КУЛЬТУРНИЙ ВНЕСОК ДІАСПОРИ

Складні економічні процеси, що відбувалися наприкінці XIX ст., призвели до розселення великої кількості українців на чужині. Українська діаспора (від грецьк. сііазрога — розсіяння, розпо­рошення) за кордоном формувалася починаючи з 1877 р. за рахунок мільйонів переселенців, які виїздили з України, залишаючи свої істо­ричні землі в пошуках роботи і кращого життя на чужині. Можна ви­окремити три хвилі української еміграції.

Масова еміграція українців відбувалася переважно до Північної та Південної Америки. Вона охопила передусім західні регіони України, які входили тоді до складу Австро-Угорщини. У період до Першої світової війни (до 1914 р.) із Західної України (без Волині) виїхало 700—800 тис. осіб. Друга хвиля охоплює міжвоєнний період. Кількість емігрантів різко зменшилась. У цей період давалися взнаки Велика депресія і, як її наслідок, безробіття у США та Канаді. На захід у ці роки емігрувало близько 200 тис. чоловік. Третя хвиля: Друга світова війна та "переміщені особи". Після закінчення війни на території Німеч­чини та Австрії перебувало близько 2,3 млн українців, серед них пере­важно остарбайтери — хлопці й дівчата з Радянської України, силою відірвані від своїх домівок і приречені на роки тяжкої принизливої праці на чужині. Близько 210 тис. українців рішуче відмовилися повертатися додому. Ця категорія людей називалась "переміщені особи". Серед них було чимало людей із спеціальною освітою, інтелігенції: вчителі, ін­женери, лікарі, юристи, вчені, духовні особи (близько 2 тис), понад 200 тис. студентів. Потрібно зауважити, що матеріали про чисельність українців за кордоном досить обмежені. Різні джерела містять неод­накові цифри. Отже, цей момент потребує істотних уточнень. Емі­грація продовжувалась і в подальші роки. Так, у 70 — на початку 80-х років з СРСР, у тому числі з України, було виселено чималу групу громадян (так званих дисидентів) з політичних міркувань. Ці переважно творчі працівники поселилися в країнах Північної Амери­ки і Західної Європи.

Після здобуття Україною незалежності представники української діаспори за кордоном дістали можливість співпрацювати з корінним на­родом щодо відродження духовних скарбів, розвитку науки і культури, вирішення нагальних проблем сьогодення. У зарубіжних країнах, де зо­середжена значна кількість українців і населення українського поход­ження, створені численні прогресивні молодіжні, культурно-просвітні та інші товариства, видається україномовна періодика, організовано школи з українською мовою навчання.

Велику турботу у справі організації, утримання і тематичного спря­мування українських шкіл виявляють численні громадські організації. У США, наприклад, товариства "Рідної школи", учительські громади та інші організували більшість шкіл з українською мовою навчання; такі школи створено також громадськими та культурними організаціями Ка­нади, Польщі. Загалом рівень розвитку українського шкільництва в за­рубіжних країнах невисокий. Матеріали про сучасний стан зарубіжно­го шкільного українознавства в нашій країні, на жаль, неповні.

У повоєнні роки помітного успіху зарубіжні українці досягли в роз­витку актуальних спрямувань наукового українознавства і народознав­ства. Велику роботу в цьому напрямку провадять Наукове товариство ім. Шевченка (Канада, м. Торонто), Центр українознавчих студій при Гарвардському університеті, Український вільний університет (Німеч­чина, Мюнхен), Європейський відділ Наукового товариства ім. Шев­ченка і Головна редакція енциклопедії українознавства (Франція, м. Марсель), Наукове товариство ім. Шевченка (Австралія), Україн­ська вільна академія наук (Канада, м. Вінніпег).

Після масового виїзду українських біженців з Європи за океан у Нью-Йорку 26 червня 1954 р. зібрались кількадесят письменників і праців­ників літератури та вирішили, що від того дня діятиме об'єднання україн­ських письменників в еміграції "Слово", яке тоді репрезентували Г. Ко-стюк, Д. Гуменна та Ю. Лавріненко. Деякі письменники, наприклад Галина Журба, вважали, що трудівникові пера не потрібна організація, а його роль зводиться до написання вартісних творів. Однак така орга­нізація була необхідна, бо йшлося про організоване протиставлення вільної думки й слова існуючій у Радянській Україні творчості "інже­нерів людських душ", як називали письменників партійні цензори, що повністю контролювали їх творчість. Офіційно ОУП "Слово" почало існувати ухвалою 22 письменників, що були на нараді 19 січня 1957 р., коли було прийнято статут. До "Слова" належали такі визначні літера­тори, як У. Самчук, О. Тарнавський, Р. Купчинський, Ю. Лавріненко (Дивнич), редактор монументальної книги "Розстріляне відродження", І. Багряний, Б. Олександрів-Грибінський, професор Я. Рудницький, Ю. Стефаник, М. Левицький, Г. Боднарчук, автор кількох шкільних підручників, численних статей на педагогічні теми, восьми збірок-новел (уже покійний). А сьогодні членами є професори Ю. Шевельов-Шерех, Д. Нитченко з Австралії, О. Зуєвський, Я. Славутич (перше знайомство читачів України з цим самобутнім поетом сталося на сторінках "Всесвіту"), Д. Гусар-Струк з Канади, С. Фостун з Англії і багато інших прозаїків та поетів з діаспори. Сьогодні "Слово" має понад 120 членів. До 1991 р. члени "Слова" брали участь у захисті переслідуваних україн­ських письменників через пен-клуб та "Інтернаціональну амністію", у цьому напрямку плідно попрацювали А. Палій у Канаді та О. Тар-навський у США. Напередодні 90-х років ситуація в Україні змінилася на краще. Від 1990 р. твори письменників — членів ОУП "Слово" дру­кувалися в Україні (наприклад, більшу частину журналу "Всесвіт" за листопад 1991 р. (№ 11) було присвячено творам українських письмен­ників Канади й США). Після проголошення незалежності України "Сло­во" почало активну співпрацю зі Спілкою письменників України. Бага­тьох членів "Слова" прийнято до Спілки.

Незважаючи на скрутні економічні умови в Україні перевидаються окремими книжками чи друкуються в журналах твори членів "Слова". Деякі з них перебували у Києві як викладачі й виступали на своїх літе­ратурних вечорах, на радіо, у телевізійних програмах. Дехто з них от­римав нагороди, наприклад Б. Рубчак і А. Палій нагороду ім. Павла Тичини за поезію, Г. Кошелівець — премію "Благовість", О. Зуєв-ський — ім. Г. Сковороди, Г. Качуровський — ім. М. Рильського, Д. Нитченко — ім. Лесі Українки.

Конкретним результатом розширення наших зв'язків із українською діаспорою стало "пізнання культури, витвореної українською діаспо­рою... освоєння і введення кращих здобутків культури українців за кордоном в материкову систему національної культури". Налагоджується взаємообмін друкованою продукцією.

По-новому осмислити рідну літературу допомагають ґрунтовні біб­ліографічні праці. Відома українська поетеса і бібліограф із США М. Тарнавська склала покажчик англомовних матеріалів з української літератури у двох частинах. У першій подано в абетковому порядку (за прізвищами авторів) опис усіх книжок. У другій частині подано в абетковому порядку українських авторів із зазначенням джерел, де вмі­щено їх твори. До покажчика включено прізвища перекладачів, авторів критичних праць та назви журналів.

Поза Україною в різних країнах живе понад 200 митців українського походження різного віку і різних напрямків. Більшість з них гуртуються в "Об'єднанні митців-українців в Америці" з центром у Нью-Йорку і в "Спілці українських образотворчих митців" з центром у Торонто. Деякі їх твори були показані на "Світовій виставці українських митців", яка відбулася в Торонто в 1982р. У 1985 р. в Торонто в галереї Канадсь­ко-української мистецької фундації і у Вінніпегу, в осередку української культури й освіти, відбулася ретроспективна виставка робіт відомого ук­раїнського художника М. Левицького, присвячена 50-річчю його творчої діяльності. До М. Левицького художнього оформлення українських кни­жок у Канаді майже не було. Він підніс оформлення української книжки в Канаді на високий рівень, заслужено посідає одне з перших місць у всій зарубіжній українській книжковій графіці. В його творах використо­вуються традиції українського народного мистецтва.

Не можна не згадати прізвищ провідних українських художників зарубіжжя: Я. Гніздовський, В. Цимбал, Р. Логуш, В. Фаркавець, А. Лисак, С. Лада, О. Теліжин, В. Юрчук, І. Кейван, І. Осадча, X. Микитюк. Ім'я американської художниці О. Марищук-Кендл, ук­раїнки за походженням, відоме шанувальникам сучасного малярства, її роботи експонувалися не лише в США, айв Україні. На запро­шення Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном ху­дожниця була на стажуванні в Київському художньому інституті в май­стерні видатного графіка В. Касіяна (1971—1973 рр.).

Художні зв'язки України із зарубіжними країнами сьогодні є акту­альними в мистецтвознавстві. Такі зв'язки спростовують думку про "провінційність" українського мистецтва. Українська діаспора, її художня інтелігенція прагнуть поєднатися у спільній праці з відродження духов­них скарбів нашого народу, що є важливим і прогресивним явищем в історії нашого народу.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Особливості культури в часи перебудови та становлення незалежності України.

2. Які зміни відбулися у культурному житті після прийняття Акта про незалежність України в 1991 р.?

3. Нові напрямки літературно-мистецького процесу.

4. Визначні митці України та їх твори, що оспівують боротьбу за незалежність дер­жави кінця XX ст.

5. Внесок діаспори в культурні набутки України.

ЛІТЕРАТУРА

Історія української культури: 36. матеріалів і документів/ Упоряд. Білик Б. та ін. — К., 2000.

Історія української культури: Побут. Письменництво. Мистецтво. Театр. Музика/За ред. І. Крип'якевича. — К., 1994. Культураі побут населення України. — 2-е вид., доп. та перероблене. — К., 1993.

Культурологія: Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. /За ред М. М. Заковича. — К., 2004.

Мєднікова Г. С. Українська і зарубіжна культура XX століття: Навч. посіб. — К., 2002.

Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1999.

Українознавство: Хрестоматія — посібник: У 2 кн. — К., 1997.

Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник для студентів університетів і пед. інститутів/ Черепахова С. О., Скотний В. Г., Бичко І. В., Біленко Т. І. та ін. — Львів, 1994.

Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./За ред. М. Заковича. — К., 2001, 2002.

Українська культура: Лекції/За ред Д. Антоновича. — К., 1993.

Українська художня культура: Навч. посіб. — К., 1996.