Сутність, характеристика та основні показники оцінки ефективності виробництва

 

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визна­чальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовую­чи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує су­спільне корисну продукцію або надає виробничі й побутові послу­ги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого — такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінце­вих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивні­стю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманіт­них товарів і послуг.

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибут­ковість виробництва.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (про­дуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно дію­чим законом економії робочого часу, що є основоположною суб­станцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромад­ження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти:

1. кінцевий результат процесу виробництва;

2. кінцевий народногосподарський результат роботи підприєм­ства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки.

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробниц­тва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу вироб­ництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за пев­ний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності -- прибуток (при­бутковість).

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продук­тивності), кожний з яких має певне практичне значення для систе­ми господарювання.

Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виок­ремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (резуль­татів) господарської діяльності підприємства.

В залежності від одержаного результату (наслідків) розрізняють економічну і соціальну ефективність.

Економічну ефективність відображають через різні вартіс­ні показники, що характеризують проміжні та кінцеві резуль­тати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг то­варної, чистої або реалізованої продукції; величина одержано­го прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо.

Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості ро­бочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкіл­ля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилен­ня інфляції, погіршання екологічних показників)

В залежності від місця одержання ефекту розрізняють локальний і народногосподарський ефект. Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний ре­зультат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток). Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потре­бує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витра­тами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сфе­рах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяль­ності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні пере­ваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрям­ку діяльності) проти інших можливих варіантів.

Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарю­вання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефек­тивності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запла­нованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

За ступенем збільшення ефекту буває первинний (одноразовий) ефект і мультиплікаційний (якщо повторюється та примножується).

Первинна ефективність – це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

Первинна (початкова) ефективність майже завжди примно­жується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому викорис­танню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприє­мствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так зва­ну мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах -- дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних мож­ливостей та акселерації.

Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсь­ко-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційно­го, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприк­лад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить три­валий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у вироб­ничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак — нових видів одягу тощо).

Ефект «стартового вибуху» — це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад -- застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства методологічно пов'язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.

Критерій – це головна відмітна ознака й визначальна міра віро­гідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності), відпо­відно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяль­ності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) — трудових, матеріальних і фінансових—досягати максимально мож­ливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходя­чи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності ви­робництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст крите­рію відображаються в конкретних показниках ефективності вироб­ничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання.

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп:

1. узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяль­ності);

2. показники ефективності використання праці (персона­лу);

3. показники ефективності використання виробничих (основ­них та оборотних) фондів;

4. показники ефективності використан­ня фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів;

5. показники якості продукції.

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведе­ними основними варто використовувати також і специфічні показ­ники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріаль­них ресурсів тощо.

 








Дата добавления: 2016-03-20; просмотров: 954;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.009 сек.