Розвиток корпоративної соціальної відповідальністі в Україні

За радянських часів поняття КСВ в чистому вигляді існувати не могло, хоча на балансі підприємств числилося немало об'єктів соціальної інфраструктури (наприклад, в 1980-і рр. 30 млн. Чоловік користувалися медичними установами, що належать підприємствам, 1,5 млн. Дітей щорічно відпочивали в санаторіях, що належать підприємствам), в умовах громадської форми власності складно розділити державні соціальні програми і програми конкретних підприємств.

В Україні поняття корпоративної соціальної відповідальності почало з'являтися з переходом від планової системи в економіці до вільного ринку, у зв'язку з приватизацією підприємств і відповідними змінами в соціальній інфраструктурі, підтримуваній бізнесом (в основному власниками приватизованих організацій).

Дослідники виділяють декілька етапів відносно соціальної інфраструктури з боку власників приватизованих підприємств:

• 1-й етап (початок - середина 1990-х). Різке скорочення соціальної інфраструктури підприємств. Стихійний і неконтрольований процес скидання "соціалки" з підприємств. У результаті більше двох третин соціальних об'єктів перейшли від підприємств до муніципалітетів.

• 2-й етап (1998-2000). Період стабілізації соціальної інфраструктури. Підприємства стали застосовувати довгостроковий горизонт планування, зважувати короткострокові вигоди від скидання "соціалки" і довгострокові вигоди від її збереження. У результаті процес передачі соціальної інфраструктури муніципалітетам сповільнився.

• 3-й етап (2000-і рр.). Оптимізація профільної діяльності соціальної інфраструктури. Використання соціальних об'єктів стало розглядатися підприємствами у рамках реалізації усвідомленої соціальної політики. Актуальними стали проблеми соціальної відповідальності. Відбувалося дорослішання бізнесу в країні.

Нині, на етапі оптимізації, з точки зору класичної теорії КСВ ситуація виглядає таким чином. Цілий спектр як взаємодоповнюючих, так і таких, що виключають одна іншу трактувань соціальної відповідальності виявило проведене по матеріалах експертних інтерв'ю дослідження Фонду "Громадська думка". Різноманітність трактувань підкреслює запропонована в цьому дослідженні оригінальна систематизація, що розподілила їх по семи основних типах на підставі двох критеріїв,: об'єкту - "перед ким відповідальність" (власні працівники, регіон, суспільство в цілому) і типу - "якого роду відповідальність" (юридична або моральна)

Відповідно до цього були виділені

1. Формально-юридичне трактування соціальної відповідальності (правова відповідальність, що виражається передусім у своєчасній і повній сплаті податків);

2. Корпоративний підхід (проведення соціальної політики на підприємстві), представлений

в двох версіях, - патерналістської ("власник" повинен "по-батьківськи опікати" своїх працівників) і формальною (необхідність "чесного партнерства");

3. соціологічне розуміння соціальної відповідальності (необхідність формування соціальної інфраструктури суспільства);

4. соціальна відповідальність як добродійність (переважно "моралізаторський підхід");

5. розподільне трактування (теза "багаті повинні ділитися", що розуміється у дусі "розумного егоїзму");

6. "технологічний" підхід (виробництво якісних товарів і послуг);

7. регіональна відповідальність (відповідальність перед "територією" ведення бізнесу).

Особливості середовища, яке існує в Україні

• розвинена система соціального захисту (радянська система економіки залишила у спадок великим підприємствам розвинену соціальну інфраструктуру (дитячі садочки, будинки відпочинку тощо); населення є звиклим до безкоштовної медицини та освіти належного рівня);

• економічні залежності (українська економіка значним чином залежить від важких галузей, таких, як металургійна, машинобудівна промисловість, тому розвиток і важливість КСВ значно залежить від позиції підприємства, які працюють у цих галузях економіки);

• спадщина комунізму в економіці, довкіллі та суспільстві (неефективне розміщення ресурсів, неефективні технологічні та управлінські технології, успадковані від радянського часу і далі наносять шкоду);

• психологічний бар’єр між минулим та теперішнім (значна відмінність між поколіннями, складнощі у людей похилого віку до адаптації до сучасних вимог);

• національне самовизначення (значне зростання інтересу до національних питань, сфера інтересів населення звужується до рівня місцевості, інтерес до місцевого національного розвитку).

Вищезгадані особливості здатні помітно вплинути на стратегію корпоративної соціальної відповідальності. На необхідність створення взаємодії бізнесу та суспільства і поширення ідей КСВ в Україні вказує, серед усього іншого, низка причин: загальне скорочення тривалості життя населення та його старіння; великий обсяг відпливу кваліфікованих кадрів за межі країни; надмірна диференціація доходів, майнове розшарування; повільне вирішення проблеми бідності населення; нерозвинена нормативно-законодавча база щодо благодійності, меценатства та спонсорства; недостатня участь бізнесу у вирішенні суспільно значущих питань.

Майбутнє КСВ в Україні залежить від важливості та нагальності соціальних питань для підприємств. Моральні переконання власників підприємств, тиск з боку груп впливу, необхідність сертифікації для освоєння інших ринків – всі ці фактори спричинять визначення власної, української сутності КСВ та індивідуальних стратегій для окремих підприємств. Поступово українські підприємства почнуть приєднуватись до європейських та національних програм розвитку КСВ. Підприємства, через необхідність виходу на міжнародні ринки, імпортуватимуть практику ведення соціально відповідального бізнесу.

У результаті еволюції системи корпоративної соціальної відповідальності бізнесу виникло багато трактувань самого поняття «корпоративна соціальна відповідальність».

У широкому розумінні КСВ розуміють як ведення бізнесу з урахуванням потреб власного персоналу, місцевих громад і навколишнього природного середовища.

Головними ознаками корпоративної соціальної відповідальності можна визначити

.інтеграція соціальних та екологічних аспектів у щоденну комерційну діяльність підприємств та в їхню взаємодію із зацікавленими сторонами на добровільній основі (Визначення із Зеленої книги Європейського Союзу, 2001 рік);

. досягнення комерційного успіху засобами, які передбачають дотримання моральних цінностей та повагу до людей, спільнот і навколишнього середовища;

.сприяння відповідальній діловій практиці, яка дає вигоду бізнесу та суспільству й допомагає досягти соціального, економічного та екологічно усталеного розвитку через максимальне збільшення позитивного впливу бізнесу на суспільство з одночасною мінімізацією його негативного впливу (Міжнародний форум лідерів бізнесу, IBLF);

.зобов'язання бізнесу сприяти усталеному економічному розвитку, працюючи з робітниками, їхніми сім'ями, місцевою громадою та суспільством у цілому для поліпшення якості їхнього життя» (Всесвітня ділова рада за сталий розвиток, WBCSD);

.добровільна стратегія, що цілеспрямовано враховує в господарській діяльності суспільні та морально-етичні аспекти у взаємовідносинах з усіма зацікавленими сторонами;

. ведення бізнесу з дотриманням морально-етичних засад, повага до прав людини, прав працівників та суспільного оточення, а також збереження навколишнього середовища.