Нейробіологічні чинники суїцидальної поведінки

Психопатологічною основоюсуїциду є схильність до депресії і втрата контролю над депресивними імпульсами. Безумовно, ці прояви визначаються взаємодією багатьох медіаторних біохімічних механізмівмозку. Одним з медіаторів – речовиною-провідником нервових ім­пульсів - є серотонін. Існує багато досліджень, які доводять, що для самогубців властивий низький рівень серотоніну в стовбурних структурах мозку; низький рівень серотоніну в крові також корелює з проявами агресії, насильства та зі станом важкої депресії. За даними зарубіжних науковців, 40% людей із пониженим рівнем серотоніну в стовбурних структурах мозку намагалися здійснити самогубство; а серед досліджуваних з високим рівнем серотоніну намагалися покінчити з собою лише 15%.

Серотонінергічна система має відношення до формування різних типів соціальної поведінки (харчової, статевої, агресивної). Однією з основних функцій серотоніну як медіатора виступає блокування патологічних резистентних нервових імпульсів зокрема у тих ділянках кори, які відповідають за мотивацію, в тому числі й агресивних імпульсів. Науковцями було виявлено, що активність серотоніну нижча в агресивних чоловіків, ніж у неагресивних; і що активність серотоніну нижча в тих, хто здійснює такі агресивні вчинки, як підпалювання чи вбивство.

Отож, дефіцит або низька активність серотоніну чи порушення його транспорту, обміну, утилізації чи підвищений рівень речовин-антагоністів унеможливлюють вчасне і якісне блокування патологічного збудження, яке стає біологічним механізмом суїцидальності.

Формуванню суїцидальності передує також період підвищеної функціональної активності дофамінергічної та катехоламінергічної систем, що може призвести до їхнього виснаження і сприяти подальшому розвиткові депресії. Така реакція відображає і вплив факторів середовища, тоді як стан серотонінової системи генетично зумовлений і відображає індивідуальне тло, на яке накладається середовищний вплив.

Визнається також зв'язок між станом гіпоталамо-гіпофізарно-кортикоїдної системи і схильністю до самогубства. Ця система опосередковує стресові стимули і створює певне тло для формування суїцидності. Більшість авторів вважає, що зміна рівня холестерола в цілісній крові впливає на поведінку і настрій людини, причому ризик суїциду підвищується при низьких показниках рівня холестерола.

Тобто, суїцид з біохімічних позиційсправедливо розглядати як трьохкомпонентну систему:

1- моноамінергічна медіація і гіпоталамо-гіпофізарно-кортикоїдна систама як шлях термінової реалізації стресового напруження і пов'язаного з ним збудження і занепокоєня;

2- серотонінергічна система як механізм контролю агресивних імпульсів і формування депресії;

3- імунна система і ліпідний обмін як "системний контекст", здатний підсилювати патохімічний патерн мозку, на тлі якого й виникають нейробіологічні порушення.