Розрізняють 3 основні типи економічного зростання.

Екстенсивний типекономічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Збільшується кількість засобів виробництва, а продуктивність праці та ефективність залишаються незмінними.

Наприклад: на 10 станках, 10 робітників виробляють 10 од. продукції. Купили ще 5 станків та прийняли 5 нових робітників. Отже, на 15 станках 15 робітників виробляють 15 од/продукції.

Інтенсивний типекономічного зростання характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та їх ефективного використання. Це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин. Основне джерело інтенсивного економічного зростання - підвищення продуктивності живої праці.

Наприклад: на 10 станках, 10 робітників виробляли 10 од. продукції. Тепер на 8 удосконалених станках 8 робітників виробляють 15 од. продукції. Продуктивність та ефективність праці зросли на 5 одиниць.

Збільшення інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки.

Фактори економічного зростання – це явища та процеси, що впливають на обсяги реального виробництва і якість продукції.

Прямі фактори:

— удосконалення технології та організації виробництва;

— збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;

— збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу;

— розвиток підприємництва.

Непрямі фактори:

— рівень цін на виробничі ресурси;

— рівень податків;

— норма позичкового капіталу;

— ступінь монополізації ринку.

Особливу увагу потрібно приділити питанням щодо теоретичних моделей економічного зростання. Тут слід розглянути насамперед модель Харрода-Домара та модель P. Солоу.

Сутність моделі Харрода-Домара: при наявних технічних умовах виробництва темп економічного зростання визначається величиною граничної схильності до заощаджень, а динамічна рівновага може існувати в умовах неповної зайнятості. Модель Харрода-Домара добре описувала реальні процеси економічного зростання 1920-1950 рр. Для пізнішого періоду більш успішною виявилася неокласична модель P. Солоу. Солоу показав: нестабільність дина­мічної рівноваги в кейнсіанських моделях була наслідком взаємної незамінності факторів виробництва.

Детальніше моделі економічного зростання будуть вивчатися в навчальному курсі "Макроекономіка".

Важливою рисою ринкової економіки є її нестабільність. Чергування під­несень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить не пря­молінійний, а хвилеподібно зростаючий характер. Хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а у формі економічних циклів.

Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою рин­кової економіки. Економіці притаманні три види циклів: короткі, середні та довгі (цикли Кондратьєва). У даному контексті ми детальніше розглянемо характерні риси середніх промислових циклів.

Економічний цикл- це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл характеризується:

• самовідтворенням;

• безперервністю;

• хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

Циклічність економічного розвитку. Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Тобто завжди є межа використання певних виробничих ресурсів. Для підвищення їх продуктивності, необхідні інвестиції та НТП, вони сприяють зростанню граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються періодичні злети і спади в економіці, які економісти називають економічними циклами.