Джерела енергії Сонця.

За останні 150 років було вис­ловлено багато гіпотез щодо природи джерел енергії Сонця і зір. Зре­штою було з’ясовано, що реальне значення мають лише такі джерела як гравітаційне стискання і термоядерний синтез.

За сучасними уявленнями, зорі формуються з фрагментів газово-пилових хмар. У центрі такої хмари виникає зародок зорі, на який «нама­гається» впасти вся навколишня речовина. У процесі падіння потенціальна енергія перетворюється в кінетичну, а та, у свою чергу, внаслідок зіткнень окремих частинок перетворюється в теплову енергію. І якщо спочатку тем­пература у згаданому фрагменті була низькою, то зі зменшенням радіуса майбутньої зорі температура в її центрі починає зростати.

З теорії випливає, що під час гравітаційного стискання протозоря ви­промінює практично половину звільненої потенціальної енергії в навко­лишній простір. Друга її половина іде на нагрівання речовини самої зорі.

За сучасної світності Сонця і значенні його по­тенціальної енергії неважко підрахувати, що Сонце висвітило б половину цієї енергії за 24 млн. років, і якби не існувало інших джерел енергії, то воно вже давно припинило б своє існування.

Тому гравітаційне стискання може бути джерелом енергії зір лише на відносно коротких етапах їхнього розвитку.

У процесі стискання протозорі зростає температура в її центрі, і через деякий час вона може досягти величини 10 000 000 К. За такої температури починаються термоядерні реакції перетворення водню на гелій. Першою і найефективнішою з реакцій термоядерного синтезу в умовах Сонця є утворення з чотирьох протонів ядра атома гелію.

Винятково важливою обставиною є те, що маса ядра гелію майже на 1% менша за масу чотирьох протонів. Ця втрата маси, що називається дефектом маси, і є причиною виділення внаслідок ядерних реакцій ве­ликої кількості енергії. її величина, згідно з формулою Ейнштейна, дорівнює . Енергія, що виділяється під час утворення одного ядра гелію, дорівнює 4,3∙10-11 Дж.

Реакції синтезу гелію і енерговиділення, яке їх супроводжує, найбільш інтенсивно відбуваються в центрі Сонця, де температура і тиск найвищі. Вони загалом можуть перебігати двома шляхами.

Найістотнішою в надрах Сонця є реакція протон-протонного (р-р) циклу. Цикл починається з украй рідкісної події — перетворення прото­на на нейтрон при його особливо тісному зближенні з іншим протоном; ця подія називається β+-розпадом протона, бо під час розпаду утво­рюється позитивна β+-частинка — позитрон.

Виникає питання: якщо у надрах Сонця відбуваються ядерні ре­акції, то що регулює їхню швидкість, чому Сонце не вибухає, як термо­ядерна бомба? Відповідь приховується у першій із трьох реакцій циклу. Ймовірність того, що при зближенні двох протонів один із них пере­твориться в нейтрон надзвичайно мала. Ця подія мо­же відбутись один раз на 14 млрд. років. За такий час число протонів у певному об’ємі зменшується удвічі. І тільки тому, що число протонів у Сонці надзвичайно велике, цих реакцій відбувається достатньо для то­го, щоб підтримувати необхідну для їхнього перебігу температуру.

У другому, вуглецево-азотному циклі, також із чотирьох ядер вод­ню (протонів) утворюється одне ядро гелію, але при цьому вуглець і азот відіграють роль каталізаторів. Ця реакція значно менш істотна в умо­вах Сонця, бо потребує як більшого вмісту вуглецю, так і вищої темпе­ратури в його надрах.

Маючи таке джерело енергії як термоядерний синтез, Сонце може світити близько 10 мільярдів років.

 








Дата добавления: 2016-02-27; просмотров: 2395;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.008 сек.