Конкретні форми проблеми свідомості

Проблема свідомості – складна та багатоаспектна. Крім загальних версій її формулювання, які були розглянуті в попередніх параграфах, вона включає в себе велику кількість більш вузьких за змістом проблем. Але розв'язання деяких з них настільки важливе, що ці проблеми набули певної самостійності. Фактично їх можна розглядати як конкретну форму проблеми свідомості.

Проблема походження свідомості.Подання змісту цієї проблеми пов'язане з певними труднощами. Складність полягає у тому, що генеза свідомості досліджується як філософією, так і наукою. Філософський підхід включає в себе два головних аспекти: виявлення первинного джерела сутності свідомості й пояснення самого процесу виникнення свідомості. Якщо перший аспект у посібниках частіше розглядається як суто філософський, то розкриття другого аспекту вже включає в себе наукові концепції. Частіше всього, це "трудова теорія" походження свідомості, зміст якої подається в формі позитивного наукового знання. Внаслідок цього виникає парадоксальна ситуація сприйняття студентами тексту посібника: виходить, що для філософії проблема походження свідомості є актуальною, а для науки – проблема вже розв'язана. Тому слід звернути увагу на те, що жодна з сучасних філософських та наукових концепцій свідомості ще не спроможна пояснити всю повноту проявів свідомості та дати однозначну відповідь на питання щодо походження свідомості.

Оскільки свідомість є атрибутивною ознакою людини, підходи до принципового розв'язання проблеми пошуку її джерела в цілому співпадають з концепціями походження людини (дивись розділ "Проблема людини"). Іншими словами, пояснення походження людини обов'язково включає відповідь на питання щодо природи та сутності свідомості. Проблема пояснення процесу виникнення свідомості набуває свого реального змісту тільки в межах конкретної концепції людини. Важливо також звернути увагу на те, що не тільки зміст, а й роль та значення цієї проблеми для конкретної філософської школи також залежить від позиції, яку вона займає щодо джерела сутності свідомості.

Для спрощення розуміння того, як взаємопов'язані два аспекти проблеми походження людини, методично доцільним є використання схеми класифікації концепцій походження свідомості за ознакою знаходження її джерела. Більшість концепцій можна розділити на три групи: трансцендентний підхід – джерело свідомості знаходиться за межами нашого світу; іманентний підхід – свідомість є проявом субстанційної властивості нашого світу; функціональний підхід – свідомість є функцією людини (практики, культури), тому не має джерела за власними межами.

Трансцендентний підхід характерний для релігійних концепцій. Якщо людина створена Богом, то наявність свідомості також є результатом цього процесу. "Іскра Божа" вкладена в людину під час творіння світу. Такий підхід знімає потребу пояснювати процес походження свідомості – він співпадає з актом перенесення Духу до людського тіла.

Іманентний підхід має кілька версій в залежності від того, як саме розуміється духовна субстанція. В класичній філософії наявність духовної субстанції визнається дуалізмом та ідеалізмом. У версіях дуалізму та об'єктивному ідеалізму походження свідомості розглядається як процес виявлення (актуалізації) духовного начала буття. Актуалізація може відбуватися як на суспільному рівні в процесі антропосоціогенезу, так і на рівні формування свідомості у окремої людини. Для суб'єктивного ідеалізму потреби пояснення процесу походження не існує – свідомість (дух) є первинною субстанцією.

В некласичній філософії з'являються нові варіанти концепцій свідомості, які також можна віднести до іманентного підходу. Онтологічним носієм свідомості в них виступає або "космічний розум", або "єдине світове інформаційне поле", або "духовне поле". Частина цих версій апелює до міфологічних метафор єдності духовного та матеріального, в інших концепціях в якості пояснювальної метафори використовується наукове поняття "поле". В будь-якому випадку появі людської свідомості передує наявність у світі явищ, які мають тотожну з нею природу. При пояснені процесу актуалізації свідомості представники цього підходу звертаються до наукових концепцій антропосоціогенезу. Існуючі в наукових поясненнях труднощі та суперечки, вони намагаються подолати шляхом введення гіпотетичних онтологічних носіїв свідомості. Різниця між концепціями частіше полягає у відповіді на питання щодо статусу свідомості. Чи є людська свідомість вищою формою прояву духовного в світі? Чи можлива подальша еволюція свідомості? Якщо так, то які чинники її будуть визначати і яку форму свідомість може прийняти?

Функціональний підхід відмовляє свідомості в самостійному існуванні. Свідомість виникає як функціональна властивість людини (суспільства). Тому для такого роду концепцій важливим є пояснення самої можливості появи свідомості. У світі повинні бути об'єктивні (природні) передумови свідомості. Наприклад, домінуюча в філософії радянського періоду "трудова теорія" походження свідомості спирається на тезу про те, що всій матерії притаманна властивість відображення (відбиття). Кожен наступний рівень організації матерії (форма руху) має відповідну форму відображення. На рівні життя це "подразливість", "чуттєвість" та "психіка", на рівні суспільства це "свідомість". Кожна форма має власного матеріального носія (для свідомості це мозок) та включає в себе всі попередні форми відображення.

Наведений приклад дозволяє розрізнити природні передумови свідомості як їх розуміє функціональний підхід від іноді близьких позицій іманентного підходу. Передумови мисляться як властивості, характеристики, вони не можуть існувати самостійно. При розгляді іманентного підходу згадувалася концепція "єдиного світового інформаційного поля", популярна в езотеричній літературі. Аналогічна концепція є й в межах функціонального підходу, але вона розглядає інформацію не як самостійну субстанцію, а як характеристику, властиву всім природним процесам. І це наукова концепція.

В цілому, більшість сучасних концепцій функціонального типу спираються на наукові дослідження. Вони намагаються розглянути процес виникнення свідомості за допомогою складних моделей антропосоціогенезу. У зміст моделей включений повний перелік об'єктивних передумов свідомості та діючих чинників, які були розглянуті в історії філософії. Різниця моделей полягає у тому, яка передумова або який чинник вважається головним (системоутворюючим). Так, більшість вчених та філософів погоджується з тим, що становлення свідомості первинної людини відбувалося в умовах ускладнення форм трудової діяльності, комунікації та мови. Проблема у тому, як пояснити взаємодію цих взаємообумовлюючих чинників у контексті дії інших факторів антропосоціогенезу?

Останні роки в якості базової передумови для побудови моделі виникнення свідомості часто звертаються до такої об'єктивної властивості світу як спроможність до самоорганізації. Теорія самоорганізації використовується не тільки в межах функціонального підходу. Вона стає основою для появи самостійної концепції – "активно-діяльного самопородження людини".

Сучасні концепції походження свідомості активно взаємодіють. Критика виявляє слабкі місця, акцентується увага на дії провідних чинників, використовуються останні здобутки науки. Отримані результати, в свою чергу, обумовлюють напрями нових філософських та наукових пошуків.

Психофізична проблема.У своїй найбільш загальній формі ця проблема набуває вигляду відомого онтологічного питання про відносини духу та матерії й отримує традиційні відповіді: ідеалізм, матеріалізм та дуалізм. Історично питання уточнюється й набуває форми питання про взаємовідносини душі та тіла. В англомовній традиції вона фактично зберегла цю назву "mind-body problem" – проблема розуму і тіла. У сучасній філософії домінує таке формулювання психофізичної проблеми: як співвідносяться мозок та ментальні стани? Для відповіді на це питання необхідно розв'язати цілий комплекс проблем: визначити природу та сутність свідомості, виявити можливість, характер та межі взаємообумовленості свідомості та мозку. Для відповіді на ці та інші питання в контексті психофізичної проблеми активно використовуються сучасні наукові дослідження. Нейробіологія, психологія, інформатика активно працюють в даному напрямку, але однозначної відповіді на головні питання поки що не існує.

Історично перша версія формулювання та пропозиція розв'язання психофізичної проблеми належить Р.Декарту. Він стояв на позиціях онтологічного дуалізму: матерія і дух – самостійні субстанції, тому головним питанням для нього було пояснити, як вони взаємодіють. Тіло Декарт розуміє як машину, якою керує свідомість за допомогою мозку. Тіло через мозок передає свідомості відомості про власний стан (спроможність відчувати). Позиція Декарта отримала назву "концепція психофізичної взаємодії". Інший представник раціоналізму Г.Лейбніц, який в онтології стояв на позиціях ідеалістичного монізму, щодо розв'язання психофізичної проблеми також обирає варіант дуалізму. Його версія принципово відрізняється від позиції Декарта. Лейбніц вважає, що тіло та свідомість мають різні онтологічні статуси, тому не вступають у пряму взаємодію. Вони не впливають одне на одне, а співпадіння станів свідомості та тіла обумовлюється принципом "наперед встановленої гармонії". Концепція "психофізичного паралелізму", хоча і спирається на дуалізм, не може бути вірною без введення Бога як інстанції, яка забезпечує можливість паралельного існування ментальних та фізичних станів.

Підхід Лейбніца щодо введення онтологічного рівня, де дуалізм душі та тіла втрачає смисл, близький до позиції Спінози. Він використовується до сьогодення, насамперед, як спроба подолати протилежність ідеалізму та матеріалізму шляхом введення "третього різновиду субстанції", що поєднує у собі властивості матерії та духу.

З розвитком біології та інших дисциплін, з'являються можливості наукового дослідження головного мозку та психіки людини, ведуться експериментальні пошуки взаємозв'язків між ними. Отримані результати стали причиною домінування різних версій матеріалістичного монізму в розв'язанні психофізичної проблеми. Дуже популярним стає редукціонізм – зведення ментального до фізичного. Така його версія як фізикалізм має кілька варіантів в залежності від того, з чим ототожнюється свідомість: зі структурами мозку, з процесами – або які в ньому відбуваються, або з логічними відносинами між елементами мозку. Позиція фізикалізму та близьких до нього підходів отримала загальну назву "концепції тотожності".

Цілий ряд сучасних концепцій шукає відповідь шляхом подолання самої психофізичної проблеми. Так, представники логічного біхевіорізму вважають, що категорія "свідомість" є носієм хибної сутності, тому що свідомості просто не існує як об'єкту, тому і проблеми її відношення до тіла також не існує. Крім онтологічного зняття психофізичної проблеми, є також варіанти її гносеологічної та лінгвістичної критики. Гносеологічний підхід у критиці визнає наявність та коректність проблеми, але наполягає на тому, що не існує можливості пояснити реальну взаємодію ментального та тілесного. Для обґрунтування цієї позиції використовуються всі скептичні аргументи. Лінгвістичний варіант критики спирається на тезу про помилку в формулюванні психофізичної проблеми. Вона виникає тому, що відбувається спроба поєднати разом два різних способи опису людини і, відповідно, дві різних мови: біологічну та психологічну. Внаслідок цього виникає псевдопроблема, яка відображає тільки неузгодженість словників біології та психології.

Сучасні концепції намагаються врахувати критику як попередніх версій розв'язання психофізичної проблеми, так і критику самої проблеми. Найбільш перспективними вважаються функціональні підходи. Наприклад, "інформаційна концепція". Її представники вважають, що взаємовідносини між ментальними станами та нейтронними структурами мозку слід розуміти так само, як відносини між інформацією (ідеальна складова) та її носієм (матеріальна складова). Досвід кібернетики та інформатики, особливо у сфері створення штучного інтелекту, дає багато матеріалу для філософського осмислення, але принципового розв'язання психофізичної проблеми ще не знайдено.

Свідомість є складним системним багатофункціональним утворенням, яке принципово неможливо описати та пояснити в межах єдиної теорії. Велика кількість концепцій, які спираються на принципово різні підходи щодо розуміння сутності свідомості. Складна термінологія, яка набуває конкретного значення тільки в рамках конкретної традиції. Проблемним є навіть побудова структурного опису. Все це вказує на фундаментальне значення проблеми буття для філософії та вимагає прикладання значних інтелектуальних зусиль для освоєння матеріалу.