Характерні особливості розвитку економіки України в пореформений період (60 – 70-ті роки XIX ст.) та відображення цих процесів у вітчизняній економічній думці.

Основна увага представників різних шкіл української еконо­мічної науки пореформеногоперіоду була зосереджена на питан­нях ринкового розвитку, зокрема перспектив народногосподарської еволюції, долі капіталізму в країні, подолання відставання соціально-економічному розвиткові від західних держав, індустріалізації виробництва тощо. Особливо гостро стояло аграрію питання, зокрема про «прусський» чи «американський» тип капіталістичного розвитку. У цьому контексті в економічній літературі аналізувалися проблеми концепційних засад вирішення аграрного питання взагалі, проблеми селянського й поміщицького земле володіння, досліджувалися податки та повинності селян, велике і дрібне господарство, специфіка формування ринкових відносин аграрній галузі, розвиток інституту приватної власності.

Українські дослідники, враховуючи специфіку підлеглого становища України в складі двох імперій та особливості національ­ного розвитку, а також вивчаючи переваги ринкового господар­ства в країнах Західної Європи, намагалися використати і позитив­ний світовий досвід, і національні особливості становлення підприємницьких відносин. Інакше кажучи, розвиток економічної думки в Україні зумовлювався, передусім, станом економічного та соціально-політичного життя в країні в цілому, менталітетом народу, культурними традиціями, а також потужним впливом ідей західноєвропейських шкіл (марксизм, неокласики, німецька історична школа, маржиналізм).

Але в цілому праці названих економістів були спрямовані, на­самперед, на дослідження українських реалій пореформеного розвитку. Українські дослідники висвітлювали національний ас­пект різноманітних проблем соціально-економічної еволюції країни (питання розвитку сільського господарства, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, створення національного ринку, кустар­ного виробництва та кооперації, концентрації та монополізації виробництва, сутності криз та циклічності економічного розвитку географічного розміщення бюджетних доходів і витрат, питання соціально-класової структури суспільства тощо).

Особливе місце в дослідженні процесів генезису ринкового гос­подарства належить І. В. Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р. під час становлення капіталістичних відносин у 70—80-х рр. ІX ст. Будучи послідовником класичної школи політичної економії та високо оцінюючи внесок А. Сміта і Д. Рікардо до скарбниці світової економічної теорії, І. В. Вернадський не тільки аналізував теоретичні постулати західноєвропейських економістів, а й намагався використати їх для дослідження російської дійсності та Критики феодально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, котрі заважають становленню нових ринкових відносин.

Після селянської реформи вчений однозначно стає на позиції захисту підприємницьких відносин, які зароджуються, виступає прихильником великого виробництва й капіталу, вважаючи, що вони сприяють поділові праці та застосуванню в господарстві Машин, які, у свою чергу, підвищують ефективність праці та суспільного виробництва в цілому.