Діяльність як детермінанта психічного розвитку дитини

Вікові новоутворення у психічному розвитку дитини відбуваються не спонтанно, а в процесі її діяльності. Діяльність є системою, яка має будову, внутрішні переходи, перетворення та розвиток.

Діяльність - активність суб'єкта, спрямована на взаємодію з навколишнім середовищем з метою задоволення власних потреб.

Стати людиною - означає навчитися діяти, гідно поводити себе з іншими людьми, предметами. Оволодіння дитиною під керівництвом дорослих суспільним досвідом, досягненнями людської культури свідчить про засвоєння нею вміння правильно використовувати предмети, спілкуватися з іншими людьми за допомогою мовлення, поводитися згідно з правилами суспільної моралі, використовуючи відповідні способи запам'ятовування, мислення та ін. Саме у процесі оволодіння людськими діями і людською поведінкою дитина набуває необхідних психічних якостей і властивостей особистості.

Дія - структурний елемент діяльності, процес, мотив якого не збігається з його предметом (з тим, на що вона спрямована), втілений у діяльності, у яку ця дія включена.

Предметом дії є усвідомлена безпосередня мета. Між предметом і дією існує певне відношення: мотив діяльності може змінюватися і переходити на предмет (ціль) дії. Унаслідок цього дія перетворюється на діяльність, яка є формою буття, способом існування людини, її активністю, спрямованою на доцільну зміну і перетворення світу. На цій основі виникають зміни провідної діяльності, відбувається перехід від однієї стадії розвитку до іншої.

Життя дитини складається з виконання різноманітних дій. Малюк більшу частину свого життя проводить в іграх. Він також малює, ліпить, конструює, танцює, вчиться виразно читати вірші, співати, рахувати, доглядати за рослинами і тваринами, слухає і розповідає казки допомагає вдома тощо. Усі ці дії можна згрупувати, зарахувати до різних видів діяльності. Наприклад, дії дитини в сюжетно-рольовій грі можуть бути досить різноманітними (одне - створювати образ лікаря, інше - вихователя), але всі вони потрібні для розігрування тієї чи іншої ролі і стимулюються інтересом дитини до життя дорослих.

Діяльність включає як зовнішні (практичні) дії, так і внутрішні (психічні). Практичні дії ведуть доотримання зовнішнього результату. Ним може бути вміння дитини витиратися рушником, їсти ложкою, пити з чашки, малювати олівцем, будувати з кубиків тощо. Водночас у дитини формуються і внутрішні дії, за допомогою яких вона розглядає предмети, пізнає їх властивості, встановлює взаємозв'язки, створює задум гри, малюнка або будови, запам'ятовує та ін. Формування таких внутрішніх дій (сприймання, пам'яті, мислення, уяви) становить основний зміст психічного розвитку дитини. Вони забезпечують орієнтування дитини у навколишньому світі, ознайомлення з умовами, в яких необхідно виконувати практичні дії, а тому називаються орієнтувальними діями.

Упродовж раннього і дошкільного віку дитина оволодіває новими внутрішніми психічними діями, які дають їй змогу виконувати складніші і різноманітніші завдання. їх джерелом є зовнішні орієнтувальні дії.

Дитина, оволодіваючи новим для неї видом діяльності, поступово засвоює і необхідні їй дії. Так, під час засвоєння нової орієнтувальної дії дитина виконує її не у внутрішній, а в зовнішній формі - результат досягається шляхом пробних рухів, прикладанням предметів один до одного, переміщенням їх тощо. Пізніше завдання розв'язується не за допомогою спроб, а за допомогою виконаної подум-ки дії.

Нові завдання ставить перед дитиною і діяльність, яка її захоплює, якою вона прагне займатися, наприклад зробити малюнок яскравішим і детальнішим, відобразити в іграх більше подій навколишнього життя.

Внутрішні дії не виникають безпосередньо. Спочатку всі дії засвоюються у зовнішній формі, а потім деякі з них стають внутрішніми, психічними. Це можна простежити в діях дитини з предметами. Спостерігаючи, як вона виконує одні й ті самі завдання, можна виявити, що зовнішні дії переходять у внутрішні. Вони виникають у результаті переходу всередину тих зовнішніх форм орієнтувальної дії, за допомогою яких завдання кожного типу виконуються на попередніх етапах. Цей процес у психології називається інтеріоризацією.

Інтеріоризація (лат. іnterior - внутрішній) - процес переходу зовнішніх реальних дій з предметами у внутрішні.

Завдяки інтеріоризації засвоєння зовнішніх дій, яке відбувається під керівництвом дорослих, зумовлює виникнення і вдосконалення внутрішніх психічних дій, зрушення у психічному розвитку особистості.

Згідно з розробленою вітчизняним психологом Петром Гальперіним (1902-1988) теорією поетапного формування розумових дій можна виокремити такі етапи процесу інтеріоризації:

1) формування мотиваційної сторони мовлення;

2) складання схеми орієнтувальної основи дії;

3) формування дії у матеріальній (матеріалізованій) формі;

4) "голосне соціалізоване мовлення";

б) поступове зникнення зовнішньої сторони мовлення;

6) зникнення процесу мовлення зі свідомості, в якій залишається лише кінцевий результат - предметний зміст дії.

На кожному етапі дія виконується спочатку розгорнуто, а потім поступово скорочується, згортається.

Діяльність сприяє психічному розвитку дитини, є передумовою вікових новоутворень.