Принцип пріоритету Закону перед іншими нормативними актами.

Запровадження процедури банкрутства передбачає регулювання правовідносин боржника з іншими суб'єктами спеціальним законодавчим актом - Законом. Всі інші норми другого нормативних актів, наприклад, цивільного права, арбітражного і цивільного процесуального, діють лише в певній частині за умови згадки про це в самому Законі. Процедура банкрутства являє собою особливий правовий режим, спрямований на відновлення платоспроможності боржника з використанням спеціальних засобів і вимагає особливої ??нормативної регламентації. Статус неплатоспроможного господарюючого суб'єкта як неповноцінного учасника цивільних правовідносин викликає необхідність встановлення спеціальних норм, які дозволяють, з одного боку, за рахунок реабілітаційних процедур відновити свій статус, а з іншого - ліквідуватися, щоб справедливо і організовано погасити вимоги кредиторів.

Неплатоспроможність - це фактор, який вказує на неможливість виконувати грошові зобов'язання. Вона не дає боржникові можливості бути повноправним учасником правовідносин.

Збереження в повному обсязі правового статусу боржника і дія всіх норм права призведе до неорганізованої ліквідації боржника, в результаті якої постраждають не стільки інтереси боржника, скільки інтереси самих кредиторів.

Арбітражний (нині - господарський) суд, який розглядає справу про банкрутство, є пріоритетним перед іншими юрисдикційними та правоохоронними органами. Якщо господарським судом вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів або боржник визнається банкрутом, то такі акти підлягають безумовному виконанню, навіть якщо вони зачіпають рішення інших державних органів. Наприклад, у разі прийняття загальними судом рішення про накладення арешту на майно боржника такий акт автоматично перестає діяти при винесенні господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.
Нарешті, найважливіше. Усі наступні нормативні акти не повинні суперечити Закону. Слід виходити з того, що в разі суперечності норм Закону з іншими нормативними актами, прийнятими після Закону, незалежно від норм, зазначених у них, повинні діяти норми Закону. В іншому випадку процедура банкрутства мала б дуже багато вад, що значно знижувало б ефективність Закону.

Принцип збереження господарюючого суб'єкта.Мета процедури банкрутства - збереження чинного цілісного майнового комплексу боржника. Відомо, що вартість такого комплексу вище, ніж ліквідаційної маси. Так, при ліквідації боржника іде повний розпродаж його майна в короткі терміни, що, природно, позначається на розмірі виручених сум. З іншого боку, ліквідація боржника тягне звільнення працівників, і збитки виникають вже у держави у вигляді виплат допомоги з безробіття. У результаті ліквідації боржника економіці держави завдається шкода, оскільки виводиться зі складу народного господарства господарюючий суб'єкт, що виробляє спільний продукт і платить податки в казну.
Тому держава встановила пріоритет у збереженні господарюючого суб'єкта за умови можливого (вірогідного) відновлення його платоспроможності. У Законі для вирішення головного завдання передбачені реабілітаційні (відновлювальні) засоби та процедури. Такими процедурами є санація та мирова угода. Процедури містять традиційні засоби, що дозволяють зберегти ліквідну масу, визначити розмір вимог кредиторів, знайти джерело погашення заборгованості та ін Всі реабілітаційні засоби діють комплексно, взаємно переплітаючись один з одним, і притаманні виключно процедурі банкрутства. Це мораторій на задоволення вимог кредиторів, відбір (відсіювання) кредиторів, забезпечувальні заходи, що не включення до складу грошових вимог штрафних санкцій, відмова від невигідних поточних договорів та ін Всі ці заходи готують умови до заміни «неефективного» менеджменту ефективним. Для цього в Законі передбачено самоврядування над майном боржника. Воно здійснюється арбітражним (нині - господарським) управителем на основі плану санації, який містить спеціальні заходи: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, продаж частини майна боржника, використання коштів інвестора та ін.

Принцип ліквідації майна боржника при неможливості збереження підприємства з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів. Якщо заходи щодо фінансового оздоровлення боржника не дали позитивного результату, то застосовується ліквідаційна процедура. Ліквідація майна боржника - це крайній захід. Вона свідчить про визнання боржника банкрутом і розпродажі майнових активів боржника з метою погашення визнаних господарським судом грошових вимог кредиторів.

Шансів вийти з ліквідаційної процедури у боржника вкрай мало, але є. Це можливо за умови достатності майна на покриття вимог кредиторів і в разі укладення мирової угоди.
Ліквідація майна боржника здійснюється організовано, тобто у встановленому Законом порядку, під керівництвом господарського керуючого.

Встановлений Законом порядок ліквідації майна боржника дозволяє найбільш повно задовольнити вимоги кредиторів і максимально вигідно реалізувати майнові активи боржника. У разі неорганізованої ліквідації, що має місце при виконавчому виробництві за результатами судових рішень, реалізуються самі ліквідні майнові активи і за вкрай низькими цінами. В результаті страждає не тільки боржник, а й кредитори. Причому у виграші виявляється лише кредитор, який звернувся у виконавчу службу першого.

Справедливе погашення вимог кредиторів передбачає:

- визнання вимог кредиторів господарським судом;

- погашення вимог тільки через процедуру банкрутства;

- вимоги кредиторів оплачуються згідно встановленої черговості і порядку.
Всі вимоги кредиторів мають бути заявлені до господарського суду з метою їх встановлення і визнання. Тільки визнані господарським судом грошові вимоги підлягають погашенню, навіть якщо у кредитора є акти друге юрисдикційних органів, прийняті в порядку позовного провадження.

Поза рамками процедури банкрутства ніхто з кредиторів не може погасить свої вимоги. Діючий в Законі мораторій на задоволення грошових вимог кредиторів дозволяє максимально повно зберегти ліквідну масу. Він не дає можливості окремим кредиторам в обхід процедури банкрутства реалізувати майно боржника і погасити свою вимогу, навіть якщо це вимога забезпечено заставою.

Вимоги кредиторів погашаються згідно встановленої Законом черговості. Законодавцем розмежовані групи кредиторів залежно від ступеня важливості відносин з правових, економічних та соціальних аспектів. Так, в першу чергу погашаються забезпечені заставою вимоги і витрати по справі; в другу - вимоги по заробітній платі працівників; в третю - з податків і зборів; в четверту - не забезпечені заставою вимоги кредиторів. Така черговість дозволяє знизити конфлікт інтересів, неминуче виникає при розрахунках з кредиторами.

Всі ці заходи, незважаючи на свою «жорсткість», дозволяють вирішити головну задачу - максимально і повно задовольнити вимоги кредиторів.

Принцип державного регулювання процедури банкрутства. Держава не може залишатися в стороні в процесі виявлення і визнання господарюючих суб'єктів банкрутами. Якщо не регулювати процедуру банкрутства, то це призведе до економічних, соціальних, екологічних, демографічних наслідків. Державне регулювання здійснюється шляхом встановлення спеціальних норм - правил, що регламентують саму процедуру банкрутства та відповідних пріоритетів. Так, основний пріоритет у Законі - це відновлення платоспроможності боржника та збереження господарюючого суб'єкта. Держава встановлює в Законі різного роду заборони та обмеження, що регламентують спеціальну процедуру у відношенні банкрутства державних господарюючих суб'єктів, а саме:

- Вилучення з суб'єктів банкрутства казенних підприємств;

- Надання права радам місцевого самоврядування встановлювати заборони на банкрутство підприємств, що належать до комунальної власності;

- Встановлення спеціального режиму банкрутства окремим категоріям суб'єктів підприємницької діяльності: особливо небезпечні, містоутворюючі, сільськогосподарські, громадяни-підприємці та ін

Крім того, держава встановлює спеціальний порядок відчуження майна державних підприємств у разі визнання їх банкрутом.

Поряд із загальними пріоритетами і спеціальним регламентуванням банкрутства державних підприємств, держава встановлює певні «правила гри» для учасників процедури банкрутства. Тут завдання держави полягають в упорядкуванні відносин, що виникають в період неплатоспроможності господарюючого суб'єкта, у створенні організаційних передумов для досягнення найбільшої ефективності в «лікуванні» економічно хворих підприємств. Одночасно з цим держава шляхом правового регулювання встановлює баланс між обмеженням прав кредиторів і збереженням господарюючого суб'єкта.
Держава не тільки встановлює певні правила для учасників процедури банкрутства, а й здійснює їх контроль за допомогою державного органу з питань банкрутства (Міністерства економіки) і господарського суду.

Аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що принципи інституту банкрутства не знаходяться ізольовано або автономно один від одного. Вони взаємодіють, переплітаються, взаємообслуговують один одного. Окремі риси того чи іншого принципу можуть знаходить своє відображення в іншому принципі інституту. І це цілком природно, оскільки тільки сукупність принципів може виражати сутність всього інституту банкрутства.

2. Законодавство, що регулює питання неплатоспроможності та банкрутства.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати – 1218 грн.) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.

Відносини, пов’язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий інститут у системі господарського законодавства.

Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на три категорії:

I – акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивільний кодекс);

II – акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб’єктів з виключним видом діяльності (страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб’єктів банкрутами; (7. Дія Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” на банки не поширюється_ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб).

IIІ – спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб’єктів підприємництва банкрутами: Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон).

Система актів законодавства, що складають інститут банкрутства, за критерієм їх юридичної сили може бути представлена таким чином:

кодекси:

Господарський кодекс України – глава 23 “Визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом” (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб’єкта банкрутства – ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації – ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб’єктів підприємництва – ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, – ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса, – ст. 213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства – ст. 214; відповідальність за порушенні законодавства про банкрутство – ст. 215); Цивільний кодекс України, зокрема, ст. 110 (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом – ч.3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.); ПК (1.3. Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, з банків, на які поширюються норми Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, та погашення зобов’язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій 100.3. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу в межах процедури відновлення платоспроможності боржника здійснюються відповідно до законодавства з питань банкрутства 101.2.1. податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядкубанкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв’язку з недостатністю майна банкрута;(безнадійний) 129.3. Нарахування пені закінчується: 129.3.3. у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);)

закони України;

– від 14.05.1992 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, який грунтовно регулює відносини, пов’язані з банкрутством; – від 29.11.2001 р. “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств); від 18.11.2003 р. “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна); підзаконні нормативно-правові акти: -постанови Кабінету Міністрів України: від 30 січня 2013 р. № 38 Про затвердження Порядку погодження умов і порядку проведення санації державних підприємств до порушення провадження у справі про банкрутство за рахунок небюджетних джерел фінансування.

• відомчі нормативні акти.

Наказ Міністерства юстиції України “Про порядок організації проведення аукціонів у провадженні у справах про банкрутство та вимоги до їх організаторів стосовно майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків” від 01.10.2012 № 1446/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції 02.10.2012 за №1675/21987. Наказ Міністерства юстиції України від 11 січня 2013 року № 81/5 «Про затвердження Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.01.2013 за № 112/22644.

Обов’язковою умовою провадження діяльності арбітражного керуючого є наявність у суб’єкта господарської діяльності ліцензії на провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), яка видається Мінекономіки. Ліцензії надаються в індивідуальному порядку фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності. Ліцензування здійснюється на основі Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, постанов Кабінету Міністрів України „Про перелік органів ліцензування”, „Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності”.

Стаття 2. Законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство.Цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом. Положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб – казенних підприємств. У разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України взаємно, якщо інше не передбачено законом.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А 18.12.2009 N 15 Про судову практику в справах про банкрутство Підстави порушення справи про банкрутство.