Концепції свідомості

В історії філософської думки сформувалися кілька принципових підходів щодо розуміння природи свідомості. Кожен з них має свої переваги та недоліки, разом вони створюють повноту опису феномена свідомості, але однозначної відповіді на питання про сутність свідомості не існує.

Перша цілісна концепція свідомості формується одночасно з раціоналістичною концепцією пізнання. Вона зводить повноту проявів свідомості до сфери знання. Все, що усвідомлює людина, набуває форми знання. Це означає, що саме знання є сутністю свідомості. Зрозуміло, що інші складові свідомості: емоції, волю, бажання – не можна звести до знання. Але вони актуалізуються для людини тільки в акті усвідомлення, наприклад, я знаю, що відчуваю. Це висловлювання одночасно фіксує зміст того, що я відчуваю, і факт самого відчуття.

Спочатку такий підхід характеризує насамперед раціоналістичну традицію. Потім стає найбільш поширеним у всій новоєвропейській філософії. Головні аргументи критики цієї концепції: існування "неявного" знання, "непрозорість" свідомості для самої себе – з'являються наприкінці ХІХ століття. З того часу більшість філософів визнає, що знання є необхідною, але недостатньою умовою свідомості.

Друга концепція походить з емпіризму. Дж.Локк розділяє зовнішній досвід, джерелом якого є почуття, та внутрішній досвід, як рефлексію до змісту мислення. Самоспостереження розуму за власною діяльністю і є свідомість. Її сутнісною характеристикою є самосвідомість. З часом дана концепція набуває більшої популярності, ніж попередня концепція, оскільки знання можна інтерпретувати в контексті самосвідомості. Деякий зміст свідомості набуває статусу знання тільки в умовах рефлексії щодо джерел його отримання, оцінки його достовірності та можливостей використання. Тому деякі представники раціоналізму намагаються зробити синтез двох концепцій саме на засадах рефлексивного розуміння свідомості.

Концепція ототожнення свідомості з самосвідомістю виявила свою життєздатність й в умовах некласичної філософії. Вона стала вихідним пунктом для становлення феноменологічної концепції, була реалізована в атеїстичній версії екзистенціалізму й залишається достатньо популярною до сьогодення. Та існує кілька трудностей як логічного так і емпіричного характеру, які обмежують будову повноцінної теорії свідомості на засадах концепції самосвідомості. Наприклад, неможливість одночасно мислити та усвідомлювати власне мислення, тому самосвідомість не може охопити повноту проявів свідомості.

В епоху Просвітництва йде процес уточнення змісту обох концепцій, який супроводжується як процесами синтезу позицій, так й виявленням нових аспектів та проблем. Конкретна версія розв'язання проблеми свідомості формується вже не відносно вирішення проблеми пізнання, а в контексті онтології. Матеріалізм, дуалізм, ідеалізм завершують повноту своїх систем відповіддю на питання щодо сутності свідомості. Але виявляється, що в межах тієї самої онтологічної позиції існують альтернативні варіанти розуміння свідомості.

Так, деякі з матеріалістів вважали, що, якщо існує тільки матерія, все суще повинне бути матеріальним. Тому вони розглядали свідомість як матеріальне явище. Така позиція отримала назву "вульгарний матеріалізм". Свідомість розуміється як особлива речовина, яку виділяє людський мозок. Даний підхід містить багато внутрішніх суперечностей та не підтверджується науковими дослідженнями. У подальшому розвитку філософії він не отримав продовження, хоча у сучасних версіях езотеричного та паранаукового знання таке натуралістичне розуміння свідомості зустрічається досить часто. Автори цих підходів намагаються апелювати до сучасних фізичних термінів: свідомість як поле, свідомість як голографія, свідомість як плазмоїд. На жаль, такі псевдонаукові тлумачення активно використовуються в популярній літературі, а також в засобах масової інформації.

Більшість матеріалістів епохи Просвітництва не підтримують позицію "вульгарного матеріалізму". Вони пояснюють свідомість як процес відображення реальності та поставили питання щодо природного походження свідомості. Матерія у процесі свого розвитку створила спочатку живі істоти, а з ними і психіку, яка є біологічною передумовою наступного етапу: генезису людини та свідомості.

Ідеалістичні підходи того часу наголошують на протилежному способі пояснення сутності свідомості. Головне не пасивне відображення, а спроможність свідомості до створення нового. Сутність свідомості розуміється як активна творча сила. Спонтанна здібність свідомості до творчості (конструювання) забезпечує можливість розвитку людини та суспільства.

І.Кант спробував поєднати дві головні властивості свідомості: здатність відображати світ та здатність створювати нове – в межах єдиної концепції. Діяльність свідомості включає два типи процесів. На рівні чуттєвого пізнання відбувається відображення, яке доповнюється на раціональному рівні синтезом знань на основі апріорних категорій. Свідомість І.Кант розуміє як індивідуальну властивість окремої людини, яка забезпечує вільний (свідомий) вибір – умову моральної поведінки.

В системі абсолютного ідеалізму Г.Гегеля свідомість людини – це лише суб'єктивна форма існування об'єктивного духу, який проходить різні стадії розвитку. Так, різні форми культури: мистецтво, релігія та наука – є етапи самопізнання абсолютної ідеї. В умовах тотожності об'єкту та суб'єкту індивідуальна свідомість це ще один крок до виявлення істини, до розуміння системи логічних зв'язків та відносин, які одночасно є зв'язками та відносинами між предметами.

Некласична філософія породжує ще кілька концепцій свідомості. Більшість з них, хоча й спирається на вже відомі підходи, включає в себе новий вимір розв'язання проблеми свідомості – питання щодо її об'єктивної обумовленості.

Першим кроком у формуванні нових підходів є позиція А.Шопенгауера. На відміну від класичної філософії, він вважає, що в основі всього сущого лежить не розумне, а ірраціональне начало – світова воля, пізнати яку неможливо. Світ для людини – це сукупність уявлень про нього, а сама людина є засобом усвідомлення світової волі. Свідомість у такій моделі розуміння світу набуває нового виміру, вона розуміється функціонально щодо способу існування людини.

К.Маркс поєднує попередній матеріалізм з його концепцією відображення з гегелівським розумінням свідомості як надлюдським феноменом. Свідомість вторинна, вона віддзеркалює суспільне буття. Змістовно свідомість включає засвоєний людиною досвід попередніх поколінь, який сконцентрований у формах культури або (мовою марксизму) у формах суспільної свідомості. До них відносяться: наука, релігія, мораль, право, мистецтво, філософія. Функціональна свідомість розуміється як момент практичної діяльності. Свідомість вбудована в практику.

З.Фрейд запропонував версію розуміння свідомості як складової частини психіки людини. Свідомість – це лише одна із інстанцій психіки ("Я"), яка обумовлюється сферою несвідомого ("Воно" та "Над-Я"). Несвідоме також не є самостійним явищем, так "Воно" обумовлюється біологічними інстинктами: лібідо – сексуальний потяг, танатос – потяг до смерті. "Над-Я" включає в себе засвоєні людиною соціальні правила та норми. Свідомість, таким чином, охоплює невеличку частину психічних процесів. Слід також звернути увагу, що не все, що людина усвідомлює, співпадає зі справжнім змістом того, що обумовлює це усвідомлення. Так, за Фрейдом нереалізована біологічна енергія вивільняється за рахунок сублімації – трансформації енергії заборонених бажань у дозволену творчу активність.

Подальший розвиток цієї концепції свідомості пов'язаний зі змінами в розумінні сутності несвідомого. А.Адлер в якості головного мотиву людських дій розглядає прагнення до самоствердження як компенсацію природної та соціальної обмеженості. В основі цього прагнення лежить воля до влади. К.-Г.Юнг розуміє свідомість як символьну діяльність, а головним джерелом символів є "колективне несвідоме". Саме воно забезпечує особливість певної культури. Базовими елементами колективного несвідомого є архетипи – первинні типізуючі структури. Е.Фром ще більш акцентує увагу на соціальній обумовленості психічної діяльності. Але, в цілому, в традиції фрейдизму зберігається розуміння свідомості як арени боротьби між розумом та інстинктами.

З розвитком таких наук як психологія та фізіологія вищої нервової діяльності, крім фрейдизму, з'являються й інші версії пояснення свідомості, які спираються на наукові результати. У першому параграфі зверталася увага на той факт, що свідомість не існує як окремий предмет. Тому наукові дослідження принципово обмежені. Для створення можливості застосування щодо свідомості наукових методів, необхідно редукувати ментальні явища до структур, функцій та об'єктів, які сутнісно обумовлюють свідомість і які можна спостерігати та вимірювати. Редукціоністський підхід до свідомості має кілька форм реалізації в залежності від способу розв'язання психофізичної проблеми (у західній традиції вона дістала назву "mind-body problem" – проблема розуму і тіла).

Фізикалізм спирається на припущення про можливість редукції свідомості до структур головного мозку. Варіантами цього підходу є ототожнення свідомості або з самим мозком, або з процесами, які в ньому відбуваються, або з логічними відносинами між елементами мозку. Останній варіант отримує розповсюдження в зв'язку зі спробами кібернетичного моделювання процесів мислення. Протилежний до фізикалізму підхід –менталізм, представники якого зводять свідомість до психічного явища.

Ще більш радикальну позицію займає логічний біхевіорізм. Він критикує субстанційне розуміння свідомості – свідомість не існує ні як фізичний, ні як ідеальний предмет, тому сама категорія "свідомість" є носієм хибної сутності. Предметом аналізу є людська поведінка, яку потрібно розкласти на елементарні складові щодо системи відношень людина – середовище.

Концепція функціоналізму також знімає необхідність відповіді на питання: що є свідомість? Представники цього напряму пропонують інше питання: для чого потрібна свідомість? Яку функцію вона виконує? Оскільки свідомість виконує багато функцій, то виявити системоутворюючу не так вже й легко, тому функціоналізм також має кілька варіантів, наприклад, спроба пояснити свідомість, як керуючий центр з розподілу ресурсів нервової системи. Свідомість регулює поле уваги, працює як інформаційний фільтр.

Зовсім інший тип редукції характеризує феноменологію. Е.Гуссерль створив одну із найбільш складних та впливових концепцій свідомості. В її основі спроба редукувати свідомість до "чистої свідомості". Свідомість розуміється як цілісність, яка реалізується у формі безперервного потоку. Головна властивість свідомості – інтенціональність, спрямованість свідомості на конкретний предмет. Іншими словами, свідомість це завжди усвідомлення чогось. Інтенціональна структура свідомості включає в себе дві складові: ноему (від гр. „думка”) – зміст, смисл або значення того, що усвідомлюється, і ноезу (від. гр. „мислення”) — акт свідомості, переживання, усвідомлення. Ці дві складові створюють нероздільну ноезо-ноематичну єдність, яка забезпечує виконання головної функції свідомості – смислопородження. Свідомість дозволяє осягнути життєвий світ як нескінченний смисловий горизонт.