Сучасна українська літературна мова. Мовна норма. Типии норм і їх варіанти

Літературна мова – це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Вона є однією з форм національної мови (інші форми: діалекти (територіальні, соціальні), просторіччя, мова фольклору).

С. Єрмоленко зауважує, що головними ознаками літературної мови є:

• її наддіалектний характер;

• стабільні літературні норми в граматиці,лексиці, вимові;

• функціонально-стильова розгалуженість (Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О.(співголови), М. П. Зяблик та ін. К.: Укр. енцикл., 2000. – 293 с.).

Інші вчені вважають, що основною ознакою української літературної мови є унормована форма загальнонародної мови.

Отже, літературній мові характерні:

• поліфункціональність;

• унормованість;

• стандартність;

• уніфікованість;

• розвинена система стилів.

Літературна мова виконує функцію обслуговування всіх сфер діяльності суспільства, а саме:

1) функціонує в державній, матеріально-виробничій, культурній,

науковій сферах;

2) є мовою освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літе ратури;

3) є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. У становленні її літературних норм важливу роль відіграла художня література. Зачинателем нової української літературної мови вважають І. П. Котляревського. Його «Енеїда», «Наталка Полтавка», написані на основі живого усного мовлення народу. Вони започаткували новий етап формування літературної мови. В «Енеїді» зафіксовано близько

7 000 слів. Найширше, на думку вчених, представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор тощо. Характерною для мови поеми є:

1) багата синоніміка (напр.: до дієслів 'іти – ходити' використано синоніми: волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причва-лати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися,швендювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити,пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути тощо);

2) народна фразеологія (напр.: вжито фразеологічний ряд із семантикою 'зробити кому-небудь зле': зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, втрутити хвоста, посадити на лід,учинити ярміз, наброїти біди);

3) народні прислів'я та приказки: Заплутався, мов рибка в сітці;Біда біду, говорять, родить.

Письменник увів у літературу співочу, мелодійну і надзвичайно колоритну народну розмовну мову.

Активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були Г. Квітка-Основ'яненко, А. Метлинський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка та ін. Пошук шляхів розвитку української літературної мови, на думку В. Русанівського,завершився у творчості Т. Шевченка (Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський та ін. К.: Українська енциклопедія, 2000. – С. 736).

Саме Великого Кобзаря називають основоположником сучасної української літературної мови. Т. Г. Шевченко зі скарбниці народної мови відібрав багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфографічні і граматичні норми, відкрив перспективи багатофункціонального використання літературної мови, вивів українську мову

на рівень високорозвинених європейських мов. Кобзар «з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова» (Сучасна українська літературна мова: Підручник / за ред. М. М. Плющ. 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Вища школа, 2000 – С. 8).

Традиції Т. Г. Шевченка продовжили розвивати у своїй творчості І. С. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко, Леся Українка, Ю. Федькович, П. Грабовський, М. Коцюбинський, В. Підмогиль-ний, М. Драй-Хмара, В. Сосюра, М. Рильський, П. Тичина, М. Стельмах, О. Гончар та інші письменники.

Українська літературна мова і сьогодні продовжує вбирати в себе як духовні цінності українського народу (зокрема досягнення культури мовлення), так і виразові засоби з творів українських письменників. Триває і процес розвитку літературних норм.

У сучасній українській літературній мові літературна норма орієнтується не лише на мову художніх творів, а й на стандарти мови засобів масової інформації, де реалізуються, крім писемних, і орфоепічні норми літературної мови. Творцем літературної мови стає культурна особистість (культурний соціум). Важлива роль належить і мовним індивідуальностям, які цілеспрямовано шліфують слово.

Мовні норми

Однією з головних категорій культури мови є мовна норма.

Норма літературної мови– це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства.

Мовними нормами мають володіти всі носії української мови.

Вони – єдині і загальнообов'язкові. Виробляються мовні норми суспільномовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узаконюються певними урядовими і науково-освітніми актами.

Мовознавці розрізняють такі мовні норми:

Норми

Акцентологічні

Регулюють (встановлюють) наголошуааність слів

Поради. Приклади. Потрібно правильно наголошувати слова, це допоможе розрізняти різні за смислом слова, напр.: мукá – мýка, áтлас – атлáс, а також різні за формою слова: рукú не подасть (Р. в.) – чисті рýки (Н. в.). Наголосом можна виділяти найголовніше слово у межах синтагми, напр.: Ти приїдеш до Києва? Ти приїдеш до Києва? Ти приїдеш до Києва?

Орфоепічні

Регулюють (встановлюють) правильну вимову звуків, звукосполучень.

Поради. Приклади. В укр. мові потрібно розрізняти вимову [г] і [ґ], напр.: голова, ґанок

Лексичні

Регулюють (встановлюють)слововживання

Поради. Приклади. В укр. мові потрібно вживати:довідка, а не справка, виконроб, а непрораб, постачання, а не снабженіє

Графічні

Регулюють (встановлюють)запис звуків на письмі

Поради. Приклади. Звуки [ja] на початку слова і складу позначається буквою я, а звуки[шч] – буквою щ

Орфографічні

Регулюють (встановлюють) написання слів та їх частин

Поради. Приклади.До цих норм віднесемо норми позначення на письмі подовжених приголосних, уживання м'якого знака, правопис прізвищ, правила переносу слів з рядка в рядок тощо

Граматичні

Регулюють (встановлюють) уживання граматичних форм слів, побудови

словосполучень і речень

Поради. Приклади.Напр.: в укр. мові формою звертання є кличний відмінок; у формі М. в. мн. потрібно вживати по селах, по кімнатах а не по селам, по кімнатам

Пунктуаційні

Регулюють (встановлюють) постановку розділових знаків

Поради. Приклади.Ці норми обумовлюють уживання крапки, коми, знака питання, знака оклику, двокрапки, тире, лапок, дужок тощо

Стилістичні

Регулюють (встановлюють) відбір мовних засобів відповідно до умов спілкування

Поради. Приклади.Напр.: залежно від ситуації мовець використовує різні форми вітань. З начальником можна використати форму вітання Доброго дня!, а з однолітком (товаришем) – Привіт!

Усі мовні норми характеризуються системністю, стабільністю, історичною та соціальною обумовленістю. Мовні норми можуть бути стабільними упродовж довгого часу, але це не означає, що вони не можуть змінюватися. Існування норм літературної мови не виключає паралельного існування мовних варіантів, які збагачують мову у стилістичному плані.

В українській мові правопис слів (орфографія) зумовлений такими принципами, як:

1) фонетичний(якщо слово пишеться так, як ми його вимовляємо, то вважають, що це слово пишеться за фонетичним принципом). За цим принципом пишуться слова: вода, гарний, кіт, мудрий, нога,

пишний, розбити, рука, сказати, схопити;

2) морфологічний(якщо для написання слова потрібно точно знати будову слова (морфеми), щоб правильно його передати, то це означає, що слово пишеться за морфологічним принципом). Так, щоб правильно перенести з рядка в рядок частину слова відзначений, потрібно знати, що від- є префіксом, тому можливий такий перенос: від-значений. У слові піднісся відбувається подвоєння внаслідок збігу двох приголосних с на межі кореня (-ніс-) і частки –ся;

3) історичний(традиційний) – (це коли написання слова не можна пояснитині вимовою, ні його морфологічним складом, ні певнимправилом; таке написання називають традиційним). За традицією ми пишемо літеру ф у запозичених словах: фабрика, факт, фея, формула. Традиційним українським є звукосполучення хв у словах: хвалько, хвилювати, хвиля, хвіст;

4) смисловий(семантичний або диференціюючий) – (це коли написання слова залежить від того, що це слово означає, напр.: Ведмідь (дійова особа байки), ведмідь (тварина); Вовк (прізвище), вовк (тварина); гончар (професія), Гончар (прізвище); назустріч –прислівник, на зустріч – прийменник і іменник).

Як правильно сказати українською мовою?

Російська сполука

работать поплану

ударить помячу

коллеги поработе

товарищ пооружию

родственник помужу

передать порадио

приказ поакадемии

исследование пофизике

чемпион пошахматам

знать повиду

поколени в воде

поспособу получения

поневнимательности

повозможности

поинерции

агент попродаже

агент порекламе

богатый посодержанию

большой пообъему

бюро потрудоустройству

вверх потечению

видно поглазам

вниз потечению

вопросы потрудоустройству

второй поважности

Українська сполука

працювати запланом

ударити пом'ячу

колеги пороботі

товариш позброї

родич почоловікові

передати порадіо

наказ поакадемії

дослідження зфізики

чемпіон ізшахів

знати навигляд

поколіна у воді

щодоспособу отримання

черезнеуважність

позмозі

заінерцією

агент зпродажу

рекламний агент

багатий змістом

великий обсягом

бюро працевлаштування

проти течії

видно поочах

затечією

питання працевлаштування

другий заважливістю (щодо

важливості)