Роль навчання у психічному розвитку дошкільника

У психічному розвитку дитини навчання відіграє провідну роль. З раннього віку вона вчиться в дорослих не лише ходити, правильно використовувати предмети, говорити, але і думати, відчувати, керувати своєю поведінкою. Тобто не лише практичні, але й психічні її дії формуються в результаті навчання. Далеко не завжди воно буває належно усвідомленим. Часто дорослі вчать дітей стихійно, не усвідомлюючи того. Думка, що дитина нібито може самостійно, без допомоги дорослих навчитися малювати, читати, рахувати, розв'язувати арифметичні задачі, глибоко помилкова. Відомі непоодинокі факти, що відбувається, коли дитина росте, позбавленою впливу дорослого, людського суспільства.

Навчання дітей має відбуватися не стихійно, а цілеспрямовано, бути пройнятим піклуванням про повноцінний їх розвиток. Для цього необхідно знати, як співвідносяться між собою навчання і розвиток, зважати на їх взаємозв'язок, ретельно добираючи зміст і методи навчання дитини на різних етапах її життя. Як свідчить досвід, чим молодша дитина, тим простіші, елементарніші знання і вміння, які вона засвоює. Тому недоцільно показувати 2-річній дитині, як писати, 4-річній розповідати про будову атомного ядра. Методи навчання також необхідно співвідносити з віком. Наприклад, словесних пояснень того, як потрібно малювати людину, 3-річна дитина не зрозуміє, одначе намагатиметься наслідувати такі дії дорослого.

Ці факти ще не означають, що навчання буде успішним, якщо максимально відповідатиме рівню психічного розвитку дитини. Психічний розвиток не відбувається сам по собі, незалежно від навчання. Дитина розвивається, засвоюючи суспільний досвід, оволодіваючи різноманітними властивими людині діями. Цей досвід вона отримує, виробляє в собі у процесі навчання. Провідну роль навчання у розвитку обґрунтував один із засновників дитячої психології Л. Виготський. Навчання, за його твердженням, повинне враховувати досягнутий рівень розвитку, однак не для того, щоб на тому зупинитися, а щоб зрозуміти, куди спрямувати розвиток, яким повинен бути наступний крок. Навчання завжди має випереджувати психічний розвиток, вести його за собою. Тому, зауваживши, що дитина почала впізнавати в накреслених каракулях знайомі предмети (м'ячик, дим, дядю), необхідно переходити до цілеспрямованого їх зображення. Так можна і потрібно починати вчити дитину ставити перед собою мету (намалювати м'ячик).

Те, чого дитина досягла до моменту навчання, Л. Виготський назвав зоною актуального розвитку. На його думку, розвиток також впливає на навчання, оскільки відбувається за певними закономірностями. Тому він критикував два намагання: розглядати розвиток відірвано від навчання (Ж. Шаже) або ототожнювати його з навчанням (Е. Торндайк).

Цією проблематикою переймався і український психолог Павло Блонський (1884-1942), який розкрив складне співвідношення між знаннями і мисленням: оволодіння знаннями є необхідною умовою розвитку мислення, а поза мис лите льним процесом не може бути засвоєння знань. Проблеми навчання і розвитку досліджували Д. Ельконін, В. Давидов, П. Гальперін, Г. Костюк та ін. психологи.

Зони найближчого розвитку дитини

Провідна роль навчання у психічному розвитку виявляється в тому, що дитина, оволодіваючи новими діями, спочатку навчається виконувати їх під керівництвом і за допомогою дорослого, а потім робить це самостійно. За словами Л. Виготського, навчання тільки тоді добре, коли воно створює у дитини зону найближчого розвитку. За таких умов дитина, навчаючись за допомогою дорослого, успішно починає виконувати те, чого вона раніше не могла зробити самостійно.

Отже, між тим, що вона може зробити спільно з дорослими, і тим, що доступно їй у самостійній діяльності, виникає зона найближчого розвитку.

Зона найближчого розвитку - різниця між тим, що дитина може виконати сама, і тим, що виконує з допомогою інших.

Не відразу те, чого вчать дитину, стає її внутрішнім надбанням. Однак знання "найближчої зони" дає змогу вихователю бачити наступний етап розвитку: те, що вчора дитина робила з допомогою дорослих, завтра зможе виконати сама. Величина зони найближчого розвитку е важливим показником запасу розвитку дитини на певний час.

Кожен новий крок навчання використовує зону найближчого розвитку дитини й одночасно створює нову, яка стає передумовою подальшого навчання. Навчання дитини, наприклад мовлення, відбувається з використанням можливостей слухового, зорового сприймання, наслідування дорослого, розуміння. Оволодіння мовленням стимулює зрушення психічного розвитку, що дає змогу перейти до нових форм навчання, яке відбуватиметься на новому рівні сприймання і мислення. Однак деякі форми навчання можуть негативно впливати на зону найближчого розвитку. Так відбувається під час хаотичного запам'ятовування дитиною різноманітних знань, відомостей. Багатьом дуже розумними та кмітливими здаються діти, які жваво висловлюють свої думки, виявляють знання, не властиві їх ровесникам. Та нерідко вони не здатні розв'язати завдання, які вимагають самостійного міркування, навіть не можуть засвоїти показаний дорослими спосіб його розв'язання.

Навчання не лише випереджає психічний розвиток, прокладає йому шлях, але й визначає розвиток психічних процесів, обумовлює формування певних психічних якостей і перебудову тих, що сформувалися раніше.

Дитині-дошкільнику часто властиві такі психічні якості, як нерозчленованість сприймання, конкретність мислення, мимовільність уваги і пам'яті. Описи дітьми картинок і предметів свідчать, що їм вдається сприйняти або загальні обриси предметів, або їх окремі частини, деталі, однак одночасне охоплення цілого і його частин здебільшого виступає непосильним для них. У міркуваннях дошкільника фігурують тільки окремі, знайомі йому з минулого досвіду предмети і випадки. Йому ще важко зосередитися, запам'ятати те, що від нього вимагають дорослі, хоч він легко може запам'ятати той самий матеріал у процесі гри або іншої цікавої для нього діяльності.

Тривалий час вважали, що описані якості сприймання, мислення, уваги, пам'яті є невід'ємними ознаками віку, до них намагалися пристосовувати дошкільне навчання. У сучасних дослідженнях з'ясувалося, що ці якості виникали в результаті традиційних особливостей дошкільного навчання. Для дітей відбирали знання, які вкладалися в їх особистий досвід, не виходили за межі предметів і явищ, які трапляються їм у повсякденному житті. Ці знання обмежувалися описом предметів і їх властивостей, які можна пізнати наочно та за допомогою дотику. Матеріал був надто подрібнений і багато разів повторювався, щоб дитина якомога менше втомилася при його засвоєнні та надійно запам'ятала.

Зміни змісту і форми навчання стимулюють рішучу перебудову психічних якостей дитини* Як свідчать дослідження, спеціально організоване сенсорне виховання (виховання, спрямоване на розвиток сприймань і уявлень дитини) забезпечує оволодіння способами обстеження зовнішніх властивостей предметів, допомагає домогтися, щоб сприймання стало повним і розчленованим, чітко виокремлювало властивості і складові предметів, визначило їх місце в ньому.

Правильно організоване розумове виховання сприяє подоланню конкретності мислення дошкільника, вчить його бачити в навколишніх явищах основне, визначальне, не зупинятися на другорядних деталях, думати про загальні властивості і відношення речей, розуміти прості закономірності явищ, міркувати і робити самостійні висновки.

Під час систематичного навчання у дітей виробляються найпростіші форми довільної уваги і навмисного запам'ятовування: уміння уважно слухати і виконувати вказівки вихователя, запам'ятовувати те, про що він розповідає.

Отже, навчання впливає на напрям розвитку психічних процесів. Однак воно повинне враховувати вікові особливості і можливості дитини, забезпечувати найповноцінніший шлях психічного розвитку, давати на кожному етапі те, що максимально сприяє розвитку.

Навчання і сензитивні періоди розвитку психіки дитини

Кожен віковий етап неоднаково сприйнятливий до різних видів навчання. У житті дитини є багато періодів, коли певні навчальні впливи залишають найсильніший слід у її психічному розвитку. їх називають сензитивними періодами розвитку.

Сензитивні (пізньолат. Sensitivus - чутливий) періоди розвитку - найсприятливіші для розвитку певних психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті та ін.) періоди, що визначають психічний розвиток дитини І мають вирішальне значення для її навчання і виховання.

Термін запровадила італійський педагог Марія Мон-тессорі (1870-1952). Суттєво збагатив його зміст Л. Виготський, який ввів термін у теорію співвідношення навчання і розвитку. Він довів, що навчання є рушієм розвитку дитини тоді, коли воно збігається у часі з оптимальними сензитивними періодами.

Прикладом порушення цієї закономірності є випадки "виховання" маленьких дітей тваринами. Після їх повернення в людське суспільство відновити і довести до норми їх суто людські психічні функції (мовлення, мислення, уяву тощо) не вдається, оскільки минув сензитивний період розвитку цих функцій.

Найпродуктивніше, наприклад, навчити дитину мовлення від півтора до трьох років, коли воно засвоюється особливо легко, принципово змінює поведінку дитини, стимулює психічні процеси сприймання, мислення та ін. Якщо з якихось причин дитина до трьох років не почала говорити, далі засвоєння мовлення відбувається з великими труднощами. Відхилення в психічному розвитку, що виникли через відсутність мовлення, вимагають спеціальної компенсації. Тому глухонімі діти, яких починають навчати мовленню після трьох років, відстають у багатьох видах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей⁴: їм недоступні сюжетно-рольова гра, предметне малювання, у них затриманий розвиток сприймання і мислення. Для подолання цих вад потрібні значні педагогічні зусилля, спрямовані не лише на навчання мовлення, але й на інші аспекти розвитку особистості дитини.

Про сензитивні періоди розвитку свідчить те, що най-сильніше навчання впливає на психічні якості, які тільки починають формуватися, а тому є особливо гнучкими, пластичними. Значно важче змінити, перебудувати сформовані якості.

Сензитивні періоди виявлені далеко не для всіх видів навчання. Однак немало фактів свідчать, що дошкільний вік загалом найбільш сензитивний (чутливий) до тих видів навчання, які впливають на розвиток сприймання, уяви й образного мислення.

Розвивальне навчання дітей

Основний зміст психічного розвитку полягає у формуванні внутрішніх, психічних орієнтувальних дій, які походять ВІД зовнішніх орієнтувальних дій. Для засвоєння їх необхідне включення дитини в один із видів діяльності, що відповідає її потребам та інтересам. Знання цих закономірностей допомагає пізнати умови, за яких навчання найбільше сприяє психічному розвитку дітей, стає розвивальним.

Розвивальне навчання - навчання, спрямоване на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей дитини (сприймання, мислення, уяви, пам'яті тощо).

Воно повинне зосереджуватися на формуванні в дітей орієнтувальних дій, максимально використовувати характерні для кожного вікового етапу види дитячої діяльності. Центральним моментом у роботі з дошкільниками є формування в них дій, які утворюють орієнтувальну частину ЇХ предметної діяльності, гри, малювання, конструювання тощо. Такі дії можуть спрямовуватись на з'ясування властивостей предметів, можливостей їх використання в предметній діяльності, на аналіз предметів, явищ, подій, людських вчинків, які відображаються в іграх, малюнках, на вироблення задумів конструкцій, малюнків, ігор і відшукування способів їх втілення.

Навчання дій, які стосуються практичної частини дитячих видів діяльності (техніки малювання, конструювання, використання предметів та іграшок), не менш необхідне, оскільки без них діяльність неможлива. Однак воно не повинне перетворюватися на самоціль, відриватися від формування орієнтувальних дій. В іншому разі навчання може стати банальним муштруванням, позбавленим розвивальної цінності. Деякі батьки і вихователі намагаються натренувати кожен рух дитини, звести навчання до наслідування готових зразків. Навіть під час рольових ігор дорослі іноді нав'язують дитині готові рецепти поведінки, позбавляючи її можливості самостійно сприймати, осмислювати дійсність, яка відображається в іграх, малюнках, конструкціях. Негативною виступає й інша крайність - надання дітям такої самостійності, за якої вони залишаються наодинці з дійсністю і змушені наосліп шукати способи її пізнання і відображення.

Психологічно правильним є поступове ускладнення завдань, які вимагають від дитини самостійного пізнання, спеціальне навчання способів і прийомів такого пізнання, планомірного обстеження предметів, виявлення і порівняння їх властивостей, формування висновків, застосування отриманих результатів у діяльності,

У всі види діяльності потрібно вносити якомога більше елементів творчості: спонукати дітей до розгортання сюжетних ігор, створення малюнків і конструкцій за задумом. При цьому важливо пам'ятати, що відображувальна і творча сторони діяльності не тільки не суперечать одна одній, а і взаємозбагачуються: удосконалення однієї є основою для формування іншої. Тому, чим легше і правильніше дитина сприймає, передає на малюнку особливості реальних предметів і явищ, тим більше вона має можливостей для створення і втілення творчого задуму.

Дитячі види діяльності не можуть вмістити в собі всі знання і вміння, які дитині необхідно засвоїти до 7-річного віку. Тому на заняттях в дошкільному закладі широко використовують не лише ігрові прийоми навчання, завдання з малювання, конструювання тощо, а й навчальні завдання, які спонукають дитину навчитися чогось нового. Розв'язання навчальних завдань ґрунтується на допитливості дітей, їх пізнавальних інтересах. З урахуванням цього формують навчальні завдання, спрямовані на засвоєння дітьми основ математики, грамоти, ознайомлення їх з явищами природи і суспільного життя, на вироблення координованих рухів, деяких умінь і навичок в галузі музичної діяльності (співи, ритміка) та ін. У цій діяльності потрібно дотримуватися принципу розвивального навчання, піклуватися насамперед про формування у дітей орієнтувальних дій. Наприклад, під час навчання математики головна функція педагога полягає у наданні допомоги дитині навчитися виокремлювати в будь-яких предметах і ситуаціях їхні відношення.

Отже, формування орієнтувальних дій починається з їхнього засвоєння у зовнішній формі, потім унаслідок інтеріоризації вони стають внутрішніми, психічними. Тому розвивальне навчання передбачає вироблення таких способів використання зовнішніх засобів і прийомів, які допомагатимуть дитині орієнтуватись в умовах виконання пізнавальних навчальних завдань.