Зв`язок дисципліни з іншими економічними дисциплінами. 3 страница

Отже, стратегія фінансування інноваційної діяльності випливає із загальної стратегії розвитку народного господарства країни вцілому, одночасно вони взаємно впливають одна на одну і взаємно залежать між собою.

Система фінансування інноваційної діяльності, як складова частина державної інноваційної політики, повинна забезпечити рішення наступних завдань:

1) Забезпечення необхідних умов для швидкого та ефективного впровадження технічних навичок в усіх ланках народногосподарського комплексу держави, удосконалення виробництва і структурно-технологічної перебудови.

2) Збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку.

3) Створення необхідних соціально-економічних умов для збереження потенціалу наукових і технічних кадрів і, таким чином, недопущення еміграції висококваліфікованих спеціалістів науки і техніки за межі країни.

Для реалізації цих завдань необхідно вирішити цілий ряд питань, а саме:

– провести аналіз структури джерел коштів і механізму фінансування інноваційної діяльності підприємств усіх форм власності з метою встановлення рівня забезпеченості поставлених державою завдань відповідними фінансовими ресурсами;

– визначити механізм державної підтримки підприємств та забезпечення виконання окремих науково-технічних програм через різні фінансові джерела;

– визначити ефективність стимулюючої системи, спрямованої на збільшення коштів фінансування інноваційної діяльності з різних позабюджетних джерел.

В Україні спостерігається такий стан: інновації необхідно розробляти, впроваджувати в практику, але не вистачає інвестицій, інвесторів з наявними фінансовими ресурсами. Це і є причиною того, що Україна зі своєю відсталою технікою і технологією уже тривалий час не може вийти на перспективні передові рубежі. Система фінансування науково-технічної діяльності підприємств до 1991 року ґрунтувалася в основному на бюджетному фінансуванні та галузевих централізованих фондах освоєння нової техніки, який формувався за рахунок відрахувань окремих підприємств від планової виробничої собівартості виготовленої продукції.

Закон України "Про інноваційну діяльність" передбачені такі види фінансової підтримки інноваційної діяльності:

– повного безвідсоткового кредитування приоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;

– часткового безвідсоткового кредитування інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і інших суб`єктів інноваційної діяльності;

– повної чи часткової компенсації відсотків, сплачуваних суб`єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

– надання державних гарантій комерційним банком, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

– майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України "Про страхування".

Джерелами фінансування інноваційної діяльності можуть бути кошти, іноземні інвестиції, власні кошти підприємств, а також кредитні ресурси, що відображено на схемі.

Схема формування Державного інноваційного фонду України

Європейська модель технопарків базується на державних інвестиціях, дотаціях. Органи місцевої влади надають на пільгових умовах чи безоплатно земельні ділянки, старі будівлі під реконструкцію, частково або повністю фінансують будівництво, залучають інших інвесторів.

Для накопичення початкового капіталу особливе значення має володіння будинками, які здаються в оренду.

Як правило у технопарках світу запроваджуються система прискореної амортизації обладнання, пільги з оподаткування прибутку, пільгові кредити і т.д.

У 2001 2002р. на спеціальні рахунки чотирьох перших технопарків України було нараховано 25 млн. грн. (використано 21,5 млн.)

Технопарк "Інститут елокрозварювання ім.Є.О. Патона" планує у 2001-2005рр. забезпечити випуск інноваційної продукції на 450 млн. грн.

Таким чином, поряд із коштами державного і місцевого бюджету джерелами фінансування технопарків можуть бути:

– реінвестування коштів, нарахування на спец рахунки;

– учасників технопарків за умова спеціального режиму їхньої діяльності;

– статутні та щорічні внески партнерів;

– власні кошти;

– кошти венчурних коштів;

– кредити комерційних банків;

– фінансовий лізинг у вигляді оренди технопарками машин, устаткування,

приладів, придбаних комерційними банками;

– інноваційні фонди.

Тема № 10.Комплексна оцінка ефективності інноваційної

Діяльності фірми

План:

1. Методологічні аспекти оцінки ефективності інновації.

2. Відмінності абсолютної та порівняльної ефективності.

3. Результати (ефекти) інноваційної діяльності.

4. Показники оцінки ефективності інноваційних проектів.

5. Аналіз ризиків інноваційних проектів.

6. Інтелектуальна власність та її трансформація в інноваційний продукт.

7. Визначення ринкової вартості ліцензій.

8. Комплексний аналіз інноваційної діяльності.

Вчені В.Беренс, П.Хавренек, Г.Гойко, А.Савчук, А.Пересада.

В умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцінки ефективності інновацій, яка б надавала б можливість розглянути ефективність з п`яти взаємопов`язаних точок зору:

– задоволення потреб;

– вклад зацікавлених сторін;

– інноваційні стратегії;

– процеси;

– можливості.

Основні процеси оцінки ефективності

Принципи оцінки довготермінових інноваційних проектів:

1. Розгляд і аналіз інноваційного проекту на протязі усього розрахункового періоду;

2. Моделювання потоків продукції, ресурсів, грошових коштів на всіх етапах реалізації інноваційного проекту;

3. Узгодження умов порівняння різних варіантів інноваційного проекту;

4. Принцип урахування фактора часу при оцінці параметрів інноваційного проекту та його зовнішнього економічного оточення;

5. Принцип альтернативності, який передбачає врахування різноманітних можливостей використання ресурсів шляхом досягнення мети інноваційного проекту, вибору найкращих варіантів проектних рішень.

6. Оцінка ефективності інноваційного проекту має здійснюватися шляхом порівняння ситуацій "без проекту" та "з проектом", а не ситуацій "до проекту" і "після проекту".

7. Багатоетапність оцінки на стадіях обгрунтування розміру інноваційних витрат, техніко-економічних обгрунтувань, вибору схеми фінансування, моніторингу. На кожному етапі вартість проекту уточнюється.

8. Врахування впливу інфляції, невизначеності й ризиків.

Методологічний підхід до визначення ефективності інновацій – результати інноваційної діяльності порівнюються з інноаційними витратами, що забезпечили цей результат.

Ефективність - це відносна величина, яка вимірюється показниками: індекс рентабельності, облікова норма рентабельності, внутрішня норма рентабельності, ефективність використання власного і запозиченого капіталу, бюджетна ефективність.

У дослідженнях пропонується враховувати шість видів ефектів: економічний, науково-технічний, фінансовий, ресурсний, соціальний та екологічний.

Економічний ефект:

Е_Т=

_Т - коефіціент дисконтування.

Р_Т, В_Т - вартісна оцінка результатів та витрат на інноваційну діяльність за розрахунковий період.

Науково-технічний ефект оцінюється показниками:

– підвищення науково-технічного рівня виробництва, підвищення

організаційного рівня виробництва і праці;

– можливим масштабом застосування;

– ступенем ймовірності успіху;

– кількістю зареєстрованих охоронних документів (патентів, ноу-хау,

ліцензій);

– збільшенням частки нових інформаційних технологій;

– збільшенням частки нових технологічних процесів;

– підвищенням рівня автоматизації й роботизації виробництва.

Податковий ефект виявляється в економії готівкових коштів господарюючого суб`єкта завдяки комплексу податкових та інших пільг:

1) Пільги з податку на прибуток (оподаткування у розмірі 50% від діючої ставки прибутку від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, створених відповідно до Закону "Про інноваційну діяльність".

2) Звільнення від земельного податку вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров`я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту.

3)

Інноваційні підприємства сплачують земельний податок із ставкою у розмірі 50% від діючої ставки оподатківання.

Пільги з податку на додану вартість (ПДВ):

– від оподаткування звільняються операції з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України;

– від оподаткування звільняється вартість виконання проектно-конструкторських робіт, які виконуються вітчизняними розробниками за контрактами з підприємствами суднобудівної промисловості;

– суми ПДВ за операціями в рамках інвестиційних та інноваційних проектів технопарків зараховують на спеціальні рахунки й використовують виключно на наукову та науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних та дослідно-експериментальних баз; технопарки звільняються від сплати ПДВ при ввезені в Україну певних товарів, що використовуються під час виконання інвестиційних та інноваційних проектів;

– 50% ПДВ за операціями з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов`язаних з виконанням інноваційних проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних та дослідно-експериментальних баз;

– від оподаткування звільняється вартість ввезених в Україну певних товарів для виконання інноваційних проектів.

Митні пільги: при ввезені в Україну протягом терміну чинного законодавства про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита сировина, матеріали, устаткування, обладнання, комплектуючі, ввезені в Україну для використання технологічними парками, їхніми учасниками, дочірніми та спеціальними підприємствами.

Інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних засобів і встановлюється щорічна 20%-ва норма прискореної амортизації.

Оцінка соціального ефекту науково-технічних інновацій належить до найбільш складних у методологічному аспекті проблем ефективності інноваційної діяльності.

Соціальний ефект інноваційної діяльності оцінюється:

– змінами кількості робочих місць на об`єктах, де впроваджуються інновації;

– покращенням умов праці робітників;

– приростом доходів персоналу фірми;

– змінами у структурі виробничого персоналу та його кваліфікації, в т.ч. змінами чисельності працівників, зокрема жінок, змінами працівників різної кваліфікації, та тих, що потребують її підвищення;

– змінами у стані здоров`я працівників об`єкта, що визначаються за допомогою рівня витрат, пов`язаних з виплатами із фонду соціального страхування та витратами на охорону здоров`я;

– збільшенням тривалості вільного часу населення тощо.

Ресурсний ефект відображає вплив інновацій на обсяг виробництва і споживання того чи іншого виду ресурсів. Він виявляється у вивільненні ресурсів на підприємстві, у т. ч. матеріальних, трудових, фінансових.

Цей показник виникає внаслідок появи нової техніки, технології, раціоналізаторських пропозицій, тобто тісно пов`язаний з науково-технічним ефектом інноваційної діяльності. Ресурсний ефект, як правило, може бути оцінений у вартісному виразі і повністю входить до складу економічного ефекту.

Ресурсний ефект може бути відображений показниками покращення використання ресурсів:

– зростанням продуктивності праці (або зменшенням трудомісткості);

– зростанням фондовіддачі основних засобів (або зменшенням

матеріаломісткості);

– зростанням матеріаловіддачі (або зменшенням матеріаломісткості);

– прискоренням оборотності виробничих запасів, дебіторської

заборгованості, грошових коштів тощо.

Екологічний ефект характеризує вплив інноваційної діяльності суб`єктів господарювання на довкілля.

Створення складних технологічних систем призводить до значного збільшення техногенного навантаження та екологічного ризику. Особливої актуальності в екологічній оцінці інновацій набуває їхня екологічна безпека.

Екологічний ефект інноваційної діяльності оцінюється:

– зменшенням забруднення атмосфери, землі, води шкідливими компонентами;

– зменшенням кількості відходів виробництва;

– підвищенням ергономічності виробництва (зниженням рівня шуму,

вібрації, електромагнітного поля тощо);

– покращенням екологічності продукції;

– зниженням сум штрафів за порушення екологічного законодавства і

нормативних документів.

Показники оцінки ефективності інноваційних проектів:

1) З урахуванням фактору часу (дисконту):

– чистий поточний ефект – це сума перевищення дисконтованих грошових потоків за весь життєвий цикл проекту над інвестиціями в інноваційний проект;

– внутрішня норма рентабельності або внутрішня норма прибутковості являє собою розрахункову відсоткову ставку, за якої одержані чисті грошові потоки від інноваційного проекту починають дорівнювати інвестиціям на його здійснення;

– дисконтований період окупності інвестицій (на основі дисконтованих грошових потоків);

– індекс рентабельності інвестицій (характеризує рівень грошового потоку на одиницю інноваційних витрат).

2) Без урахування фактору часу:

– економічна додана вартість;

– період окупності інвестицій;

– облікова норма рентабельності (характеризує відношення середньої величини чистого прибутку до середньої величини інвестицій).

Тема № 11. Державне регулювання інноваційної діяльності

План:

1. Мета та принципи регулювання інноваційної політики.

2. Методи державного регулювання інноваційної діяльності.

3. Система державного регулювання інноваційної діяльності.

Мета державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежить від багатьох обставин, в першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Класичний набір цілей державного регулювання економічно розвинених країн передбачає наступні складові:

- економічне зростання;

- повну зайнятість;

- економічну ефективність;

- стабільний рівень цін;

- економічну свободу;

- справедливий розподіл доходів;

- економічну забезпеченість;

- збалансованість зовнішньоекономічних відносин.

Для України треба виділити пріоритетну економічну мету, яка б відповідала новостворюваному ринковому механізму господарювання і відображала національні інтереси.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки

України;

- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

- формування нормативно-правової бази інноваційної

діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку і використання

вітчизняного науково-технічного та інноваційного

потенціалу;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва,

фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної

діяльності;

- ефективне використання ринкових механізмів для

сприяння інноваційної діяльності, підтримка

підприємництва у науково-виробничій сфері;

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-

технологічної кооперації, трансферу технологій, захист

вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та

просування її на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної,

податкової та митної політики у сфері інноваційної

діяльності;

- сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної

діяльності;

- підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Регулювання умов інноваційної діяльності здійснюється через систему податків, амортизаційну політику, надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій на розвиток окремих регіонів, галузей виробництв; регулювання фін. інвестицій.

Розглянемо найважливіші із засобів регулювання інноваційної діяльності:

1. Закони і законодавчі акти.

Метою цього методу насамперед є прийняття законів, правил, що регулюють економічну діяльність, а також контроль за їх виконанням.

2. Обсяги і джерела інвестування інвестицій.

Другим напрямком діяльності держави є участь у регулюванні обсягів і використання різних джерел інвестування інновацій. Ця діяльність має включати розробку довготермінових концепцій розвитку держави та регіонів і виконання конкретних цільових програм, спрямованих на розвиток певних галузей чи виробництв.

3. Асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів.

Державні асигнування – це виділення певної суми грошових коштів на фінансування господарських об’єктів, видів діяльності або соціальних програм за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

4. Норми та нормативи.

Використовується як базовий елемент при розробці територіальних планів. Система норм та нормативів включає: соціально-економічні норми та нормативи; норми та нормативи розвитку матеріальної бази і соціальної інфраструктури; економіко-екологічні.

5. Ціноутворення.

Ціна – це грошовий вираз вартості товарів, послуг, ресурсів. Вона виступає регулятором процесу суспільного відтворення. Важливим напрямом дії держави в галузі ціноутворення має бути подальше розширення сфери вільного ціноутворення, що потребує демонополізації економіки і створення реальних умов для розвитку конкуренції. Механізм державного регулювання ціноутворення в країні поки що перебуває в стадії становлення.

6. Ставки податків і пільги оподаткування.

Податки являється найважливішим методом регулювання економічних процесів, вони виконують декілька функцій: фіскальну, стимулюючу, регулюючу та контрольну. Регулюючий вплив податків на продукти пов’язаний з дією на масштаби попиту та пропозиції різних товарів.

7. Відсотки за кредит та державні гарантії.

8. Державні замовлення і закупівлі.

9. Мито і митні податки.

10. Ліцензії і квоти.

11. Підтримка інфраструктурних утворень.

12. Розробка і реалізація державних цільових комплексних

програм.

Згідно із Законом України „Про інноваційну діяльність” державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

1. визначення і підтримка пріоритетних напрямків інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;

2. формування і реалізація державних, галузевих, регіональних та місцевих програм;

3. створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки та стимулювання інноваційної діяльності;

4. фінансова підтримка виконання інноваційних проектів;

5. встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

6. підтримка функціонування і розвиток сучасної інноваційної інфраструктури.

Тема № 12.Стимулювання інноваційної діяльності

План:

1.Інноваційний розвиток суспільства на основі інтелектуального

капіталу.

2. Мотивація праці науковців.

3. Стимулювання праці дослідників і розробників.

Під людським капіталом зазвичай розуміють сукупність знань, практичних навичок, творчих здібностей, що сприяють результатам діяльності людини.

Мотивація творчих працівників до інновацій прямо пов’язана з державною науковою й інноваційною політикою.

Одна з найважливіших функцій держави у розвинених країнах – створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприємницького сектора. Задля реалізації цієї функції вживають таких заходів:

1. включають витрати на дослідницькі роботи приватного сектора в

собівартість продукції;

2. списують значну частину наукового устаткування за нормами

прискореної амортизації ;

3. застосовують систему адресних податкових пільг;

4. залучають малий і середній бізнес до інноваційної діяльності у

сфері нових технологій;

5. надають пільгове кредитування для науково-технічних розробок;

6. безоплатно передають чи надають на пільгових умовах державне

майно або землю для створення інноваційних підприємств, а

також наукової інфраструктури в регіонах.

Активізація інноваційної діяльності неможлива без зміцнення відносин між наукою і освітою. Звідси необхідність мотивації творчих працівників до інновацій, стимулювання інтелектуальної праці.

Мотивація інтелектуальної праці до інноваційної діяльності визначається багатьма факторами. Серед них одним із найважливіших є матеріальна зацікавленість. Та саме мотиваційний потенціал оплати інтелектуальної праці в нашій країні використовується недостатньо.

Досвід розвинених країн показує, що необхідною умовою прогресу науки і техніки є розвиток і максимальне розкриття творчого потенціалу науковців. Активізація людського фактора і прискорення науково-технічного прогресу – це взаємозалежні проблеми збалансованості та динамічного розвитку факторів виробництва. Сучасні технології мають ряд особливостей: вони вузько спеціалізовані, швидко застарівають, вимагають постійного удосконалювання, їх не можливо впровадити лише за допомогою документації, без людини – носія ноу-хау.

Таблиця: Рейтинг трудових цінностей за різних типів мотивації

Оцінка і стимулювання праці дослідників і розробників мають сприяти:

- удосконаленню і підвищенню ефективності організаційної

діяльності в керуванні створенням науково-технічної продукції,

поліпшенню загальних результатів діяльності підприємства;

- скорочення термінів та підвищенню ефективності розробки і

впровадження проектів, які мають науково-практичне значення,

відзначаються конкурентноздатністю, комерційною цінністю,

можливостю реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринку;

- здійсненню диференційованої оцінки результатів творчої праці,

включаючи патентну і ліцензійну діяльність;

- організацію цілеспрямованої оцінки і стимулювання об’єктів

досліджень і розробок у взаємозв’язку з творчою науково-

технічною і економічною діяльністю осіб, що займаються

розробкою, створенням і впровадженням нових виробів у

виробництво;

- спонуканню дослідників і розробників підвищувати професійний

рівень знань, розвивати уміння і удосконалювати досвід

самостійного пошуку нових дослідницьких, конструкторсько-

технологічних, економічних, екологічних і маркетингових

рішень;

- більш об’єктивному і повному дотриманню принципу розподілу

матеріальних і моральних стимулів до праці;

- скороченню розриву між потенційними і реальними, творчими

можливостями дослідників і розробників проектів.

Можна виділити дві проблеми вдосконалення оплати праці розробників. Перша – система заохочення індивідуальних результатів праці виконавців на основі диференціації розмірів їхньої винагороди відповідно до трудового і творчого внеску в роботу підрозділів і організації в цілому; друга – вдосконалення форм стимулювання колективних результатів роботи.

Таблиця: Критерії та показники творчого внеску розробників проектів

Таблиця: Розміри надбавок за творчу діяльність

Надбавки слід виплачувати за умови виконання планових показників. В основному розрахунку цих показників покладено порівняння планового й фактичного обсягів робіт, планових і фактичних термінів виконання етапів проекту.

Розділ 13. Моніторинг інновацій

13. 1. Сутнісна характеристика моніторингу інновацій.

Моніторинг – ( від англ. – спостерігати, відстежувати, контролювати, перевіряти ) – це безперервне комплексне спостереження і контроль за об’єктом, вимірювання і аналіз їх параметрів та результатів функціонування.

Моніторинг інновацій – це безперервне комплексне спостереження і контроль за створенням, впровадженням, поширенням і використанням інновацій.

Поняття моніторингу інновацій може бути у широкому значенні – це проведення інноваційної діяльності на всіх її етапах та стадіях та у вузькому – винаходи, патенти, товарні знаки, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, стандарти, рекомендації , інструкції.

У Законі України „Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні” визначено, що моніторинг інноваційної діяльності – це системна обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання, регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямків інноваційної діяльності.