, що збільшення обсягу виробництва досягається в основному за рахунок залучення у виробництво додаткових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів при незмінній продуктивній силі праці. Інтенсивний тип має місце тоді, коли збільшення обсягу виробництва відбувається за рахунок раціонального використання всіх видів ресурсів. Воно пов'язане з упровадженням нових технологій і підвищенням продуктивності праці. Це означає, що зменшуються затрати ресурсів на виробництво одиниці продукції. Деякі економісти виділяють третій тип економічного зростання — детенсивний. В умовах детенсивного зростання затрати ресурсів на виробництво одиниці продукції збільшуються, бо вони використовуються нераціонально. Екстенсивний характер розвитку економіки мав місце в СРСР у період 30—60-х років. А в період 80—90-х років мав місце детенсивний характер розвитку. Рис. 3.34. Типи і фактори економічного зростання 3.8.2. Фактори економічного зростання Економічне зростання — це багатофакторний суперечливий процес, боно залежить від багатьох факторів. До основних чинників зростання переважно відносять такі: — працю (кількість і якість трудових ресурсів); — землю (кількість і якість природних ресурсів); — капітал (капіталовкладення або інвестиції) з урахуванням технічного рівня засобів виробництва, який забезпечується науково-технічним прогресом; — підприємницькі здібності. їх розуміють не тільки як господарську діяльність підприємців, а й як господарський механізм, який може сприяти або гальмувати економічний розвиток (рис. 3.35). Рис. 3.35. Основні фактори економічного зростання Фактори економічного зростання тісно взаємопов'язані і переплетені. Так, наприклад, праця є високопродуктивною, якщо робітники використовують сучасне обладнання і матеріали під керівництвом здібних підприємців в умовах добре налагодженого господарського механізму. Залежно від характеру зростання фактори зростання поділяють на дві групи — екстенсивні та інтенсивні. До екстенсивних факторів належать: — збільшення обсягу інвестицій при наявному рівні техніки; — збільшення кількості працівників; — збільшення обсягу використовуваної сировини, матеріалів, палива. До інтенсивних факторів належать: — прискорення науково-технічного прогресу (упровадження нової техніки і технологій шляхом оновлення основного капіталу); — підвищення кваліфікації працівників; — поліпшення використання основних і оборотних фондів; — поліпшення організації виробництва. Використання екстенсивних факторів мало місце в минулому, коли був високий приріст робочої сили і значна кількість населення, особливо жінок, не була задіяна в суспільному виробництві. У другій половині XX ст. приріст робочої сили в розвинутих країнах суттєво знизився, а в деяких кількість населення навіть зменшувалась. Так, в Україні в 90-х роках кількість населення зменшилася більше, ніж на 2 млн чоловік. Поступово вичерпувалися найбільш доступні джерела корисних копалин, особливо енергетичних ресурсів. Зменшення кількості людських і матеріальних ресурсів зумовило перехід до інтенсифікації розвитку економіки, який повинен забезпечити економне раціональне використання ресурсів, підвищення ефективності виробництва і збільшення реального обсягу валового національного продукту. У сучасних умовах найважливішим чинником, який забезпечує зростання виробництва реального ВНП є підвищення продуктивності праці. Воно залежить від таких факторіє: — технічного прогресу; — затрат капіталу; — освіти і професійної підготовки працівників; — економії, зумовленої масштабами виробництв; — покращення розподілу ресурсів, організації виробництва та інших чинників. Дослідження багатьох економістів показали, що підвищення продуктивності праці чинить значно більший вплив на зростання реального ВНП, ніж збільшення кількості працівників. Але підвищити продуктивність праці досить складно. Це досягається завдяки впровадженню технічного прогресу, зростанню фондоозброєності, підвищенню кваліфікації працівників та деяких інших факторів.