Сутність і складові фінансової безпеки держави

Слід зазначити, що у науковій, політичній і правовій літературі на сьогодні відсутнє чітко визначене поняття «фінансова безпека». Є декілька таких визначень:

Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. - стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання;

Барановський О.І. - рівень забезпеченості громадянина, домашнього господарства, верств населення, підприємства, організації, установи, регіону, галузі, сектора економіки, ринку, держави, суспільства, міждержавних утворень, світового співтовариства фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб і виконання існуючих зобов’язань;

Амітан В.Н. - незалежність, стабільність і стійкість фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що становлять загрозу фінансовій безпеці.

На наш погляд, під фінансовою безпекою слід розуміти:

§ такий стан фінансово-кредитної сфери, що характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх загроз та дозволяє забезпечувати ефективне функціонування національної економічної системи, економічне зростання та соціальний розвиток;

§ ступінь захищеності фінансових інтересів суб’єктів господарювання на всіх рівнях фінансових відносин.

При цьому необхідно розрізняти коротко-, середньо- і довгострокові, тимчасові та постійні, життєво важливі та другорядні фінансові інтереси та потреби. Серед основних інтересів України в сфері економічних відносин необхідно виділити:

ü підвищення ефективності фінансової системи на основі підтримання державних витрат у відповідності з наявними ресурсами і бюджетними асигнуваннями за дотриманням таких пріоритетів, як цільове інвестування в сферу наукоємного і високотехнологічного виробництва, посилення стримування інфляційних процесів, протидія «втечі» українського капіталу за кордон, стимулювання іноземних довгострокових капітальних вкладень у виробничу сферу;

ü створення правової основи, що забезпечує ефективне формування та функціонування фінансово-кредитної системи, а також правоохоронного механізму з її захисту від кримінальних процесів і зазіхань [8].

Логічним при розгляді фінансової безпеки вбачається виділення макроекономічного (на рівні держави) і мікроекономічного (на рівні суб’єктів господарювання) аспектів.

Зазначимо, що в Україні функціонує трирівнева система фінансування: бюджетне фінансування, банківські кредити і прямі інвестиції через механізми ринку капіталів. Тому особливої уваги потребує безпека усіх цих рівнів. Взагалі Україні потрібна надійна фінансова система, яка б забезпечувала оперативність розрахунків між підприємствами, збереження заощаджень, притік інвестицій в економіку.

У цілому фінансова безпека охоплює: фінансову безпеку окремого громадянина, домашніх господарств, населення в цілому, підприємців, підприємств, організацій, установ та їх асоціацій, галузей господарського комплексу, регіонів, окремих секторів економіки, держави (у свою чергу фінансова безпека держави складається з таких складових, як бюджетна, валютна, інвестиційна, інфляційна, цінова, курсова та боргова безпека) та різноманітних міждержавних утворень, а також світового співтовариства в цілому.

Фінансовій безпеці держави в цілому, безумовно, сприяє організація нормального обміну фінансовими ресурсами між галузями, регіонами, країнами [9].

Фінансова безпека України має як внутрішній, так і зовнішній аспекти. Що стосується зовнішнього, то це, насамперед, фінансовий суверенітет країни, незалежність національної фінансової системи від утручання міжнародних фінансово-кредитних організацій. Безпека внутрішньої фінансової сфери України визначається досконалістю правової, організаційної, інституціональної бази, а також політичною стабільністю, ступенем ризиків ринкових коливань, масштабами тіньової економіки і рівнем корупції в державі [11].

Створення дієвої системи фінансової безпеки передбачає чітке визначення джерел потенційної загрози у тій чи іншій сфері, а також наявних і необхідних ресурсів для їх нейтралізації.

Згідно з Законом РФ «Про безпеку», загроза безпеці – сукупність умов і факторів, що створюють безпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави. При чому загроза може бути наслідком як непередбачених обставин, випадкових подій, так і усвідомлених провокацій, терористичних актів.

Слід зазначити, що взагалі рівень бюджетної безпеки у нашій країні досить низький. При цьому серед основних загроз, що впливають на рівень бюджетної безпеки, виділяють:

· падіння виробництва в основних галузях народного господарства;

· зменшення рентабельності і зростання збитковості господарюючих суб’єктів;

· недостатнє або несвоєчасне наповнення джерел покриття бюджетного дефіциту;

· незаконне підприємництво та угоди з валютою та валютними цінностями;

· невиконання юридичними особами-резидентами зобов’язань за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Кабінету Міністрів України;

· несвоєчасне прийняття Державного бюджету та затвердження звітів щодо його виконання;

· неефективність діючої податкової системи (низький рівень збирання податків, порушення принципу розмірності: підвищення ставок після граничного рівня для сумлінних платників податків призводить до скорочення податкових доходів);

· заниження господарюючими суб’єктами оподатковуваної бази;

· невключення окремих надходжень у об’єкт оподаткування (відсотки по позиках, отримані плати за кредитні ресурси, кошти від продажу іноземної валюти тощо);

· неправильне застосування пільг з податків;

· відкриття розрахункових та інших рахунків особам без довідок податкових органів;

· ухилення від подання декларацій доходів;

· невиконання вимог податкових органів з метою несплати податків;

· погіршення платіжно-розрахункової дисципліни;

· неефективність системи контролю за витратами бюджетних коштів;

· непідготовленість судових органів щодо розгляду справ у податковій сфері.

Тісний зв'язок з бюджетною безпекою держави має боргова безпека. При цьому боргова безпека держави – рівень внутрішньої і зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи.

Державний борг, що являє собою заборгованість по кредитних операціях, підрозділяється на внутрішній і зовнішній, капітальний і поточний. Управління державним боргом передбачає здійснення сукупності фінансових заходів, пов’язаних з погашенням позик, організацією виплат доходів по них, проведенням конверсії та консолідації позик. При цьому можлива реструктуризація, рефінансування, списання або поєднання цих варіантів по відношенню до частини несплаченого боргу.

Розмір державного боргу залежить від безлічі факторів, що впливають на нього далеко неоднозначно. Так, якщо випуск державних боргових зобов’язань як у вартісній, так і товарній формах, відновлення і захист заощаджень громадян однозначно збільшують державний борг, то конкурентоспроможність національних сировинних ресурсів і товарів, а також послуг, навпаки, дозволяє зменшити заборгованість. У цьому зв’язку слід враховувати також небезпеку збільшення державного зовнішнього боргу внаслідок невиконання зобов’язань по валютних кредитах з боку національних об’єднань і асоціацій.

Звичайно, управління такою складною і неоднозначною категорією, як державний борг, потребує наявності і повноцінного правового забезпечення як відповідних структур, покликаних його обслуговувати, так і дієвого механізму його погашення.

Не підлягає сумніву вплив характеру формування грошової маси як одного з найважливіших елементів фінансової системи на рівень фінансової безпеки будь-якої держави.

Взагалі грошова маса – це увесь обсяг випущених в обіг металевих монет і паперових грошових знаків (казначейських і банківських білетів).

Водночас грошова маса в обігу є кількісною характеристикою руху грошей на певну дату і за певний період і означає всю сукупність грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні юридичних і фізичних осіб.

Для нормального соціально-економічного розвитку необхідно знайти оптимальне співвідношення між кількістю грошей в обігу та розміром валового внутрішнього продукту.

Існує тісний взаємозв’язок між обсягом грошової маси в обігу, темпами її зростання та рівнем інфляції. Так, уповільнення темпів зростання грошової маси в обігу сприяє зниженню темпів інфляції. Разом з тим, стримування темпів інфляції та реальне перевищення обмінного курсу національної і грошової одиниці забезпечує збільшення питомої ваги коштів у іноземній валюті.

У свою чергу зниження темпів інфляції викликає збільшення реального рівня відсоткових ставок та зменшення інфляційних очікувань.

Взагалі інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

Інфляція має багатофакторний характер. Вона пов’язана не лише з грошово-кредитною і бюджетною політикою держави, але й процесами, що відбуваються на мікрорівні, до яких, наприклад, можна віднести розвиток конкурентного середовища. Впливають на інфляцію і суто політичні та соціальні фактори. Причому зважена монетарна політика призупиняє перш за все поверхневі, вторинні причини інфляції. Глибинні ж інституційні її фактори (структура власності та виробництва, тотальний монетаризм) залишаються. Внаслідок цього виникає явище так званої ендогенної інфляції – підвищення цін без зв’язку з кількісними показниками грошової маси.

Про здоров’я економіки красномовно свідчить рівень інфляції. Інфляція на різних етапах економічного розвитку у різних країнах коливається від помірної до гранично високої. Існують і такі види інфляції, як вибухова. При цьому за темпами знецінення грошей звичайно виділяють такі види інфляції:

§ повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін – до 5% на рік;

§ помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах від 5-20% на рік;

§ галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;

§ гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін – більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.

Саме галопуюча інфляція та гіперінфляція негативно позначаються на соціально-економічному стані держави, регіону і суб’єктів господарювання, оскільки відбувається значне знецінення грошей. Зазначимо також, що зростання готівки в грошовому обігу призводить до таких наслідків:

· погіршення фінансового стану підприємств і організацій, а відтак – поглиблення платіжної кризи в Україні;

· уповільнення швидкості обігу грошової маси;

· зменшення ліквідності та послаблення кредитного потенціалу вітчизняних комерційних банків.

Також варто підкреслити, що основними причинами зростання питомої ваги готівки в обігу є:

v зростання номінальних грошових доходів (передусім, заробітної плати) населення;

v відчутне зниження темпів інфляції, що спричиняє затримку певної частини готівки на руках у населення;

v намагання багатьох господарюючих суб’єктів з метою ухилення від оподаткування здійснювати розрахунки готівкою;

v вкрай низький рівень безготівкових розрахунків населення за придбані товари та надані послуги.

Визначимо також, що являє собою інвестиційна безпека.

Зазначимо, що гроші інвесторів не в останню являють собою гарант безпеки і розвитку будь-якої держави. Причому передусім саме внутрішні інвестиції мають слугувати головним джерелом економічного зростання як окремих складових вітчизняного господарського комплексу, так і економіки країни в цілому. Їх постійному зростанню повинні сприяти грошово-кредитна, бюджетна, податкова, інвестиційна політика України.

Однією з головних причин кризового стану як підприємництва, так і виробництва є дефіцит інвестицій, оскільки він призводить, по-перше, до падіння; по-друге, до нетехнологічності, неекономічності продукції, що виробляється; по-третє, до зменшення зайнятості; по-четверте, до фізичної зупинки підприємств через катастрофічний рівень зношення основних фондів. Все це робить неможливим забезпечення необхідного для повноцінного розвитку рівня фінансової безпеки господарюючих суб’єктів, галузей народного господарства країни в цілому.

Водночас, з точки зору забезпечення фінансової безпеки держави, формування системи інвестиційної безпеки в Україні обов’язково слід здійснювати з урахуванням необхідності дотримання виваженої антиінфляційної політики, досягнення скорочення бюджетного дефіциту.

Забезпечення інвестиційної безпеки повинно будуватися з урахуванням різкого скорочення експорту українського капіталу за межі України, високого ступеня пов’язання міжнародних капіталів, відсутності великих мас вільного іноземного капіталу, гострої конкуренції між сферами його вкладання і країнами, які залучають іноземний капітал. І вже зовсім не слід мати ілюзій з приводу того, що якщо Україні потрібні інвестиції, то вони автоматично потрібні і світовому ринку. Іноземні інвестори твердо дотримуються правила: вкладати капітал туди, де низький ступінь ризику і висока вірогідність повернення коштів.

Водночас великого значення для забезпечення високого рівня інвестиційної безпеки держави набуває добросовісна поведінка інвесторів.

І, нарешті, інвестиційна безпека визначається чіткою інвестиційною політикою, розрахованою на тривалу перспективу.

Серед загроз інвестиційній безпеці України:

v загострення платіжної і бюджетної кризи;

v недостатня мотивація до інвестиційної діяльності у різних груп економічних агентів;

v зменшення частки прибутку у джерелах фінансування інвестицій;

v обмеженість доступних фінансових коштів;

v підтримання високої дохідності фінансових операцій;

v відсутність ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції;

v збереження високих інвестиційних ризиків;

v недостатній контроль рядом міністерств і відомств виконання галузевими підприємствами зобов’язань із погашення іноземних кредитів, отриманих під гарантії уряду;

v невміння вітчизняних бізнесменів реально оцінити ринок, розробити грамотну схему маркетингу, гарантувати повернення затрат, та ще й у короткий строк;

v відсутність перспективної інвестиційної стратегії;

v нестабільність політичної ситуації;

v ризикованість довгострокових вкладень у реальний сектор;

v значна «недооціненість» українських акцій.

Варто також визначити, що являє собою безпека фондового сектору. На нашу думку, фінансова безпека фондового ринку – це оптимальний обсяг його капіталізації (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів і держави в цілому.

При цьому основними загрозами виступають:

¨ відсутність логічно завершеної законодавчої бази (чинне законодавство, зокрема, не містить чіткої системи функціонування інститутів фондового ринку і обслуговуючої їх інфраструктури; обмежує або повністю блокує розвиток цілих сегментів і інструментів ринку цінних паперів; не визначає правового забезпечення функціонування інформаційного ринкового простору);

¨ невідповідність окремих елементів вітчизняного фондового ринку стандартам Міжнародної організації стандартизації (ISO);

¨ нерозвиненість вторинного ринку;

¨ незначні обсяги продажів цінних паперів на фондових біржах;

¨ відсутність належної інфраструктури фондового ринку;

¨ фактична відсутність відповідних суб’єктів фондового ринку, функціональним призначенням яких повинно бути забезпечення чіткого обліку, оформлення та виконання угод з купівлі-продажу цінних паперів і своєчасне переоформлення прав на них;

¨ тощо.

Що стосується довірчих товариств, то в цілому в їх діяльності останніми роками простежувався ряд негативних (а інколи і загрозливих) тенденцій:

― зниження обсягів залучення і запасів приватизаційних сертифікатів;

― незадовільний стан маркетингової діяльності;

― відсутність диверсифікації об’єктів управління;

― значне погіршення фінансового стану більшості довірчих товариств;

― порушення прав довірителів.

Що стосується безпеки страхового сектору, то під фінансовою безпекою ринку страхових послуг в цілому і конкретної страхової організації зокрема слід розуміти такий стан забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дозволив би їм у разі потреби відшкодувати обумовлені у договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування.

У свою чергу до системи стратегічних індикаторів фінансово-кредитної сфери (баз стратегічних даних) доцільно віднести наступні (таблиця 17.1).

Таблиця 17.1 - Індикатори фінансово-кредитної сфери

В цілому до проблем формування ринку страхових послуг в Україні можна віднести:

організаційно-правові (відсутність чіткої державної політики в сфері страхування і Концепції розвитку страхової діяльності в Україні; недосконалість розробленої Програми розвитку страхового ринку; неповну і часом неузгоджену нормативно-правову базу; недостатній рівень державного регулювання і контролю за страховим ринком тощо);

1) економічні (низький платоспроможний попит на страхові послуги; вкрай незначні обсяги мінімального розміру статутного фонду, фінансових активів страхових організацій і сукупних страхових резервів; недосконалість діючого порядку оподаткування страхових організацій та ін.);

2) функціональні (порівняно вузький асортимент страхових послуг, що надаються клієнтам; малу частку перестрахувальних операцій; розбалансованість страхових портфелів; низьку технологічність здійснення страхових операцій тощо);

3) інформаційні (недосконала статистична база в галузі страхування; неналежне інформаційне та консалтингове забезпечення страхової діяльності; недостатня кількість спеціалізованих видань з проблематики страхування; відсутність досконалих страхових рейтингів страхових організацій);

4) кадрові (недостатній професійний рівень спеціалістів, що працюють у страхових організаціях; відсутність жорстких кваліфікаційних вимог до них).

Крім цього, необхідно також визначити, що являє собою безпека банківського сектору як найважливіша складова фінансової безпеки.

Взагалі фінансову безпеку банківської системи в цілому та її окремих складових слід розглядати в двох аспектах. По-перше, з точки зору фінансових наслідків її (їх) діяльності для країни в цілому та окремих клієнтів і контрагентів. По-друге, з точки зору недопущення та відвернення явних потенційних загроз фінансовому стану усієї банківської системи країни, НБУ та вітчизняних комерційних банків.

Слід зазначити, що для забезпечення фінансової безпеки держави, безумовно, важливого значення набуває аналіз кожної з цих складових. У цьому випадку доцільно розрахувати індикатори фінансово-кредитної сфери у вигляді абсолютних та відносних величин, що характеризують процеси та явища, що відбуваються в ній на макрорівні.