Байдужість- з тимчасового стану можу перетворюватися в принцип нейтральної поведінки, а насправді такий, що веде до підлості та зради.
Основні принципи моралі проявляються у моральних нормах – конкретних правилах поведінки, які визначають, як людина повинна поводити себе по відношенню до суспільства, іншим людям, самому себе. В них особливо чітко простежується імперативно-оціночний характер моралі.
Сила впливу моральних норм, які змушують людину діяти певним чином, забезпечується за допомогою суспільної думки.
Моральний ідеал – цілісний зразок моральної поведінки, до якого прагнуть люди, вважаючи його найбільш розумним, корисним, красивим. Моральний ідеал – це все те краще, що вироблено мораллю на даному етапі її розвитку.
· дозволяє оцінити поведінку інших людей
· є орієнтиром для самовдосконалення
Ідеал – це те, що дозволяє людині орієнтуватися в житті, виробити лінію поведінки.
Моральний ідеал – підносить людину, надає їй силу і цілеспрямованість.
Романтичний ідеал – комплекс абстрактних ідей, що виникають на противагу прозі життя, як результат невдоволення нею.
Структура моралі
Моральні норми, принципи, ідеали існують не тільки у вигляді ідей. Вони проявляються в моральній діяльності людей. Результат складної взаємодії моральної свідомості, моральних відносин, моральної поведінки. У єдності вони є способом буття моралі, яка виражена в її структурі.
Моральні відносини – основною формою є спілкування. Саме у спілкуванні матеріалізуються, стають реальними у багатьох ефемерні зв’язки, які зазначаються поняттям відношення. Відношення людини до суспільства в цілому, до інших людей, до самого себе, до природи.
Ригоризм - жорстке, неухильне проведення принципів, що є обов’язковими.
Цинізм - безсоромність, незважання суспільних норм і моралі.
Утилітаризм - натуралістична етика, яка розглядає в якості критерії моральної оцінки того чи іншого вчинку, користь яка від нього очікується.
Евдемонізм - натуралістичне вчення, яке визнає найвищою цінністю – щастя.
Теорії походження моралі
I. Ідеалістичні, креаціоністські концепції моралі, які включають уявлення про:
– божественне походження моралі (релігійна мораль);
– “апріорної суті” моралі (ідеї І. Канта);
– абсолютної ідеальної заданості моралі (Платон).
Згідно даної концепції мораль має трансцендентальну здатність і не залежить від психічних або фізичних властивостей людей. І тому етика не перетинається з науками, які вивчають людину.
ІІ. Натуралістичні (гуманістичні) концепції стверджують:
– біологічну здатність моральних властивостей людей;
– еволюційне походження моралі (в процесі розвитку людини)
Натуралістична етика взаємопов’язана з психологією та іншими науками, що вивчають людину. Прихильниками натуралістичних концепцій були Л. Фейєрбах, Е.Фромм.
ІІІ. Соціально-історичні концепції моралі, включають в себе різноманітні варіації:
· теорію антропосоціогенеза
· діалектико-матеріалістичну теорію етики
· теорії, що засновані на принципі історизму у розвитку моралі.
Структура моралі
Багаточисельні етичні вчення поділяють за їх світоглядною основою та визначенню природи моралі. Елементами структури етичного знання є сукупність моральних якостей особистості, а також моральні норми громадського життя. Ці елементи виражаються в таких поняттях як:
1. свідомість (переконання, наміри та інші.),
2. діяльність (вчинок),
3. взаємовідносини між свідомістю і діяльністю,
4. моральні афти (простіша форма стверджувань, наприклад 7 біблейських заповідей та ін.),
5. моральні якості людини (доброчинність), які переставляються в його поведінці),
6. моральні принципи, які складають моральну орієнтацію людини (егоїзм, альтруїзм),
7. моральні ідеали (мета розвитку особистості),
8. вищі моральні цінності (свобода, щастя), загальнолюдські моральні орієнтири.
Моральні уявлення людей історичні (залежать від життя суспільства, його культури у деякий час) та мінливі (змінюються на кожному етапі історичного розвитку суспільства)
Існують різні підходи до розгляду структури моралі:
1. нормативний (вивчення моралі, як системи приписів),
2. філософський,
3. особистісний (вивчення моральної свідомості індивіда),
4. біологічний (вивчення передумов моральності на природному рівні),
5. соціологічний (вивчення ролі моралі в суспільстві),
6. психологічний (вивчення психологічних механізмів моралі).
Моральна свідомість людини нерозривна з його моральною практикою. Основною формою моральної практики є моральне відношення.
Моральне відношення реалізується в моральних діях, які складають моральну поведінку людей. Моральні дій можуть бути свідомими і інтуїтивно-чуттєвими.
Важливим елементом структури етичного знання є закони моралі. Вони одночасно:
а) об’єктивні, універсальні, загально значимі, підкорюються всі процеси життя суспільства;
б) суб’єктивні, є усвідомленим і добро бальним вибором кожної людини.
Категорії етики визначають:
1. мету розвитку людини та суспільства,
2. універсальні значення моральності (поняття “добро”, “справедливість”, “щастя”),
3. зміст моральної свідомості індивідів (поняття “честь”, “совість”),
4. інші категорії фіксують негативні моральні принципи (загальне поняття “зло”).
Категорія “добро” – систематизує початок моральних понять і етичного знання.
Категорія “морального обов’язку” – виражає індивідуальний прояв добра та мотивів моральних вчинків.
Категорія “честь”, “совість” розкривають зміст моральної заданості людини.
Функції моралі:
Виховна функція, яка заключається в: формуванні у дитини моральних установок, звичаїв, моральних заборон, самовихованні дорослої людини (протягом всього життя), усвідомленому виборі моральних орієнтирів. Виховну функцію можуть виконувати не тільки люди, але й ЗМІ, література, мистецтво, взаємовідносини оточуючих людей.
2. Ціннісно-орієнтуюча функція, мораль відіграє найважливішу роль у розвитку особистості, дає моральну орієнтацію особистості (“установок на добро”)
3. Комунікативна функція моралі складається з:
- регуляції людського спілкування, створення його нормативів (етикет)
- гуманізації спілкування, намагання зробити спілкування максимально приємним для всіх сторін (орієнтація на добро у спілкуванні)
4. Пізнавальна функція моралі міститься в тому, вона є засобом пізнання внутрішнього світу людини, дає людині етичні пізнання, які допомагають їй вирішити моральні питання, керувати своєю поведінкою, почуттями.
5. Регулятивна функція моралі (є найважливішою функцією) заключається в регуляції поведінки людей і суспільства в цілому за допомогою:
– обмеження негативних прагнень людей,
– управління суспільними відносинами,
– саморегуляції індивіда,
– втіленням в життя гуманістичних норм та ін.
Регулятивна функція “високої моралі” є тенденцією, устремлінням. Реальну регуляцію здійснює синтез загальнолюдських моральних уявлень і соціально-конкретних уявлень.
Мораль регулює поведінку людей і взаємовідносин людей, за допомогою схвалення або не схвалення з боку громадської думки, моральної самооцінки особистості.
6. Гуманізуюча функція міститься в:
– прагнення моралі удосконалювати людину,
– обов’язковості моральних правил для всіх людей їх рівності.
Добро і зло.
Добро і зло пізнаються тільки у єдності (добро у зло, і навпаки).Для того щоб бути добрим на практиці, людина повинна пізнати зло. Не достатньо вивчати зло, щоб осягнути добро, злу необхідно спиратися. Добро отримує значимість на противагу злу, утверджується в протистоянні злу.
Поняття “Добра та зла” - є узагальненими – означають діаметрально протилежні характеристики, виражають найважливіші установки моральної свідомості. Узагальнене визначення добра – позитивне, значиме явище для людини, необхідна умова життя людини і суспільства. Асоціюється з гармонією, благополуччям.
Поняття “добро” і “благо” використовуються як синоніми. Вони застосовуються до моральної поведінки, матеріальних цінностей.
Зміст добра та зла обумовлено ідеалом моральності:
– добро – те, що прагне до ідеалу,
– зло – те, що віддаляється від ідеалу (зло асоціюється з руйнуванням загибеллю).
Види зла:
1. Природне (хвороби, стихійні лиха) не залежать від волі і діяльності людини.
2. Соціальне зло (є частиною історичного процесу, народжується під впливом діяльності людей, не може контролюватися людиною).
3. Моральне зло, яке твориться під впливом: свідомості людини, волі людини, морального вибору людини.
Види морального зла виражені у людських видах (морально негативних якостях):
1. Ворожість – активне зло, скероване на інших людей, їх життя і благополуччя, свідома шкода (насилля), яка не є засобом оборони.
2. Розпущеність – зло, скероване на себе, вади людини (лінощі). Розпущена людина стає рабом своїх пристрастей та потягу до їх задоволення. Порушує соціально культурні заборони, не здатна до діяльної любові до ближнього.
3. Фрейд зазначив, що ворожість, агресія – це властивий людині інстинкт смерті.
Теорія “фрустрації агресії”– виникає у відповідь на перешкоди на досягненні мети або образи, може бути відправлена не за адресою.
Держава і мораль створена для регуляції боротьби “всіх проти всіх”, та збереження людей від взаємного знищення (Кант, Гоббс).
Ф. Ніцше – зло укорінене у природі людини, є проявом волі до влади, яке властиве всьому живому, морально виправдане (бути злим – самоствердження).
Марксизм – зло – породження приватної власності.
Архаїчний період
Стосунки між людьми складалися під впливом жорсткої боротьби за існування, поступово закріплювалися у звичаях традиціях, які суворо виконувалися (табу).
Беззастережна відданість своєму роду та племені, захист родичів, взаємодопомога, співпереживання з ними були незаперечними нормами тогочасної моралі, основою якої було первісна рівність і колективізм. Закладувались почуття обов’язку, справедливості, совісті. Позитивні моральні якості, що виявлялися у взаємодопомозі, турботі про членів роду сприяли виживанню та посиленню роду. Починав перемагати не сильніший, а “моральніший”. Отримав свій початок звичай кривавої помсти, а разом з ним жорстокість, фанатизм, зрада. Безсилля первісної людини перед природою породжували заборони та надто жорстокі звичаї. Не було ще такої розвинутої характеристики особистості, як самосвідомість.
Антична епоха
З виникненням нерівності і рабства видозмінюється мораль. На зміну одній для всіх моралі первісного суспільства приходить мораль, яка розділяла людей. Моральні права і обов’язки вперше стають в залежності від такої цінності, як свобода. Мораль була надбанням вільних людей, а раби перебували “поза мораллю”. Нерівність розглядалась, як природна та справедлива форма людських стосунків. Первісний колективізм змінився індивідуалізмом. Рабська мораль – покірність, смирення, запопадливість.
Формуються моральні риси громадянськості (любов до вітчизни, самопожертва, самосвідомість).
Мораль протесту через бунт – волелюбність, героїзм, цілеспрямованість, почуття власної гідності, а також через спасіння, втечу (мораль раннього християнства)
Дата добавления: 2016-02-13; просмотров: 703;