Національна ідея та ідеологія державотворення в Україні

Кардинальним питанням сучасного розвитку України є остаточне визначення стратегічного курсу, сконцентрування наявних прогресивно-патріотичних сил, засобів, ресурсів та спрямування їх на подолання існуючих проблем і труднощів, зробити незворотними, дійовими та результативними процеси державотворення з кінцевою метою - побудова національної, демократичної, духовно-розвинутої, соціальної, правової держави. Консолідування суспільства на основі державотворчої ідеології можливе при визнанні на загальнонаціональному рівні необхідності негайного розв’язання існуючих проблем та рішучого формування української державності і української нації. Нація - це сукупність усього населення, всіх етносів, що проживають в межах держави і об’єднуються за допомогою юридичних інституцій, прав громадянства і які мають духовну потребу жити разом і рухатися до спільної мети.

Сьогоднішній реальний стан України в контексті складного і динамічного розвитку світу зумовлений:

1) повільністю та стихійністю (безсистемністю) попереднього розвитку;

2) недосконалістю політичної системи, конституційно-нормативні параметри якої сформувались на основі тоталітарно-адміністративних підходів та реально існуючих інститутів;

3) нездатність адміністративно-політичного керівництва держави об’єктивно оцінювати внутрішню ситуацію і приймати відповідні рішення;

4) відсутністю чітко визначених національних інтересів;

5) незавершеністю побудови суспільних інститутів;

6) існуванням елементів наддержавного управління країною у кредитно-фінансовій сфері, основу якого (як механізм) становить позичковий процент та диктат міжнародних фінансових структур;

7) втратою за період 1991 - 2001 рр. 75% ВВП і близько 15 млн робочих місць (за цей же період було вивезено з Україні понад 40 млрд дол. США).

Україну не оминула загальносвітова криза ідеалів суспільного розвитку, глобалізація і незворотні руйнівні процеси в природі та в основних сферах суспільної життєдіяльності. Системна, всеохоплююча глибинна криза проникла в усі без винятку сфери соціального життя в Україні - духовну, політичну, економічну.

Найочевидніші ознаки кризи:

1) руйнування колишніх ціннісних орієнтацій у більшості громадян і несформованість нових, що спричиняє системну дезорієнтацію суспільства;

2) зневіра в усіх інститутах влади, що зумовлює соціальну байдужість і прихований протест населення проти всіх рішень "верхів";

3) поляризація суспільства на багатих (включаючи олігархів) і високозабезпечених громадян (до яких належить політична еліта), з одного боку, і бідних, прибутки яких нижчі за прожитковий мінімум;

4) практична відсутність стійкого середнього класу, як адаптованої до нових умов соціальної верстви, котра забезпечує основу стабільних ринкових відносин;

5) корупція, безробіття у видимій і прихованій формах, безпритулля дітей, незахищеність сиріт, незабезпеченість людей похилого віку;

6) погіршення стану здоров’я нації, переважання смертності над народжуваністю, вимушена трудова еміграція;

7) руйнування соціальної та духовної сфери, засобів масової інформації та фінансових структур;

8) корумпованість, а часто й криміналізація влади, свавілля чиновників та їх антиукраїнські дії.

Ми є високоосвіченою нацією. В галузях освіти та науки Україна займає одне з провідних місць у світі. Зважаючи на особливості національного менталітету, який характеризується переважним розвитком пізнавальної сфери, Україна має можливість значного нарощування експорту освітніх послуг. Згідно з експертними оцінками за раціональної структури землекористування й за умови відповідного ресурсного забезпечення Україна спроможна виробляти продуктів харчування на 140 млн осіб, що відкриває найпривабливіші перспективи для експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції. За природно-ресурсним потенціалом Україна належить до найбагатших країн і може забезпечувати не лише потреби власної економіки, а й експортувати продукцію кінцевої переробки в різні країни світу. Унікальне географічне положення України сприяє розвитку туризму в усіх його видах і формах. Це надійне джерело надходження коштів до державного бюджету. Необхідне лише бажання суспільства об’єднатись в єдину, цілеспрямовану націю, та розуміння кожним громадянином необхідності власної участі в розвитку держави та процесі становлення народовладдя.