Зв`язок дисципліни з іншими економічними дисциплінами. 1 страница

Мета курсу – вивчення економічної теорії і практики інноваційної сфери діяльності підприємств та організацій різних форм власності для досягнення ними технологічного і товарного лідерства; вивчення основних засад інноваційної політики і стратегії фірми, організації управління інноваційною діяльністю; визначення найефективніших напрямків оновлення техніко-технологічної бази підприємства та її продукції, з`ясування особливостей організаційних форм забезпечення і методів впровадження результатів інноваційної діяльності, висвітлення систем регулювання, стимулювання інноваційних процесів, обгрунтування організаційно-економічного механізму та оцінка соціально-економічної ефективності результатів наукових досліджень.

Вивчення курсу допоможе студентам орієнтуватися в питаннях інноваційної діяльності підприємства в ринкових економічних умовах.

Тема № 2.Інновації: становлення та сучасні тенденції розвитку

План

1. Основні тенденції розвитку економіки.

2. Еволюція технологічних укладів.

3. Характеристика інноваційної діяльності.

1. Сучасна глобалізація, що вже досягла високого ступеня взаємозалежності, уявляється процесом перетворення регіональних соціально-економічних систем на єдину всесвітню систему, котра розвивається на базі уніфікованих закономірностей.

Глобалізація являє собою перетворення ряду відособленних світогосподарств на світову економіку (Фернан Бродель).

Одна з найважливіших тенденцій розвитку світової економіки - монополізація технологій формування свідомості і, головне, метотехнології.

Метотехнології- якісно новий тип технологій, що виключає можливість конкуренції, це:

– мережний комп`ютер;

– сучасні технології зв`язку;

– різні організаційні технології.

Найважливіший елемент глобалізації - поглиблення міжнародного поділу праці.

Безпосередня основа глобалізації - формування світового ринку товарів, послуг, технологій, капіталу і робочої сили (базову інфраструктуру глобалізації утворила всесвітня інформаційна мережа Інтернет, розроблена у 1991 році).

Соціальні наслідки глобалізації:

– зміна ціннісних орієнтацій у сім`ї призвели до різкого зниження числа народжень;

– зростають масштаби міграції;

– відбуваються зрушення у структурі зайнятості;

– іншим стає зміст праці у зв`зку з більшим ступенем автоматизації.

Правові документи прийняті Радою глав урядів СНД:

1. Угода про формування та статус міждержавних інноваційних програм і проектів у науково-технологічній сфері від 11 вересня 1998 р.

2. Угода про вільний доступ і порядок обміну відкритою науково-технічною інформацією від 11 вересня 1998 р.

3. Угода про залучення науково-дослідних організацій і спеціалістів держав-учасниць СНД до виконання національних науково-технічних програм від 25 листопада 1998 р. та інші.

Згідно з Договором між Україною та Росією про економічне співробітництво на 1998 - 2007р. від лютого 1998р. серед напрямків співробітництва в інноваційній сфері передбачено:

– розвиток технологій в агрокосмічній галузі, літакобудуванні,

суднобудуванні, радіоелектроніці;

– модернізацію автомобілебудування;

– організацію виробництва високоефективної техніки

для сільгоспмашинобудування;

– виробництво добрив та засобів захисту рослин;

– впровадження новітніх технологій переробки нафти;

– в атомній енергетиці – підвищення безпеки;

– та інші.

Українським організаціям, що беруть участь у державних інноваційних проектах, надається фінансова підтримка з коштів державного бюджету.

2. Відомий австрійський економіст Й. Шумпетер у 1912р. у книзі "Теорія економічного розвитку" запропонував концепцію інновацій, в основу якої поклав ідею про "нові комбінації". Серед комбінацій, які формують сруктуру іннваційного процесу, він називає:

– випуск нового продукту, або ж відомого продукту нової якості;

– впровадження нового, досить невідомого в конкретній галузі

методу виробництва;

– проникнення на новий ринок збуту – відомий чи невідомий;

– отримання нових джерел сировини чи напівфабрикатів;

– організаційна перебудова, зокрема, створення монополії

чи її ліквідація.

Основоположник інноваційної теорії економічного розвитку був український вчений М.Туган-Барановський. Він в 1894р. дослідив різні підходи до пояснення циклічного характеру економічного розвитку. Його послідовник М.Кондратьєв обгрунтував цю думку.

Нерівномірність розвитку ринкової економіки пов`язана з якісними змінами в капіталі та змінами поколінь техніки (технічні цикли), одночасно проходять якісні зміни в робочій силі (утворювальні цикли).

Отже:

1) соціально-економічний розвиток відбувається хвилєподібно,

відповідно до теорії "довгих хвиль" Кондратьєва;

2) рівень соціально-економічного розвитку визначається впливом

технологічних, соціальних, політичних, культурних та інших

чинників.

3) рушійною силою розвитку країни є рівень технологічного та

інформаційного розвитку.

І.Ліпсиць і А.Нещадін визначають, що цикли науково-технічної революції мають протяжність приблизно 50років.

Відомо 6 технологічних хвиль:

1) 1780-1844-1851 (нові технології у текстильній промисловості,

використання енергії води);

2) 1844-1851-1890-1896 (розвиток залізничного транспорту та

механічного виробництва на основі парового двигуна);

3) 1890-1914-1920 (використання електричної енергії, розвиток важкого

машинобудування, радіозв`язок, телеграф, автомобіль, літаки).

У економічно розвинених країнах перерозподіл з 4 до 5 технологічного укладу (в Україні 5 уклад – в оборонній промисловості).

3. Слово інновація в перекладі з англійської мови – введення нового, відновлення.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України "Про інвестиційну діяльність", "Про науку і науково-технічну діяльність", "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг.

Інноваційний продукт – результат науково-дослідної і(або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим згаданим Законом.

Інноваційна продукція – нові конкурентноздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру й комплекс всіх необхідних заходів (у т.ч. інвестиційних) щодо створення й реалізації інноваційного продукту і(або) інноваційної продукції.

Пріорітетний інноваційний проект – інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) – підприємство (об`єднання підприємств), що розробляє, виробляє й реалізує інноваційні продукти і(або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70% від загального обсягу продукції і(або) послуг.

Інноваційна інфраструктура - сукупність підприємств, організацій, установ, їх об`єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Тема № 3: Сутнісна характеристика інноваційних процесів

План:

1. Інновації: сутність та класифікація.

2. Основні етапи та стадії інноваційного процесу.

Класифікація нововведень:

1) За ступенем радикальності (новизни, інноваційного потенціалу, оригінальності технічного рівня та ін.):

– радикальні (піонерні, базові, наукові);

– ординарні (винаходи, нові технічні рішення).

2) За характером застосування:

– продуктові;

– технологічні;

– соціальні;

– комплексні;

– ринкові.

3) За стимулом появи (джерелом):

– нововведення, спричинені розвитком науки і техніки;

– потребами виробництва і ринку.

4) За роллю у відтворювальному процесі:

– споживчі;

– інвестиційні.

5) За масштабом (комплексності):

– складні (синтетичні);

– прості.

6) Для кого є нововведеннями:

– для виробника і споживача;

– для суспільства в цілому;

– для ринку.

Серед економістів, які досліджують проблеми нововведень:

– німецький вчений Г.Менш - "Технологічний лат";

– німецький вчений А.Кляйнкнехт;

– російські вчені Ю.Яковець й Е. Яковенко (виділили 4 види інновацій

із погляду циклічного розвитку техніки: найбільші базисні інновації,

великі інновації, середні інновації, дрібні);

– Певіт і Уолкер виділяють 7 типів інновацій залежно від ступеня

використання в них наукових знань;

– А.Пригожин дав детальну і оригінальну типологію інновацій.

Вище перераховані класифікації інновацій можна представити в такій схемі:

Схема класифікації інновацій.

Інноваційний процес можна визначити як процес послідовного пертворення ідеї на товар. Інноваційний процес може бути розглянутий:

По-перше, як паралельно-послідовне здійснення науково-дослідної, науково-технічної, інноваційної, виробничої діяльності й маркетингу.

По-друге, як тимчасові етапи життєвого циклу нововведення від виникнення ідеї до її розробки й поширення.

По-третє, як процес фінансування й інвестування розробки і поширення нового продукту або послуги.

Рой Росвел виявив декілька поколінь моделей інноваційного процесу.

1. 1950 – середина 1960р. – лінійний підхід до визначення

інноваційного процесу.

2. Кінець 1960 – початок 1970р. – лінійно-послідовна модель.

3. Початок 1970 – середина 1980р. – сполучена модель

4. Середина 1980рр. – нинішній час – японська модель передового

досвіду.

5. Сьогодення – майбутнє – модель стратегічних мереж.

Тема № 4: Особливості процесу створення та формування попиту на інновації

План:

1. Специфіка аналізу попиту на інновації та мотивації суб`єктів

інноваційного процесу.

2. Основні підходи створення та формування попиту на інновації та

особливості застосування цих підходів.

3. Основні фактори мотивації споживання інновації.

Засобом адаптації до процесів перехідного типу є інновації.

Суб`єкти інноваційного процесу:

– інвестори;

– розробники інновацій;

– виробники;

– постачальники;

– працівники збуту;

– споживачі;

– суспільство.

Відповідність нових товарів інтересам суб`єктів ринку.

Оцінка відповідності інтересам кожного з суб`єктів ринку обраними групами експертів проводиться у послідовності:

1) кожним експертом визначаються характеристики товарів, за якими оцінюватиметься група товарів;

2) визначається перелік характеристик, за якими проводитиметься оцінка;

3) будуються оціночні таблиці. Розробляється лист - рекомендація щодо заповнення оціночних таблиць (таблиці першого типу - попарне порівняння груп характеристик нових товарів, таблиці другого типу - оцінка відповідності нового товару інтересам конкретного суб`єкта ринку).

Теоретично оцінки приймають значення від 0 до 4.

Розробка ефективних засобів впливу на споживачів задля формування й стимулювання попиту на конкретні види товарів передбачає попередній аналіз поведінки споживачів на ринку і факторів, що впливають на неї.

Мотиви споживання нових товарів (виробів і послуг).

Для стимулювання (формування) попиту на нові товари застосовують рекламу, пропаганду (паблісіті, паблік релейшнз), стимулювання збуту, особистий продаж, тобто традиційні заходи(складові) комплексу маркетингового стимулювання. Розглянемо особливості їхнього застосування стосовно специфіки нових товарів.

Заходи формування попиту:

– пропаганда;

– паблік рілешнз - система підтримання зв`язків із суспільством:

пресою, органами державного, регіонального й місцевого рівнів,

суспільними організаціями і широким загалом;

– особистий продаж;

– стимулювання збуту.

Для стимулювання попиту, окрім заходів комплексу маркетингового стимулювання, застосовують цінові методи:

– стратегія низьких цін;

– стратегія договірних цін;

– стратегія встановлення низької ціни на один із взаємодоповнюючих

товарів.

Розрізняють внутрішні і зовнішні фактори мотивації споживання інновацій:

До внутрішніх факторів мотивації відносять внутрішні спонукальні мотиви поведінки споживачів на ринку.

Класифікація споживачів:

Ι. За здатністю адаптації до нових товарів:

– суперноватори;

– новатори;

– помірковані;

– консерватори;

– суперконсерватори.

ΙΙ. За стилем життя й мотивацією поведінки:

– спонукальні нестатком;

– борці за виживання;

– борці з нестатком.

ΙΙΙ. Спонукані зовні:

– люди з вираженим почуттям належності до середнього класу;

– люди з прагненням до переваги, готові до боротьби;

– люди, що прагнуть досягти якомога більшого.

ΙV. Спонуковані з середини:

– я – це – я;

– люди, що спираються на особистий досвід;

– соціально свідомі й відповідальні люди.

V. Інтегровані (комбінація цінностей, породження мотивацією ззовні і

зсередини).

Існує 4 класи споживацької поведінки:

1) забезпечення;

2) накопичення;

3) задоволення;

4) досягнення.

Зовнішні фактори мотивації:

– референтні групи;

– оформлення товару;

– товарна марка;

– маркування товару;

– упаковка;

– форма та матеріал товару;

– колір;

– шрифт повідомлень, написів на упаковці товарів;

– рекламні повідомлення;

– перепродажний сервіс;

– післяпродажний сервіс.

Тема №5.Інноваційна політика фірми

План:

1. Інноваційна політика фірми у плановій і ринковій системах

господарювання.

2. Місце інноваційної діяльності політики в загальній стратегії

підприємства.

3. Складові елементи і чинники впливу на формування інноваційної

політики.

4. Економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства.

5. Прогнозування і планування інноваційної діяльності.

Інновація – основа економічного розвитку системи.

На рівні держави розробляється державна інноваційна політика, яка відображає ставлення держави до інноваційної діяльності, визначає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в галузі науки, техніки й реалізації їхніх досягнень.

На рівні фірми розробляється інноваційна політика фірми (підприємства), що являє собою визначення керівництвом підприємства та його науково-технічними підрозділами мети інноваційної стратегії й механізмів підтримки приоритетних інноваційних програм і проектів підприємства.

У плановій економіці пріоритетом в інноваційній діяльності держави був розвиток стратегічних галузей промисловості. Інноваційна політика підприємства у цілому повністю визначалася інноваційною політикою держави й реалізувала її.

Табл.

Інноваційна політика підприємства у плановій та ринкових системах господарювання.

Особливість інноваційної діяльності в ринкових умовах полягає перед усім в орієнтації на попит споживача. За умов конкуренції сильні позиції матиме підприємство, яке гнучко реагує на потреби ринку й спроможне задовольнити нову потребу. Тобто йдеться про інновацію, яка стає ключовим фактором конкурентоспроможності підприємства, а інноваційна політика – основою політики підприємницької.

Причини введення інновацій:

– прибуток підприємства знижується;

– прибуток перебуває на запланованому рівні.

Складові попиту на інновації:

– прагнення підприємця до отримання переваг в ефективності бізнесу;

– диверсифікація попиту на товари і послуги.

Фактори економічного зростання

На різних у часі етапах становлення держави (період перебудови, час після неї і сьогодення) інноваційна політика підприємств, заснованих до й після перебудови мала свої особливості (від організаційних інновацій до технічних).

Ознаки технічно ефективного підприємства:

1. зміна стратегічної мети й розвиток засобів її досягнення відповідно

до вимог НТП;

2. намагання зберегти завойовані позиції на конкретних сигментах

ринку і водночас спостереження за новими ринками збуту;

3. широке залучення своїх постачальників до розробки нової продукції

і технології;

4. зміна акцентів у конкурентній боротьбі (поява глобальної

конкуренції);

5. готовність до сприйняття зовнішніх змін і контракту з фірмами-

конкурентами;

6. наявність власної науково-дослідної бази;

7. паралельність розробки продукту з дослідженням його ринкового

потенціалу;

8. наявність кадрів, здатних вирішувати перспективні проблеми;

9. обмін досвідченими фахівцями між групами досліджень та

наукових розробок.

Розрізняють такі види інноваційних стратегій підприємства:

– традиційна (прагнення лише до підвищення якості виробів, що в

перспективі є гарантією відставання в технологічному, а потім і

економічному аспектах);

– опуртунистська (пошук продуктів, який не потребує витрат на

дослідження, але дасть змогу підприємству бути на ринку

одноосібним, потрібні знання ринку);

дешевше, але потрібна висока кваліфікація фахівців);

– оборонна (затратомістка стратегія підвищення технічного рівня

виробництва);

– залежна (дрібні підприємства виконують замовлення більших);

– наступальна (полягає в завоюванні першого місця на ринку).

Для вибору стратегії підприємства існують моделі:

1. Двовимірна матриця – допомагає визначити напрям вибору інноваційної стратегії з урахуванням технологічних ринкових позицій.

Ринкова позиція	Сильна	Придбання іншою фірмою	Стратегія слідування за лідером	Технологічне лідерство
Сприятлива	раціоналізація		Пошук вигідних сфер застосування технологій
Слабка	Ліквідація бізнесу	раціоналізація	Організація ризикового проекту
	Технологічна позиція
Слабка	Сприятлива	Сильна

2. Модель Бостонської консультативної групи призначена для вибору інноваційної стратегії лише залежно від частки ринку й темпів розвитку галузі.

Етапи системного підходу до обґрунтування інноваційних стратегій:

– 1970-1980рр. в СРСР – програмно-цільовий метод стратегічного планування, спрямований з одного високомасштабного завдання, для рішень якого потрібна концентрація багатьох виробників;

– сучасний етап – проблемно – орієнтований підхід, заснований на методах мережного планування і управління (створення банку цільових інноваційних програм, оперативне управління з реалізації цільових програм, забезпечення постійної довгострокової готовності під-ва до сприйняття, трансформації, взаємоадаптацій нововведень в усіх сферах діяльності).

Інноваційна політика формується на всіх рівнях підприємницької і управлінської діяльності залежно від потреби, бажання і можливостей тих суб’єктів підприємства, від яких залежить суть інноваційної політики.

Складовими елементами інноваційної політики є:

– забезпечення вивчення ринку збуту продукції свого підприємства,

галузі, народного господарства;

– вивчення напрямків і сутності нововведень на інших вітчизняних і

зарубіжних суб’єктах господарювання;

– наявність фінансових ресурсів для проведення фундаментальних

досліджень, розробки і впровадження в практику інновацій;

– проведення дослідно-конструкторських розробок, освоєння і

експлуатація нововведень;

– контроль на всіх етапах інноваційного процесу від задумів, розробки

ідеї і якості використання;

– підготовленні кадри для втілення в життя інноваційної політики.

Якщо згрупувати всі джерела інновацій, то вони об’єднуються в такі два види:

– сучасні потреби виробництва і людини;

– досягнення вітчизняних і зарубіжних фундаментальних досліджень. Є

такі види інноваційних процесів (новин і нововведень):

– технічні ( у вигляді нових виробів, технологій, засобів виробництва

тощо);

– організаційні ( методи і форми організації і управлінської діяльності);

– економічні ( планування, прогнозування, фінансування,

ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результаті

діяльності);

– соціальні (професійна підготовка і підвищення кваліфікації

персоналу, охорона здоров’я і охорона довкілля, створення безпечних

умов праці і комфортних умов життя);

– юридичні (зміна в законах та інших нормативно-правових

документах, що визначають і регулюють усі види діяльності

підприємств і організацій).

За характером впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі інновації можна об’єднати у дві групи – локальні (діють окремо, впливають частково) та глобальні (великомасштабні). Локальні інновації ведуть переважно до еволюційних перетворень у сфері підприємницької діяльності, глобальні – до революційних, кардинально змінюють організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечують суттєві зрушення в економічно-соціальних процесах.

Між окремими видами інновацій існує тісний зв’язок. Технічні новини позитивно впливають на соціальні, економічні, і навпаки – соціальні і економічні сприяють розвиткові технічних.

На розвиток технічних, економічних і соціальних інновацій впливають також юридичні і законотворчі новації.

У зв’язку з тим, що впровадження інновацій має великий вплив на ефективність виробничої діяльності, питанням інноваційної політики на підприємствах необхідно надавати важливого значення, інакше підприємство не зможе ефективно функціонувати. Процес економічного управління інноваціями на підприємстві включає такі основні етапи:

– установлення цілей – визначення пріоритетів;

– підготовчий аналіз виробничих умов, підготовка матеріалів для розробки прогнозного плану впровадження інновацій;

– варіативний вибір рішень – розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

– програмування (планування) робіт – інтегрування вибраних рішень в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

– супроводження реалізації програми – контроль за виконанням передбачених програмою заходів – інновацій, проведення необхідного корегування програми.

Зміст інноваційного плану підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу і в більшості випадків включає наступні розділи:

– науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи;

– створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що

виготовляються, видів продукції;

– запровадження прогресивної технології, модернізація та

автоматизація виробничих процесів;

– зведені результати здійснення заходів технічного розвитку.

Цей розділ включає: зниження матеріальних затрат і собівартості товарної продукції; приріст виробничої потужності; відносне вивільнення працівників.

На основі цих показників доцільно розрахувати загальні витрати та результати і динаміку основних техніко-економічних показників.

Розроблений план необхідно обговорити на проблемній нараді учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення якісного відбору конкретних заходів (інновацій) і напрямків технічного, економічного і соціального розвитку підприємства.