Економічна природа та класифікація доходів бюджетів

Доходи бюджету– це частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади і управління.

Згідно з Бюджетним кодексом України, до доходів бюджету належать усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки та гранти.

Бюджетні доходи поняття більш вузьке, ніж доходи держави, які включають, крім коштів бюджетів усіх рівнів, фінансові ресурси позабюджетних фондів і державного сектору економіки.

Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм - доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву.

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи державного бюджету займають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави.

Як економічна категорія доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням грошові кошти, які мобілізуються в бюджет.

Головне матеріальне джерело доходів бюджету - ВВП. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на визначений момент часу), а саме, доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватись також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей. Кошти, що залучаються державою на відплатній основі, - тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал (шляхом продажу на фінансовому ринку державних облігацій; отримання кредиту під заставу пакету акцій великих підприємств; отримання державних позик від окремих держав або від міжнародних фінансово-кредитних установ) відображають кредитний метод формування бюджетних ресурсів, що передбачає поворотність запозичень і платність за їх використання. Виходячи з цього, кошти мобілізовані на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело формування доходів бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду. Аналогічно слід характеризувати і емісію паперових грошей, до якої держава вдається за надзвичайних обставин, коли отримання доходів і позик є утрудненим, а фінансування бюджетних витрат - невідкладним. Це найбільш непопулярний захід, оскільки він посилює інфляційні процеси і має негативні соціально-економічні наслідки. Водночас за своїм змістом кредитні надходження та емісійні доходи - це сума фактичної незбалансованості доходів та видатків бюджету. Таким чином, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі у відповідності із діючим бюджетним і податковим законодавством. Співвідношення способів формування бюджетного фонду - на основі справляння бюджетних доходів, залучення позик і грошової емісії - різниться по країнах і у часі, залежить від конкретної економічної ситуації, від стану самої фінансової системи та ін.

Склад бюджетних доходів, їх структура органічно пов'язані з обсягами вартості валового внутрішнього продукту і визначаються фінансовою політикою держави.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові (табл. 5.1).

Доходи бюджету класифікують і за іншими ознаками, наприклад:

залежно від державного устрою держави розрізняють:

а) в унітарній державі - доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів;

Таблиця 5.1. Склад доходів державного бюджету

б) в федеративній державі - доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів;

залежно від рівня бюджетної системи, за яким закріплюються доходи, вони поділяються на закріплені та регулюючі;

залежно від джерел надходження виділяють доходи, що надходять від юридичних осіб і від населення;

залежно від конкретних видів прямих і непрямих податків (податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, податок на додану вартість, акцизний збір та ін.);

залежно від громадянства суб'єктів оподаткування - сплачувані резидентами або нерезидентами.

Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80-90 %, а в США - понад 95 %.

В Україні у 2011 р. податкові надходження становили 83,2 % (261,6 млрд.грн.), неподаткові надходження - 15,6 % (49,1 млрд.грн.), інші надходження становили 1,2 % (3,9 млрд.грн.).

Відповідно до розділу І Бюджетної класифікації «Класифіка­ція доходів бюджету» до податкових надходжень віднесені:

а) податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підпри­ємств);

б) податки на власність (періодичні податки на чисту вартість майна; податок з власників транспортних засобів та інших само­хідних машин та механізмів);

в) збори за спеціальне використання природних ресурсів (збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування зе­мельними ділянками лісового фонду; збір за спеціальне викорис­тання водних ресурсів; платежі за користування надрами; збір за геологорозвідувальні роботи, що виконані за рахунок державного бюджету; плата за землю; плата за використання інших природ­них ресурсів);

г) внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість; акцизний збір з вироблених в України товарів; акцизний збір з ввезених на територію України товарів; податки на окремі категорії послуг; плата за ліцензії на окремі види господарської діяльності; плата за торговий патент);

д) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито; кошти, отримані за здійснення консульських дій; інші надходження);

е) інші податки (місцеві податки та збори; плата за надання послуг по оформленню документів на право виїзду за кордон; податки, що не віднесені до інших категорій; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства).

До неподаткових надходжень відносяться:

а) доходи від власності та підприємницької діяльності (надхо­дження від перевищення валових доходів над витратами Націо­нального банку України; надходження від грошово-речових лоте­рей; надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів; дивіденди, що нараховані на акції (долі, паї) господарських товариств; рентна плата; інші надхо­дження; надходження коштів, що отримані від продажу акцій від­критих акціонерних товариств за компенсаційні сертифікати; над­ходження коштів від відшкодування збитків сільськогосподар­ського та лісогосподарського виробництва);

б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за утримання дітей в школах-інтернатах; плата за утримання вихованців шкіл, профтехучилищ соціаль­ної реабілітації; плата за надання послуг службою дозвільної си­стеми органів внутрішніх справ; плата за оренду цілісних майно­вих комплексів та іншого майна; державне мито; митні збори; єди­ний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кор­дон України);

в) надходження від штрафів та фінансових санкцій (суми, стяг­нуті з осіб, що винні за шкоду, яка нанесена підприємству, устано­ві, організації; перерахування підприємцями частки вартості виго­товленої нестандартної продукції за дозволом на тимчасове неви­конання вимог відповідних стандартів; адміністративні штрафи та інші санкції; надходження штрафних санкцій за порушення пра­вил пожежної безпеки);

г) інші неподаткові надходження (надходження сум різниці в ціні на природний газ; відрахування від сум перевищення розра­хункового розміру фонду оплати праці; пеня за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та невико­нання зобов'язань; доходи від операцій по кредитуванню та надан­ню гарантій; власні надходження бюджетних установ; плата за по­слуги, що надаються бюджетними установами, інші джерела влас­них надходжень бюджетних установ; додаткові збори на сплату пенсій).

Доходи від операцій з капіталом складаються шляхом акуму­ляції:

а) надходжень від продажу основного капіталу (кошти від ре­алізації безхазяйного майна, скарбів, тощо; надходження коштів

від Державного фонду дорогоцінних металів та дорогоцінного ка­міння; надходження від відчуження майна, що належить Авто­номній Республіці Крим, знаходиться в комунальній власності);

б) надходжень від реалізації державних запасів товарів (мате­ріальних цінностей державного резерву та розброньованих мате­ріальних цінностей мобілізаційного резерву);

в) надходжень від продажу землі та нематеріальних активів;

г) податків на фінансові операції та операції з капіталом.

Трансферти визначаються Кодексом як кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Респуб­ліки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Трансферти в Україні існують у двох формах: дотація вирівню­вання та субвенція (ст. 2 Кодексу). Дотація вирівнювання розгля­дається як міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує, тоді як субвенція -міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в по­рядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про на­дання субвенції.

Принципова різниця між дотацією та субвенцією полягає в наявності чи відсутності мети використання коштів: в разі дотації мета відсутня, при наданні субвенції чітко визначено мету використання наданих коштів. Тому навряд чи можна харак­теризувати субвенцію як кошти, виділені на безповоротній осно­ві (ст. 9 Кодексу), оскільки вони підлягають поверненню в разі нецільового використання.

До складу офіційних трансфертів Бюджетною класифікацією віднесено:

а) офіційні трансферти від органів державного управління (кош­ти, що надходять з інших бюджетів; дотації; субвенції);

б) кошти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організа­цій (надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту в миротворчих операціях; гранти; дари);

в) кошти з іншої частини бюджету (із загального фонду бюдже­ту в бюджет розвитку).