Тема 4. Ціни і ціноутворення, комерційна діяльність підприємства.

Тема 4 Ціни і ціноутворення, комерційна діяльність підприємства

План

1. Сутність і функції ціни. Система цін і їх класифікація.

2. Зовнішні та внутрішні чинники впливу на формування ціни. Стратегія і тактика ціноутворення.

3. Законодавче регулювання і контроль за ціноутворенням згідно із за-конодавством України.

4. Державна політика ціноутворення та соціальний захист населення.

Ціна — це грошове вираження вартості товару, або сума грошей, за яку покупець згоден купити товар, а виробник продати цей товар. В умовах ринкової економіки ціна є одним з найважливіших показників, що істотно впливає на фінансовий стан підприємства. Від рівня цін залежать розмір прибутку підприємства, конкурентоспроможність підприємства і його продукції, а також фінансова стійкість підприємства.

Як економічна категорія ціна виконує кілька важливих функцій. Облікова функція ціни відбиває суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини і матеріалів на виготовлення продукції. А в кінцево­му підсумку ціна відбиває розмір прибутку підприємства. На об­ліковій функції ціни базуються засоби обчислення вартісних показників — як кількісних (валовий внутрішній продукт — ВВП, націо­нальний дохід, обсяг капіталовкладень, обсяг товарообороту та ін.), так і якісних (рентабельність, продуктивність праці, фондовіддача та ін.). Отже, ціна використовується для визначення ефективності ви­робництва, є важливим знаряддям планування діяльності підприєм­ства і орієнтиром для обгрунтування його господарських рішень.

Розподільча функція ціни виражається в тому, що держава через ціноутворення перерозподіляє національний дохід між галузями еко­номіки, державним і недержавним секторами, окремими регіонами, соціальними групами населення. Ця функція реалізується через вклю­чення в собівартість багатьох податків, які потім стають джерелами накопичення фондів (дорожнього, зайнятості населення та ін.), а та­кож через включення в ціну непрямих податків (ПДВ, акцизів).

Стимулююча функція ціни виявляється в тому, що ціна за певних умов може стимулювати певні бажані процеси на підприємстві: при­скорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення обсягів ви­пуску продукції і попиту на неї тощо.

Регулююча функція передбачає врегулювання пропорцій окремих виробництв, забезпечує збалансованість між виробництвом і спожи­ванням, попитом і пропозицією. У цьому разі ціна відіграє роль інди­катора диспропорцій у сферах виробництва і обігу, дає змогу досяг­ти відповідності попиту й пропозиції.

Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва найбільшою мірою виявляється в умовах ринкових відносин. За до­помогою механізму цін капітали переміщуються в сектори економіки і виробництва з найвищою нормою прибутку.

Ціни, що діють у ринковій економіці, класифікують за певними ознаками. Розглянемо основні з них.

За сферою обслуговування та особливостями купівлі-продажу ціни поділяють на такі:

• оптові на продукцію промисловості, за якими підприємства реалі­зують вироблену продукцію;

• закупівельні, за якими виробники сільськогосподарської продукції реалізують її промисловим підприємствам з метою подальшої пе­реробки;

• роздрібні, за якими торговельні організації реалізують продукцію населенню, підприємствам, організаціям;

• кошторисні ціни та розцінки, за якими визначаються розрахунко­ва вартість нового будівництва, вартість реконструкції, розши­рення та переоснащення будівель і споруд;

• тарифи вантажного і пасажирського транспорту;

• тарифи на платні послуги населенню.

За способом встановлення та ступенем регулювання розрізняють такі ціни:

• державні, що встановлюються державою і поділяються на фіксо­вані та регульовані;

• ввізні, що встановлюються на імпортні підакцизні товари;

• вільні, які встановлюють виробники продукції та послуг згідно з існуючим попитом і пропозицією; при цьому продавець і поку­пець не мають жодних взаємних зобов'язань ані до купівлі-прода- жу, ані після цього;

• договірно-контрактні, що встановлюються за згодою сторін, які домовляються; при цьому продавець і покупець беруть на себе певні зобов'язання.

За охопленням території, на якій діють, виокремлюють такі ціни:

• єдині, які встановлюють і регулюють центральні органи влади (на газ природний; продукцію ядерно-паливного циклу; електро- і теплоенергію; продукцію оборонного виробництва; дорогоцінні метали; перевезення вантажів, вантажно-розвантажувальні робо­ти на залізничному транспорті; перевезення пасажирів, багажу, пошти на залізничному транспорті тощо);

• зональні,

Зональні ціни регулюють місцеві органи влади. При цьому врахо­вується відстань переміщення товару територією країни.

За методом включення транспортних витрат у ціну товару розріз­няють, наприклад, ціни:

• франко-склад постачальника;

• франко-станція відправлення;

• франко-склад споживача.

Система франкування зазначає, до якого пункту в маршруті просу­вання товару від продавця до покупця продавець сплачує транспортні витрати; саме вони й включаються в ціну товару. Ціна франко-склад постачальника означає, що всі пов'язані з доставкою продукції витра­ти бере на себе покупець. У ціні франко-станція відправлення прода­вець бере на себе витрати з транспортування продукції на станцію від­правлення. Ціна франко-склад споживача означає, що всі витрати з транспортування продукції бере на себе постачальник. За часом дії ціни поділяють на такі:

• тверді (постійні), що не змінюються протягом терміну дії конт­ракту;

• поточні, які змінюються в межах одного контракту і відображу­ють зміни ситуацій на ринку;

• сезонні, що діють певний період;

• ковзні, що встановлюються на вироби з тривалим циклом виго­товлення; вони дають змогу враховувати зміни виробничих вит­рат за час виготовлення виробів.

Основу структури ціни продукції становлять її собівартість і прибу­ток. Собівартість, як відомо, характеризує витрати підприємства на виготовлення і реалізацію продукції. Кожне підприємство намага­ється повністю компенсувати втрати, що пов'язані з виробництвом продукції, і отримати якнайбільший прибуток. Прибуток підприєм­ства є джерелом фінансування поточних витрат і подальшого його розвитку.

Важливе місце у структурі ціни належить також податкам. Акци­зи, мито і податок на додану вартість (ПДВ) є непрямими податками, які сплачує кінцевий споживач.

Серед податкових надходжень і обов'язкових платежів у бюджет основними є податок на додану вартість (~ 50 % надходжень), пода­ток на прибуток (~ 30 % надходжень) і акцизний збір.

Податок на додану вартість є непрямим податком, який включа­ється у ціну товару, є частиною приросту вартості, що утворюється на всіх стадіях виробництва, надання послуг або після митного офор­млення, і вноситься до Державного бюджету.

Податок на прибуток. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначають шляхом зменшення суми скоригованого валового дохо­ду звітного періоду на суму:

• валових витрат платника податку;

• амортизаційних відрахувань.

Прибуток платників податку, включаючи засновані на власності окремої фізичної особи підприємства, оподатковується за ставкою 30 % до об'єкта оподаткування.

Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включаються в їх ціну. Акцизний збір обчис­люється у відсотках до обороту або у твердих сумах (гривнях або єв- ро) з одиниці реалізованої продукції, або за єдиними на всій тери­торії України ставками. До переліку товарів, за які сплачується ак­цизний збір, входять ювелірні вироби із золота й срібла, діаманти, лікеро-горілчані та тютюнові вироби, коньяк, вино, пиво солодове, легкі, середні та важкі дистилятори, спеціальні бензини, бензини мо­торні з вмістом не менше 5 % високооктанових кисньовмісних домі­шок. Ставка акцизного збору у відсотках передбачена тільки для юве­лірних виробів і становить приблизно 55 %. Для решти підакцизних товарів визначені тверді суми на одиницю з обороту. Наприклад, для пива одиницею товару є 1 л. Ставка акцизного збору — 0,02 євро за 1 л. Якщо обсяг реалізації становитиме 10000 пляшок по 0,5 л, то 0,5 • 10000 = 5000 л і сума акцизного збору дорівнюватиме 5000 л х х 0,02 євро = 100 євро. Цю суму перемножують на курс євро, встанов­лений на перший день кварталу місяця, за який подається звіт, і отри­мують суму акцизного збору, яку потрібно перерахувати в бюджет.

Мито і митні збори. Мито стягується за товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України, і входять у ціну товару. Митні збори — це вид митних платежів, які сплачуються при оформ­ленні вантажної митної декларації. Митні збори нараховуються у відсотках до митної вартості або у вигляді ставки збору і сплачують­ся в національній валюті.

Прямі податки — це такі, що стягуються з доходу або майна юри­дичної особи. До прямих належать такі податки:

• податок на прибуток;

• податок (плата) на землю;

• рентні платежі;

• податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин.

Прибутковий податок з громадян. Об'єктом оподаткування у громадян, які постійно проживають в Україні, є сукупний оподатко­вуваний дохід як у натуральній, так і у грошовій формі за календар­ний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваний до­ходів), одержаний за будь-яких умов з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Прибутковий податок із сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи обчислюють за відповідними ставками (табл. 9).

Таблиця 9

Ставка ПДВ на 01.01.03 становила 20 %. Націнки посередницьких і торговельних організацій компенсують витрати, пов'язані з просу­ванням товару від виробника до споживача, і забезпечують отриман­ня певного прибутку.

Диференціація цін за стадіями ціноутворення відбиває кількісний зв'язок між цінами, які складаються при просуванні товару від ви­робника до кінцевого споживача. Формування різних видів цін схе­матично можна подати так:

Витрати виробництва + Прибуток = Оптова ціна

Оптова ціна + Акциз = Відпускна ціна

Відпускна ціна + ПДВ = Відпускна ціна разом з ПДВ

Відпускна ціна + торговельна надбавка разом з ПДВ = Роздрібна

(регульована) ціна

До собівартості входять як витрати, що залежать від діяльності підприємства, так і витрати, що не залежать від неї. Такі чинники, як вартість сировини, матеріалів, палива, енергії і транспортні тарифи є зовнішніми стосовно підприємства. їх збільшення зумовлює зростан­ня ціни на власну продукцію підприємства. Постачальники сирови­ни, матеріалів, енергії тощо можуть, звичайно, підвищити ціни, але тоді на ринку зменшиться попит на ці товари, що стимулює вироб­ників до зниження цін. Інша річ, коли йдеться про рівень використан­ня сировини, матеріалів, ступінь завантаження виробничих потужно­стей, продуктивність праці тощо. Ці чинники залежать від органі­зації праці й виробництва, і підприємство може керувати ними.

Ціноутворення — це процес встановлення ціни на конкретний то­вар. Ціна на продукцію підприємства значною мірою визначається зовнішніми чинниками, серед яких вплив конкуренції, учасників ка­налів товаропросування (постачальників, посередників), політики держави. Після врахування зовнішніх чинників підприємство почи­нає формувати вихідну ціну. Вихідну ціну встановлюють у кілька етапів.

Перший етап. Визначення мети ціноутворення.

Підхід до ціноутворення визначається залежно від мети, яку ста­вить перед собою підприємство:

• намагання вижити змушує підприємство встановлювати низькі ціни, оскільки для нього важливіше вижити, ніж отримати прибу­ток; підприємство здійснює комерційну діяльність доти, поки зни­ження ціни покриває виробничі витрати;

• максимізація поточного прибутку; в цьому разі поточні результа­ти важливіші, ніж довготермінові;

• захоплення більшого сегменту ринку; для цього підприємство максимально знижує ціни;

• завоювання лідерства на ринку за показниками якості; для досяг­нення цієї мети продукція підприємства має бути вищої якості з усіх товарів, що пропонує ринок, і це потребує встановлення ви­сокої ціни.

Другий етап. Визначення попиту на товар.

Для більшості товарів зниження ціни сприяє підвищенню попиту. Вихідна ціна орієнтується на попит покупця і підтримується на мак­симальному рівні.

Третій етап. Оцінка витрат виробництва.

Як відомо, витрати поділяються на постійні й змінні за обсягом виробництва. Орієнтація вихідної ціни на витрати виробництва виз­начає її мінімальний рівень.

Четвертий етап. Аналіз цін і товарів конкурентів.

Інформацію про ціну конкурента можна отримати шляхом здій­снення порівняльного придбання товару, одержання доступу до прейскурантів цін, опитування покупців тощо.

П'ятий етап. Вибір методу ціноутворення.

Існує кілька методів встановлення цін. Після застосування вибра­ного методу і буде встановлено вихідну ціну. Але в будь-якому разі, визначивши рівень ціни продукції, дістають лише орієнтовну ціну, яка сформована підприємством виходячи з власних умов і мети. Тільки вихід продукції на ринок відкоригує і встановить конкретну ціну на товар.

На практиці залежно від конкретних умов і цілей підприємства використовують різні методи розрахунку ціни на товар, які можна об'єднати у групи:

• методи, які базуються на витратному підході;

• методи, які базуються на цільовому ціноутворенні;

• параметричні методи.

Розглянемо ці методи детальніше.

1. Метод "середні витрати + прибуток" найпростіший і найпоши­реніший. Суть його можна записати так: Ц = £ + П, де Ц — ціна про­дукції; £ — витрати на виготовлення продукції; П — прибуток, який встановлює підприємство або обмежує держава через граничний рівень рентабельності продукції.

2. Розрахунок ціни за цільовим прибутком. Ціну поставлено в жорстку залежність від загального прибутку, який підприємство пе­редбачає одержати від реалізації певної кількості продукції:

с + п

о , ^ипост ^А заг

= ^Лзм +- ^---- '

де £_зм — змінні витрати на одиницю продукції; £_пост — постійні вит­рати за певний період; П_заг — загальний прибуток, який можна одержати від реалізації продукції за певний період; V — обсяг реалі­зації продукції в натуральному вираженні.

3. Метод ціноутворення "за рівнем поточних цін", або "за рівнем конкуренції". Ціну вважають функцією цін на аналогічну продукцію у конкурентів і встановлюють на рівні поточної ринкової ціни або дещо нижчою.

4. Метод ціноутворення "за рівнем попиту" передбачає встанов­лення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегмен­тах ринку. При цьому враховується умови продажу, кон'юнктуру ринку, супутні послуги. За цим методом ціни на один вид товару мо­жуть бути різними на різних сегментах ринку.

5. Встановлення ціни за результатами закритих торгів. Це різно­вид методу "за рівнем поточних цін", який застосовують з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за ви­гідний контракт).

6. Метод встановлення єдиної ціни разом з витратами на доставку. В ціну входить фіксована сума транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця.

7. Встановлення цін зі знижками. Підприємство-продавець змінює вихідну ціну і встановлює певну знижку з неї з урахуванням до­термінової оплати рахунків, закупівлі великої партії продукції або посезонної закупівлі.

8. Параметричний ціновий метод балів. Використовують експертні оцінки значущості параметрів товару за заданою схемою: "відбір ос­новних параметрів ^ нарахування балів за кожним параметром ^ ^ підсумовування балів за базисним і даним товаром ^ розраху­нок цін на товари за співвідношенням сумарних балів".

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та со­ціальної політики України і спрямована на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх сфер влас­ності, а також економічної самостійності підприємств;

• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції;

• об'єктивних співвідношень цін на промислову і сільськогоспо­дарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку з підвищенням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для товаровиробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. Дії держави в регулюванні цін можуть бути коротко- та довго­строковими. Державне регулювання цін здійснюється різними мето­дами, серед яких можна виокремити такі:

• визначення переліку продукції та послуг, що підлягають держав­ному регулюванню, у тому числі монопольної продукції;

• встановлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торговель­них надбавок (знижок);

• нормування рентабельності;

• замороження цін;

• встановлення податків на додану вартість і розміру акцизного збору.

Державному регулюванню насамперед підлягають ціни на про­дукцію та послуги підприємств державної власності. До них нале­жать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послу­ги та квартирну плату, послуги зв'язку тощо. У кризових ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари не­державного сектора (хліб і хлібобулочні вироби, маслосиромолочну продукцію, продукти дитячого харчування тощо).

У більшості країн встановлений перелік підакцизних товарів і розміри акцизного збору, які суттєво впливають на ціни. Мета тако­го втручання держави у ціноутворення — регулювання споживання товарів, захист вітчизняного виробника, регулювання прибутку то­варовиробників у випадку великої різниці між цінами та собіварті­стю продукції, турбота про наповнення державного бюджету.

Деякі галузі промисловості потребують постійної державної під­тримки (наприклад, вугільна промисловість) у вигляді дотаційних доплат виробникам або споживачам.

Державну цінову політику в Україні здійснює Кабінет Міністрів України, який і визначає перелік продукції, товарів та послуг, дер­жавні фіксовані й регульовані ціни й тарифи, а також визначає по­вноваження органів державного управління з метою їх визначення та контролю.

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні й застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. А при дії вільних цін контролюється правомірність їх додержання щодо вимог антимонопольного законодавства. Функції контролю за дисципліною ціноутворення покладені на такі державні органи, як податкова служба, Комітет цін при Кабінеті Міністрів України, Ко­мітет статистики, Антимонопольний комітет.

Органи державної влади і управління України намагаються по­слідовно реалізувати заходи підтримки життєвого рівня населення, насамперед його найуразливіших верств, зокрема вводячи компенса­цію втрат у зв'язку з підвищенням цін і тарифів, індексуючи доходи певних соціально-економічних груп населення. У разі виникнення за­боргованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат держава забороняє місцевим органам влади підвищувати ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги й послу­ги громадського транспорту. У разі надмірного підвищення цін, які прямо не контролюються Кабінетом Міністрів України, допуска­ється тимчасове повернення до державного їх регулювання.

Тема 4. Ціни і ціноутворення, комерційна діяльність підприємства.

Будівельна організація, проводячи ту чи іншу цінову політику, має право у ринкових умовах користуватися різними методами розрахунку цін на будівельну продукцію. Виділяються кілька методів розрахунку.

1. Розрахунок ціни методом «середні витрати плюс прибуток».

Це - найпростіший метод ціноутворення і полягає він у нарахуванні певної процентної націнки на собівартість будівельної продукції. Різниця у розмірі націнок відображає відмінності у вартості будинків, споруд, видів робіт, обсягах їх реалізації у грошовому виразі.

Визначення ціни за витратами будівельної організації (виробника) найпоширеніше у практиці ціноутворення. Формула розрахунку цін за цією моделлю така:

Ц = С + П + Н,

де С - собівартість будівельної продукції (робіт);

П - нормативний або розрахунковий прибуток;

Н - надбавки (знижки) до ціни, наприклад ПДВ.

Цей метод ціноутворення зручний за своєю простотою і дає змогу обходитися без складних розрахунків і досліджень ринкової ситуації. Але застосовувати його можна тільки тоді, коли немає конкурентів і вони в найближчі роки на ринку не передбачаються. В іншому випадку такий метод ціноутворення може виявитися дуже небезпечним, якщо на ринку з'являться конкуренти зі значно нижчим рівнем витрат на виробництво, їм неважко буде встановити на будівництво аналогічних будинків більш низькі ціни й швидко витіснити неконкурентоспроможну будівельну організацію (фірму) з ринку підрядних робіт тому, що остання не зможе так знизити ціни - не дозволить рівень собівартості. У цій методиці не враховуються особливості поточного попиту й конкуренції, що не дає змогу вийти на оптимальну ціну. Однак вона у перехідний період до ринку залишається популярною з ряду причин. По-перше, виробник (підрядник) більше знає про витрати, ніж про попит. Прив'язуючи ціни до витрат, під­рядник для себе спрощує проблему ціноутворення, бо йому не треба часто ко­ригувати кошторисну вартість залежно від зміни умов будівництва і коливань цін на будівельні матеріали та конструкції. По-друге, якщо цим методом користуються всі будівельні організації у регіоні, то цінова конкуренція зводиться до мінімуму.

2. Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості й забезпечення цільового прибутку.

У будівельній організації прагнуть установити ціну, яка забезпе­чила б бажану величину прибутку. Цей метод ціноутворення ґрунтується на графіку беззбитковості. На такому графіку наведено загальні витрати й очікувані загальні надходження при різних обсягах реалізації будівельної продукції (робіт) (див. рис. 2.1).

При такому методі від будівельної організації вимагається розгляд різних варіантів цін, їх вплив на обсяг реалізації, необхідних для подолання рівня беззбитковості та отримання цільового прибутку, а також аналізу ймовірності досягнення всього цього при кожній можливій ціні продукції (робіт).

На рис. 2.1, де відображено зміну прибутку будівельної організації із зростанням обсягу виробництва, лінії загального доходу та загальних витрат є прями­ми. Це свідчить про припущення при аналізі того, що додаткові обсяги продук­ції (робіт) можуть бути реалізовані по одній і тій же ціні. Графіки лише показу­ють, яким буде доход при постійній ціні, якщо обсяги робіт необмежене зростатимуть. Гіпотеза про те, що необмежені обсяги продукції (робіт) можна реалізу­вати без зміни ціни, не відповідає реальності відносно обсягу будівельно-мон­тажних робіт, хоча це може виявитися здійсненним для короткого періоду або невеликого обсягу робіт.

грн.

Загальна виручка

А (точка беззбитковості) Будівельна продукція

Рис. 2.1 - Зміни прибутку будівельної організації згідно із зростанням обсягу виробництва

3. Метод орієнтації на ціни конкурентів (цінового лідера), що отримав назву «безглузде слідування за конкурентом».

Його смисл нескладний: визначається, хто на ринку будівельної продукції є лідером по обсягах реалізації (продажу) й користується найбільшою репутацією. Потім рівень його цін розповсюджуєть­ся на власну аналогічну будівельну продукцію. Цей метод прийнятний для ма­лих будівельних фірм, що не можуть самі проводити власні маркетингові дослідження і тому покладаються на кваліфікацію маркетологів фірм-лідерів, які формують політику цін на ринку.

Але у назві цього методу є прикметник «безглузде». Справа в тому, що, обравши цей метод ціноутворення, мала фірма міцно прив'язує себе до фірми-лідера і втрачає самостійність у комерційних рішеннях. Ця залежність для малої фірми може виявитися навіть небезпечною, якщо фірма-лідер, спираючись на проведену модернізацію, раптом почне зниження цін. У такому випадку мала фірма не зможе й далі утримуватися у фарватері, а до альтернативної комерцій­ної стратегії мала фірма, де звикли жити чужим розумом, буде не готова.

4. Метод завищення цін, які встановлюються підрядником.

У ринкових умовах можна зіткнутися із ситуацією, коли на будівельну продукцію встановлюються підрядником дуже високі ціни, що не відповідають її споживним якос­тям. Цим методом користуються монопольні будівельні організації, які встанов­люють монопольні ціни вищі ціни виробництва: монопольні організації встановлюють якнайвищі ціни на будівельну продукцію і якнайменші ціни на будівельні матеріали, вироби, конструкції, обладнання, меблі й інвентар, що купують в інших фірм.

Для запобігання необґрунтованого завищення цін на будівельну продукцію підрядним організаціям установлюється показник граничного рівня рентабельності. Зприбутку, що відповідає перевищенню граничного рівня рентабельнос­ті, вони повинні сплачувати в бюджет підвищений податок. У податковому за­конодавстві доцільно обмежувати доходність будівельних організацій-монополістів граничним рівнем рентабельності.

5. Установлення ціни на основі рівня поточних цін.

Основним орієнтиром при цьому є ціни конкурентів. Будівельна організація (фірма) може визначити ціну нижчу рівня своїх конкурентів, на рівні або вищу - усе залежить від того, яку поставлено мету і яку цінову політику вона проводить.

6. Встановлення ціни на основі закритих торгів.

Конкурентне ціноутворення застосовується у випадках боротьби фірм за підряди під час торгів. При певній ціні фірми відштовхуються від очікуваних цінових пропозицій конкурентів. Щоб завоювати контракт, фірмі необхідно правити ціну нижчу, ніж у інших, але не нижчу собівартості.

До розглянутих методів ціноутворення можна додати визначення цін та оп­тимальних обсягів виробництва на основі правил рівності граничного доходу граничним витратам. Цей метод найрозповсюдженіший у розвинутих ринкових країнах, тому що дозволяє фірмам у короткостроковому й довгостроковому періодах максимізувати прибуток або мінімізувати збитки.

Підсумок

Студент повинен знати методи розрахунку цін на будівельну продукцію, класифікацію ціноутворюючих факторів на будівельну продукцію.

Контрольні питання

1. Дайте визначення “ціни”

2. Охарактеризуйте 5 етапів встановлення ціни.

3. Охарактеризуйте методи розрахунку цін на будівельну продукцію.

4. Яка мета ціноутворення?

5. Від чого залежить прибуток будівельної організації?