Зв`язок дисципліни з іншими економічними дисциплінами. 2 страница
Впровадження інновацій у підприємницьку діяльність здійснюється задля розвитку виробництва, підвищення його ефективності і забезпечення виготовлення конкурентноспроможної продукції.
Таке розуміння інноваційної діяльності вимагає проведення конкретного аналізу діяльності підприємства, вивчення інноваційного процесу на усіх його етапах
Економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства – це метод дослідження результативності інноваційної діяльності за даними обліку, звітності та іншої техніко-економічної інформації.
Тому економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства повинен охоплювати всі сторони роботи підприємства, порівнюючи результати після впровадження інновацій з показниками до впровадження їх. Також необхідно визначити ефективність вкладених інвестицій в інноваційну діяльність і термін їх окупності.
Незалежно від того, на удосконалення яких процесів чи виду діяльності була спрямована інновація, у всіх випадках повинна зростати ефективність діяльності і підприємство повинно отримати кошти на покриття витрат, пов’язаних з інновацією.
Ефективність інвестицій, вкладених у інновації, визначається за формулою:
інв = 
р/ 
інв
А термін окупності – за наступною формулою:
ок.= 
інв/ 
р,
де 
інв – коефіцієнт ефективності інвестицій, вкладених в інновації;
ок – термін окупності;
інв – сума вкладених інвестицій;
р – приріст прибутку від впровадження у виробництво відповідного нововведення (інновації).
Тема № 6. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і
Продукції.
План:
1. Техніко-технологічний стан підприємства.
2. Оціночні показники техніко-технологічного стану підприємства.
3. Здатність підприємства до технологічних змін.
4. Оновлення продукції і оцінювання ринкових і виробничих
можливостей створення нової продукції.
5. Функціонально-економічне обґрунтування оновлення асортименту
продукції.
Техніко-технологічна база підприємства – це сукупність спеціалізованих знарядь, предметів та засобів праці, за допомогою яких виробляються певні види однорідної продукції або ж надаються послуги, що задовольняють однорідні потреби.
Основа техніко-технологічної бази підприємства - знаряддя праці - машини, устаткування, прилади. Від ступеня їх розвитку залежать масштаби використання предметів праці - сировини, палива, різних видів енергії, допоміжних матеріалів. Водночас розширення складу предметів праці прискорює процес розвитку засобів праці, особливо знарядь виробництва.
Технологія - спосіб виробництва продукції кінцевого або проміжного споживання, який складається з окремих послідовних або одночасних процесів (технологічного ланцюжка) що на них грунтується виробництво.
Технологія (від грецького - мистецтво і слововчення) розглядається як спосіб перетворення речовини, енергії, інформації в процесі виготовлення продукції, обробки й переробки матеріалів, складання готових виробів, контролю якості та управління.
В економічній літературі Заходу цей термін використовується у значно широкому значенні і є універсальним поняттям, що означає сферу діяльності людини, пов`язану з перетворенням результатів наукових досліджень на суспільно корисну продукцію, а також сукупність знань, котрі обслуговують цю діяльність, і відповідно їй техніку.
Як економічна категорія, техніко-технологічна база підприємства - це насамперед, частина виробничого капіталу, матеріалізована в будівлях, спорудах, машинах, в устаткуванні та в інших засобах праці, які багаторазово застосовуються у виробництві і переносять свою вартість на готовий продукт частково і поступово.
Їх називають основними засобами і включають до складу необоротних активів підприємства. Вони пов`язані з предметами праці його організацією і технологією. Разом вони складають поняття техніко-технологічної бази виробництва.
В сучасних умовах невід`ємною частиною господарських ресурсів підприємств є нематеріальні активи. І сучасне розуміння поняття техніко-технологічної бази підприємства обов`язково включає нематеріальні ресурси.
Ще й досі не існує загальновизнаної методики оцінки техніко-технологічної бази підприємства.
На практиці використовують показники, які відображають стан та розвиток основних фондів, існуючі технології та організацію виробництва. Серед показників це:
– вартість основних фондів;
– їх стан і рух (введення, оновлення, вибуття, ліквідації та відповідні їм коефіцієнти).
Вартість основних виробничих фондів на кінець періоду:
Вк=Вп+Ввв-Ввиб
Вп - вартість основних фондів на початок періоду;
Ввв - вартість основних фондів, введених за даний період.
Ввиб - вартість основних фондів, що вибули за даний період.
Стан і рух основних фондів можно описати системою показників:
1) Коефіцієнт введення:
Квв=Ввв/Вк
2) Коефіцієнт оновлення:
Ко=Внов/Вп
Де Внов - вартість нових основних фондів
3) Коефіцієнт вибуття:
Квиб=Ввиб/Вп
4) Коефіцієнт ліквідації:
Кл=Вл/Вп
Де Вл - вартість ліквідованих основних фондів.
Для оцінки стану ОФ використовують також показники зносу і придатності ОФ, які являють собою відношення відповідно зносу і залишкової вартості останніх до повної вартості наявних основних фондів.
Найбільш загальний показник техніко-технологічної бази підприємства - фондоозброєність праці:
Фо=Sсер/Чсп; Sсер= Sпоч+ Sвв 
- Sвив 
Sсер - середньорічна вартість основних виробничих фондів;
Чсп - середньоспискова чисельність працюючих.
Наступні показники: Фондовіддача Фв= 
Де Q - обсяг виробленої за рік на підприємстві продукції.
Фондомісткість- показник, який є зворотним до фондовіддачі і вказує на потребу в основному капіталу (основних фондів) на одиницю виробленої продукції
Фм= 
Коефіцієнт еноргооснащенності праці встановлюється як потенційний, плановий і фактичний. Потенційний коефіцієнт енергооснащеності праці визначається поділом встановленої потужності всіх джерел енергії (теплової, електричної) на число робітників у зміні, у якій зайнята найбільша їхня кількість, або на загальну їхню чисельність.
Плановий - те саме співвідношення показників, з урахуванням можливого використання у плановому періоді енергії.
Фактичний коефіцієнт енергооснащеності розраховується поділом кількості споживаної енергії усіх видів на загальну чисельність робітників або промислово-виробничого персоналу.
Кількість спожитої енергії вимірюється у тоннах умовного палива.
Електроозброєність праці визначається шляхом поділу встановленої потужності електричних двигунів або спожитої електроенергії на середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу.
Поряд із уже згаданими показниками розраховуються специфічні (у енергетиків - витрата умовного палива на 1кВт. год. відпущеної електроенергії, у металургії - виплавка сталі тим чи іншим способом). Існують такі як зміна питомої ваги прогресивних матеріалів.
При аналізі техніко-технологічної бази підприємства доцільно робити аналіз динаміки показників за роками та динаміку основних показників виробництва:
– обсяги виробленої продукції;
– отриманого прибутку;
– рентабельність продукту;
– рентабельність основної діяльності.
Вклад науково-технічного прогресу у приріст валового внутрішнього продукту найбільш розвинених країн сягає 75-100%. Пріоритет розвитку досягається активізацією інноваційною діяльністю у науковомістких галузях і виробництвах, які є двигунами розвитку економіки.
Особливості сучасних процесів техніко-технологічної бази підприємств зумовлюються такими обставинами:
– загальна трансформація економічної системи;
– (ступінь зносу основних фондів в цілому по н.г. країни - майже 50%)
прогресуюче старіння основних фондів є головною причиною
постійного зростання витрат.
Включення України у загальносвітову ритміку техніко-економічного розвитку відбулося наприкінці ХIХ ст. На рівні третього техноукладу за значним впливом першого та другого.
Вчені Інституту економічного прогнозування НАУ України згрупували галузі промисловості для визначення відповідних їм технологічним укладам:
– третій технологічний уклад (теплові електростанції, паливна
промисловість, вугільна промисловість, чорна металургія,
промисловість металевих конструкцій, промисловість будівельних
матеріалів, скляна й порусляново-фаянсова промисловість);
– четвертий технологічний уклад (кольорова металургія, хімічна і
нафтохімічна промисловість, машинобудування, автомобільна
промисловість, суднобудівна промисловість, деревообробна, легка,
харчова);
– п`ятий технологічний уклад (електротехнічна, верстатобудівна,
інструментальна, поліграфічна);
– шостий технологічний уклад (мікробіологічна промисловість,
промисловість медичної техніки).
Вироблення продукції по галузям технологічних укладів (1999р. в %):
По 6му - 0,04;
По 5 - 4,19;
По 4 - 38,18;
По 3 - 57,59.
Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації:
1995р. - 2002;
2000 - 1491;
2002 - 1506.
Впроваджено інновацій на промислових підприємствах в 2002 році:
– впроваджено нових прогресивних технологічних процесів - 1142
– промислових роботів - 4
– металорізальних верстатів з числовим управлінням -32.
Тема № 7. Система управління інноваційними процесами
План:
1. Концептуальні основи управління інноваційними процесами на
засадах маркетингу.
2. Інноваційна стратегія підприємства та особливості її формування.
Складові елементи загальної економічної стратегії розвитку підприємства:
– маркетингова;
– інноваційна;
– виробнича;
– фінансова;
– організаційна;
– кадрова;
– матеріально-технічного постачання;
– цінова;
– інвестиційна.
Об`єктивні умови появи інновацій:
1) Наявність підкріпленою купівельною спроможністю попиту, тобто
наявність ринкового капіталу.
2) Можливість втілення досягнень науки і техніки в конкретні товари,
здатні задовольнити попит споживачів, тобто інноваційний потенціал
розроблювача інновацій.
3) Економічна можливість (і доцільність) підприємства - інноватора
розробити, виготовити і просувати інновації на ринку, тобто
виробничо-збутовий потенціал.
Функціональна схема інноваційного циклу
 |
 |  | ||
Аналіз доцільності повторення інноваційного циклу
 |
 |
ГІ - генерація ідей інновацій
ВІ - добір ідей, прийнятих для даного підприємства
РЗТ - розробка задуму товару та його перевірка
РСМ - розробка стратегії маркетингу з просування інновації на ринок
ОМП - оцінка можливості досягнення підприємством показників, намічених у стратегії маркетингу
РІ - розробка конструкторської і технологічної документації інновації, виготовлення дослідних зразків та їх випробування
ВРУ - випробування інновації в ринкових умовах
РКВ - розгортання комерційного виробництва інновації в обсягах, намічених у маркетинговій програмі.
Схема розроблена за Ф.Котлером – орієнтація виробництва і збуту на задоволення попиту споживачів.
Аналіз відповідності внутрішніх можливостей розвитку зовнішнім.
З нього починається інноваційний процес - процес розробки, виготовлення і просування інновації на ринку. Для цього використовують підходи:
1) SWOT-аналіз. Базується на порівнянні ринкових можливостей і загроз (зовнішнє середовище) з сильними та слабкими сторонами діяльності підприємства (внутрішнє середовище). У результаті виділяють ті діяльності та товари, для впровадження яких є як зовнішні так і внутрішні можливості.
2) GAP-аналіз. Надає можливість, на основі дослідження фактичних та потенційних потоків прибутку виділити прогалини ринку, які можна заповнити новою продукцією.
3) Стратегічна модель Портера - надає змогу виявити й оцінити конкурентні переваги конкретних підприємств чи видів діяльності, залежно від частки ринку, що вони займають та рівня їхньої рентабельності.
4) Матриця Бостонської консультативної групи. За її допомогою, порівнюючі відомі чи прогнозовані частки ринку і темпи їхнього росту для кожного з видів продукції підприємства, оцінюють ефективність їхнього виробництва й реалізації і визначають варіанти подальшого розвитку.
5) Матриця "Мак-Кінсі-Дженерал Електрик".На основі порівняння привабливості фактичних чи потенціальних ринків і конкурентоспроможності конкретних видів діяльності виділяють тї з них, розвивати які найбільш доцільно (пошук ніші).
6) STP-аналіз (сигментація ринку). Надає можливість вибрати цільові ринки (сигменти чи ніші), на яких конкретне підприємство зможе максимальню мірою виявити свої конкурентні переваги у конкретних ринкових умовах.
Генерація ідей інновацій
Основні джерела ідей інновацій:
– результати аналізу потреб споживачів;
– торговий персонал і дилери підприємства;
– результати аналізу розробок у галузі науки і техніки;
– розробки науково-технічних працівників самого підприємства;
– результати аналізу діяльності конкурентів;
– результати ситуаційного й імітаційного моделювання поведінки
споживачів у сьогоденні і майбутньому;
– результати аналізу тенденцій розвитку НТП, а також змін
макросередовища.
Оцінка ідей передбачає одержання відповідей:
– Чи буде ринок для інновацій?
– Чи існує технічна й економічна можливість розробки, виробництва і
просування інновації на ринок?
– Чи приноситиме інновація прибуток і як це позначиться на діяльності
підприємства?
Розробка задуму інновації та його перевірка проведення опитувань (анкетування) споживачів і аналіз отриманих результатів.
Розробка маркетингової стратегії пресування інновації на ринок. Основний інструмент такого аналізу - сигментація ринку.
Групи критеріїв:
– місткість ринку;
– потенціальна тривалість життєвого циклу нової продукції;
– конкуренція фактична і потенційна.
Програма маркетингу складається з: переліку контрольних показників; аналізу поточної маркетингової ситуації на ринку та перспектив її розвитку, стратегії маркетингу та бюджету маркетингу.
Розробка конструкторської і технологічної документації, виготовлення дослідних зразків та їхнє випробування. (Можна скористатися рекомендаціями Дж.Джонса).
Вихідна інформація для розробки інновації (нової продукції) є технічне завдання (ТЗ) або офіційна угода, заявка, протокол тощо. Відповідно до стандартів ІSО 9000 обов`язково є наявність звіту з маркетингових досліджень.
Проектна документація, розроблена на їх основі, складається з:
1) технічної пропозиції;
2) ескізного проекту;
3) технічного проекту;
4) робочого проекту (який містить: конструкторську документацію,
технологічну документацію, експлуатаційну документацію,
ремонтну документацію).
Випробування інновації в ринкових умовах проводять методом пробного маркетингу або комп`ютерним моделюванням.
 |
Схема взаємодії рівня механізму управління інноваційним процесом.
 |
Тема № 8. Сучасні організаційні форми реалізації інновацій
План:
1. Організаційні структури для реалізації нововведень.
2. Формування інноваційних структур та забезпечення їх ефективної
діяльності.
Розвиток засад організаційних структур для реалізації нововведень передбачено Законами України „ Про наукову і науково-технічну діяльність” та „Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України”.
Основна мета створення таких структур це:
- тісне зближення наукового і освітянського потенціалу того
чи іншого регіону з матеріально-технічною базою промисловості;
- скорочення тривалості інноваційного циклу;
- забезпечення вирівняння науково-технологічного та
інноваційного розвитку різних регіонів;
- активізація малого інноваційного бізнесу.
Технопарк– це організація, яка є юридичною особою або, відповідно до законодавства, здійснює за дорученням права юридичної особи, має тісні зв’язки з одним або декількома вищими навчальними закладами і (або) науковими центрами і промисловими підприємствами, регіональними і місцевими органами влади і управління і здійснює на території, що перебуває під її юрисдикцією, формування сучасного інноваційного середовища для підтримки інноваційного підприємства шляхом створення матеріально-технічної, соціальної, культурної, сервісної, фінансової й іншої бази для ефективного розвитку і підтримки самостійної діяльності малих і середніх інноваційних підприємств в межах регіону і країни.
Більш лаконічне визначення: технопарк – науково-виробничий комплекс, до якого входить дослідницький центр і прилегла до нього компактна виробнича база, у якій на умовах оренди розміщуються нові наукомісткі фірми.
У ролі дослідницького центру може виступати вищий навчальний заклад. Сучасні засоби телекомунікації (електронна пошта, Інтернет) дають змогу створювати віртуальні об’єднання.
Технопарк це , образно кажучи, завод, сировиною якого є інтелект, знання, а готовою продукцією - наукомісткі фірми та технології.
Інноваційний бізнес-інкубатор – це будинок або декілька будинків, де на обмежений термін на правах оренди розміщуються новостворені малі інноваційні підприємства – клієнти, яким на пільгових умовах надаються фінансові, матеріально-технічні та інформаційні центри, послуги для комерціалізації результатів наукових досліджень і винаходів та передачі їх на ринок інноваційної продукції. Може функціонувати як в складі технопарку так і самостійно.
Технополіс– це науково-виробничий комплекс з розвинутою інфраструктурою сфери обслуговування і житловим комплексом, що охоплює територію окремого міста. У його економіці головну роль відіграють дослідницькі центри й вищі навчальні заклади, які розробляють новітні технології і підприємства, заплановані на застосуванні цих технологій.
Якщо виходить за межі міста і утворює регіон, то це носить назву науково-промислової агломерації.
В Німеччині поняття технопарк ототожнюють з поняттям „інноваційно-технологічний центр” (ІТУ).
Світовий досвід свідчить, що лише 1 інновація з 10 доходить до ринку, і тільки 10-30% виживають в перші 2 роки.
Функції, що виконуються технопарком:
1. Підтримка, вирощування міжнародного інноваційного продукту, створення нових робочих місць для вчених, винахідників;
2. Експертиза пропозицій задля „пропуску” в технопарк лише тих із них, що після перетворення на нововведення матимуть ринковий потенціал.
3. Перетворення результатів винаходів на відкритий інноваційний продукт.
4. Комерціалізація розповсюдження і доведення до споживача на ринку інноваційної продукції ( технології, машини, матеріали, послуги).
На ефективність функціонування технопарків впливає державна науково-технічна та регіональна політика, роль місцевих органів влади, рівень технологічного розвитку, рівень розвитку засобів зв’язку і транспорту, якість життя у регіоні.
Дослідницький центр в складі технопарку виконує такі функції:
1) є джерелом технічних ідей і розробок;
2) постачальником кадрів для фірм;
3) виступає власником або співвласником фірми;
4) проводить конкурентний відбір фірм-клієнтів;
5) організовує консультативну допомогу;
6) надає на пільгових умовах право користуватися лабораторним
устаткуванням, мережею Інтернет, бібліотекою;
7) забезпечує клієнтів парку побутовими послугами ( їдальня, зал для
нарад тощо);
8) разом з іншими учасниками технопарку створює спеціальний фонд
венчурного капіталу, де клієнти можуть одержувати пільговий
кредит.
В межах технопарків засновуються приблизно 80% міцних фірм від загального числа прийнятих технопарків, тоді як за поза технопарками – 20%.
Бізнес-інкубатори займаються розвитком незалежних суб’єктів господарювання, а не виробництвом конкретної товарної продукції.
Для великомасштабної реалізації інновації у світі використовуються консорціуми ( тимчасові об’єднання на договірних засадах, створені для координації робіт з реалізації конкретних програм), промислово-фінансові групи, асоціації. Це консорціуми – „General - Motors” – „Toyota” –„Toshiba” – „Siemens”.
Важлива роль в активізації інноваційної діяльності промислово-фінансових груп (ПДГ). Закон України „Про промислово-фінансові групи ” передбачає, що до складу ПДГ можуть входити наукові установи, а їх кінцева продукція – науково-технічна документація.
Значно поширюються на Западі мережеві виробничі структури – кластери (спільна наукова база та широка участь підприємницьких структур, що активно сприяють інноваціям ). Участь у кластерах добровільна, хоча є відповідальність за виробничі зобо’язання.
Ефективне функціонування технопарків, бізнес-інкубаторів ... потребує створення інноваційної, побутової інфраструктури – це інноваційні фонди, біржі, інформаційно-комп’ютерні центри колективного користування, бюро потенційного та юридичного захисту інтелектуальної власності, незалежної експертної оцінки, рекламні, лізингові, аудиторські, сертифікаційні фірми,, центри підготовки та підвищення кваліфікації.
Існують і науково-виробничі фірми, здатні швидко реагувати на зміну ринкової кон’юнктури що виконують:
- проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт інноваційного характеру;
- поодиноке або дрібносерійне виробництво високої технологічної продукції;
- ремонт та обслуговування наукового та учбового обладнання, засобів зв’язку;
- реалізація розробок вчених.
Досвід реалізації проектів із створення перших технопарків свідчить, що вони є довготерміновими.
При формуванні ТП важливе місце його розташування ( якнайближче до дослідницького центру).
Дуже важливе забезпечення вільної циркуляції інформації. Якщо замовники ТП декілька дослідницьких центрів, то найгірше рішення розташування ТП на рівному віддаленні.
Перевага– це розташування ТП неподалік від головних автомагістралей. Місце ТП повинно бути привабливим для потенційних клієнтських фірм, мати імідж перед інвесторами і наймання на роботу найкращих фахівців.
Важливий чинник функціонування ТП –
1) наявність в регіоні науково-дослідних установ високого рівня;
2) представників групи великих промислових об’єднань, що
зацікавленні в активізації процесу структурних перетворену
регіону;
3) зацікавленість держави і органів влади.
Технопарк має розглядатися як довгостроковий проект.
Структура і порядок формування органів управління, їх компетенція, права і обов’язки, порядок організації діяльності технопарку визначаються установчими документами.
Як правило створюється акціонерне товариство закритого типу. Вищий орган управління – загальні збори акціонерів. У період між зборами вищий орган – Наглядова Рада ( Рада директорів), яку очолює президент ТП, котрий обирається зборами.
Виконавчі функції здійснює Дирекція, що назначається Наглядовою Радою.
Обов’язкова складова управління ТП – науково-технічна ( експертна рада).
Тема № 9. Фінансування інноваційних процесів
План:
1. Сутність, принципи, мета і завдання системи фінансування науково-
технологічної та інноваційної діяльності.
2. Організаційні форми фінансування науково-технологічної та
інноваційної діяльності.
3. Фінансування створення і функціонування технопарків та інших
інноваційних структур.
Під системою фінансування інноваційної діяльності мається на увазі сукупність економічних відносин, які виникають у зв`язку з пошуком, залученням і ефективним використанням фінансових ресурсів, а також організаційно-управлінських принципів, методів і форм їхнього впливу на життєдіяльність інновацій. До складу згаданих ресурсів відносять не лише кошти у безпосередньому грошовому виміру, а й інші інвестиції – у вигляді основних і оборотних засобів, майнових прав і нематеріальних активів, кредитів, позик та застав, прав на землеволодіння й землекористування, тощо.
В економіці ринкового типу система фінансування виконує дві функції – розпорядчу і контрольну.
Принципи системи фінансування:
– чітка цільова орієнтація системи;
– логічність, обґрунтованість та юридична захищеність прийомів і
механізмів, які при цьому використовуються;
– наявність багатьох і різних джерел фінансування;
– комплексність системи (можливість охоплення широкого кола
нововведень);
– адаптивність і гнучкість.
Зростання фінансової віддачі - важливий узагальнений показник, на основі якого оцінюється дієвість проведення фінансової політики і кінцеві результати практичної роботи. Тому основний принцип побудови механізму фінансування інноваційних процесів полягає в тому, щоб забезпечити величину прибутку на капітал у кожному виді діяльності не меншу, ніж в цілому по Україні.
Дата добавления: 2016-04-11; просмотров: 654;