Пастки, загрози і межі демократії.

Ставлення до демократії є своєрідним індикатором скерованості тієї чи іншої політичної сили, тому мало хто наважується відверто нехтувати демократією. Саме тому можна зустріти безліч імітацій і підробок під демократію. Опоненти демократії використовують нею ж створені можливості для послаблення демократичного потенціалу суспільства.

Але було б неправильно говорити про все це тільки як про «викривлення» і «збочення» якихось «істинних» форм демократії. Треба навчитись бачити у недоліках будь-якого явища продовження відповідних достоїнств.

Так, участь народу надає демократичним формам популістського, поверхневого і «вульгарного» характеру. Як кажуть, дуже часто народ обирає не кращих, а таких, який він сам. Народ не можна ідеалізувати.

Однією з складних, «невидимих» загроз реальній демократії є представництво — передача важелів влади від народу до його «обранців». Дуже часто трапляється так, що виборці після завершення голосування вважають, що їхня «участь у політиці» на цьому припинилася і що треба чекати наступних виборів. Це створює передумову для відокремлення народних представників від народу, які починають вважати його лише «одноразовим» засобом здобуття реальної влади.

Звідси витікає проблемазабезпечення реального народовладдя та запобігання маніпуляцій з боку владних структур, які впливають на спроможність громади виражати та реалізовувати «загальну політичну волю». Відомо, що прихід до влади фашистської партії на чолі з А. Гітлером відбувся начебто за умов народної участі - на виборах за цю політичну силу проголосувало більше 90 % виборців. Сьогодні ми зрозуміємо, що то був результат вдалого маніпулювання народом.

Вади і недоліки демократії дають змогу досить легко її імітувати. Імітативна, маніпулятивна або псевдодемократія покликана маскувати авторитарний режим, і створювати враження, немов би то народ насправді є джерелом влади і підтримує той чи інший існуючий режим. Крайнощі маніпулятивної демократії виявляються в таких потворних формах, як голосування під дулами автоматів, відвертий шантаж і залякування виборців, підкуп та інші форми фабрикування волі громадян.

Багато маніпуляцій і зловживань приховано в «машині голосування». Вміла організація обговорення і вдало побудована технологія голосування дає змогу крок за кроком втілити таке рішення, яке категорично неможливо провести під час відвертого і чесного голосування. Деякі науковці слушно зауважують щодо наявності механізму маніпулювання свідомістю громадян як засобами «політичної релігії», так і «політичного менеджменту». Адже найсучасніші і найновітніші політичні технології та PR-акції мають на меті лише одне — схилити умонастрої і симпатії широких верств населення на свій бік на термін виборчих кампаній. Політичні технології не розвивають політичне мислення виборців взагалі, вони засновані на психологічній привабливості коротких гасел. Отже, по-справжньому демократичний процес завжди непередбачуваний і необов’язково гарантує прийняття найбільш розумних і доцільних рішень.

Демократія як жодна інша політична форма, несе у собі ризик і невизначеність. Як в умовах ринку не завжди виграє підприємець, що пропонує найкорисніший для споживача товар, так і в умовах демократії на виборах часто виграють не найбільш гідні особи, а інколи і відверті пройдисвіти. Нерідко послідовне дотримання процедур демократії виглядає «знущанням над здоровим глуздом», абсурдом. Скажімо, парламентські слухання можуть тривати годинами, днями і тижнями, і пересічний громадянин починає вважати усе це «безглуздою говорильнею». Він починає прагнути «простих і ефективних рішень», твердої влади, і ладен підтримати будь-якого нового диктатора, який обіцяє легке розв’язання усіх проблем А отже, демократії можуть загрожувати самі…громадяни.

За умов демократії не виключені такі явища як зловживання і корупція. Але розвиток громадянського суспільства сприяє обмеженню масштабів зловживань, переслідуванню можновладних злочинців (які в умовах інших режимів ніколи б не постали перед судом) згідно із законом.

Таким чином, при здійсненні демократії слід зважати на низку загроз реальному народовладдю у вигляді інституту представництва, абсентеїзму (індеферентності виборців), маніпулювання волею народу, "тиранії мас". Протистояти таким загрозам може громадянське суспільство, яке передбачає доволі високий рівень громадянської демократичної культури.

Демократія не є засобом розв’язання усіх проблем життя. Є такі сфери, де повинна домінувати обізнаність і компетентність, а іноді - жорстка і конкретна воля однієї особи. Тому толерантність до недемократичних установ часто виступає як умова виживання демократичного уряду. Жодної демократії не може бути за надзвичайних ситуацій, коли треба блискавично прийняти і здійснити рішення, від якого залежить життя і безпека людей. такі ситуації передбачені в конституціях і законодавстві усіх демократичних країн. В будь-якому випадку треба погодитися, що надзвичайний стан є станом тимчасовим і обмеженим, після якого відновлення нормального способу існування є необхідністю.

Демократичні рішення мінімізуються в умовах, колі треба чітко визначити конкретну особу, яка несе управлінську або фінансову відповідальність. Зокрема це стосується економічної сфери. Складно вимагати демократичності і відкритості банківської діяльності. Сучасне виробництво також побудоване як жорстка ієрархія, де віддаються однозначні наказ із гори донизу і передбачається чітке їх виконання, хоча пересічні робітники можуть залучатися до обговорення тих чи інших питань поліпшення процесу виробництва ( і це практично завжди сприяє вдосконаленню роботи). Таким же обмеженим у своїй демократичності є процеси освіти і виховання. Якщо, наприклад, надати надмірну свободу учню, то він, не виключено, намагатиметься мінімізувати своє навантаження. Неможлива демократія у воєнізованих формуваннях, де життєвонеобхідним є чітке і беззаперечне виконання наказів начальників.

Нічим не обмежена демократія перестає бути справжньою демократією і перетворюється на суспільний безлад, що тягне за собою злочинність, руйнацію та інші небезпеки.

Отже, здебільшого демократичні засоби і процедури прийнятні і результативні під час формулювання проблеми, вироблення рішення і визначення параметрів його реалізації. Коли ж йдеться про конкретику управління, про виконавчу дисципліну і «тактику», то жорсткість і конкретність стають на місце невизначеності і багатоманітності. За демократії людина є господарем ще не прийнятого рішення, а щодо прийнятого, вона залишається слухняним виконавцем.