Основні теорії циклів.
1. Монетарна теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кредиту. Збільшення пропозиції грошей і прискорення швидкості їхнього обороту стимулює сукупний попит, він, у свою чергу, зумовлює розвиток обсягів національного виробництва, обсягу реалізації та зростання цін, і, навпаки, згортання кредиту (пропозиції грошей) спричиняє протилежну тенденцію – зменшення обсягів виробництва тощо.
2. Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень, таких як залізниці, авіаційні лінії, сучасні системи супутникового зв’язку та ін.
3. Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощаджуванні доходів. Якщо заощадження не перетворюються на інвестиції, то їх збільшення спричиняє скороченню споживання. Частина споживчих товарів не буде реалізована, зменшаться доходи тих, хто виробляє предмети споживання, це призведе до скорочення попиту на засоби виробництва для виготовлення предметів споживання і, відповідно, доходів тих, хто ці засоби виробництва виробляє. Останні зменшать попит на засоби виробництва, що використовуються для виготовлення засобів виробництва задля створення предметів споживання.
4. Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес та ін.) вважають причиною криз надмірне, а не недостатнє інвестування.
5. Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. М. Кейнс та ін.) виходять з того, що песимістичні й оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік. Це теорії не мають самостійного значення, оскільки психологічні чинники впливають на цикл опосередковано через економічну поведінку.
Існує чимало теорій (понад 200), оскільки економічні коливання суттєво різняться в різних країнах, у різні історичні періоди.
Цикли як форма економічного руху.За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.
Короткі (малі) цикли називають циклами Дж. Кітчина. Він пов’язував малі цикли з коливанням запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю в 3 роки і 4 місяці. Короткі цикли пов’язані із порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.
Середні цикли називають циклами К. Жугляра (II-га пол. XIX ст.). Він пов’язав їх зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8-10 років. Це саме той період, який вчені пов’язують із періодичністю оновлення основного капіталу.
Довгі хвилі (великі цикли) пов’язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об’єктів інфраструктури.
Економічний цикл(цикл ділової активності, або бізнес-цикл) – це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням.
Рис. 11. Схема класичного ділового циклу
Класична схема ділового циклу об’єднує чотири фази: кризу, депресію (застій), пожвавлення і піднесення.
1) криза: перевиробництво товарів стосовно платоспроможності попиту на них; значне скорочення виробництва; падіння цін; дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів; біржовий крах і банкрутство підприємців; зростання безробіття; зниження рівня заробітної плати; спад рівня прибутку; дезорганізація кредитної системи та ін. чинники;
2 ) застій абодепресія: застій виробництва; низький рівень цін; незначний обсяг торгівлі; невисока ставка позичкового відсотка; ліквідація товарного надлишку;
3) пожвавлення: розширення обсягів виробництва до масштабів передкризового рівня; зростання цін; підвищення прибутку; зростання зайнятості; пожвавлення торгівлі; посилення оптимістичних очікувань (сподівань) та ін. фактори;
4) піднесення: перевищення максимального обсягу виробництва передкризового стану; швидке зростання зайнятості; підвищення заробітної плати; кредитна експансія; розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу та ін.
Економічні цикли розрізняють за глибиною спаду і за терміном, протягом якого економіка повертається у передкризовий стан.
· Найбільший в історії економічний спад відбувся у 30-х роках XX ст., коли обсяги виробництва, зокрема, в Сполучених Штатах Америки скоротилися наполовину. Цей спад назвали «великою депресією», і не лише через глибину падіння, а й тому, що він тривав 10 років.
· Найглибшою після другої світової війни була криза 1974-1975 рр. У цей період падіння виробництва досягло 10 %.
· Економіка України першої половини 90-х років перебувала у стані кризи. Проте, на відміну від розвинутих країн з ринковою економікою, сучасна криза в Україні не була циклічною. Спад виробництва був зумовлений структурною недосконалістю, технологічною відсталістю командної економіки, зруйнуванням старих економічних і політичних структур та відсутністю нових.
Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань:
· Політика стримування – це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту шляхом підвищення ставок оподаткування, підвищення облікової ставки НБУ та норми обов’язкових резервів тощо (фаза піднесення).
· Політика експансії – це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду, шляхом зниження податків, збільшенням державних витрат, зменшенням норми обов’язкових банківських резервів та облікової ставки НБУ. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 1179;