Методичну розробку склала доцент О.В. Козішкурт

Затверджено

на методичній нараді кафедри

“28” серпня 2015 р.

Протокол № 1

Зав. кафедрою___________доц. М.І. Голубятников

Одеса – 2015 р.

Методична розробка до семінарського заняття на тему: “ Загальні поняття: імунітет, імунні органи, імунокомпетентні клітини, види імунітету(специфічний, не специфічний, видовий, активний, пасивний, природжений, набутий), цитокіни, імуноглобуліни. Особливості імунної системи в різні вікові періоди” - 2 години

І. Актуальність теми.

У сучасній медицині імунологія зайняла значуще місце як галузь, що розвивається, проте, на неї покладають надії лікарі різних спеціальностей. Актуальність теми полягає в тому, що порушення розвитку, диференціювання імунокомпетентних клітин, їх функціонування, синтезу їх продуктів або регуляції цих процесів ведуть до порушень імунологічних функцій. Ці порушення можуть залишатися безсимптомними або виявляються клінічно, і по тяжкості клінічні прояви коливаються від м'яких до фатальних. Такі порушення можуть стосуватися основних клітин імунної системи: Т- і В-лімфоцитів, фагоцитів, природних кілерів та їх продуктів: білків системи комплементу, імуноглобулінів, цитокінів.

Значна частина порушень пов'язана з природженими або придбаними дефектами продукції імунокомпетентних клітин або їх функцій. Інші випадки імунодефіцитів пов'язані з малігнізацією імунокомпетентних клітин та їх неконтрольованою проліферацією, надмірним накопиченням їх продуктів. Різноманітними можуть бути клінічні прояви порушень регуляції імунологічних функцій: нерегульованої активації системи комплементу, нерегульованої продукції і рецепції цитокінів.

Імунна система складається з таких органів, як кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфатичні вузли, скупчення лімфоїдної тканини. Розрізняють первинні - центральні (кістковий мозок і тимус) і вторинні - периферичні (селезінка, лімфатичні вузли, скупчення лімфоїдної тканини) органи імунної системи. Всі вони взаємозв'язані системою кровообігу, лімфотоку і єдиною системою імунорегуляції.

II. Навчальна мета.

Студент повинен знати :

- центральні і периферичні органи імунної системи.

- види імунітету

- фактори природженого імунітету.

- характеристику антигенів.

- особливості та етапи формування специфічного імунітету, синтезу антитіл.

- структуру і функції імуноглобулінів.

- склад та властивості циркулюючих імунних комплексів.

- склад, властивості та функції головного комплексу гістосумісності:

- особливості регуляції імунітету.

- вікові особливості функціонування імунокомпетентних клітин.

- імунна система новонародженого і дитини в різні вікові періоди.

- імунорегуляторні процеси в літньому віці.

Студент повинен вміти :

- відрізняти зміни в імунній відповіді при порушеннях різних ланок імунітету

- Оцінювати імунограми

III. Виховна мета.

На занятті необхідно:

1. Оволодіти вміннями встановлювати психологічний контакт з батьками дітей, які підля­гають щепленням.

IV. Міждисциплінарна інтеграція.

1. Особливості функціонування центральних і периферичних органів імунної системи (кістковий мозок, тимус, лімфатичні вузли, селезінка).

2. Фактори природженого імунітету: клітинні (моноцитарно - макрофагальна система, кілерні та гранулоцитарні клітини), гуморальні (система комплементу, цитокіни та ін.).

3. Популяції (Т- і В-лімфоцити) та субпопуляції (Т-хелпери 1 і 2 типу, Т- регуляторні, Т-ЦТЛ) лімфоцитів.

4. Поняття про природжений та набутий імунітет.

5. Вікові особливості функціонування імунокомпетентних клітин.

6. Імунна система новонародженого і дитини в різні вікові періоди.

7. Зв’язок між імунною системою та старінням організму.

8. Основні імунологічні зміни, що відбуваються при старінні

VI. План і організаційна структура заняття.

7.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття

Тести .

1. Природний імунітет представлений:

A. природними бар'єрами

B. слизовими оболонками

C. фагоцитозом

D. запаленням

2. Найважливіша роль в специфічній імунній відповіді належить

А. лімфоцитам

В. нейтрофілам

С. тромбоцитам

3. Що не відноситься до специфічної імунної відповіді

А. клітинний імунітет

В. нейтрофільний імунітет

С. гуморальний імунітет

4. Основними клітинами клітинного імунітету є

А. В-клетки

В. Макрофаги

С. Т-клетки

5. Які клітини не відносяться до антиген-презентуючих клітин

А. нейтрофіли

В. дендритні клітки

С. моноцити

D. еозинофіли

6. Макрофаг виконує всі наступні функції, окрім:

A. фагоцитує антиген

B. синтезує інтерлейкін-2

C. експресує молекули 2-го класу головного комплексу гістосумісності

D. презентує пептидні фрагменти антигену іншим клітинам імунної системи

7. Яка відповідь є помилковою? Виділяють наступні субпопуляції лімфоцитів:

A. Т-хелпери

B. В-клетки

C. CD-15 Т-ліганд

D. CD-4 лімфоцити

8. Які клітини безпосередньо продукують імуноглобуліни класу А?

A. цитотоксичні лімфоцити

В. CD-4 лімфоцити

C. плазматичні клітини пейєрових бляшок

D. макрофаги

9. Що з себе представляють імуноглобуліни класу G

А. антитіла

В. білки сироватки крові

С. гамма-фракції білків сироватки

D. нічого з перерахованого

10. Які клітини імунної системи розпізнають антиген тільки в комплексі з молекулою головного комплексу гістосумісності?

А. Т-клітини

В. В-клітини

7.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу.

1) Інструктивно-методичні матеріали:

2) Табличне забезпечення:

1. Види імунітету

7.3. Матеріали контролю забезпечення основного етапу .

1. Властивістю імуноглобулінів є здатність безпосередньо зв'язуватися з антигеном:

А. так

В. ні

2. Антитіла є основним елементом захисту:

А. проти внутрішньоклітинних антигенів

В. проти екстрацелюлярних мікроорганізмів

С. відносно пухлинних антигенів

3. Внаслідок вікової інволюції тимуса відбувається більш виражене зниження рівня таких клітин:

A. Т-супресорів.

B. Т-хелперів.

C. Т-кілерів.

D. Моноцитів.

E. Еозинофілів.

4. Зменшення якої ланки клітин спостерігається внаслідок старіння організму?

A. Базофілів.

B. В-лімфоцитів.

C. Т-лімфоцитів.

D. Моноцитів.

E. Еозинофілів.

5. Який дисбаланс імуноглобулінів спостерігається з віком?

A) Зниження концентрації IgD і збільшення концентрації IgM та IgА.

B) Зниження концентрації IgМ і збільшення концентрації IgG та IgА

C) Зниження концентрації IgМ та IgА і збільшення концентрації IgG.

D) Збільшення концентрації IgМ і зниження концентрації IgG та IgА.

E) Зниження концентрації IgМ, IgG та IgА.

6. До центральних органів імунної системи людини відносяться:

А. селезінка

В. вилочкова залоза

С. лімфатичні вузли

D. кістковий мозок

Е. мигдалини

7. Антиген — це речовина, що має наступні властивості:

А. чужорідність

В. антигенність

С. імуногенність

D. специфічність

Е. все з перерахованого

8. Антитіла виробляються:

А. Т-хелперами

В. В-клітинами

С. епітеліальними клітинами

D. плазматичними клітинами

Е. клітинами селезінки

9. Кількість класів імуноглобулінів у людини:

А.3

В. 5

С. 7

10. Через плаценту IgG проникають?

А. Так

B. Ні

11. З якими механізмами пов'язані зміни в макрофагальній системі при старінні?

A. Зі зниженням міграційної здатності клітин.

B. Зі зменшенням числа активних клітин.

C. Зі зниженням інтенсивності поглинання й руйнування захопленого матеріалу.

D. З усіма перерахованими механізмами.

E. Жоден з перерахованих механізмів не відмічається.

12. Які з перерахованих станів відображують процес старіння організму?

A. Підвищення рівня ІЛ-6, ФНП-α, неоптерина й розчинного ФНП II типу.

B. Зменшення співвідношення CD4/CD8 з підвищенням експресії HLA-DR.

C. Зниження рівня цитокіну ІЛ-7, що стимулює розмноження й диференціацію тимоцитів.

D. Зменшення продукції гормонів, що сприяють утворенню Т-лімфоцитів; з іншої сторони з'являються речовини, які гальмують проліферацію лімфоцитів.

E. Все перераховане.

13. Що відбувається внаслідок зниження експресії антигенів гістосумісності на Т-лімфоцитах при старінні організму?

A. Зниження концентрації IgМ і збільшення концентрації IgG та IgА.

B. Зниження концентрації лізоциму, активності b-лізину й вмісту С3 компонента комплементу.

C. Зниження розпізнавання алоантигенів і подальшої передачі інформації, необхідної для елімінації антигену й антитілопродукції.

D. Зменшення продукції гормонів, що сприяють утворенню Т-лімфоцитів.

E. Все перераховане.

14. Визначте перший бар`єр на шляху проникнення iнфекцiї в органiзм:

A. Лiмфатичнi вузли

B. Шкiра i слизовi оболонки

C. Природнi антитiла

D. Пiдвищення температури тiла

15 При якому рН шкiра має бактерiциднi властивостi?

A. Кислотному

B. Лужному

C. Нейтральному

D. На бактерициднiсть шкiри pН не впливає

16. Наявнiсть якої кислоти на поверхнi шкiри обумовлює її бактерiциднiсть?

A. Пiровiнiлової

B. Арахiдонової

C. Молочної

D. Соляної

17. Імуноглобулін якого класу переважно утворюється в слизових оболонках?

A. IgD

B. Секреторний IgA

C. IgG

D. IgE

18. Відзначте, який гуморальний фактор неспецифічного імунітету знаходиться в клітинах слизових оболонок організму:

A. Лізоцими

B. Пропердіни

C. Нормальні антитiла

D. Iнтерлейкіни

19. Антитіла якого класу переважають у складі слини?

A. IgA

B. IgG

C. IgM

D. IgD

20. До якого типу резистентності відноситься вроджений імунітет?

A. Неспецифічної резистентності

B. Специфічної резистентностi

C. Набутої резистентностi

21. Природно набутий пасивний імунітет - це:

A. Імунітет, що розвивається при вакцинації

B. Імунітет, обумовлений введенням анатоксинів

C. Імунітет, обумовлений переносом антитіла через плаценту

22. Якi з перерахованих клiтинних елементiв беруть участь в реакціях фагоцитозу?

A. Еритроцити

B. Опасисті клітини

C. Макрофаги

D. Еозинофіли

23. При фагоцитозі обов`язково мають місце перераховані стадії :

A. Фіксація сторонніх часток

B. Занурення часток в цитоплазму

C. Утворення фагосом

D. Знищення сторонніх часток

E. Виділення неперетравленних сторонніх часток

24. Захисна дія інтерферонів:

A. Безпосередньо пов`язана з впливом на трансплантацію РНК вірусів

B. Обумовлена порушенням процесу проникнення вірусів у клітину організму

C. Обумовлена утворенням антивірусних білків, які порушують трансплантацію вірусної РНК

D. Обумовлена зміною адсорбції вірусу на клітинній мембрані

25. Який з наведених факторів приймає участь в реакції опсонізації?

A. Система комплементу

B. Кініни

C. Пропердін

D. Простагландіни

26. Система комплементу - це:

A. Система ферментів

B. Система клітин

C. Система антитіл

27. Відзначте класичний активатор системи комплементу:

A. Т-лімфоцити

B. Антитіла

C. Комплекс антиген-антитіло

D. Антигени

28. Яка противірусна речовина виробляється в лізосомах макрофагів?

A. Інтерферон

B. Лізоцим

29. З якого компоненту комплементу починається шлях активації системи комплементу?

A. С 4

B. С 2

C. С 1

D. С 3

30. Що є "центральною фігурою імунної системи"?

A. Антиген

B. Антитіло

C. Лімфоцит

D. Імуноглобулін

VIII. Література.

Основна література.

1.Педіатрія з курсом інфекційних хвороб та основами імунопрофілактики : підручник / С. К. Ткаченко, Р. І. Поцюрко, Л. В. Беш [та ін.]; за ред. : С. К. Ткаченко, Р. І. Поцюрка. – 4-е вид., виправлене. – К. : Медицина , 2013. – 551 с. : табл., іл.

2. Епідеміологія: підручник для студ. вищих мед. навч. закладів / М.А. Андрейчин, З.П. Василишин, Н.О. Виноград; за ред. І.П. Колеснікокової. – Вінниця: Нова Книга, 2012. – 576.

3.Казмірчук В. Є., Ковальчук Л. В. Клінічна імунологія і алергологія.- Вінниця: Нова книга, 2006, 504 с.

Додаткова:

1. Никулин Б.А. Оценка и коррекция иммунного статуса.- М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007.- 376 с.

2. Бурместер Г.Р. Наглядная иммунология, пер с англ. – М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007.- 329 с.

3. Анисимов В.Н. Молекулярные и физиологические механизмы старения.- М.: ГЭОТАР-Медиа, 2003.- 468 с.

Методичну розробку склала доцент О.В. Козішкурт

Клінічна імунологія– це клінічна і лабораторна дисципліна, яка займається обстеженням, діагностикою і лікуванням хворих з патологічними процесами, що розвиваються в результаті порушення імунних механізмів, а також тими випадками, коли імунологічні маніпуляції є важливою частиною терапії і (або) профілактики (Комюніке експертів ВООЗ, MCIO, MAAKI, 1993).

Імунітет- це еволюційно обумовлена сукупність реакцій взаємодії між системою імунітету і біологічно активними агентами (антигенами), що направлені на збереження фенотипічної постійності внутрішнього середовища (гомеостазу) організму.

Основні функції імунної системи: контроль за антигенним станом внутрішнього середовища організму, захист організму від патогенних мікроорганізмів і протипухлинний нагляд. У виконанні цих функцій беруть участь як механізми неспецифічного захисту, так і специфічна імунна відповідь на конкретні інфекційні або пухлинні антигени. Специфічна імунна відповідь підсилює механізми неспецифічного захисту, робить їх більш цілеспрямованими.

Органи імунної системи

Центральні органи імунної системи- кістковий мозок і тимус виконують найважливіші функції, забезпечуючи самооновлення імунної системи. У цих органах йдуть процеси проліферації клітин-попередників, їх диференціювання і дозрівання, аж до виходу в циркуляцію і заселення периферичних органів імунної системи зрілими імунокомпетентними клітинами.

Кістковий мозок. Всі клітини крові, у тому числі імунокомпетентні клітки, походять з поліпотентної стволової клітини, яка дає початок різним паросткам кровотворення, зокрема мієло-моноцитарному і лімфоцитарному. Напрям диференціювання ранніх попередників залежить від впливу їх мікрооточення, від впливу стромальних клітин кісткового мозку.

Дія окремих цитокінів на клітини-попередники в умовах in vitro виявляється стимуляцією зростання окремих колоній, що складаються з лейкоцитів певного типу. Звідси їх назва - колонієстимулюючі чинники: GM-CSF, G-CSF, M-CSF. Гранулоцитарно-моноцитарний чинник стимулює проліферацію ранніх загальних клітин-попередників мієло-моноцитопоеза. Гранулоцитарний і моноцитарний чинники стимулюють клітини-попередники кожного з паростків. Ще більш універсальним є так званий мульти-CSF (інтерлейкін-3), який стимулює всі паростки кровотворення. Продуцентами цих ростових чинників та інших цитокінів є стромальні клітини кісткового мозку, макрофаги і активовані лімфоцити. Інтерлейкін-1 і інтерлейкін-6 є синергістами колонієстимулюючих чинників в стимуляції проліферації клітин-попередників або індукують продукцію ростових чинників.

Тимус (вилочкова залоза) являється єдиним органом імунної системи, що піддається швидкій віковій інволюції. Протягом перших 50 років життя щорічно втрачається по 3% істинно тимічної тканині, яка поступово заміщається жировою і сполучною тканиною. Відповідно знижується і продукція Т-лімфоцитів. Найвища продукція Т-лімфоцитів зберігається до двох років життя, а потім швидко падає. Проте, слід зазначити, що кількість Т-лімфоцитів в циркуляції зберігається на досягнутому рівні. Річ у тому, що значну частину популяції Т-лімфоцитів складають клітки, які довго живуть і не потребують постійного оновлення. Тому чисельність Т-клітин може підтримуватися в дорослому організмі і у відсутність тимусу. Більш того, зрілі Т-лімфоцити піддаються так званій «клональній експансії», тобто виборчій проліферації у відповідь на зустріч зі своїм антигеном, за рахунок чого їх чисельність зростає. Після створення пулу периферичних Т-лімфоцитів втрата тимусу вже не призводить до катастрофічного зниження імунітету. На користь цього говорять результати імунологічного обстеження дорослих людей, що перенесли тимектомію.

Вторинні - периферичні органи імунної системи Периферичні органи імунної системи - лімфатичні вузли, селезінка і лімфоїдна тканина, що асоціюється із слизовими оболонками, – є місцем зустрічі антигенів з імунокомпетентними клітинами, місцем розпізнавання антигену і розвитку специфічної імунної відповіді, місцем взаємодії імунокомпетентних клітин, їх проліферації (клональної експансії), антиген-залежного диференціювання і місцем накопичення продуктів імунної відповіді.

Лімфатичні вузли функціонують як своєрідні фільтри лімфи, затримуючи мікроорганізми та інші частинки, що потрапили в лімфу. Разом з тим лімфовузли є місцем взаємодії імунокомпетентних клітин в ході специфічної імунної відповіді, місцем синтезу антитіл-імуноглобулінів, місцем, де розігруються події клітинно-опосередкованого імунітету.

Один лімфовузол має масу близько 1 грама, містить приблизно 2000 мільйонів лімфоцитів, що відповідає 25% всіх циркулюючих в крові лімфоцитів. Кожну годину з лімфовузла виходить в лімфу кількість лімфоцитів, еквівалентна його потрійній вазі. Велика частина (90%) клітин в цій еферентній лімфі є лімфоцитами, що покинули кров'яне русло на території цього лімфовузла. Мічені лімфоцити, введені в кров, знову опиняються в лімфі вже через декілька годин, досягаючи максимуму через 20 годин. Серед клітин лімфовузла близько 10% складають макрофаги і близько 1% - дендритні клітини.

Тканина лімфовузла складається із зовнішнього кортикального шару, в якому скупчення клітин утворюють фолікули, частково - із зародковими центрами, і внутрішнього мозкового шару з меншим вмістом лімфоцитів у поєднанні з макрофагами, які зосереджені по ходу лімфатичних і судинних синусів. Така структура лімфовузлів дає можливість вільної циркуляції і рециркуляції лімфоцитів між лімфою, кров'ю і тканинами. Певні зони лімфовузла заселяються строго певними клітками.

Селезінка. В селезінці, як і в лімфовузлах, є Т-залежні і В-залежні зони. Періартеріолярними лімфоїдними скупченнями є Т-залежні зони. Селезінка є місцем розпізнавання антигену, антигензалежної проліферації і диференціювання Т- і В-лімфоцитів, їх активації, а також продукції і секреції специфічних антитіл імуноглобулінів. Основна відмінність селезінки від лімфовузлів полягає в тому, що селезінка є місцем специфічної імунної відповіді на антигени, які циркулюють в крові, а в лімфовузлах відбуваються процеси специфічної імунної відповіді на антигени, що потрапляють в лімфу. Крім того, селезінка з її багатою мережею макрофагів в червоній пульпі виконує функції фільтру крові, що видаляє з крові чужорідні частинки і молекули, які потрапляють туди, а також постарілі еритроцити, або еритроцити, навантажені імунними комплексами .

Лімфоїдна тканина, що асоціюється із слизовими оболонками. Скупчення лімфоцитів, макрофагів та інших допоміжних клітин були виявлені у складі багатьох органів і тканин, особливо у складі слизових оболонок. Безпосередньо під мукозним епітелієм в тісному зв'язку з епітеліальними клітинами розташовуються лімфоцити Пейерових бляшок тонкого кишечнику, лімфоїдних фолікулів апендиксу, мигдалин глотки, лімфоїдних фолікулів підслизового шару верхніх дихальних шляхів і бронхів, сечостатевого тракту. Всі ці лімфоїдні скупчення отримали збірну назву - асоційована із слизовими оболонками лімфоїдна тканина (MALT від mucosal-associated lymphoid tissue).

Імунокомпетентні клітини

Імунокомпетентні клітини знаходяться в стані рециркуляції, тобто постійно відбувається обмін клітинами між кров'ю, лімфою і лімфоїдними органами. Це необхідно для реалізації специфічної імунної відповіді, оскільки імунна система повинна бути готова відповісти на будь-якій з безлічі чужорідних антигенів, що потрапляє в будь-яку ділянку тіла. Оскільки кожен окремий антиген розпізнається лише дуже невеликою частиною популяції лімфоцитів, тільки постійна рециркуляція може створити умови для зустрічі кожного антигена з одиничними лімфоцитами, що несуть специфічні для нього антиген-розшукуючі рецептори. У органах імунної системи, де відбувається ця зустріч, відбувається взаємодія антиген-специфічних лімфоцитів з іншими клітинами, що виконують роль допоміжних, беруть участь в запуску імунної відповіді та в її ефекторній фазі. До допоміжних клітин відносяться дендритні клітини, мононуклеарні фагоцити, гранулоцити та ін.

В процесі диференціювання на мембранах клітин системи імунітету з'являються різні макромолекули - маркери, що відповідають певній стадії розвитку клітинних популяцій. Вони отримали назву CD-антигенів(від англ. - clusters of differentiation - кластери диференціювання). З використанням моноклональних антитіл стало можливим провести кількісний аналіз популяцій клітин крові та класифікувати їх відповідно до наявності поверхневих антигенів. Моноклональні антитіла з фактично ідентичною специфічністю до даного мембранного антигену були згруповані і позначені відповідним номером кластера диференціювання (CD). Всі вони виконують функції рецепторів адгезинів, після взаємодії з якими всередину клітини поступає сигнал і відбувається її активація, супресія або навіть апоптоз.

• CD3- несуть всі зрілі Т-лімфоцити, а незрілі - в цитоплазмі, забезпечує передачу сигналу від Т-клітинного антиген-специфічного рецептору (ТКР) в цитоплазму.

• CD4- маркер Т-хелперів, трансмембранний глікопротеїн, один з рецепторів вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), є на деяких моноцитах, клітинах глії, бере участь в розпізнаванні антигенів, що асоціюються з молекулами MHC II класу.

• CD8- маркер Т-супресорів і цитотоксичних лімфоцитів, його мають деякі NK-клітини, залучається до розпізнавання антигенів за участю молекул MHC I класу.

• CD16– маркер натуральних кілерів (NK-клітин), моноцитів, Fc-рецептор для IgG.

• CD19- мають пре-В-лімфоцити і В-лімфоцити, він є частиною їх рецепторного комплексу, залучається до їх активації (сигнал трансдукції, асоційований з CD21).

• CD22- є на зрілих В-лімфоцитах, молекула адгезії, підсилює анти-lg індуковану активацію В-клітин.

• CD25- є на активованих Т- і В-лімфоцитах і макрофагах, бере участь в утворенні рецептора інтерлейкіна-2, скидається з активованих лімфоцитів.

У табл. 1 представлені деякі відомі на сьогоднішній день моноклональні антитіла і їх антигени.

Таблиця 1. Список кластерів диференціювання, визначених в клітинах імунної системи за допомогою моноклональних антитіл.

* Прийняті скорочення: (–) — невідомий або відсутній; CR — рецептор до компонентів комплементу; ICAM — молекули міжклітинної адгезії (InterCellular Adhesion Molecule); LFA — лімфоцитарний функціональний антиген (Lymphocyte Function-associated Antigen).

Лімфоцити - це єдині клітки організму, здатні специфічно розпізнавати і розрізняти різні антигени і відповідати активацією на контакт з певним антигеном. При вельми схожій морфології малі лімфоцити діляться на дві популяції, що мають різні функції і продукують різні білки.

В-лімфоцити. Одна з популяцій отримала назву В-лімфоцити, від назви органу "бурса Фабріциуса", де було вперше виявлено дозрівання цих клітин у птахів. У людини В-лімфоцити дозрівають в кістковому мозку. В-лімфоцити розпізнають антигени специфічними рецепторами імуноглобулінової природи, які у міру дозрівання експресуються на їх мембранах. Взаємодія антигену з такими рецепторами є сигналом активації В-лімфоцитів, та їх антиген-залежного диференціювання в плазматичні клітини, що активно продукують і секретують специфічні для даного антигену антитіла - імуноглобуліни.

Т-лімфоцити. Інша популяція отримала назву Т-лімфоцити у зв'язку з їх диференціюванням у тимусі.

Зрілі Т-лімфоцити (CD2, CD3) на відміну від незрілих (тимоцитів – CD2) здатні відповідати проліферацією на Т-клітинні мітогени. По функціях серед Т-лімфоцитів розрізняють ефекторні (CD8 цитотоксичні лімфоцити - CTL) і регуляторні (CD4+ Т-хелпери-Th) субпопуляції.

Т-хелпери стимулюють проліферацію і диференціювання цитотоксичних лімфоцитів, В-клітин і утворення антитіл. Тобто, Т-хелпери мають хелперну функцію (стимулюють В-лімфоцити для продукції імуноглобулінів) і індукторну функцію (стимулюють проліферацію і диференціювання цитотоксичних лімфоцитів, що відповідають на розчинні антигени проліферацією і продукцією лімфокінів).

Т-хелпери 1 типу (Th1) експресують диференцовочні антигени CD3, CD4, CD45Ra. Це - активатори клітинного імунітету, натуральних кілерів і моноцитів. Продукуючи інтерлейкіни-2, 3, 12, ІФН-γ і ФНО-α, вони викликають активацію цитотоксичних Т-лімфоцитів і натуральних кілерів, проліферацію Т- і В-лімфоцитів, продукцію цитокінів і синтез IgM, IgG2. Thl забезпечують імунітет проти вірусів, внутріклітинних бактерій і онкогенних клітин. Активність Th1 подавляє інтерлейкін-10.

Т-хелпери 2 типу (Th2) мають диференцовочні антигени CD3, CD4, CD29 і відповідають за кооперацію з В-клітинами. Вони активують гуморальну імунну відповідь і алергічне запалення. Стимулюючи продукцію плазматичними клітинами імуноглобулінів IgG4 і IgA, Th2, забезпечують імунітет проти звичайних (позаклітинних) бактерій і їх токсинів. Активація еозинофілів, тучних клітин і стимуляція синтезу імуноглобуліну Е (IgE) веде до розвитку алергії. Актівність Th2 подавляє ІФН-γ.

T-лімфоцити, що несуть на своїй поверхні антигени СD8, мають супресорну (щодо В-лімфоцитів і продукції ними імуноглобулінів) і цитотоксичну активність.

Т-супресори гальмують розвиток імунної відповіді, як на власні, так і на чужі антигени, забезпечуючи імунологічну толерантність.

Цитотоксичні Т-лімфоцити — це ефектори клітинної імунної відповіді, що забезпечують руйнування чужорідних клітин.

Особливість Т-клітинного рецептору - здатність розпізнавати чужорідний антиген тільки в комплексі з власними клітинними антигенами на поверхні допоміжних антиген-презентуючих клітин (дендритних або макрофагів). На відміну від В-лімфоцитів, здатних розпізнавати антигени в розчині і зв'язувати білкові, полісахарідні і липопротеїдні розчинні антигени, Т-лімфоцити можуть розпізнати тільки короткі пептидні фрагменти білкових антигенів, представлені на мембрані інших клітин в комплексі з власними антигенами головного комплексу гістосумісності. CD4 Т-лімфоцити здатні розпізнавати антигенні пептиди в комплексі з антигенами гістосумісності (mane compartable complex) MHC II класу, а CD8 Т-лімфоцити здатні розпізнавати антигенні пептиди в комплексі з антигенами гістосумісності MHC I класу.

Натуральні кілери (НК) є субпопуляцією лімфоцитів, що походять з кістковомозкових попередників. Їх морфологічні ознаки - крупні розміри і наявність гранул в цитоплазмі є підставою для їх другої назви - великі гранулярні лімфоцити (ВГЛ). Їх основна функціональна характеристика - здатність вбивати деякі пухлинні клітки.

НК розвиваються незалежно від Т- і В-лімфоцитів і не несуть характерних для Т- і В-лімфоцитів поверхневих маркерів. Їх поверхневий фенотип: ТКР-, CD4, CD8-, Ig-, CD3-, але вони мають деякі загальні з Т-лімфоцитами сигнальні молекули: CD2, окремі компоненти CD3.

Більш специфічними маркерами НК в крові людини є: Сd56 і CD16 (FCYRIII). Поверхневий фенотип НК, як правило, включає наступні маркери: CD2, CD7, CD11, CD16, CD56, CD57.

Мононуклеарні фагоцити. Другу крупну популяцію клітин імунної системи складає система мононуклеарних фагоцитів, яка включає кістковомозкові попередники, що походять з єдиної стволової клітини, - монобласт і промоноцит, циркулюючий в крові моноцит і зрілі тканинні макрофаги. Мононуклеарні фагоцити забезпечують в значній мірі неспецифічний захист організму за рахунок своєї фагоцитарної функції.

Молекули, що секретуються макрофагами, виконують ефекторні і регуляторні функції. При формуванні специфічної імунної відповіді макрофаги виконують функцію представлення (презентації) антигена.

Для цього захоплений макрофагами антиген піддається переробці у фаголізосомах. Пептидні фрагменти антигена, що утворюються в результаті обмеженого протеолізу, комплексуються з молекулами антигенів головного комплексу гістосумісності класу 2 і виставляються на мембрані макрофага у формі, доступній для розпізнавання Т-лімфоцитами.

Макрофаги постійно дозрівають з циркулюючих в крові моноцитів, що мають кістковомозкове походження. Покидаючи кров'яне русло, дозріваючі макрофаги мігрують в різні тканини організму. У легенів вони представлені альвеолярними макрофагами. Велика кількість макрофагів знаходиться в сполучній тканині, в лімфовузлах і лімфоїдній тканині, що асоціюється із слизовими оболонками, зокрема із слизовими оболонками повітря-носних шляхів. Оновлення тканинних макрофагів відбувається в основному за рахунок рекрутування моноцитів з крові.

Дендритні клітини і клітини Лангерганса мають кістково-мозкове походження. Проте конкретний етап початку диференціювання дендритних клітин ще потребує уточнення.

Можливі два шляхи диференціювання: з окремої клітини-попередника дендритної клітини або із загального попередника мієло-моноцитарної серії, який диференціюється до стадії моноцита, а моноцит може диференціюватися або в тканинний макрофаг, або в дендритну клітину. Можливо, попередники дендритних клітин з кісткового мозку через кров'яне русло заселяють різні нелімфоїдні тканини: епідерміс шкіри, слизовіі оболонки повітря-носних шляхів, шлунково-кишкового і урогенітального трактів, інтерстиціальні тканини серця, нирок та інших органів. У епідермісі шкіри і слизових оболонках повітря-носних шляхів ці клітини носять назву «Клітини Лангерганса». Іміграція дендритних клітин-попередників з периферичної крові в шкіру може бути пов'язана з тим, що на них посилюється експресія лігандів для селектинів ендотелію. Одночасно на ендотеліальних клітинах дермальних капілярів посилюється експресія Е-селектинів. Заселення нелімфоїдних тканин дендритними клітинами стимулює ростовий чинник - GM-CSF.

Гранулоцити. В ефекторній фазі специфічної імунної відповіді можуть брати участь й інші лейкоцити крові: гранулоцити або поліморфноядерні лейкоцити. Ці клітини складають першу лінію неспецифічного протимікробного захисту. Вони першими мобілізуються у вогнище запалення або інфекції і від їх фагоцитарної активності залежить елімінація збудників. Їх мобілізація з кров'яного русла різко підвищується під впливом цитокінів макрофагального походження (інтерлейкін-8) або С5а -фракції активованої системи комплементу. Інші продукти макрофагів активують функції гранулоцитів (туморнекротизуючий фактор).

Молекули, що беруть участь в імунній відповіді і є

продуктами імунної відповіді

Система комплементу - це комплекс розчинних білків і білків клітинної поверхні, взаємодія яких опосередкує різні біологічні ефекти: руйнування (лізис) клітин, залучення лейкоцитів в осередок інфекції або запалення (хемотаксис), полегшення фагоцитозу (опсонізація), стимуляція запалення і реакцій гіперчутливості (анафілатоксини). Велика частина компонентів комплементу синтезуються гепатоцитами і мононуклеарними фагоцитами. Компоненти комплементу циркулюють в крові в неактивній формі. За певних умов каскад ферментативних реакцій веде до послідовної активації кожного з компонентів системи комплементу.

Існують два взаємозв'язані шляхи активації комплементу: класичний і альтернативний.

Класичний шлях починається зв'язуванням з комплексом антиген - антитіло (IgG або IgM) компоненту С1, який при цьому активується і набуває здатності розщеплювати С4 на С4a і C4b, а C2 на C2a і C2b.

При цьому утворюється комплекс C4bC2a, який виконує функції С3-конвертази і розщеплює С3 на C3a і C3b. Після цього С3b приєднується до комплексу, який набуває складу: C4bC2aC3b. Цей комплекс функціонує як С5-конвертаза, розщеплюючи С5 на C5a і C5b. Фракція С5b може самостійно прикріплятися до клітинної мембрани і створювати ядро для формування мембран-атакуючого (літичного) комплексу. З С5b на мембрані послідовно зв'язуються С6, С7, С8, С9. Компонент С9 за структурою і властивостями нагадує білок - перфорін - цитотоксин природних кілерів і цитотоксичних лімфоцитів .

Альтернативний шлях починається з фракції С3b, яка присутня в сироватці в низькій концентрації. Чинник В зв'язується з C3b, утворюючи комплекс C3bB, який служить субстратом для чинника D. Під впливом чинника D чинник В в цьому комплексі розщеплюється на Ba і Bb, причому у складі комплексу залишається Bb. Цей комплекс має протеолітичну дію на С3, який розщеплюється на C3a і C3b. Комплекс C3bBb дуже не стабільний і для збереження активності комплексується ще з білком сироватки крові під назвою «пропердин». Цей комплекс ефективно стабілізують полісахариди, гліколіпіди, глікопротеїни поверхні мікроорганізмів. При цьому комплекс зв'язується з мікробною поверхнею і каталізує продукцію великих кількостей C3b. Комплекс, що надалі утворився, набуває властивостей С5-конвертази і запускає формування літичного комплексу.

Адгезійні молекули. Рух лейкоцитів у вогнище запалення або інфекції починається з серії адгезійних подій, кожна з яких стосується лейкоцитів певного типу: нейтрофілів, моноцитів або лімфоцитів. Циркулюючі лейкоцити зазвичай вступають лише в швидкоплинні контакти з ендотеліальними клітинами посткапілярних венул: лейкоцити як би «ковзають» по поверхні ендотелію судинної стінки. Ця фаза забезпечується взаємодією спочатку Р-, а потім L- і E-селектинів з вуглеводними компонентами мембран клітин. L-селектин експресований на більшості лейкоцитів. Р-селектин ендотеліальних клітин опосередкує адгезію нейтрофілів і моноцитів до ендотелію. Е-селектин експресується на активованих ендотеліальних клітинах і підтримує адгезію лімфоцитів.

Фаза ковзання відбувається без активації лейкоцитів, проте ковзаючі лейкоцити при контактах з поверхнею ендотелію отримують сигнали активації, що веде до їх іммобілізації. Наступає друга фаза міцної адгезії, що опосередкована посиленням здатності лейкоцитарних інтегрінів зв'язуватися з лігандами з суперсімейства імуноглобулінів на ендотеліальних клітинах. Як сигнали активації можуть служити цитокіни (хемокіни): макрофагальний запальний протеїн (МЗП-β), макрофагальний хемоаттрактантний протеїн (MCP-1), інтерлейкін 8 (IL-8), міграцію-інгибуючий чинник (MIF), тромбоцитактивуючий чинник (PAF), С5а-фракції комплементу, які здатні зв'язуватися з глюкозамінгліканами поверхні ендотеліальних клітин і діяти на «ковзаючі» лейкоцити.

Цитокіни

Цитокіни є продуктами імунокомпетентних клітин і в той же час імунокомпетентні клітини служать мішенями дії цитокинів. Основні механізми дії цитокінів можна розділити на: ростові чинники, що контролюють продукцію імунокомпетентних клітин; прозапальні цитокіни, що забезпечують мобілізацію і активацію клітин - учасників запалення; протизапальні цитокіни з альтернативним характером дії, що обмежують розвиток запалення; цитокіни, що регулюють клітинну і гуморальну імунну відповідь; цитокіни, що мають власні ефекторні функції (противірусні, цитотоксичні).

Прозапальні цитокини

Інтерлейкін 1. Під назвою інтерлейкін 1 (IL-1) об'єднано два поліпептиди: IL-1α і IL-1β, що мають широкий спектр прозапальної, метаболічної, фізіологічної, гемопоетичної та імунологічної активності. Хоча дві форми IL-1 є продуктами різних генів, вони взаємодіють із загальним рецептором і мають схожі біологічні властивості. Як правило, клітини організму не здатні до спонтанного синтезу IL-1, а відповідають його продукцією на: інфекцію, дію мікробних токсинів, запальних агентів, інших цитокінів, активованих компонентів комплементу або системи згортання крові.

Список клітин-продуцентів IL-1 включає не тільки гемопоетичні клітини, але і епітеліальні, нервові та ін. Такий же широкий спектр клітин-мішеней цього цитокіну.

Інтерлейкін 6 (IL-6) є мультифункціональним цитокіном, який продукують як лімфоїдні, так і нелімфоїдні клітини і який регулює імунну відповідь, гострофазну запальну відповідь і гемопоез. Рецептори для IL-6 виявляються і на лімфоїдних, і на нелімфоїдних клітинах. Однією з основних функцій IL-6 є регуляція процесів дозрівання антитіл-продукуючих клітин з В-лімфоцитів і самої продукції імуноглобулінів. IL-6 бере участь також в активації Т-лімфоцитів.

Інтерлейкін 8 (IL-8) - один з найдрібніших за розмірами цитокінів (8kDa). Основними продуцентами інтерлейкіну-8 є моноцити, макрофаги, проте його можуть продукувати й інші клітини: нейтрофіли, Т-лімфоцити, природні кілери, ендотеліальні клітини, фібробласти, хондроцити, кератиноцити.

Інтерлейкін 12 (IL-12) відноситься до прозапальних цитокінів. Основними його продуцентами є моноцити, макрофаги, а також дендритні клітини, нейтрофіли, активовані лімфоцити. Індукторами синтезу цитокіну служать мікробні компоненти і продукти. Останніми роками було показано, що IL-12 є ключовим цитокіном для посилення клітинно-опосередкованої імунної відповіді та ініціації ефективного захисту проти вірусів, бактерій, грибів і простіших.

Фактор некрозу пухлини-альфа (ФНП-α), він же кахектин - поліпептидний цитокін, що виконує регуляторні та ефекторні функції в імунній відповіді і запаленні. Основні продуценти ФНП-α - моноцити і макрофаги, але є інші продуценти: лімфоцити крові, природні кілери, гранулоцити крові, Т-лімфоцитарні клітинні лінії. Головними індукторами синтезу ФНП-α вважаються бактерійний ліпополісахарид та інші компоненти мікроорганізмів. Крім того, роль індукторів можуть узяти на себе інші цитокіни: IL1, IL2, інтерферон-α/β, GM-CSF. Значно менші кількості ФНП-α можуть продукувати деякі пухлинні клітки у відповідь на різні стимули.

Інтерферон-гамма (ІНФ-γ) Найважливішим прозапальним цитокіном є інтерферон-гамма (ІНФ-γ), який продукується активованими Т-лімфоцитами і активованими природними кілерами (NK). Продукція ІНФ-γ Т-лімфоцитами запускається при розпізнаванні комплексу антигенного пептиду з власними молекулами гістосумісності (МНС І або ІІ класів) і регулюється іншими цитокінами: типовим стимулятором - IL-2 і типовим інгібітором - IL-10.

Протизапальні цитокіни

Інтерлейкін 4. До протизапальних цитокінів відноситься інтерлейкін 4 (IL-4), який продукується переважно Т-хелперами 2 (Тh2). Крім того, обмежена здатність до вироблення IL-4 була виявлена у тучних клітин, базофілів, В-лімфоцитів і стромальних клітин кісткового мозку.

Основна функція IL-4 - це контроль проліферації, диференціації та функцій В-лімфоцитів, тобто антитільної відповіді. IL-4 може активувати і Т-лімфоцити, що задіяні у алергічній реакції клітинного типу.

Інтерлейкін 13 (IL-13). Цей цитокін є продуктом активованих Т-лімфоцитів: як CD4+, так і CD8+. Серед CD4+ Т-лімфоцитів цей цитокин продукують і Th1, і Th2. По біологічній активності IL-13 має багато загального з IL-4 в тому, що стосується дії на В-лімфоцити і моноцити, макрофаги.

Трансформуючий ростовий чинник-β - плеотропний і мультифункціональний цитокін продукується багатьма клітинами, включаючи моноцити, макрофаги, активовані Т- і В-лімфоцити та ендотеліальні клітини.

Імуноглобуліни

Імуноглобуліни (антитіла). Продуктами гуморальної імунної відповіді є специфічні антитіла - імуноглобуліни.

У сироватці здорової людини близько 65% загального білка складає альбумін, а решта білку - імуноглобуліни (Ig). Це крупні, складно побудовані молекули глікопротеїнів, що складаються з важких і легких поліпептидних ланцюгів.

Біологічні властивості імуноглобулінів. Молекула імуноглобуліну (антитіла) виконує два типи функцій: скріплення антигену на основі специфічного розпізнавання епітопа антигена паратопом антитіла і ефекторні функції. Розпізнавання і скріплення антигенних епітопів є функцією варіабельних ділянок імуноглобуліну, а ефекторні функції визначаються константною ділянкою. Скріплення антигену приводить до конформаційних змін в константній ділянці, які відбиваються на ефекторних функціях антитіл: зв'язуванні комплементу, взаємодії з FCR, експресії аллоантигенів та ін.

Фізичні, антигенні і функціональні відмінності між константними ділянками визначають 5 основних класів важких ланцюгів — М, G, А, Е і D і відповідні їм 5 класів імуноглобулінів. У більшості вищих біологічних видів присутні антитіла всіх 5 класів.

IgM.В процесі еволюції антитіла класу IgM з'явилися першими. Вони ж першими синтезуються у відповідь на первинну антигенну стимуляцію, тобто IgM є маркерами первинної імунної відповіді. Оскільки вони мають пентамерну структуру з 10 активними центрами, то вони ефективні в скріпленні і аглютинації мікроорганізмів. Секретуються В-лімфоцитами на 4 – 5 добу після стимуляції антигеном.

IgG— антитіла класу IgG при імунній відповіді з'являються в сироватці услід за IgM. Мають здатність активно зв'язуватися своєю Fc-ділянкою з Clq і рецепторами фагоцитів. Поступають в позасудинні простори і (через плаценту) до плоду. Більшість біологічних видів мають декілька підкласів IgG. IgG синтезуються зрілими T-лімфоцитами у результаті специфічної адаптивної імунної відповіді і з'являються у крові через 14 – 16 днів з моменту антигенної стимуляції і досягають максимуму на 21 – 24 день.

IgA— основні антитіла, що містяться в секреті, в легенях, кишечнику, сечі. Мають додаткову структуру — секреторний компонент, що оберігає молекулу антитіла від розщеплювання. Основна функція IgA — запобігати проникненню антигенів із зовнішніх поверхонь у тканини.

IgEздатні через Fc-фрагмент зв'язуватися з тучними клітками і стимулювати їх дегрануляцію.

IgDдіють на поверхні В-клітин, виконуючи регулюючі функції.

Неспецифічний (вроджений імунітет)

При виникненні необхідності захистити організм, наприклад при попаданні в нього інфекційного збудника, в першу чергу вступають чинники природженого (природного) імунітету.

Природжений неспецифічний (природний) імунітет - це, перш за все, механічні бар'єри і фізіологічні чинники, які перешкоджають проникненню інфекційних агентів в організм.

Природні бар'єри - чинники природної резистентності організму, перешкоджають проникненню в організм збудників захворювань. До головних природних бар'єрів в організмі людини належать:

1. Шкіра і слизові оболонки (включаючи продуковані ними екзосекрети).

2. Гістогематичні (гемато-енцефалічний) та гістолімфатичні бар'єри, включаючи дренажну функцію лімфатичних вузлів. Стримувальна роль - перешкоджання гематогенному проникненню збудника у тканини у випадках бактеріемії при сепсисі; захист від агресії імунної системи "забар'єрних" органів — головного мозку, щитоподібної залози, яєчка, ока, комплексу "плацента-плід".

3. Целюлярний бар'єр, який забезпечується оболонками клітин.

4. Ядерний бар'єр, який захищає генетичну інформацію клітин.

Хімічні фактори стримування розмноження патогенної флори:

1. Низька рН шлункового соку.

2. Органічні і жирні кислоти, які містяться у секреті потових і сальних залоз, згубно діють на більшість патогенних бактерій і грибків. Секрет залоз ще й протидіє прикріпленню мікроорганізмів до клітин епітелію та зумовлює їх механічне змивання.

3. Деполімерази нуклеїнових кислот (ДНК-ази, РНК-ази), здатні захистити генетичну інформацію шляхом руйнування чужих, у першу чергу — вірусних нуклеїнових кислот.

Фільтрувальна здатність печінки, селезінки і лімфатичних вузлів.

До неспецифічних чинників резистентності можна віднести такі фізіологічні функції, як чхання, блювота, пронос, які також сприяють елімінації патогенних агентів з організму. Сюди ж слід віднести такі фізіологічні чинники, як температура тіла, концентрація кисню, гормональний баланс. Наприклад, збільшення продукції кортикостероїдів пригнічує запальні процеси і знижує резистентність організму до інфекції. Відомо, наприклад, що при аутоімунних захворюваннях або кризі відторгнення пересаджених органів під впливом лікування великими дозами кортикостероїдів у пацієнтів розвивається підвищена чутливість до інфекційних агентів.

Наступним компонентом (ланкою) природженого імунітету є клітинний, який включає мононуклеарні фагоцити (моноцити, тканинні макрофаги), гранулоцити – нейтрофіли, еозинофіли, базофіли (периферичної крові і тканинні, або тучні клітини), а також кілерні клітини – природні (NK-клітини), просто кілерні (K-) і лімфокінактивовані кілерні клітини (ЛАК-клітини).

Моноцити периферичної крові і тканинні макрофаги походять з полипотентної стволової клітини. Потрапивши в кров'яне русло моноцити протягом 2–3 діб розселяються в тканини, де вони перетворюються на тканинні макрофаги.

Основною функцією тканинних макрофагів і, одночасно, надзвичайно важливим механізмом природженого імунітету є фагоцитоз.

Фагоцитоз – процес поглинання чужорідного матеріалу, пошкоджених клітин, їх руйнування і виведення з організму. Найбільш інформативними методиками визначення фагоцитозу є фагоцитарне число (Фч) та відсоток фагоцитозу (Фп).

Процес завершеного фагоцитозу включає декілька етапів: 1) активацію клітини, що фагоцитує; 2) хемотаксис, тобто її просування у напрямку до об'єкту, який викликав її активацію; 3) прикріплення до даного об'єкту (адгезія); 4) власне заковтування цього об'єкту; 5) переварювання, або процесінг, поглиненого об'єкту.

При незавершеному фагоцитозі не відбувається переварювання мікроорганізмів усередині фагоциту. При цьому фагоцитовані мікроорганізми виживають і можуть тривало залишатися у вторинних лізосомах.

При завершеному фагоцитозі після достатньо тісного прикріплення (адгезії) клітини, що фагоцитує, до клітини-мішені вона поглинає об'єкт фагоцитозу. При цьому утворюється так звана фагосома, або фагоцитарна вакуоль, яка формується за рахунок мембрани клітини, що фагоцитує, навколо частинки, що поглинається. Така фагосома просувається всередині цитоплазми клітки у напрямку до лізосоми, і мембрани цих двох вакуолей зливаються в одну вакуоль – фаголізосому. Після утворення фаголізосоми починається процес переварювання поглиненого чужорідного матеріалу. Вміст лізосомальних гранул вельми важливий для руйнування поглиненого матеріалу і знищення мікроорганізмів. Лізосомальні гранули бувають двох типів: а) первинні, які містять багато гідролітичних ферментів, мієлопероксидазу, лізоцим і катіонні білки; б) вторинні (специфічні), яких більше, ніж первинних і які містять лужну фосфатазу, лактоферин і лізоцим.

Вміст первинних і вторинних гранул при руйнуванні клітин-фагоцитів може потрапляти в інтерстиціальний (проміжний) простір. Цей процес називається екзоцитозом, він характеризується пошкодженням тканин і запаленням.

Речовиною, яка підсилює фагоцитоз за рахунок опсонізації, є фібронектин – глікопротеїн, який зв'язується з мікроорганізмами, і до якого на поверхні нейтрофілів і макрофагів є рецептор за рахунок чого відбувається скріплення мікроорганізмів, оброблених фібронектином.

Велике значення в механізмі природного імунітету мають кілерні клітини. До них відносяться натуральні кілерні (NK-клітини), просто кілерні (K-клітини) і лімфокінактивовані кілерні (ЛАК-клітини).

Загальною особливістю NK- і K-клітин є здатність розчиняти клітини-мішені без попередньої сенсибілізації, що відрізняє їх від цитотоксичних Т-лімфоцитів-кілерів. Морфологічно природні килерні клітини великого розміру, з азурофільною зернистістю і низькою щільністю, на підставі чого їх відносять до великих гранулярних лімфоцитів.

Клітинами-мішенями для NK-клітин є практично всі клітини, що містять ядро, проте найбільшу активність NK-клітини проявляють по відношенню до пухлинних і уражених вірусом клітин. Оскільки для руйнування клітин-мішеней NK-клітинам не потребується участі антитіл і присутності комплементу, то цей тип цитолізу отримав назву спонтанної клітинно-опосередкованої цитотоксичності.

Роль NK-клітин в організмі полягає в захисті від розвитку пухлин, інфекційних захворювань, що, по суті, є функцією імунного нагляду.

Просто кілерні – К-клітини. Вони несуть на своїй поверхні рецептори до Fc-фрагменту IgG і здатні до антитілозалежної клітинно-опосередкованої цитотоксичності. К-клітини беруть участь у розвитку аутоімунних захворювань – системного червоного вовчаку, гломерулонефриту, хронічного гепатиту. К-клітини хворих на хронічний гепатит мають здатність знищувати ізольовані гепатоцити. Встановлена важлива роль К-клітин при сальмонельозі, дизентерії, онкологічних захворюваннях і в реакції відторгнення трансплантату. Ці дані лягли в основу виділення особливого типу імунологічних реакцій, опосередкованих антитілами і К-клітинами.

Система неспецифічного захисту діє перед першим бар'єром (неспецифічні секреторні імуноглобуліни, лізоцим) та між першим і другим бар'єрами (система комплементу, лізоцим, еозинофільна, К- і NK-цитотоксичність, фагоцитоз).

ЦитотоксичніT-лімфоцити (СD8+ кілери) знищують клітини, що несуть чужорідні антигени в комплексі з MHC I класу. Зв'язуючись з поверхнею цих клітин, вони виділяють цитотоксини (перфорин і гранзими), які викликають цитоліз даних клітин, при цьому самі Т-кілери залишаються життєздатними.