Контроль якості води. Вимоги до составу і якості води водних об'єктів Ι и ІІ категорій. Показники стану водоймищ, індекс забруднення води, ступінь забруднення

Контроль якості води

Вода характеризується складом і властивостями, які визначають її придатність для конкретних видів водокористування. Якість, склад і властивості води у водоймищах регламентуються гігієнічними вимогами і санітарними нормами.

За санітарною ознакою встановлюються мікробіологічні і паразитологічні показники води: наявність мікроорганізмів, які викликають хвороби; кількість лактозопозитивних кишкових паличок (ЛКП); кількість коліфагів в бляшкоутворюючих одиницях (колі-індекс). Колі-індекс — кількісний показник фекального забруднення води. Визначається числом мікробів — нормальних мешканців кишечника людини (головним чином кишкової палички — esherihia coli) в 1 л або 1 кг субстрата); наявність життєздатних яєць гельмінтів і простих кишкових;

Токсикологічні показники води, що характеризують нешкідливість її хімічного складу, визначаються вмістом хімічних речовин, який не повинен перевищувати встановлених нормативів.

Нарешті, при визначенні якості води враховуються органолептичні (сприймані органами чуття) властивості: температура, прозорість, колір, запах, вкус, жорсткість.

Хімічні речовини у воді діляться на класи небезпеки: I клас - надзвичайно небезпечні, II - високоопасні, III - небезпечні, IV - помірно небезпечні. Віднесення шкідливих речовин до класу небезпеки залежить від їх токсичності, кумулятивности, здатності викликати віддалені ефекти, від виду лімітуючої ознаки шкідливості.

Для різних типів водокористування встановлюються норми показників вмісту шкідливих речовин (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3 - Загальні вимоги до складу і властивостей води водних об'єктів

Продовження таблиці 2.3

При скиданні стічних вод або інших видах господарчої діяльності на водних об'єктах, використовуваних для господарчо-питних і комунально-побутових цілей, норми якості поверхневих вод (або їх природний склад і властивості, в разі природного перевищення цих норм) повинні витримуватися на водотоках, починаючи із створу, розташованого в одному кілометрі вище за найближчий за течією пункт водокористування (водозабір для господарчо-питного водопостачання, місця купання, організованого відпочинку, територія населеного пункту і т. п.) аж до самого місця водокористування, а на водоймищах - на акваторії в радіусі одного кілометра від пункту водокористування. Найближчі пункти водокористування визначаються органами санітарно-епідеміологічної служби (рисунок 2.2, 2.3).

Рисунок 2.2 – Розташування контрольних створів на річках

Рисунок 2.3 – Розташування пунктів контролю на озерах

(2.1)

Під час вступу до водних об'єктів декількох речовин з однаковим лімітуючим показником шкідливості і з урахуванням домішок, що поступили у водоймище від вище розташованих випусків, сума відносин концентрацій кожної з речовин у водному об'єкті до відповідних ГДК не повинна перевищувати 1:

(2.2)

При скиданні стічних вод і інших видах господарчої діяльності, які впливають на стан рибогосподарчих водотоків і водоймищ, норми якості поверхневих вод (або їх природний склад і властивості, в разі природного перевищення цих норм) повинні дотримуватися впродовж всієї ділянки водокористування, починаючи з контрольного створу, визначуваного у кожному конкретному випадку органами Держкомприроди, але не далі, чим 500 м від місця скидання стічних вод або розташування інших джерел забруднення.

Показники стану водоймищ, ступінь забруднення.

Індекс забрудненості води (ІЗВ) розраховується як сума приведених до ГДК фактичних значень показників якості для основних забрудників води:

ІЗВ = ∑ (2.3)

де Сі – середнє значення визначуваного показника за період спостережень ( середнє значення за рік), мг/дм³;

ГДК_і – гранично допустимі концентрації показників, мг/дм³;

6 – строго обмежене (що лімітується) число показників, використовуване для розрахунку.

При розрахунку ІЗВ в число 6 показників обов'язково входять БСК₅, а також показники, які є для даного водоймища найбільш неблагополучними, т.е мають найбільші відносні концентрації (відношення С_і/ГДК_і). Залежно від значения ІЗВ встановлені класи якості води (таблиця 2.4).

Таблиця 2.4 - Характеристики інтегральної оцінки якості води

2.4 Регулювання навантаження на водні об’єкти. Методика визначення гранично допустимого обсягу скидів у водоймище (ГДС)

Умови скидання стічних вод у водоймища регламентуються «Правилами охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами». Скидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони:

1) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;

2) містять цінні відходи, які можуть бути вилучені;

3) містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;

4) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації і для яких відсутні методи контролю;

5) перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудники інфекційних захворювань;

6) за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;

7) призводять до подвищення температури води водного об'єкта більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період;

8) є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення і знезараження.

9) неочищені або недостатньо-очищені виробничі стічні води і зливові стоки із заводських територій;

10) стічні води після водо - і грязелікарень;

До категорії недостатньо очищених стічних вод відносяться води, відведення яких у водні об'єкти приводить до порушення норм якості води в контрольному створі або пункті водокористування. Для кожної забруднюючої речовини розрахунками встановлюється ГДС у водоймища, дотримання якого повинно забезпечувати якість води в контрольних пунктах.

Методика визначення гранично допустимого обсягу скидів у водоймище (ГДС)

Гранично допустимі скиди (ГДС, г/сек) речовин у водні об'єкти характеризуються максимально допустимою масою речовин, котрі можуть бути відведені у встановленому режимі за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті. ГДС встановлюється з врахуванням ГДК шкідливих речовин у місцях водокористування та водовідведення, асимілюючої здатності водного об’єкту та оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами.

Розрахунки ГДС проводять за “Інструкцією про порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об’єкти», Харків, 1994 рік. При розрахунках ГДС беруть до уваги гідрологічні характеристики частки ріки на 500 м вище скиду стічних вод, такі як: мінімальні витрати води (влітку, взимку), середню глибину ріки, середню швидкість течії, коефіцієнт звивистості. Проводять розрахунок кратності розбавлення стічних вод водами ріки, коефіцієнту турбулентної дифузії. Для розрахунків визначають концентрації забруднюючих речовин у стічних водах, фонові концентрації цих же речовин у річці (500 м вище скиду), ГДК речовин у воді водоймища. Формула для встановлення ГДС:

С_ГДС = С_ГДК – С_В, мг/дм³ (2.4)

де С_гдс –розрахункова допустима концентрація речовини, мг/дм³.

С_в= n (С - С_ф) + С_ф, (2.5)

де n - кратність розбавлення стічних вод водами ріки;

С - концентрація забруднюючої речовини у стічних водах, мг/дм³;

С_гдк – концентрація, яка відповідає гранично допустимій концентрації речовини у воді, мг/дм³;

С_ф – фонова концентрація речовин у річці, мг/дм³.

ГДС = С_гдс · V, г/сек (2.6)

де V – об'єм стічних вод, що скидають у водоймище, м³/сек.

Загальний принцип встановлення ГДС - величина ГДС повинна гарантувати досягнення встановлених норм якості води (санітарних і рибогосподарчих) за найгірших умов для розбавлення у водному об'єкті. Нормативи ГДС встановлюються на строк до 3 - х років.

Підприємства повинні погоджувати об’єми скидів у водоймища з місцевими органами охорони природи. Адміністрація підприємства звертається до органів охорони природи з листом-клопотанням, проектом нормативів гранично допустимих скидів забруднюючих речовин, відомостями про підприємство, характеристикою водного об’єкту, списком заходів щодо досягнення гранично допустимих скидів, даними про послідовність контролю за дотриманням гранично допустимих скидів. Після розгляду проекту нормативів гранично додопустимих скидів у водоймища забруднюючих речовин за всіма забруднюючими інгредієнтами відділ погодження нормативів та видачі дозволів місцевого органу Мінекобезпеки України видає дозвіл і затверджує ГДС або ТПС, де вказується перелік та кількість забруднюючих речовин, котрі допускається скидати у водойми, а також затверджує властивості стічних вод та термін дії дозволу.

Після прийняття Водного кодексу, був запропонований інший підхід в нормуванні, заснований на встановленні нормативів гранично допустимих шкідливих дій (ГДШД) на водні об'єкти. Особливість подходу полягає в тому, що пропонується нормувати не лише вступ шкідливих речовин, але і інші чинники антропогенної дії, які негативно впливають на довкілля: регулювання режиму стоку на гідротехнічних спорудах, що завдає збитку нерестовищам і руйнує береги; вступ тепла із стічними водами; безповоротні вилучення води (наприклад, на полив в сільському господарстві) і ін. Основний принцип встановлення нормативу ГДШД — не нанесення збитку довкіллю. Норматив передбачається встановлювати з врахуванням фонового складу води, а також всіх джерел дії, у тому числі дифузних. Дифузні, розосереджені джерела – це сільськогосподарські угіддя, зливовий стік з поверхні населених пунктів, промплощадок, доріг і ін. Розрахунки показують, що на населених, господарчо освоєних територіях дифузний стік складає основну долю забруднення. До того ж дифузні стоки, як правило, не контролюються і не враховуються.