Міжнародна інвестиційна діяльність та її чинники

Міжнародна інвестиційна діяльність– це сукупність практичних дій суб’єктів по вкладенню інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі і часі ресурси між окремими суб’єктами й об’єктами різних країн. Головним суб’єктом інвестиційної діяльності, який, приймає рішення про вкладення коштів є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв’язків між країнами світу, і залежить вона як від об’єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному та господарському просторі.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Вивезення капіталузумовлюється під дієютаких чинників:

· Надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку, чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів.)

· Потребою у нових ринках збуту, сировини.

· Формування певного рівня конкурентоспроможної економіки.

· Міжнародний поділ праці.

· Транс націоналізація економіки.

· Пошук стабільних умов застосування капіталів.

Необхідність залучення іноземних інвестиційвиникає за:

· обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

· низької інвестиційної активності власних інвесторів;

· необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;

· бажання створити конкурентноспроможну економіку та освоїти світові ринки;

· потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

В залежності від виду та форми .іноземних інвестицій основні напрямки .міжнародної інвестиційної діяльності можна представити за допомогою схеми (рис. 3.1).

Рис. 3.1 – Напрямки міжнародної інвестиційної діяльності

Головною метою приватних іноземних інвестиційє експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку чи розширення економічного впливу.

Головною метою державних іноземних інвестиційє створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції

Основу підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції – це вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. Прямими інвестиціями є як первинні вкладення так і реінвестиції крім того до них відносять всі внутрішньокорпорацїйні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.

Світовий досвід доводить, що умови іноземним інвесторам створюються за допомогою економічних та соціальних заходів, юридичних норм, що є складовою інвестиційного законодавства держави, яка приймає капітал; міжнародних: договорів; інвестиційних договорів між іноземним інвестором і державою яка приймає; страхових полюсів при страхуванні інвестицій у національних та міжнародних страхових, організаціях.

Виходячи з цих умов, прямі інвестиції можуть здійснюватися в таких формах:

1. Придбання, неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів здійснюється через пряму купівлю акцій на місцевому фондовому ринку, Цей спосіб інвестування широко використовується в процесі приватизації підприємств як державної, так і приватної форми власності.

2. Ліцензійні угоди з фірмами країн-реципієнтів дають інвестору можливість виходу на ринок з мінімальним ризиком. Транснаціональна компанія передає права на виробництво певного продукту або послуги або на використання запатентованого процесу, технології, товарного знаку або іншої інтелектуальної власності місцевій фірмі, яка буде-відповідати за виробництво, та маркетинг на місцевому ринку. Іноземний інвестор може купувати акції місцевої фірми, якою укладено ліцензійну угоду.

3. Стратегічні альянси і спільні підприємства дають інвесторам більшу присутність на місцевому ринку з меншим ризиком, ніж пряма купівля місцевої фірми або створення власного дочірнього підприємства. Створення альянсів великими корпораціями відкриває, можливості для дрібних компаній, що шукають джерела фінансування для зросту.

4. Придбання великих пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів іноземними інвесторами приносить великі вигоди місцевим фірмам, стимулює економіку країни в цілому та прискорює її інтеграцію у світову економіку, тому що це вимагає від інвесторів більших зобов’язань та тривалішого часу для отримання прибутків. Контрольні пакети акцій можуть бути отримані за допомогою прямої купівлі акцій, приватизації, обміну акцій на борги та іншими методами.

5. Створення власних дочірніх підприємств у фірмах країн-реципієнтів застосовується на ринках, які мають найбільший потенціал для отримання прибутків. Ця форма інвестицій має найбільший ризик та найбільші зобов’язання з боку іноземного інвестора. Таким чином, прямі іноземні інвестиції несуть ризик іноземним інвесторам, тому що останні позбавлені можливості швидкого виходу на ринок, крім того, вони приносять більше вигод країні-реципієнту, тому що включають більші суми коштів, пов’язаних із більшими зобов’язаннями і тривалимчасом здійснення інвестицій.

Портфельні інвестиції– це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу і т.д.

Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

До основних реальних джерел залучення Україною іноземних коштів належать:

· позички таких міжнародних фінансових організацій як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції та розвитку та інші;

· кредити іноземних держав та їх угруповань типу Європейської Спільноти (ЄС);

· кредити держав-постачальниць енергоносіїв, (Росія й Туркменістан);

· розміщення цінних паперів у вигляді облігацій державних позик на зовнішніх ринках, а також на внутрішньому ринку при купівлі їх нерезидентами;

· отримання Україною грантів, субсидій; стипендій тощо через науково-технічну допомогу від міжнародних фінансових організацій та з країн розвиненої економіки.

Іноземний інвестиційний кредит– це економічні відносини між ержавами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, як правило, із виплатою процента. Специфікою іноземного інвестиційного кредиту є те, що він бере участь в кругообігу капіталу на усіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий – внаслідок експорту обладнання, сировини, палива; у процесі виробництва – у формі кредитування під незавершене виробництво; При реалізації товарів на світових ринках.

Існують три основні види іноземного інвестиційного кредиту:

1.Державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі, включаючи позики міжнародних організацій;

2.Банківський кредит, пов’язаний з кредитними відносинами між банками різних країн;

3.Комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує інвестиційних процес підприємств.

Важливою складовою міжнародної інвестиційної діяльності є державна іноземна допомога.Вона за призначенням не має комерційного характеру і надається тільки на пільгових умовах. Структурно її формують гранти, пільгові позики та технічна й інформаційно-консультаційна допомога, що мають як двох-, так і багатосторонню Основу. У країн-донорів превалюють політичні й стратегічні пріоритети при наданні допомоги тій чи іншій країні. Однак, як показує практика, майже в усіх випадках має місце економічне обґрунтування грантів, пільгових позик та технічної й інформаційно-консультаційної допомоги. Типовим прикладом, зокрема, є прив’язка іноземної допомоги до експорту країни-донора. Очевидною є також тенденція подорожчання іноземної допомоги, перевалювання позик над грантами.