Педагогічна корекція важковиховуваності

Розробкою змісту, принципів та методів педагогічної робо­ти, спрямованої на подолання важковиховуваності займались О. А. Грошкова, А. Д. Джумабаев, Л. М. Зюбін, А. І. Кочетов, Д. І. Фельдштейн та ін. Розглянемо синтез їхніх ідей щодо шля­хів вирішення проблеми.

Оскільки важковиховуваність є наслідком неправильно­го виховання, то педагогічна робота зводиться в загальному до перевиховання. За визначенням А. І. Кочетова перевиховання — це перебудова ціннісних установок людини, зміна її способу життя з метою забезпечення соціальної адаптації.

У зв'язку з тим, що важковиховуваний підліток чинить активний опір педагогічному впливу, процес перевиховання є значно складнішим ніж виховання. Тому доручати цю роботу слід досвідченим майстерним педагогам, які мають спеціальну підготовку до взаємодії з "важкими" підлітками.

Ліквідація наслідків неправильно виховання передбачає вплив не лише на підлітка, а й на його виховуюче оточення. Слід усунути ті причини, які призвели до викривлення особис-тісного розвитку дитини. З цією метою проводиться исиходого педагогічна робота з батьками та вчшелями, спрямована на ана­ліз помилок, допущених у побудові взаіміін з учнем, визначення

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

шляхів та засобів їх виправлення, формування конструктивних установок щодо подальшої взаємодії. Така робота може прово­дитись у формі лекцій, консультування, рольових ігор, дискусій тощо. її кінцевою метою є перебудова, оптимізація соціальної ситуації розвитку учня.

На основі вивчення особистості "важкого" підлітка та умов її формування складається індивідуальний план перевиховання з врахуванням вікових особливостей, інтелектуальних можли­востей, своєрідності емоційно-вольового розвитку. Цей план об­говорюється з усіма учасниками виховного процесу. Системність та послідовність трансформуючого впливу на підлітка забезпе­чить ведення щоденника.

А. І. Кочетов визначив основні напрямки перевихо­вання:

Модуль HI

клад, небажання вчитись з одного боку і прагнення визнання в учнівському колективі).

Для усунення негативних звичок, виправлення спотворених потреб, відучування від неправильних дій та вчинків викорис­товується метод переучування При цьому обов'язково повинен мати місце процес не простого відмирання негативних рис, а за­міна, компенсація їх позитивними. Відучування здійснюється з допомогою прийомів заборони, контролю, перевірки. Заборони повинні бути категоричними але глибоко вмотивованими. Від­сутність можливості прояву негативної звички повинна поєдну-ватись зі сприятливими умовами для позитивної. Важливим сти­мулом відмовитись від поганих звичок для підлітка є негативне ставлення до них збоку колективу. Ефективність методу пере­учування істотно знижується, якщо супроводжується великою кількістю зауважень та обмежень, які лише дратують учня. До сприймання змін, що відбуваються у поведінці підлітка, повинні бути готові однокласники, вчителі, батьки. Оскільки неадекват­на реакція на незвичні дії колишнього важковиховуваного може також звести все переучування нанівець.

Метод перевиховання, що носить назву "вибуху" розро­бив А. С. Макаренко, який вважав малоефективною перебудову особистості важковиховуваного еволюційним шляхом. Проте, оскільки використання цього методу вкрай загострює позитивні та негативні переживання особистості, він використовується рід­ко. "Вибух" передбачає загострення до крайньої межі конфлік­ту між індивідом та колективом. Члени колективу відверто ви­словлюють все, що накипіло. Важкий підліток опиняється перед альтернативою: або він змінюється, або стає об'єктом презир ства та зневаги. Під час "вибуху" підліток переживає внутрішню катастрофу, йому ніколи роздумувати, хитрувати, намагатись зберегти своє показове негативне "я". Відбувається руйнуван­ня негативних стереотипів поведінки, що створює передумови для використання інших методів перевиховання. Зрозуміло, що метод "вибуху" може бути ефективним лише у сильному колек­тиві, думка і ставлення якого є значущими для підлітка. Існує декілька прийомів використання цього методу: нагнітання нега­тивних переживань до крайньої межі, що викликає у вихованця сильне незадоволення собою; доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка, коли власні недоліки для нього самого створюють неприємності; зіткнення негативних та позитивних якостей важковиховуваного Вдаючись до методу "вибуху" пе дагог повинен ретельно зважити усі "за" і "проти", виключити можливість нервового зриву 236

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

Наявність у важковиховуваного підлітка окремих позитив­них властивостей особистості дозволяє у процесі перевиховання скористатись методом "реконструкції характеру". Для цього не­обхідно виділити позитивні, псевдо позитивні та негативні якос­ті підлітка і створювати умови, що є сприятливими для прояву позитивних та неможливості використання негативних якостей. Позитивний досвід зазвичай супроводжується схваленням з боку однокласників та дорослих, викликає приємні переживання, яких так не вистачало важковиховуваному підлітку, і породжує прагнення до повторення. Педагогами розглядаються такі варі­анти використання методу "реконструкції характеру" як віднов­лення втраченого позитивного досвіду поведінки та корисних звичок, включення особистості в систему відповідальної залеж­ності в колективі і т.п. В останньому варіанті використовується феномен зміни ставлення індивіда до вимоги з підвищенням осо­бистої відповідальності за її виконання.

Переключення як метод перевиховання був запропонова­ний А. С. Макаренком. Його сутність полягає у тому, щоб зону активності "важкого" підлітка перемістити зі сфери асо­ціальних вчинків в сферу суспільно значущої діяльності. При цьому враховуються особливості мотиваційної сфери підлітко­вого віку, використовуються позитивні якості індивіда, ство­рюються умови для прояву його здібностей і навіть часткове використання колишнього досвіду, сформованого в асоціаль­ній діяльності. Розглянемо приклади переключення, які можна використовувати при виправленні різних негативних якостей у важковиховуваних. Недисциплінованим можна давати до­ручення, пов'язані з відповідальністю; підлітків, схильних до хуліганства, можна переключити на шефську, наставницьку роботу з молодшими школярами; егоїзм трансформується че­рез залучення до діяльності, пов'язаної з наданням допомоги іншим, проявом турботи і т.п.

Заохочення та покарання у перевихованні застосовується лише як допоміжний метод. Зловживання цим методом, на­дання йому виключної переваги перед іншими наносить лише шкоду. Слід пам'ятати, що покарання сприймається важкови-ховуваними як ще один негативний чинник, а заохочення - як виняток. Зловживання покаранням викликає у підлітка роз­дратування і активізує смислові бар'єри. Реакція підлітка на стимуляцію позитивної поведінки залежить від його ставлення до педагога, актуального психічного стану, усвідомлення спра­ведливості застосованого впливу. Заохочення повинно погдну ватись з вимогливістю, а покарання з повагою Важ айво,

Модуль 111

щоб покарання не сприймалось підлітком, як негативна оцінка його особистості в цілому.

Заохочення відіграє важливу роль в стимуляції почуття відповідальності, активізації фонду позитивних якостей, під­вищення самопочуття підлітка, а також в нормалізації взаємин між учнями та педагогом та зниженні психічної напруги. Разом з тим не можна зловживати позитивними оцінками, адже тоді вони швидко втрачають свою стимулюючу силу. На заохочення заслуговують лише ті вчинки, які свідчать про досягнення у ро­боті над собою. При цьому повинен враховуватись не тільки сам вчинок, а й мотиви, що спонукали до нього.

Покарання виховує відповідальність за себе та інших. Воно повинно відповідати мірі провини та рівню вихованості підлітка, виноситись лише після з'ясування усіх обставин, бути тактов­ним за формою, служити зниженню напруження та вирішен­ню конфлікту. Використання даної форми стимуляції повинно здійснюватись таким чином, щоб підліток добре усвідомлював і визнавав свою провину, а від так адекватно сприймав вжиті санкції і робив відповідні висновки на майбутнє. Якщо учень не розуміє, за що його покарали, це породжує почуття образи і злість. Можуть бути випадки, коли вихованець сам шкодує про скоєне і глибоко переживає наслідки. При покаранні заборо­няється: виносити невмотивовані рішення, карати за підозрою, використовувати у якості покарання трудову діяльність, прига­дувати старі гріхи, вдаватись до фізичного впливу. До арсеналу засобів покарання можна віднести засудження, спонукання до самопокарання, запобігання негативним вчинкам.

Дослідниками виділені типові помилки при використан­ні педагогами методів стимуляції: 1) поверхова оцінка вчинку учня, без аналізу його мотивів, без з'ясування обставин - тоді покарання або заохочення можуть виявитись несправедливими;

2) використання покарання як помсти, як відображення негатив­
ного ставлення до дитини або як засобу підтримки дисципліни,

3) використання заохочення як засобу задобрювання для заво­
йовування або відновлення позитивного статусу; 4) відсутність
міри у використанні прийомів позитивної та негативної стимуля­
ції; 5) якісна однотипність засобів стимуляції; 6) переважання
покарання над заохоченням, коли щонайменші помилки учня
одразу одержують свою оцінку, а успіхи сприймаються як на­
лежне і не відмічаються взагалі; 7) порівняння дітей між со­
бою, наведення когось у приклад іншим, що розпалює заздрість
та породжує комплекс неповноцінності, негативно впливає на
процес формування самооцінки 8) використання таких прийомів

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

покарання, які принижують гідність підлітка; 9) заохочення під­літків від імені осіб, які знаходяться з ними в конфлікті; 10) за­стосовування прийомів заохочень, які не відповідають віковим та індивідуальним інтересам.

Хочемо звернути увагу на певну суперечність в положеннях сучасної педагогіки щодо засобів позитивної та негативної сти­муляції. Логіка гуманістичної особистісно орієнтованої педагогі­ки веде до висновку про необхідність відмовитись від зовнішніх прийомів оцінювання.

Якщо дитина не усвідомлює своєї провини, то покарання не виконає своєї функції. Якщо дитина шкодує про свій вчинок, то необхідність у покаранні відпадає.

Якщо мотиви позитивного вчинку дитини є моральними, то вона не потребує заохочення, оскільки діє відповідно до своїх потреб. Якщо ж поведінка зумовлена очікуванням позитивних санкцій чи винагород, тоді вона не заслуговує заохочення.

Крім того вчені гуманістичного напрямку психології пере­конливо доводять шкоду зовнішньої оцінки щодо формування "я-концепції" дитини. Зловживання позитивною чи негативної стимуляцією самі по собі можуть стати причиною формування неврозів та схильності до девіантної поведінки.

Разом з тим, метод заохочення, а особливо — метод пока­рань на практиці є найпоширенішими в педагогічному арсеналі батьків та вчителів. В уявленнях сучасної молоді (результати аналізу проведеного нами анкетування студентів педагогічного вузу) сутність виховання зводиться саме до використання цих методів: "Виховувати дитину - означає робити їй зауваження, якщо вона допускає помилки, пояснювати їй, що таке добре, що таке погано, хвалити її за успіхи ".

Такий підхід позначається на психосоціальному розвитку дітей, які навчаються в школі задля оцінки, а не задля знань; дотримуються норм поведінки не через моральні переконання, а щоб уникнути неприємностей або одержати свої дивіденди.

На наш погляд, необхідність та особливості використання методів стимуляції в гуманістичній педагогіці потребують спеціа­льного наукового дослідження.

На відміну від покарання та заохочення метод самовиправ­лення повністю узгоджується з положеннями особистісно орієн­тованої педагогіки. Сутність його полягає у створенні умов для самовиховання. Щоб підліток з власної ініціативи руйнував не­гативні якості своєї особистості та формував позитивні, у нього, по-перше, повинна виникнути у цьому потреба, по-друге, - мож­ливості, тобто здатність до критичного самоаналізу та до само-

Modj/ль ///

регуляції Роль педагога у цьому процесі поля rat у стимуляції вихованців до самопізнання, заохочення їх до самооцінки та само­виховання, підтримці у них віри щодо власних можливостей

Ефективність самовиправлення, на наш погляд, головного інтегруючого методу перевиховання, істотно підвищується за умови залучення до корекційної роботи психолога. Функції пси­холога щодо подолання важковиховуваності розглянемо у на­ступному параграфі.