Основні напрямки державного регулювання зайнятості. Державна політика зайнятості

Негативні наслідки безробіття змушують уряди країн з ринковою економікою активно втручатись у хід економічного розвитку, приймати заходи, спрямовані на підтримку штучно низького рівня безробіття і протидію падінню реального обсягу ВНП, проводити політику соціального захисту населення.

Важливо зазначити, що визнання існування «природного рівня безробіття» зняло з урядів західних країн частку відповідальності за кризу зайнятості. Але це не звільняло державу від необхідності проводити політику зайнятості.

У країнах Заходу в останні десятиліття діє система соціальних амортизаторів, які держава використовує для забезпечення економічної безпеки трудящих. До цієї системи входять спеціальні заходи з захисту найманих робітників і службовців від безробіття і забезпеченню їх права на працю.

Першим елементом такої системи є регулювання зайнятості. Держава для цього, зокрема, приймає такі заходи:

- скорочує тривалість робочого тижня у період масового безробіття;

- достроково звільняє на пенсію робітників державного сектора, які не дослужили до пенсії 2-3 роки;

- створює нові робочі місця і організує суспільні роботи, особливо для хронічно безробітних і молодих;

- скорочує пропозицію робочої сили на ринку праці: обмежує імміграцію бажаючих працювати і стимулює репатріацію іноземних громадян та інше.

Другим елементом системи соціальних амортизаторів є біржі праці, створені ще в першій половині ХІХ століття. Вони займаються обліком та працевлаштуванням безробітних, сприяють бажаючим змінити роботу, вивчають стан ринку робочої сили і надають інформацію про нього, допомагають професійній орієнтації молоді.

Наступним елементом системи економічної безпеки є фонди страхування на випадок безробіття, які надають людям, що втратили роботу, матеріальну допомогу. При законодавчому вивченні розмірів матеріальної допомоги та строків її надання виникають серйозні проблеми. Одна з них – визначення рівня цієї допомоги. Друга – терміни її виплат.

У різних країнах вона вирішується по різному, в залежності від багатьох конкретних обставин. Так, у 90-ті роки XX ст. розмір матеріальної допомоги по безробіттю та тривалість його виплати складали:

- у США – 36% заробітку протягом 14 тижнів;

- в Японії – 60-80% заробітку протягом 3-12 місяців залежно від віку безробітного та інших умов;

- у Франції – 40 франків на день у доповнення до 42 % заробітку протягом 1-2,5 років;

- у Великій Британії – 28,5 фунта стерлінгів протягом 52 тижнів.

Треба особливо підкреслити, що протидія інфляції і змушеному безробіттю є обов'язковими функціями держави в ринковій економіці.

Якщо безробіття в країні або в окремому регіоні загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло критичного рівня.

Визначається цей рівень (інколи його називають порогом) дією цілої низки факторів:

· загальною чисельністю безробітних;

· чисельністю безробітних протягом тривалого часу (як правило, більше року):

· наявністю у безробітних інших джерел існування (доходу) або власності:

· питомою вагою молоді в складі безробітних;

· системою соціального захисту безробітних;

· наявністю політичного каталізатора;

· особливостями соціо-психологічного клімату в суспільстві.

Зрозуміло, що чим більша чисельність населення не має роботи, насамперед, протягом тривалого часу, тим нижчим є поріг, тобто, чим нижчий рівень безробіття суспільство може пережити без соціальної катастрофи. Значною мірою підвищує цей поріг наявність інших джерел доходу або будь-якої власності. Враховуючи це, уряд, наприклад, Великобританії, прагнучи зупинити формування критичного рівня безробіття внаслідок скорочення зайнятості шахтарів, вдається до надання їм земельних ділянок і кредитів для відкриття власної справи.

Молоді притаманна менша психологічна стійкість і водночас більша активність, тому концентрація серед безробітних молоді є важливим чинником зниження критичного рівня безробіття.

Не викликає сумнівів, що можливість одержувати достатню за розміром допомогу (по безробіттю або по закінченні терміну – по бідності), сприяє пом'якшенню гостроти проблем безробіття і відповідно підвищенню критичного порогу.

Особливо важливу роль відіграє політичний каталізатор, тобто наявність певної політичної сили, яка здатна об'єднати безробітних та ініціювати їх активні дії. В історії такі сили відомі, зокрема, саме на хвилі масового безробіття взяли владу нацисти в Німеччині.

Соціо-психологічні настанови є тим фоном, на якому формується критичний поріг: суспільство, якому притаманні високі орієнтації на чиюсь допомогу (влади, адміністрації підприємства тощо), так званий «патерналізм», низька територіальна, професійна і соціальна мобільність, яке принципово не сприймає відкритого маєтного розшарування, ймовірно, має відносно низький критичний поріг.

Найвищий відомий в історії рівень безробіття,пережитий країною без видимої соціальної напруги, це 28% безробіття в Іспанії наприкінці 80-х. За звичай можна розраховувати на більш гостру ситуацію: потенційно небезпечним є рівень безробіття в18-20%. Все це змушує державу проводити активну політику соціального захисту населення.

Соціальний захист населення від безробіття у теперішній час здійснюється на основі положень Конституції України, Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про зайнятість населення», інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, норм міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Поняття «соціальний захист» досить нове, почало використовуватись у міжнародних актах у середині XX століття, що було викликане кардинальними змінами в соціальній політиці у багатьох країнах світу, які зумовили необхідність систематизації та координації різноманітних інститутів соціальної сфери з позиції характеристики її захисних функцій. У вітчизняній літературі та національному законодавстві поява і застосування цього поняття пов'язане з трансформацією суспільного ладу країни у 90-х роках. Сьогодні термін «соціальний захист» широко вживається в економічній та юридичній літературі.

Так, автори української юридичної енциклопедії поняття «соціальний захист» визначають як діяльність держави, спрямовану на забезпечення реалізації пріоритетних завдань соціальної полі­тики, найважливіших соціальних прав кожного члена суспільства. Деякі науковці під соціальним захистом розуміють діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних факторів, що впливають на особистість, створення умов для самовизначення й утвердження в житті. Крім того, соціальний захист визначається як одна із найважливіших функцій держави (соціальної): це система економічних, організаційних, юридичних заходів, спрямованих на забезпечення основних соціальних прав людини та громадянина в державі.

В економічній літературі існує й інший підхід до визначення соціального захисту населення. Так, науковці, що досліджують регіональні проблеми соціального захисту населення Росії, крім держави, до суб'єктів соціального захисту відносять органи місцевого самоврядування, громадські організації, підприємства, що більше відповідає сучасним принципам соціального партнерства, крім того, сферу соціального захисту не обмежують допомогою соціально уразливим категоріям населення. Соціальний захиствизначається як діяльність держави й органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, спрямована на створення сприятливого для людини оточуючого середовища, охорону материнства та дитинства, надання допомоги сім'ї, охорону здоров'я громадян, професійну підготовку громадян, забезпечення зайнятості населення, охорону праці, регулювання заробітної плати і доходів населення, забезпечення громадян житлом, регулювання права власності держави, матеріальне обслуговування та забезпечення непрацездатних, інших громадян, які погребують соціальної підтримки. Соціальний захист є практичною діяльністю з реалізації основних напрямів соціальної політики.

Відповідно до цих підходів соціальному захисту на ринку праці підлягають не лише безробітні, але й усе економічно активне населення. Соціальний захист економічно активного населення здійснюється за такими основними напрямками:

· заходи держави, пов'язані зкваліфікаційною підготовкою дотрудової діяльності;

· заходи, що забезпечують можливість реалізаціїздібностей кожного у процесі трудової та виробничої діяльності та сам процес такої діяльності;

· заходи, спрямовані на створення нових робочих місць і підтримку працівників, які втратили роботу.

ВУкраїні право на соціальний захист закріплено Конституцією. Так, стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, яке включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. У частині 2 ст. 46 визначені організаційно-правові форми соціального захисту як гарантії права людини на соціальний захист – соціальне страхування та державна соціальна допомога, а також фінансові джерела забезпечення – страхові внески, кошти бюджету та інші.

В Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування загальнообов'язкове держав не соціальне страхування визначається як система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або вповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Законом України «Про зайнятість населення» гарантується право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості та право на одержання допомоги по безробіттю особам, визнаним у встановленому порядку безробітними. Відповідно до статті 7 цього закону за рішенням місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.

Крім того, відповідно до статті 5 закону держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам передпенсійного віку; д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Статтею 4 Закону України «Про зайнятість населення» передбачаються наступні гарантії держави працездатному населенню у працездатному віці в Україні: добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, усіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку; компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; є) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; ж) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги; з) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу; д) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначаються такі принципи страхування на випадок безробіття: надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності; цільового використання коштів страхування на випадок безробіття солідарності та субсидування; обов'язковості фінансування Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців; диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття; надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, установлений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Відповідно до статті 4 цього закону страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю. Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з дня реєстрації.

Законом визначаються види соціального забезпечення та види соціальних послуг. Видами соціального забезпечення є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Видами соціальних послуг є: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані в установленому порядку безробітними. В Україні безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату); б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, уразі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки; в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їхньої трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянинові й членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості з метою забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності і за договорами – на інших підприємствах, в установах і організаціях. З особами, які бажають брати участь у громадських роботах, укладається строковий трудовий договір з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їхнє працевлаштування на підходящу роботу. Переважним правом укладання договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні. У разі закінчення встановленого терміну виплати допомоги по безробіттю громадянин має переважне право на здобуття іншої професії (спеціальності) та участь в оплачуваних громадських роботах на період до надання йому підходящої роботи. Оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою від мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством України, за умови якісного виконання норм праці. На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності. За безробітними громадянами, які беруть участь у таких роботах, зберігається виплата допомоги по безробіттю в розмірах і в терміни, встановлені відповідно до цього Закону.

Громадські роботи фінансуються з місцевого бюджету із залученням коштів державного фонду сприяння зайнятості населення (в частині організації таких робіт для безробітних) і підприємств, установ та організацій, для яких ця робота виконується за договорами. Положення про оплачувані громадські роботи затверджується Кабінетом Міністрів України. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, безробітних, можуть здійснюватися у таких випадках: неможливо підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; потрібно змінити кваліфікацію через відсутність роботи, яка відповідає професійним навичкам громадянина; втрачено здатність виконувати роботу за попередньою професією; роботу шукають уперше і немає професії (спеціальності).

Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організуються державною службою зайнятості за її направленням у закладах освіти, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їхньої підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього навчальних центрах з коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Витрати, пов'язані із достроковим виходом на пенсію, здійснюються з коштів Пенсійного фонду України з наступним відшкодуванням цих витрат із державного фонду сприяння зайнятості населення.

Вивільненим працівникам надаються також інші пільги й компенсації відповідно до законодавства.

Управління соціальним страхуванням здійснюється фондами на паритетній основі державою і страхователями. Основним джерелом фонду соціального страхування є страхові внески підприємств і громадян. Ставки збору встановлюються законодавчо, вони різні як для кожного фонду, так і для роботодавців та працівників. Суттєву частку доходів фондів соціального страхування становлять бюджетні асигнування.