Інтерпритація змін вмісту загального білка та білкових фракцій сироватки крові

Білки є унікальними за біологічною важливістю сполуками, оскільки виконують ряд функцій, не притаманних іншим речовинам, зокрема ферментативну - здійснюють каталіз хімічних реакцій, а отже білки є регуляторами обміну речовин на клітинному рівні, гормональну – гормони гіпофіза, гіпоталамуса, прищитоподібної, підшлункової залоз мають білкову або поліпептидну будову, гомеостатичну – підтримують онкотичний тиск та є складовими буферної системи крові, яка підтримує на постійному рівні кислотно – лужну рівновагу, дихальну – гемоглобін транспортує кисень та вуглекислий газ від легень до тканин, міоглобін зв’язує кисень у м’язах, а цитохроми беруть участь у клітинному диханні, захисну – антитіла (імуноглобуліни) за хімічною природою є білками, існують специфічні захисні білки: інтерферон, лізоцим, структурну – білки є складовими мембран, органоїдів клітини, утворюють основу шкіри, похідні епідермісу тощо.

Білки мають ряд фізико – хімічних властивостей, що відрізняють їх від інших сполук. За хімічною будовою вони є полімерами амінокислот; а оскільки це високомолекулярні сполуки, то у водних розчинах вони утворюють колоїдні системи, що відрізняються різним ступенем сольватації, так альбуміни добре розчинні у воді, утворюють стійку гідратаційну оболонку, стійкі до седиментації. Натомість, глобулінипрактично нерозчинні у воді, розчинні у розчинах солей, седиментаційно не стійкі. Вказані відмінності використовуються при проведенні колоїдо – осадових проб. Слід зазначити, що за певних умов білки здатні до коагуляції – злипання та випадання в осад. Коагуляція може відбуватись при втраті електричного заряду білковою молекулою та при втраті сольватної (гідратної) оболонки. Чинників, що викликають коагуляцію, багато: зміна температури, рН середовища, порушення електричного балансу тощо. Тому при дослідженні білкового обміну слід проводити реакції у середовищах, що підтримують стійкість білків (за виключенням тих випадків, коли згідно методики необхідно білки перевести в осад). Білкам притаманне явище денатурації – порушення природної структури білків. Фактори, що викликають денатурацію, подібні до таких, що викликають коагуляцію. Також для білків характерні явища набухання та висолювання. Всі ці властивості слід враховувати при дослідженні білків.

У даному розділі розглядаються найбільш важливі білки та білкові фракції сироватки крові, дослідження яких найчастіше використовується у клінічній практиці з діагностичною метою.

Рис.4.1.1.Основні групи білків плазми та сироватки крові.

Методи визначення вмісту загального білка сироватки (плазми) крові:

- азотометричні;

- гравіметричні;

- рефрактометричні;

- за густиною сироватки;

- колориметричні;

- нефелометричні;

- полярометричні;

- спектрометричні.

Уніфікованими методами визначення вмісту загального білка у сироватці крові є біуретовий метод, у сечі – напівкількісний метод

Бранденберга – Робертса – Стольнікова чи нефелометрія (590 – 650 нм) у реакції з сульфосаліциловою кислотою.

Завищення результатів спостерігають при збільшенні концентрації білірубіну та тригліцеридів у крові.

Поняття про білковий обмін дає визначення загального білка сироватки крові, що включає альбуміни та глобуліни сироватки крові. Найбільш поширеними відхиленнями від фізіологічних значень концентрації загального білка є: гіперпротеїнемія та гіпопротеїнемія.

Гіперпротеїнемія– збільшення вмісту загального білка сироватки крові, - може бути абсолютним або відносним. Абсолютний характер констатують у випадках збільшення синтезу білків, відносний – при незмінній або навіть зниженій кількості білка на фоні зменшення частки води у плазмі або сироватці, результатом чого є збільшення концентрації білка. Детальніше про причини виникнення різних форм гіперпротеїнемій викладено на рис.4.1.2.

Гіпопротеїнемія –зменшення вмісту загального білка, також носить абсолютний і відносний характер. У клінічній практиці гіпопротеїнемія зустрічається дещо рідше і у більшості випадків носить аліментарний характер або пов’язана з генетично обумовленими аномаліями біосинтезу білків, які у тварин вивчені недостатньо.

Абсолютна гіперпротеїнемія зустрічається відносно рідко, і збільшення загального білка у цьому випадку обумовлене такими явищами: парапротеїнемією – синтезом і виділенням у кров парапротеїнемічних білків, білків гострої стадії запалення, синтезом імуноглобулінів.

Причини відносної гіперпротеїнемії:

- важкі опіки;

- генералізований перитоніт;

- непрохідність кишковика;

- профузний пронос;

- блювання;

- нецукровий діабет;

- хронічний нефрит;

- патологічне потовиділення;

- діабетичний кето ацидоз.

Причини гіпопротеїнемії:

Причини абсолютної гіперпротеїнемії:

- парапротеїнемічні гемобластози (мієломна хвороба, хвороба Вальденстрема, - гіперпротеїнемія може досягати значних розмірів;

- хвороба Ходжкіна;

- хронічний поліартрит;

- активний хронічний гепатит;

- цироз печінки без виражених ознак печінкової недостатності;

- гострі і хронічні запальні процеси;

- саркоїдоз;

- вторинна остеодистрофія;

- аутоімунні захворювання.

Відгосна гіперпротеїнемія (концентраційна) виникає у результаті зменшення кількості води у судинному руслі.

- підвищена гідратація (у випадку інфузії сольових розчинів) – відносна;

- нефротичний синдром, втрата білків (переважно альбумінів) з сечею;

- опіки – втрата білків через шкіру;

- проноси;

- зниження синтезу білка при голодуванні;

- важкі захворювання печінки;

- мальабсорбція;

- непрохідність кишковика;

- кровотечі;

- лихоманки;

- некрози;

- кахексії;

- новоутворення;

- утворення ексудатів та трансудатів,

- цукровий діабет;

- лікування глюкокортикостероїдами;

- вагітність.

		Гіпопротеїнемія

Рис. 4.1.3. Найбільш вагомі причини виникнення гіпопротеїнемій.