Основні положення міжнародної конвенції «Про спрощення та гармонізацію митних процедур» (конвенція Кіото).

У сучасних умовах глобалізації та інтернаціоналізації, розширення міжнародних зв’язків кожна країна прагне до гармонізації та стандартизації митних процедур. Але перед країнами світу постає проблема – недостатньо розвинене національне законодавство і відсутність світових стандартів. Тому ВМО працює над розробкою та доведенням до країн-членів міжнародних стандартів у галузі спрощення митної діяльності.

Особливе місце серед усіх стандартів належить Міжнародній конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур від 1973 р. (Конвенція Кіото), яку разом з її численними Додатками можна вважати певним кодексом поведінки держав у митних відносинах.

Розроблена під егідою Ради митного співробітництва, вона складається з 19 статей основного тексту і 31 Додатка, які є невід’ємною складовою даної Конвенції, а фактично деякі з них за характером і значенням прирівнюються до окремих самостійних конвенцій.

Ця Конвенція охоплює всі питання митного оформлення та митних процедур.

Рада ВМО прийняла у 1999 р. нову редакцію даної Конвенції з метою модернізації митних процедур для їх ефективного використання міжнародною торгівлею у ХХІ ст. До Кіотської конвенції Україна приєдналася у 2006 р. Тобто держава, що приєднується до Кіотської конвенції, повинна, тим самим, взяти на себе зобов'язання додержуватися всіх правил, визначених Конвенцією.

За своєю структурою Конвенція є систематизованим набором правил, складається з основної частини, Загального додатка та Спеціальних додатків.

Загальний додаток - система положень, що застосовуються до усіх митних правил і процедур, згаданих у цій Конвенції;

Спеціальний додаток - система положень, що застосовуються до одного чи декількох митних правил та процедур, згаданих у цій Конвенції;

Загальний додатокскладається, як правило, з розділів імістить:

- визначення;

- стандартні правила;

- стандартні правила з перехідним періодом.

Спеціальний додаток складається, як правило, з розділів і містить:

- визначення;

- стандартні правила;

- рекомендовані правила.

Стандартне правило фактично є положенням, застосування якого визнається необхідним для досягнення гармонізації та спрощення митних правил і процедур.

Рекомендоване правило – положення Спеціального додатка, визнане таким, що сприяє досягненню мети гармонізації та спрощення митних правил і процедур, якомога ширше застосування якого вважається бажаним.

2. Стандартні правила митного оформлення та митного контролю.

Основні положення Загального додатку

Загальний додаток містить 10 розділів:

- загальні положення

- визначення понять

- митне оформлення та інші митні формальності

- мита та податки

- гарантії

- митний контроль

- застосування інформаційних технологій

- відносини між митною службою та третіми сторонами

- інформація, рішення та розпорядження митної служби

- оскарження з митних питань

Наприклад, у розділі «Визначення понять» наводяться основні визначення, які стосуються митної справи та митних процедур взагалі.

Зокрема:

митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку;

Наприклад, розділ “Митний контроль” чітко визначає основні принципи митного контролю: його обов’язковість щодо всіх транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, при одночасній мінімізації митних формальностей, а також удосконалення митного контролю за рахунок використання системи управління ризиками, митного пост-аудиту, співробітництва митних адміністрацій інших країн і співробітництва з бізнесом та використання інформаційних технологій.

Це відображено в таких Стандартних правилах:

6.1. Стандартне правило

Усі товари, в тому числі транспортні засоби, які ввозяться на митну територію чи вивозяться з неї, незалежно від того, чи обкладаються вони митами та податками, підлягають митному контролю.

6.2. Стандартне правило

Митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

6.3. Стандартне правило

При застосуванні митного контролю використовується система управління ризиками.

6.4. Стандартне правило

Митна служба застосовує метод аналізу ризиків для визначення осіб та товарів, в тому числі транспортних засобів, що підлягають перевірці, та ступеня такої перевірки.

6.5. Стандартне правило

Для підтримки системи управління ризиками, митна служба приймає стратегію, яка базується на системі засобів оцінки імовірності недотримання законодавства.

6.6. Стандартне правило

Система митного контролю містить у собі контроль на основі методів аудиту.

6.7. Стандартне правило

Митна служба прагне до співробітництва з іншими митними службами та укладення угод про взаємну допомогу з метою вдосконалення митного контролю.

6.8. Стандартне правило

Митна служба прагне до співробітництва з учасниками зовнішньої торгівлі та укладення меморандумів про взаєморозуміння з метою вдосконалення митного контролю.

6.9. Стандартне правило з перехідним терміном

Митна служба, наскільки це максимально можливо, використовує інформаційні технології та засоби електронних комунікацій для вдосконалення митного контролю.

6.10. Стандартне правило

Митна служба оцінює системи електронних комунікацій учасників зовнішньої торгівлі, якщо такі системи впливають на проведення митних операцій, для забезпечення їхньої відповідності вимогам митної служби.

Наприклад, в розділі «Митне оформлення та інші митні формальності» Стандартне правило 3.11, яке стосується змісту митної декларації: Зміст декларації на товари визначається митною службою. Письмова форма декларації на товари повинна відповідати типовій формі ООН.

У разі застосування автоматизованого митного оформлення формат декларації на товари, яка подається електронним способом, базується на міжнародних стандартах електронного обміну даними, як це передбачено Рекомендаціями Ради митного співробітництва з інформаційних технологій.

Спеціальні додатки Кіотської конвенції:

Наприклад, це такі додатки:

• додаток A. Надходження товарів на митну територію.

• додаток B. Імпортування.

• додаток C. Експортування.

• додаток D. Митні склади та вільні митні зони.

• додаток E. Транзит.

• додаток F. Переробка.

• додаток G. Тимчасовий ввіз.

• додаток H. Митні правопорушення.

• додаток J. Пасажири, поштові відправлення.

• додаток K. Визначення країни походження товарів.

Наприклад, додаток В «Імпортування» містить:

- визначення "випуск для вільного обігу" - митний режим, який передбачає, що ввезені товари отримують статус товарів у вільному обігу на митній території після сплати всіх необхідних ввізних мит та податків та виконання всіх необхідних митних формальностей;

- Стандартне правило: Національне законодавство визначає перелік випадків, коли надається звільнення від ввізних мит та податків;

- Рекомендоване правило: Звільнення від ввізних мит та податків, а також заборон та обмежень економічного характеру повинне надаватися стосовно перерахованих нижче товарів на зазначених умовах, а також за дотримання всіх інших вимог, передбачених національним законодавством для надання такого звільнення:

а)лікувальні препарати людського походження, реактиви для визначення груп крові та тканини, у тих випадках, коли вони призначені для організацій або лабораторій, визначених компетентними органами;

f) товари, такі, як продукти харчування, медикаменти, одяг та ковдри, що надсилаються в дарунок уповноваженій благодійній чи філантропічній організації для безкоштовної роздачі нужденним цією організацією чи під її контролем;

k) предмети релігійного культу.

На даний час до Кіотської конвенції приєднались 67держав, в тому числі такі провідні країни світу як: США, Канада, Японія Австралія, Китай, держави Європейського союзу та інші. З країн СНД до неї вже приєднались Казахстан, Азербайджан, Україна та Російська Федерація. Приєднавшись до Кіотської конвенції будь-яка держава світу, відповідно до ст.13 Конвенції, повинна запровадити Стандартні правила Загального додатку, Спеціальних додатків та їхніх розділів не пізніше ніж через 36 місяців після набрання ними чинності. Тим самим держава, що приєдналася, бере на себе міжнародні зобов’язання по запровадженню положень конвенції на національному рівні.

Однак положення Кіотської конвенції часто встановлюють неприйняті для держав на даному етапі їх економічного та технічного розвитку стандарти у зв’язку з недостатнім технічним, правовим та матеріальним забезпеченням для їх реалізації. Саме цим пояснюється той факт, що з 174 держав-учасниць Всесвітньої митної організації до Кіотської конвенції приєдналося лише 67 держав.

Аналіз показує, що Конвенція Кіото сприяє спрощенню торгівлі шляхом послідовного застосування таких принципів: стандартизація і спрощення митних процедур; безперервний розвиток і вдосконалення технологій митного контролю; максимальне використання інформаційних технологій; зближення норм митного регулювання та інтересів світової торгівлі.

3. Сутність, цілі та принципи Рамкових стандартів.

На сучасному етапі міжнародна торгівля розвивається дуже швидкими темпами. Тому головним завданням митних адміністрацій є недопущення серйозного пошкодження економік країн терористичними злочинами. ВМО спрямовує всі свої зусилля на розробку і запровадження різноманітних програм та конвенцій з метою сприяння співробітництву між митними адміністраціями та спрощення і гармонізації процедур митного оформлення.Митні адміністрацій світу повинні серйозно поставитись до цих заходів і зробити все можливе для застосування їх на практиці.

Проте зростання загроз міжнародного тероризму показало, що світ став більш небезпечним, але оскільки кордони закрити неможливо і небажано, то виникла необхідність в механізмі, який би поєднував заходи сприяння світовій торгівлі із заходами щодо забезпечення безпеки переміщення торговельних потоків.

Не менш важлива інформаційна, економічна, фінансова безпека, яка є ефективним інструментом у боротьбі проти легалізації злочинних доходів і фінансування тероризму. Протистояти транснаціональній злочинності можна лише при тісній взаємодії митних адміністрацій різних країн.

Головним ініціатором розробки і прийняття стандартів безпеки виступали США, аргументуючи це необхідністю зміни підходів до тероризму як нового виклику XXI ст. Саме під час роботи 105/106 сесії Ради ВМО 24 червня 2005 р. представниками митних адміністрацій усіх на той час 166 держав – членів ВМО було схвалено Рамкові стандарти безпеки та сприяння світовій торгівлі. Ці стандарти базуються на таких чотирьох принципах:

стандарти передбачають гармонізацію вимог щодо попереднього електронного повідомлення про вантаж при вхідних, вихідних і транзитних відправленнях;

всі країни, що приєдналися до Рамкових стандартів, беруть на себе зобов’язання послідовно підходити до питань управління ризиками з метою вирішення питань безпеки;

рамкові стандарти вимагають, щоб за обґрунтованим запитом приймаючої сторони, який ґрунтується на методиці зіставлення та аналізу ризиків, митні адміністрації направляючої сторони здійснювала огляд контейнерів та вантажів підвищеного ризику при експорті, бажано з використанням неруйнівної апаратури, такої як габаритні рентген-апарати і детектори радіації;

у Рамкових стандартах визначаються пільги, що надаватимуться митними адміністраціями компаніям у разі дотримання ними мінімальних стандартів безпеки міжнародної мережі постачання товарів та використання ефективних методів роботи.

Рамкові стандарти “тримаються на двох опорах”:

- системі угод між митними адміністраціями;

- партнерських відносинах між митними адміністраціями і підприємницьким співтовариством.

За планами розробників документів, бізнес і митниця тісно співпрацюватимуть. Це означає, що митна адміністрація співпрацюватиме тільки з акцептованими фірмами, тобто з тими з них, що будуть мати статус “партнера по безпеці”. Щоб ним стати, необхідно провести цілий комплекс заходів: щодо безпеки території, де перевантажуються вантажі, інформаційної безпеки фірми, аж до перевірки надійності співробітників.

Міжнародний процес модернізації митної справи торкнувся і нашої країни. Прийняття Рамкових стандартів ВМО та приєднання до Конвенції Кіото стало новою точкою відліку в розвитку митної справи в Україні.

Усього ВМО розробила 17 стандартів, об’єднаних у дві групи: одинадцять стосуються взаємин між митними адміністраціями різних країн, шість стандартів – взаємин між митними адміністраціями і бізнесом .

4. Співробітництво між митними адміністраціями, між митною адміністрацією і бізнесом.

Перша опора «митниця – митниця» включає такі стандарти:

1. Комплексне управління глобальною мережею поставок товарів.

2. Право огляду вантажу.

3. Використання сучасних технологій в оглядовому обладнанні.

4. Система управління ризиками.

5. Вантаж чи контейнер підвищеного ризику.

6. Попередня електронна інформація.

7. Цільовий відбір і комунікація.

8. Показники ефективності.

9. Оцінка безпеки.

10. Морально-етичні якості персоналу.

11. Огляд з метою безпеки при відправленні.

Друга опора «митниця-бізнес» включає такі стандарти:

1. Партнерство.

2. Безпека.

3. Надання повноважень.

4. Технологія.

5. Комунікація.

6. Спрощення.

Стандарт “Комплексне управління глобальною мережею поставок товарів” складається з трьох груп вимог:

Ø засоби загального контролю (митний контроль, оцінка ризику, пломбування, контроль при відправленні, уніфікована ідентифікація відправлень);

Ø надання відомостей (попередня імпортна електронна декларація, попередня експортна електронна декларація, терміни, концепція «єдиного вікна», обмін інформацією щодо вантажних партій підвищеного ризику);

Ø уповноважена мережа поставок товарів (уповноважені економічні оператори, система спрощення для уповноваженої мережі поставок)..

У системі комплексного митного контролю власне митний контроль та оцінка ризиків з метою забезпечення безпеки являють собою постійний спільний процес, що починається з моменту підготовки вантажів експортером до відправлення з постійною перевіркою цілісності вантажів при недопущенні непотрібного дублювання засобів контролю. Для цього митні служби повинні домовитися про узгоджені стандарти контролю та управління ризиками, обмін розвідувальними даними і даними профілювання ризиків, а також даними з урахуванням роботи, проведеної в контексті Глобальної інформаційно-розвідувальної стратегії ВМО. До засобів загального контролю стандарт відносить оцінку ризику, митний контроль при відправленні, пломбування, уніфіковану ідентифікацію відправлень.

На виконання вимог стандарту митниця відправлення повинна зробити всі необхідні кроки для забезпечення ідентифікації відправлення та виявлення будь-якого несанкціонованого втручання в мережу постачання товарів.

Митні адміністрації повинні виконувати рекомендації ВМО щодо уніфікованої ідентифікації відправки.

При експорті експортер або його брокер повинен завчасно подати митним адміністраціям електронну вантажну експортну декларацію, до того, як вантаж завантажений на транспортний засіб чи в контейнер.

При імпорті імпортер або його брокер повинен завчасно подати митним адміністраціям електронну вантажну імпортну декларацію, до того, як вантаж, транспортний засіб чи в контейнер прибув у перший митний пункт.

З метою оцінки ризиків і спрощення випуску, будучи складовими частинами комплексної мережі митного контролю, митні адміністрації, територією яких проходить мережа поставок товарів, повинні мати можливість обміну даними між митними адміністраціями, зокрема щодо вантажів підвищеного ризику. Митні адміністрації повинні забезпечувати, щоб їхні інформаційні системи були функціонально сумісними і базувалися на відкритих стандартах. З цією метою митні служби мають використовувати “модель митних даних” ВМО, яка визначає максимальний набір даних для здійснення експортних та імпортних формальностей.

Рекомендується розробляти угоди про співробітництво між митними адміністраціями та іншими державними відомствами, пов’язаними з міжнародною торгівлею, з метою спрощення безперешкодної передачі даних про міжнародну торгівлю (концепція “єдиного вікна”) та обміну розвідувальними даними щодо можливих ризиків як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Уповноважена мережа поставок має такі складові: уповноважені економічні оператори; система спрощення митних процедур для уповноваженої мережі поставок. Уповноважені економічні оператори (УЕО), які відповідають установленим митними адміністраціями критеріям, повинні мати право брати участь у спрощених і прискорених процедурах за умови надання мінімальної інформації.

Концепція “уповноваженої мережі постачання товарів” передбачає, що митна адміністрація підтверджує дотримання всіма учасниками даної торгової операції встановлених стандартів безпечної поведінки з вантажами та відповідною інформацією.

Стосовно вантажних партій, що проходять від місця походження до пункту призначення, повинні застосовуватися комплексні спрощені процедури перетину кордону, згідно з якими при експорті й імпорті буде вимагатися лише одна спрощена декларація з мінімумом інформації.

Стандарт “Право огляду вантажу” наголошує, що митна адміністрація повинна мати право оглядати вантаж походженням з країни, яку залишає, проходить транзитом або перевантажується на території країни. Для перевірки законності переміщення транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України митний орган має право на проведення їх огляду.

Стандарт “Сучасне обладнання для інспектування вантажів” вимагає наявності обладнання для неруйнівного огляду і детекторів виявлення радіації, які слід застосовувати для проведення оглядів згідно з оцінкою ризиків. Таке обладнання необхідне для оперативного огляду контейнерів чи вантажів підвищеного ризику та забезпечення безперервності потоку законної торгівлі. Для здійснення митного контролю можуть використовуватися технічні та спеціальні засоби, безпечні для життя і здоров’я людини, тварин та рослин і такі, що не завдають шкоди товарам і транспортним засобам.

Стандарт “Системи управління ризиками” зобов’язує митні адміністрації з метою вивчення потенційно небезпечних вантажів створити автоматизовану систему управління ризиками, яка базуватиметься на міжнародній передовій практиці, завчасній інформації та стратегічній розвідці. Ефективний режим управління ризиками включає збирання інформації, її опрацювання та розповсюдження з метою забезпечення митного контролю і функціонування митних адміністрацій. Ця розвідувальна функція в поєднанні зі стандартними методами оцінки ризиків, які дозволяють отримувати індикатори ризику для проведення митними адміністраціями цільового відбору і перевірки транспортних засобів, міститься в Глобальній інформаційно-розвідувальній стратегії ВМО.

Стандарт “Вантаж чи контейнер підвищеного ризику” визначає, що вантажні чи контейнерні відправлення підвищеного ризику – це відправлення, щодо яких недостатньо інформації для того, аби вважати їх відправленими низького ризику, щодо яких тактична розвідка повідомила, що це відправлення підвищеного ризику. Чинна система вибірки вантажів чи контейнерів підвищеного ризику ґрунтується на аналізі ризиків і включає вивчення даних відправника або отримувача вантажу так само, як і інші аспекти ризиків.

Керуючись стандартом “Попередня електронна інформація”, митна адміністрація повинна завчасно вимагати попередню електронну інформацію про вантажні чи контейнерні відправлення для забезпечення адекватної оцінки ризиків. Для попереднього передавання електронної інформації необхідно використовувати митні інформаційні системи. Базуючись на Кіотській конвенції, стандарти безпеки вимагають від митних адміністрацій використання інформаційних і комунікаційних технологій, включаючи використання технологій торгівлі через Інтернет. Передбачається також можливість використання комерційних систем економічних операторів для перевірки їх щодо виконання митних вимог. Обумовлюється і наявність досконало відпрацьованої стратегії безпеки інформаційних та комунікаційних технологій, побудованої на аналізі ризиків. До основних елементів безпеки інформаційних і комунікаційних технологій належать цифрові підписи. Митним адміністраціям пропонується застосовувати рекомендації ВМО щодо електронної передачі митної та іншої нормативної інформації.

Стандарт “Цільовий відбір і комунікація” вимагає від митних адміністрацій спільного цільового відбору інформації на основі використання стандартних критеріїв із застосуванням сумісних механізмів комунікації, що буде сприяти створенню в майбутньому системи взаємного визнання митного контролю. Глобальна інформаційно-розвідувальна стратегія ВМО містить положення про стандартні методи оцінки ризиків, які становлять важливу частину розвідувальної роботи і дозволяють отримати індикатори ризиків, необхідних митним адміністраціям для цільового відбору та перевірки транспортних засобів. У документі “Стандартні методи оцінки ризиків” наявні п’ять груп індикаторів ризиків: “вид транспорту”, “захист прибутків”, “наркотики і прекурсори”, “безпека” та “інші заборони та обмеження”, за якими проводиться цільовий відбір.

У документі ВМО “Загальні індикатори підвищеного ризику” наводяться індикатори, що формують стандартні критерії цільового відбору на допомогу митним адміністраціям для виявлення ПМП у цілому.

З початку 2008 р. розпочато експлуатацію автоматизованої системи митного оформлення “Інспектор-2006” з імплементованим модулем автоматизованої системи аналізу та управління ризиками1. Селективність впровадження профілів ризику у 2008 р. становила 10,7 %.

Стандарт “Показники ефективності” визначає, що митним адміністраціям необхідно запровадити статистичну звітність для ВМО за відповідною формою з метою оцінки дієвості та результативності застосування ними Рамкових стандартів. Чинна система статистичного аналізу звітності базується на результатах визначення цілей і завдань та сприяє оновленню профілю ризиків. Заходи менеджменту ефективності звітності не використовуються повною мірою.

Стандарт “Оцінка безпеки” вимагає від митних адміністрацій співпраці з іншими компетентними органами у проведенні оцінки безпеки міжнародного переміщення товарів і оперативного усунення виявлених слабких місць.

Стандарт “Морально-етичні якості персоналу (Сумлінність співробітників)” закликає заохочувати митні адміністрації та інші компетентні органи до впровадження програм стосовно недопущення фактів недотримання співробітниками морально-етичних норм, а також виявляти такі факти і боротися з ними. Забезпечення безпеки та спрощення глобальної мережі постачання товарів вимагає, щоб митна адміністрація, а також всі інші сторони, що беруть участь в таких поставках, мали висококваліфікованих та мотивованих співробітників. Вони повинні забезпечити, щоб персонал усіх рівнів регулярно проходив необхідну професійну підготовку з метою набуття і збереження навичок, необхідних для ефективного і дійового митного контролю та для роботи з електронним обладнанням. Експерти констатують відмінні процедури забезпечення внутрішньої безпеки та сумлінності співробітників.

Для забезпечення безпеки стандарт “Огляд з метою безпеки при відправленні” зобов’язує митні адміністрації за обґрунтованим запитом сторони, яка імпортує, оглядати контейнери та вантажі підвищеного ризику під час відправлення. Для звернення до митних адміністрацій інших країн митниці можуть використовувати такі інструменти ВМО, як Йоганнесбурзька конвенція і Типова двостороння угода.

Що стосується співробітництва митниця-бізнес, то його відповідність стандартам визначено таким чином.

За умовами стандарту “Партнерство”, УЕО, які беруть участь у міжнародній мережі постачання товарів, проводитимуть самооцінку за завчасно встановленими параметрами безпеки і передової практики з метою забезпечення адекватних гарантій для своїх відправлень і контейнерів, допоки вони не будуть випущені з-під митного контролю в пункті призначення. Митна адміністрація та УЕО мають спільно визначити й документально зафіксувати відповідні партнерські заходи, які реалізуватимуть УЕО. Спільно підготовлений документ між митною адміністрацією та компанією повинен містити конкретні процеси, які можна перевірити, а також необхідно, щоб бізнес-партнери УЕО, включаючи виробників, постачальників і продавців, заявили про свій намір дотримуватися стандартів безпеки.

Стандарт “Безпека” вимагає від УЕО використовувати найбільш ефективні методи забезпечення безпеки. УЕО мають розробити програми і заходи безпеки, які підвищать захищеність методів роботи ділових партнерів, пов’язаних з транспортуванням, завантаженням, розвантаженням та зберіганням вантажів у безпечній мережі поставок товарів. В Україні існує система співробітництва з приватним сектором (власниками терміналів, портовими органами), як і з державними органами (Державна прикордонна служба та керівництво аеропортів). Кожен з них розробив інтегровані протоколи зі спільної безпеки.

Стандарт “Надання повноважень” передбачає, що митна адміністрація спільно з представниками торгового співтовариства розробляють процедури акредитації за встановленими критеріями, які через отримання статусу УЕО забезпечать компаніям і відповідні стимули. Митна адміністрація повинна в документальній формі викласти ті відчутні пільги, які має намір надати зацікавленим партнерам щодо забезпечення мережі поставок товарів. Вона матиме вигоди за рахунок підвищення безпеки міжнародної мережі поставок у випадках більш ефективної розвідки, зміцнення потенціалу щодо оцінки ризиків і більш точного цільового відбору партій підвищеного ризику.

Стандарт “Технологія” орієнтує всі сторони зберігати цілісність вантажів і контейнерів через сприяння використанню сучасних технологій. УЕО мусить, як мінімум, відповідати вимогам, викладеним у Митній конвенції щодо контейнерів 1972 р. та Конвенції МДП 1975 р. Митна адміністрація повинна мати документ з викладеними процедурами перевірки пломб, а також процедурами, що застосовуються у випадку виявлення порушень.

Стандарт “Комунікація” наголошує, що УЕО повинні з розумінням ставитися до зусиль митниці сприяти діалогу щодо обговорення питань взаємного інтересу, включаючи митні правила, процедури і вимоги до безпеки приміщень та партій вантажів. Діалог вітчизняних органів, що відповідають за реалізацію державної митної політики з діловими колами відбувається регулярно. Однак потрібно проводити спільні розгляди протоколів безпеки. Взаємні вигоди від прийняття Рамкових стандартів слід впровадити в загальну комунікаційну стратегію. Це повинно бути забезпечено на міжурядовому рівні.

У стандарті “Спрощення” констатується, що митна адміністрація повинна створити механізми, які дозволять бізнес-партнерам висловлювати свої зауваження щодо змін, які суттєво впливають на їх роль у забезпеченні безпеки мережі постачання товарів.

Для надання допомоги в роботі з Рамковими стандартами ВМО розроблено програму розбудови митної спроможності – WCO Columbus Programme. Програма складається з трьох фаз, які повинні бути пройдені митними адміністраціями для ефективного запровадження Рамкових стандартів. Перша фаза програми – це діагностичний візит експертів з метою започаткування реалізації програми Columbus, друга фаза – це розробка програми модернізації, третя – пошук спонсорів для її імплементації .

Отже, у підсумку можна сказати, що оновлена редакція Конвенції Кіото більш досконала та пристосована до сучасних умов розвитку. Вона дозволяє митним адміністраціям використовувати ширші можливості здійснення митного оформлення і водночас сприяє спрощенню та гармонізації світової торгівлі, а також за допомогою стандартизації правил допомагає світовому митному співтовариству спільно боротися з проблемами ХХІ ст.

Щодо відповідності системи митного регулювання Рамковим стандартам ВМО, то можна лише констатувати, що це питання перспективного розвитку.

У сучасних умовах розвитку міжнародної торгівлі ефективне здійснення зовнішньоекономічних операцій неможливе без інституту, який би регулював митні відносини на світовому рівні. Таким інститутом є Всесвітня митна організація. Це єдина організація у світі, яка надає рекомендації щодо здійснення митної справи на міжнародному рівні, виконує уніфікацію та гармонізацію митних процедур і сприяє захисту світової економіки. ВМО використовує різні форми впливу на національні митні системи, зокрема політичні, правові, економічні, технічні і тренінгові та здійснює свій вплив на міжнародному, міждержавному та міжвідомчому рівнях. Міжнародні договори, розроблені ВМО, відіграють дуже важливу роль у регулюванні міжнародного миного співробітництва кожної країни – члена організації.

Основним управлінським інструментом ВМО є прийняті нею та іншими міжнародними організаціями конвенції та стандарти.

Окрім конвенцій і стандартів безпеки, у ролі інструмента митного регулювання ВМО активно використовує систему рекомендацій щодо їх імплементації в національні митні правила. Особлива увага приділяється стратегічному управлінню та бюджетному фінансуванню програм адаптації митних систем до міжнародних вимог. Система відповідних тренінгів персоналу митниць, а також надання технічної допомоги робить вплив ВМО комплексним.