Завдання педагога при ознайомленні дитини з природним довкіллям

♦ Збагачувати естетичні враження малюка.

♦ Розвивати інтерес до природного оточення.

♦ Зближувати дитину зі світом об'єктів та явищ, серед яких вона перебуває щодня.

♦ Розвивати сенсорні відчуття та збагачувати чуттєвий досвід.

♦ Сприяти розвитку мислення та мовлення, формувати систему початкових знань про доступні об'єкти та явища природи.

♦ Розкривати можливості для самостійного, віль­ного застосування набутих знань у грі, праці, нескладному експериментуванні.

♦ Сприяти формуванню моральних почуттів.

♦ Викликати потребу в дбайливому ставленні до природи.

Показники готовності дитини до навчання у школі (природничо-екологічної компетентності):

- Має сталий пізнавальний інтерес до об'єктів та явищ природи, проявляє позитивне емоційне ставлення до природи рідного краю.

- Має уявлення про природні умови, що вплива­ють на все живе, зокрема про такі об'єкти, як сонце, повітря, ґрунт, вода, їхні властивості та значення для життя.

- Помічає красу природи, вміє милуватися й за­хоплюватися нею, висловлювати свої почуття та враження, застосовувати набутий досвід у різ­них видах діяльності — художній, трудовій, ігро­вій, навчальній.

- Вміє орієнтуватися у рослинному й тваринному світах найближчого оточення.

- Розуміє взаємозв'язок між об'єктами природи, встановлює залежності між сезонними і природ­ними явищами: може розповісти не лише про те, чому змінюються пори року, від чого похо­дять назви місяців, чому на землю падає дощ або сніг, а й пояснити причину таких явищ, як веселка, туман, віхола, град тощо.

- Усвідомлює необхідність дбайливо ставитися до природи, адже знає, що й таємничий Космос, і бадилинка у полі, і вона сама є частинами одно­го цілісного світу Природи.

- Володіє навичками вирощування рослин та до­гляду за ними й тваринами, виконує посильні трудові доручення (поливає квіти, доглядає хат­ніх і свійських тварин тощо).

- Дотримується правил екологічно безпечної по­ведінки.

- У міру своїх можливостей дбає про збереження природи, свого здоров'я та здоров'я людей, що її оточують.

Звичайно, проблеми екологічного виховання не нові для педагогіки та методики ознайомлення дітей з природою. Вони були поставлені ще в 70-х роках, але за останні роки розуміння їх важливості та й конкретного зміс­ту значно змінилося. Якщо раніше екологічне виховання розглядалося як одне з завдань ознайомлення дітей з природою, то на сучасному етапі спектр завдань екологічного виховання значно розширився. Розв’язання їх стало можливим лише у тому випадку, якщо надати екологічного спрямування всьому процесу ознайомлення дітей з природою і розпочати цю роботу вже з молод­шого віку, коли спілкування дитини з природою тільки починається.

Чимало досліджень проблем екологічного виховання проведено в остан­ні роки. У екологічному вихованні дітей дошкільного віку спочатку склалося два підходи, які ґрунтуються на різному розумінні суті екології як науки. В одному випадку екологія розглядається як частина біології, що вивчає в специфічних аспектах проблему взаємодії організму та навколишнього середовища. Іноді такий аспект екологічної науки називають «екологією виживання», оскільки значна увага тут надається аналізу можливих способів пристосування живого організму (рослин, тварин, людини) до несприятливих умов існування. Такий підхід спрямовує екологічне виховання на навчання дітей способам захисту живого організму (в тому числі й свого власного) від руйнівного впливу середовища. В змісті екологічної освіти, за цим підходом, чільне місце посідає ознайомлення дітей із значенням природи для людини, зокрема з природними факторами здоров’я (чисті повітря і вода, сонячна радіація як загартовуючі засоби; цілющі властивості лікарських рослин; раціональне харчування на основі продуктів природного походження тощо), поняттям «здоровий спосіб життя». Значна увага надається також захисту живої природи, її раціональному використанню. Дошкільників ознайомлюють із традиційними способами використання природних багатств (доцільним землеробством, лісогосподарством, укріплюванням берегів річок, схилів балок та ярів тощо), народними промислами, пов’язаними з використанням природних матеріалів (використанні дерева у домобудуванні та виготовленні меблів, виготовленням іграшок із дерева та глини, лозоплетінням, виробами з соломи тощо).

Увага дітей спрямовується переважно на позитивні сторони «взаємин» людини із природою, кращі зразки поведінки, що, безперечно, важливо для появи у дітей оптимістичного світосприймання, віри у майбутнє Землі. В результаті у дітей виникає розуміння того, що українському народові, як і іншим народам, здавна притаманне турботливе ставлення до природи, прагнення берегти і примножувати її багатства для нащадків. Даний напрямок роботи передбачає також засвоєння дітьми правил поведінки у ставленні до рослин та тварин, прийомів догляду за ними, способів дотримання екологічної безпеки. В практиці роботи дитячих садків України цей підхід може бути визначений як натуралістичний або природничо-валеологічний, оскільки він інтегрує у собі програмові завдання з валеології та ознайомлення дітей з природою.

Інший підхід до вибору змісту екологічного виховання певною мірою протилежний до описаного вище, оскільки він ґрунтується на так званій «екології середовища» – тобто вивченні того, як гине та руйнується навколишнє середовище під впливом результатів діяльності людини. Його можна було б визначити як практичну екологію, яка покликана формувати у дошкільнят уявлення про охорону довкілля та озброювати їх способами природоохоронної діяльності і правилами раціонального природокористування.

Суттєву складову змісту роботи у цьому підході становить розкриття перед дітьми причин забруднення навколишнього середовища (повітря, води, ґрунту), зникнення рослин та тварин, показ негативних наслідків впливу забрудненої природи на живі організми, в тому числі і на людину. При цьому іноді виникає тенденція до певної гіперболізації відомостей щодо катастрофічного стану навколишнього середовища. Здається, що чим страшніше виглядає малюнок, розповідь («отруєне повітря», «не залишилося чистої води», «падають кислотні дощі», «планета помирає» тощо), тим більше діти проймуться ідеями охорони природи. Однак через надзвичайну чутливість дітей, їх здатність до швидкого емоційного навіювання такий підхід може вкрай негативно вплинути на психіку дитини, викликати у неї почуття страху. В той час як справжня екологічна поведінка має ґрунтуватися не стільки на страху за власне майбутнє, скільки на усвідомленні самоцінності природи.

Таким чином, жоден із вказаних напрямів не охоплює всієї повноти змісту екологічного виховання. Екологічні проблеми уже в роботі з дошкільнятами повинні (і можуть) розглядатися у руслі гуманістичного підходу, у центрі якого знаходиться особистість самої дитини. При цьому головним у змісті екологічної роботи виступає не розкриття проблем оточуючого середовища чи здоров’я людини, а формування внутрішнього світу дитини, її ціннісних орієнтацій, в основі яких усвідомлення своєї єдності з природою, взаємозалежності із нею. Зрозуміло, що при такому підході ефективним буде такий зміст екологічної освіти дитини, який спрямовується на пробудження її почуттів, враховує актуальні для кожного вікового етапу потреби та інтереси.

Сучасні дослідження екологічного виховання на Україні та за рубежем піднімають різноманітні аспекти проблеми.

Зокрема, багато авторів, виходячи з обраного ними підходу, визначають зміст екологічного виховання, обґрунтовують ефективні форми та методи роботи з дошкільниками, тобто проводять комплексні дослідження. Результатом їхніх досліджень стають методичні посібники для вихователів дошкільних закладів. На Україні проблеми екологічного виховання дошкільників досліджують:

· з позицій практичної екології – Н.Ф.Яришева («Екологічне виховання дошкільників», 2000), Н.В.Лисенко («Екологічне виховання дошкільників», 1993, «Екологічне виховання дітей дошкільного віку», 1994, «Практична екологія для дітей», 1999, «Теорія і практика екологічної освіти: педагог – дошкільник», 2009);

· природничо-валеологічний підхід представлено у роботах З.П.Плохій («Виховання екологічної культури дошкільників», 2002), Н.М.Горопахи («Краще пізнати, щоб зберегти», 1998, «Виховання екологічної культури дітей», 2001), Л.Лупійко («Екологічна скринька», 2004) тощо.

Серед російських авторів відзначимо С.М.Ніколаєву, Н.Рижову, Н.Климову та М.Таранкову, які репрезентують натуралістичний підхід. Відомі в Україні рекомендації американської дослідниці Дж.Фрідман, яка працює у руслі практичної екології.

Деякі автори піднімають окремі питання, розглядають дещо вужчі аспекти проблеми екологічного виховання. Зокрема, Н.М.Кот (Україна) та Т.Зеніна (Росія) вивчають питання про екологічне виховання дітей у сім'ї та спільну роботу з цього питання ДНЗ і сім'ї; Л.Іщенко досліджує проблему наступності у екологічному вихованні дитячого садка та школи; Г.Тарасенко – проблему еколого-естетичного виховання. Українські дослідники В.Маршицька, Т.Гончар, російські автори В.Зебзєєва, Т.Зеніна та ряд інших розкривають у своїх роботах нові методи або форми екологічної освіти дошкільників, такі як екологічні акції, екологічні проекти, екологічний тренінг тощо.

Які ж завдання екологічного виховання дітей дошкільного віку? Н.Ф. Яришева виділяє 5 основних завдань:

1. Засвоєння провідних ідей, основних понять та наукових фактів, на базі яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до її законів. При розв'язанні цього завдання основна увага має бути звернена на формування у дітей цілісного погляду на природу, місце в ній людини.

2. Розкриття дітям різнобічної цінності природи як джерела матеріальних та духовних сил суспільства. На основі цього у дошкільнят виникає уяв­лення про те, що у природі немає нічого зайвого, непотрібного, потворно­го, що можна було б безболісно знищити.

3. Оволодіння малюками прикладними знаннями, практичними навичками та вміннями раціонального природокористування. Це завдання має два аспекти. Широкий його аспект включає формування первісних уявлень дітей щодо раціонального використання природних ресурсів на прикладі використання води, енергії в побуті, вмінь оцінювати стан довкілля, передбачати мож­ливі наслідки своїх дій та дій інших людей і не допускати негативних впливів на природу. Вузький аспект передбачає формування у дошкільників екологічно грамотної поведінки у природі та в побуті та навчання основ елементарної екологічної безпеки. Показником є знання дітьми найпрості­ших правил поведінки у природі і їх дотримання.

4. Розвиток у дітей потреби в спілкуванні з природою, прагнення до яко­мога глибшого її пізнання. Потреба у спілкуванні з природою, її пізнанні складає психологічну основу процесу екологічного виховання.

5. Активізація діяльності дітей, спрямованої на поліпшення навколишньо­го середовища. Основним способом реалізації цього завдання є включення малюків у спільну з дорослими природоохоронну діяльність, у якій їм на­дається можливість практично опанувати способами збереження чистоти во­дойм, повітря, ґрунту, економного використання природних ресурсів. Важ­ливим також є догляд за живими об'єктами кутка природи, за рослинами на території дитячого садка, приваблювання птахів та комах на майданчик тощо. Все це веде до появи у дітей активної життєвої позиції, в основі якої – усвідомлення власної відповідальності за стан довкілля.

Російська вчена С.Ніколаєва, авторка однієї з перших програм екологічної освіти для дошкільнят «Юний еколог», вважає, що для реалізації мети екологічного розвитку дошкільників – формування елементарних екологічних знань, здорового способу життя, мислення і поведінки – слід розв'язати такі завдання.

1. Завдання оздоровчої спрямованості:

• охороняти і зміцнювати здоров'я дітей;

• учити їх правильно взаємодіяти з природою;

• формувати уміння раціонально використовувати природні ресурси для гармонійного розвитку особистості;

• учити узгоджувати свою поведінку з факторами природного середовища.

2. Завдання освітньої спрямованості:

• формувати елементарні екологічні знання і уявлення, а також основи екологічного світогляду;

• уточнювати, систематизувати і поглиблювати знання про живу і неживу природу;

• формувати уміння самостійно вирішувати різноманітні екологічні завдання;

• розвивати уяву, фантазію і логічне мислення;

• учити розуміти причинно-наслідкові зв'язки усередині природного комплексу: ознайомити з особливостями життя тварин (тварини в природі живуть у певних місцях, харчуються певною їжею і мають потребу в певних умовах для виведення потомства); показати взаємозв'язок рослин і тварин із середовищем існування; показати різноманіття живих організмів і їхніх угруповань; формувати уявлення про те, що людина – частина природи, її життя залежить від стану природних об'єктів, а їхнє збереження – обов'язок людини;

• ознайомити з Червоною книгою.

3. Завдання виховної спрямованості:

• формувати дбайливе і відповідальне ставлення до світу природи;

• формувати емоційно-доброзичливе ставлення до живих істот у процесі спілкування з ними;

• виховувати чуйність і комунікабельність, прагнення співчувати іншим людям, підтримувати їх у важку хвилину; виробляти поважне ставлення до традицій свого народу;

• розвивати інтерес і любов до рідного краю, формувати уявлення про екологічні проблеми міста (селища, села тощо);

• формувати уміння створювати і підтримувати необхідні умови для росту рослин і життя тварин у неволі;

• розвивати відповідальне і дбайливе ставлення до домашніх тварин, тварин живого куточка в дошкільній установі, лісових багатств;

• виховувати повагу до праці сільських жителів (хлібороби, трактористи, лісники тощо);

• формувати поняття про себе як про жителя планети Земля, від якого залежить життя всього живого.

4. Завдання з розвитку трудових умінь і навичок при ознайомленні з природними явищами:

• формувати трудові навички й уміння по догляду за кімнатними рослинами, домашніми тваринами;

• учити доглядати за об'єктами Куточка природи;

• учити піклуватися про чистоту двору, ділянки дитячого садка, групи, міста (селища, села тощо);

• формувати уявлення про екологічні проблеми свого міста (селища, села і т.д.).

5. Завдання з формування естетичних суджень про природу в процесі участі в продуктивних видах діяльності:

• розвивати інтерес і любов до рідного краю й уміння відображати це в малюнку, ліпленні й аплікації;

• формувати естетичне ставлення до навколишньої дійсності;

• учити відображати в продуктивних видах діяльності своє ставлення до світу природи;

• показати, як майстри народного декоративно-прикладного мистецтва використовують природні ресурси (дерево, глина, каміння тощо) і відображають красу навколишньої природи у своїх виробах.

В сучасних психолого-педагогічних дослідженнях визначення зав­дань ознайомлення дітей з природою базується на розумінні значен­ня природи як фактора всебічного розвитку дитини-дошкільника. Виходячи із завдань, поставлених у Базовому компоненті дошкільної освіти, можна виділити наступні напрямки впливу природи на розвиток особистості дитини дошкільного віку.

Здоров'язбереження та фізичний розвиток дитини(освітня лінія «Особистість дитини») реалізується через:

♦ щоденне перебування на свіжому повітрі під час спостережень, ігор та праці в природі;

♦ розширення контактів з рослинним світом під час екскурсій та цільових прогулянок до лісу, на луки, до водойми;

♦ вживання свіжих соків, овочів та фруктів під час нескладного експериментування (приготування соків), дидактичних ігор (пізнай за смаком) тощо;

♦ дотримання правил екологічної безпеки у при­міщенні: провітрювання, вологе прибирання, вирощування кімнатних рослин тощо.

Соціальний та емоційний розвиток дитини(освітня лінія «Дитина в соціумі») здійснюється через:

♦ постійне спілкування дошкільнят з природою; засвоєння під керівництвом дорослих норм і правил поведінки в природі, дотримування їх та спонукання до цього інших;

♦ розвиток моральних та естетичних почуттів за­собами природи; спілкування дитини із соціальним таприродним середовищем розвивається від вузько прагматичного («Хочу», «дай») до аль­труїстичного рівня;

♦ збагачення естетичних вражень під час спосте­режень, цільових прогулянок екскурсій;

♦ забезпечення можливості відтворити свої по­чуття та враження у діяльності – образотворчій. ігровій, комунікативній тощо.

Когнітивний розвиток дитини(освітня лінія «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі») забезпечується через:

♦ надання їй доступного обсягу знань про об'єкти і явища природи;

♦ розвиток сенсорних відчуттів у процесі сприй­мання та обстеження природних явищ і об'єктів;

♦ поступове ускладнення завдань з ознайомлен­ня з природою: від розрізнення й називання об'єктів і явищ до встановлення зв'язків і за­лежностей, що існують у природі;

♦ надання самостійності у визначенні змісту та способів пізнання природного довкілля.

Творчий розвиток дитини(освітні лінії «Гра дитини», «Дитина у світі культури») реалізується через:

♦ ігри, які організовують самі діти з різноманітни­ми об'єктами та явищами природи;

♦ фантазування на теми природи в образотворчій діяльності та художній праці;

♦ розвиток мовлення — набуття вміння передава­ти свої почуття та враження;

♦ нескладне експериментування з природними матеріалами − листям, квітами, плодами.

Отже, в ході ознайомлення з природою вихователі ставлять та вирішують зав­дання розумового, морального, естетичного та фізичного виховання дошкільників.

Розумовий розвиток дошкільників в процесі ознайомлення їх з природою забезпечується через вирішення таких завдань:

1) формування у дітей системи реалістичних знань про предмети і явища природи;

Ця проблема широко досліджувалась починаючи з 60-х років, в численних роботах під керівництвом Е.І. Залкінд. Була продовжена П.Г. Саморуковою, І.А.Хайдуровою, С.М. Ніколаевою та іншими вче­ними. Головної ролі вони надають створенню системи знань, що базу­ється на певних закономірностях розвитку природи. Роль систематизо­ваних знань полягає у тому, що вони є універсальним засобом розвит­ку різних сторін мислительної діяльності дитини, формують та удоско­налюють вміння дітей узагальнювати, аналізувати, порівнювати та класифікувати предмети та явищаприроди.

2)формування у дітей елементів матеріалістичного світорозуміння,яке виникає тільки на основі реалістичних уявлень про природу і виявляється в умінні застосовувати відомі положення до пояснення фактів своїх спостережень, робити на їх основі правильні висновки.

Це питання спеціально досліджувалось в роботі Т.О. Ковальчук, яка виділила критерії сформованості елементів матеріалістичного світорозуміння:

- наявність у дітей знань про окремі предмети або явища при­роди;

- уміння бачити взаємозв'язки та взаємозалежності причинно-наслідкового характеру між відомими об'єктами та явищами;

- уміння висловлювати обґрунтовані і правильні судження з приводу встановленого взаємозв'язку з використанням раніше набутих знань.

3) формування у дітей в процесі ознайомлення з природою пізнаваль­них інтересів:

Пізнавальний інтерес – це інтерес до діяльності пізнання, до природи як об’єкту пізнання. Інтерес до пізнання природи у своїх найелементарнішій формі, як прояв відкритої, безпосередньої цікавості до нових фактів та явищ, що потрапляють в поле зору дітей при сприйманні природи, притаманний кожному дошкільняті. Він виникає, з одного боку, на основі природної допитливості дитини, з іншого – через те, що в самій природі є багато явищ та об’єктів, причини та ознаки яких при простому спогляданні викликають цікавість, але залишаються незрозумілими.

Пізнавальний інтерес залежить від змісту природничого матеріалу, що подається дітям, форм та способів його подання.

В ряді досліджень доведено, що саме природа – прекрасна осно­ва дляспілкування вихователя з маленькими "чомучками", яке значно розширює можливості розумового розвитку малят. Це роботи Л.Ф. Захаревич, Т.О. Куликової, Н.К. Постнікової, Л.В. Маневцової, з результатів яких випливає підтвердження ідеї про те, що основою формування пізнавальних інтересів є знання, які кожного разу несуть дітям елемент нової інформації, поступово переводячи дітей від засвоєння фактів до розуміння причин, залежностей у природі, особливо якщо дитині забезпечено активну позицію у здобутті цих знань. Засобами здійснення цього можуть бути екскурсії (Куликова), елементарна по­шукова діяльність (Маневцова), догляд за рослинами (Захаревич) та ін.

4) сенсорне виховання. Дослідження в першу чергу стосувались вивчення можливостей сенсорного розвитку дітей в різних видах діяльності:

· грі з природним матеріалом (В. Дрязгунова, О.Янківська);

· в процесі праці в природі (Корзакова, Фокіна);

· спостережень у природі (Г.І. Васильєва, П.Г. Саморукова).

Найважливішими завданнями в процесі ознайомлення дітей з природою є формування у них вмінь використовувати сенсорні еталони та орієнтуватись на сенсорні ознаки об’єктів природи для розуміння та пізнання їхніх внутрішніх ознак.

5) розвиток мови. Мовні завдання ставляться практично в усіх до­слідженнях, адже важко собі уявити формування у дітей системи знань про природу без збагачення її словника, зв’язного мовлення. Спеціально досліджувалась проблема розвитку мови у роботі Н.Ф. Ви­ноградової, якою запропоновані спеціальні прийоми активізації мов­ної діяльності в ході сприймання природи, розвитку всіх сторін мов­лення.

Моральне і трудове виховання засобами природи спрямовується на розв'я­зання таких завдань:

1) формування гуманних почуттів дітей (доброти, турботливості, співчут­тя, співпереживання). Дослідження психологів та педагогів, зокрема, наприклад, Л.П. Стрелкової, Г.Д. Кошелевої, доводять, що справжній гума­нізм людина виявляє у ставленні не лише до людей, а й до інших живих іс­тот. Роботи Г. Марочко, присвячені вихованню у дітей бережливого турбот­ливого ставлення до рослин, та М. Ібраімової, по вихованню турботливого ставлення до тварин, визначають, що головним шляхом розв'язання вказаного завдання є організація спілкування дитини з живими істотами. Зробити жи­ву істоту реальним об'єктом турботи маленької дитини – означає створити додаткові можливості вправляння її у вияві гуманних почуттів.

2) закладання основ патріотичного виховання. А.М. Виноградова, С.Я. Козлова підкреслюють, що саме інтерес та любов до природи рідного краю є осно­вою патріотичних почуттів, тому патріотичне виховання обов'язковим компо­нентом включав краєзнавство - вивчення рідного краю, в тому числі його природи.

3) виховання моральних якостей особистості дитини, таких як відповідаль­ність, організованість, колективізм, дружба, взаємодопомога. Їх поява та розвиток у дітей тісно пов'язані із включенням їх у працю в природі. Як показують дослідження Р.С. Буре, Корзакової, Фокіної, Тулегенової та інших, включення дітей у працю в природі створює більше можливостей для прояві дітьми вказаних якостей, робить мотиви та результати дитячої праці більш моральними. Крім того, включення дітей до праці в природі дозволяє роз­в'язати і таке завдання, як:

4) виховання працелюбства, формування трудових навичок та вмінь.

Серед завдань естетичного розвитку та виховання дошкільників головними, що вирішуються засобами природи, є:

1) формування естетичних почуттів та сприймань, які є основою естетичної позиції людини;

2) використання природи як засобу збагачення художньої діяльності дітей. Розв'язання цих завдань відбувається у тісній єдності. Зокрема, для того, щоб діти могли відображати природу у своїх творчих роботах (малюн­ках, аплікаціях, віршах тощо), вони спочатку повинні навчитися бачити красу у самій природі та розуміти її у творах мистецтва, де вона відобра­жена. Цю проблему досліджували такі автори, як Г. Васильєва, яка вказува­ла, що при організації спостережень природи слід в першу чергу звертати увагу дітей на її естетичні властивості; Н.М. Зубарева, Л. Чумичова розгляда­ли проблему ознайомлення дошкільнят з творами мистецтва, що відобра­жають природу (пейзажами, натюрмортами, творами анімалістичного жанру).

Природа виступає також важливим засобом фізичного розвитку дітей. Тому під час ознайомлення дітей з природою вихователі розв’язують і завдання фізичного виховання, а саме:

1) використання сил природи для зміцнення організму дитини. Перебування серед природи і дія природних факторів – сонця, повітря, води, фітонцидів – стимулюють обмін речовин, сприяють загартуванню підвищують працездатність. Важливе значення для функціонування нервової системи дитини мають сенсорні враження, які вона одержує під час спілкування з природою.

2) формування та удосконалення рухів дитини. У традиційній системі фізичного виховання дітей одним з важливих засобів розвитку рухів є імітація дітьми рухів тварин у рухливих іграх, ігрових комплексах загально розвиваючих рухів тощо.

Зміст ознайомлення дошкільників з природою визначається про­грамою дитячого садка, яка є державним документом і обов'язко­ва для виконання. Під час визначення змісту ознайомлення з природою керуються рядом принципів.

1. Принцип виховуючого і розвиваючого характеру знань, від­повідно до якого в програму включаються знання, які виконують три функції у формуванні особистості: інформативну, орієнтовну і оціночну. Інформативна функція є основою для формування у дошкільників уявлень про навколишню природу, зв'язки між при­родними об'єктами, ставлення людей до них. Отже, оволодіння сукупністю таких знань сприяє інформованості дітей про навко­лишній світ, розвиває психічні процеси. Орієнтовна функція забезпечує дошкільникам вибір напрямку діяльності відповідно до знань. Наприклад, є їстівні і отруйні рослини. Останні не можна їсти, брати у руки. Оціночна функція полягає в тому, що знання є базою формування ставлення до природи. Без знань про об'єкти природи не може бути і ставлення до них. Отже, навчальні і виховні зав­дання в процесі ознайомлення з природою вирішуються комплекс­но, а оволодіння обсягом знань, умінь, навичок, визначених про­грамою, повинно забезпечити виконання завдань ознайомлення дошкільників з природою.

2. Важлива роль принципу доступності. Особливості пізнаваль­ної діяльності дошкільників вимагають урахування вікових особ­ливостей. Психологічними дослідженнями (О. Запорожець, Г. Люблінська, М. Подд'яков, Л. Венгер) доведено, що в дошкільному віці йде бурхливий розвиток мислення у єдності його основних форм — наочно-дійової, наочно-образної, логічної. Переважають у цьому комплексі і мають найбільше значення наочно-образне і наочно-дійове мислення. Отже, доступнішими будуть ті явища природи, які мають яскраві зовнішні прояви. В сучасних дослідженнях доведено, що дошкільники в процесі предметно-чуттєвої діяльності здатні виділяти деякі сут­тєві зв'язки і відображати їх в образній формі — у формі узагаль­нених уявлень. Засвоєння таких знань важливо для досягнення розвиваючого ефекту у розумовому розвитку дітей, з яким тісно пов'язані інші сторони всебічного розвитку дошкільників. Доступність знань не означає легкість.

3. З принципом доступності тісно пов'язаний принцип науко­вості у відборі знань. Вже у дошкільному віці діти повинні за­своїти системні знання, які об'єднуються навколо провідної залеж­ності в природі, що має яскраво виражені зовнішні прояви. Як вважають дослідники, такою глобальною залежністю у природі є єдність організму і навколишнього середовища. У рослинному світі ці зв'язки виявляються у відповідності стану рослини основ­ним факторам зовнішнього середовища. У тваринному світі це захисні пристосування — маскуюче забарвлення, відповідність бу­дови тварини способу життя. Системні знання найбільш повно забезпечують реалізацію принципу науковості, оскільки в їх основу покладено формування елементарних понять, що відображають найбільш суттєві зв'язки. Програма передбачає ознайомлення з живою природою у трьох напрямках: різноманітність рослинного і тваринного світу, ріст і розвиток рослин і тварин, залежність життя істот від факторів зовнішнього середовища.

4. Специфічним принципом відбору знань про природу для ди­тячого садка є принцип енциклопедичності. Вперше він був за­стосований Я.А. Коменським, а в російській педагогіці – К. Ушинським, які вважали за необхідне формувати у дошкіль­ників досить широке коло знань про неживу природу, рослини, тва­рин, працю людей у природі. І сьогодні у програму дитячого садка включається досить широке коло знань про природні матеріали (елементи геологічних знань), метеорологічні явища (елементи метеорології), сезонні зміни в природі (елементи фенології), різно­манітність рослин, їхню будову (елементи ботанічних знань), різ­номанітність тварин (елементи зоологічних знань) тощо. Це по­трібно для того, щоб навчити дитину орієнтуватися у природному середовищі, сформувати правильне ставлення до природних об'єктів.

5. Краєзнавчий принцип виявляється у підборі такого природ­ного матеріалу, який найбільш поширений у даній місцевості. Ще К. Ушинський вказував на те, що вивчення дітьми природи повинно починатися не з курйозів і диковин, а з того, що безпо­середньо оточує дитину. Відомо, що Україна розташована у ме­жах трьох географічних зон: Полісся, Лісостепу і Степу. Вони мають суттєві відмінності у рослинному і тваринному світі, які зумовлені кліматичними і ґрунтовими факторами.

6. Принцип системності – один із найскладніших для реалізації та найважливіших за значенням. Матеріал, упорядкований у цілісну систему з простим принципом побудови, легше засвоюється, ніж розрізнений. Основою систематизації екологічних знань мають бути поняття, що відтворюють основні екологічні взаємозв’язки живого організму із середовищем.

7. Принцип інтеграції забезпечується самим характером екологічних знань, що поєднують у своєму змісті різні наукові галузі.

8. Принцип орієнтації на екологічно доцільну поведінку полягає у відборі обсягу та змісту знань про найближче природне оточення, які можна довільно актуалізувати у повсякденній взаємодії зі світом природи (а не накопичувати на майбутнє) і які допомагають передбачати наслідки власного поводження стосовно його об’єктів. Цей принцип зорієнтований на забезпечення дієвості набутих дітьми знань.

9. Принцип конструктивізму передбачає виокремлення для засвоєння дошкільниками тих екологічних знань, які містять інформацію про екологічні проблеми та шляхи їх розв’язання на конкретних прикладах з найближчого довкілля. Уявлення дітей про стан екологічної ситуації мають активізувати прагнення до конкретних, посильних для них конструктивних дій.

Сучасні програми, зокрема підготовлена українськими науковцями Базова програма «Я у Світі» передбачає, що зміст ознайомлення дітей з природою у відповідності з екологічним підходом включає два аспекти: засвоєння екологічних знань та їх трансформацію у ставлення до природи. З. Плохій підкреслює, що центральним ядром, що об’єднує знання про світ природи, є уявлення про живий організм, його властивості, потреби та способи задоволення. При цьому у змісті знань про природу вона пропонує виділяти 4 змістові лінії. Перша передбачає формування у дітей уявлень про живий організм. У природі такими організмами є рослини, тварини, людина. Живому організму притаманні певні властивості, потреби. Усвідомлення дитиною властивостей та потребу сього живого сприяє розумінню самоцінності життя. Друга змістова лінія зорієнтована на усвідомлення залежності живого організму від середовища, в якому він існує, пристосувальних особливостей зовнішнього вигляду та поведінки. Систематизація здобутих знань сприяє формуванню узагальнених уявлень про різні середовища існування і трансформується у бережливе ставлення до середовища, без якого живі істоти не здатні вижити. Третя змістова лінія спрямована на усвідомлення взаємозв’язків між живими істотами та формування уявлень про багатоманітність рослинного і тваринного світів, екологічні системи (ліс, луки тощо). Вона орієнтує дітей на дбайливе ставлення до всіх живих істот та їхнього середовища. Четверта змістова лінія формує уявлення про те, що людина – частина природи, тому дбаючи про себе, повинна дбати і про природу, без якої неможливе життя.

Програма «Екологічна скринька»(автор – Людмила Лупійко) головну мету екологічного виховання дошкільнят визначає так – формування у них елементів екологічної культу­ри, а саме: ціннісного ставлення до природи, до себе та до інших людей як частини природи, до речей та мате­ріалів природного походження. Ціннісне ставлення до природи базується на елементарних знаннях, які й ви­значають мотиви вчинків і поведінки дошкільнят.

Екологічні знання – це, насамперед, знання взаємо­зв'язків між рослинами й тваринами та середовищем їх­нього існування; між людьми, тваринами та рослинами, а також способів раціонального використання природних ресурсів. Обов'язковим компонентом процесу формування екологічної культури є знання та вміння, а кінцевим результатом — відповідне ставлення до навко­лишнього світу.

Один із засобів формування екологічної культури — народні природознавчі традиції, тобто досвід збережен­ня, примноження та використання природних багатств, який передавав із покоління в покоління український на­род. Це висвітлено у народній творчості: загадках, при­слів'ях, приказках, прикметах, іграх, легендах.

Розроблена програма призначена для роботи з діть­ми старшого дошкільного віку і може бути використана як додаток до загальноосвітніх програм. Вона має на меті ознайомлення дітей зі зв'язками й залежностями в природі з опорою на народні природознавчі традиції.

Головні завдання програми такі:

§ дати знання про зв'язки та залежності в природі;

§ формувати вміння та навички раціонального при­родокористування з урахуванням зв'язків і залеж­ностей у природі;

§ дати уявлення про цінність природи як джерела матеріальних і духовних сил суспільства;

§ розвивати потребу в спілкуванні з природою, вихо­вувати прагнення пізнавати її глибше;

§ створювати умови для ознайомлення дітей з народ­ними природознавчими традиціями;

§ розвивати в дітей інтерес до народних природо­знавчих традицій.

Зміст програми згруповано навколо розкриття таких основних залежностей в природі:

1. Залежність життя тварин і пта­хів від сезонних змін у природі.

2. Залежність живлення тварин від наявності потрібних їм рослин.

3. Залежність життя рослин від сезонних змін у природі.

4. Залежність харчування птахів від на­явності комах.

5. Залежність розмноження рослин відживлення комах.

6. Залежність росту рослин від живлення птахів.

7. Залежність росту рослин від ста­ну ґрунту.

8. Залежність росту рослин від наявності води.

9. Залежність росту рослин від сонячного тепла і світла.

Проаналізуємо коротко зарубіжні програми екологічної освіти, зокрема, російські, які за принципами створення та змістом найбільш близькі до вітчизняних, тому можуть бути використані педагогами. Останнім часом у Росії були створені програми двох типів: комплексні, спрямовані на всебічний розвиток дітей, і парціальні, щозабезпечують один або кілька напрямків виховання і розвитку; серед останніх чимало екологічних. Міністерством освіти Росії схвалено низку парціальних екологічних програм: «Семицвітка», «Природа і художник», «Наш дім – природа», «Життя навколо нас», «Павутинка», «Юний еколог». Усі програми орієнтовані на нову концепцію виховання дітей дошкільного віку, в основі якої лежить індивідуально-орієнтована модель виховання, індивідуальний підхід до розвитку інтелектуальних і художніх здібностей дитини.

Творчий пошук педагогів і психологів у цілому ряді програм спрямований на розвиток у дітях естетичного ставлення до природи і навколишнього світу. Програма В. і С. Ашикових «Семицвітка» націлена на культурно-екологічну освіту дітей, розвиток у них початків духовності, багатої, творчої особистості, що саморозвивається. Автори вважають: від того, як дитина навчиться мислити і почувати навколишній світ природи, як сприйме цінності світової культури, залежить те, як вона буде діяти, які вчинки робити. Програма припускає спільну творчу діяльність дітей і дорослих у дитячому саду, дитячих студіях або в родині. У процесі навчання дошкільники здобувають широкий кругозір, моральний початок у ставленні до навколишнього світу. Основою програми є сприйняття краси в природі, у створених людиною утворах і самій людині – його внутрішньому світі і творчих учинках. У програмі є дві базові теми: «Природа» і «Людина». Тема природи включає не тільки чотири її царства на Землі (мінерали, рослини, тварини і людина), але і виходить за межі планети – у ближній і далекий космічний простір. Друга тема розглядає людину-творця: народних і національних героїв, подвижників світової культури, що ввійшли в літописи і залишили добрий слід на Землі.

Велике значення в екологічному вихованні дошкільників мають програми, спрямовані на становлення початків екологічної культури через пізнання екологічних закономірностей природи. Програма Н. Рижової «Наш дім – природа» націлена на виховання гуманної, соціально активної і творчої особистості дитини 5-6 років, з цілісним поглядом на природу, з розумінням місця людини в ній. Відповідно до програми діти одержують уявлення про взаємозв'язки в природі, що і допомагають їм знайти початки екологічного світогляду і культури, відповідального ставлення до навколишнього середовища і свого здоров'я. Програма передбачає вироблення в дітей перших навичок екологічно грамотної і безпечної поведінки в природі і побуті, навичок практичної участі в природоохоронній діяльності у своєму краї.

Програма «Наш дім – природа» складається з десяти блоків. Кожний включає навчальний і виховуючий компоненти – знання про природу і розвиток у дітей різних аспектів ставлення до неї (дбайливої турботи, уміння бачити красу й ін.). Половина програми (п'ять блоків) розглядає галузь неживої природи (вода, повітря, ґрунт і ін.), три блоки присвячені живій природі – рослинам тваринам і екосистемі лісу, дві – взаємодії людини з природою. Програма має методичне забезпечення – розробку по створенню розвиваючого середовища в дошкільній установі, рекомендації з ознайомлення дітей з водою, повітрям. Коштовним аспектом програми є те, що автор звертає увагу на відходи, що у великій кількості робить людство і які складають реальну небезпеку для природи планети. Методичні рекомендації передбачають емоційний вплив на дітей: автором написані екологічні казки, придумані "листи тваринам", створений екологічний проект «Моє дерево». Програма Н. Рижової має продовження в початковій школі.

Однією з перших у 90-х роках з'явилася програма С. Ніколаєвої «Юний еколог», створена на основі власної Концепції екологічного виховання дошкільників. «Юний еколог» включає дві підпрограми – програму екологічного виховання дошкільників і програму підвищення кваліфікації дошкільних працівників в галузі екологічного виховання дітей, тобто одночасно вирішується питання становлення початків екологічної культури в дітей і розвитку її в дорослих, їх що виховують (адже вихователь, що є носієм екологічної культури, – найважливіша умова розвитку дітей). Програма має докладне теоретичне й експериментальне обґрунтування, зорієнтована на особистісний підхід до дитини і всебічний її розвиток.

Зміст програми відбиває біоцентричний погляд на природу – простежує взаємозв'язок організму із середовищем існування в різних аспектах: як закономірні прояви морфофункціональної пристосованості будь-яких рослин і тварин до середовища, як зміну форм пристосувального взаємозв'язку організму із середовищем у процесі його онтогенетичного розвитку, як подібність різних живих істот, що проживають в однорідному середовищі. Вирішити ці питання можна при наявності в життєвому просторі дітей (у приміщенні і на ділянці) у достатній кількості самих об'єктів природи – рослин і тварин. Програма екологічного виховання дітей містить шість розділів. Перший – це об'єкти неживої природи, що розглядаються і самі по собі, і як компоненти середовища життя живих істот. Показано, що без води, повітря, ґрунту неможливе життя рослин, тварин і людини, що планета Земля, на відміну від інших планет Сонячної системи, має весь комплекс необхідних умов для життя у всіх її формах. Останній розділ присвячений людині – вона розглядається в трьох аспектах: як жива істота, що потребує сприятливих умов, як користувач природи і як її охоронець. Розділи з другого по п'ятий – це пізнання власне екологічних законів природи (життя рослин і тварин у своєму середовищі існування й у співтоваристві): ці закони можна цікаво пізнавати вже в дошкільному віці, щоб їх зрозуміти, прилучитися до них у своїй поведінці і жити по них на Землі. Екологічні знання – це не самоціль, цей лише засіб формування ставлення до природи, що будується на емоційно-почуттєвій основі, що виявляється дитиною в різних видах діяльності.

Програма «Юний еколог» має докладне забезпечення – для дорослих, бажаючих підвищити свою компетентність у питаннях методики екологічного виховання дітей, і для їхньої роботи з дошкільниками. Причому забезпечення різного типу – методичне і технологічне. У деяких методичних посібниках описане створення розвиваючого середовища в дошкільній установі, екологічний підхід до утримування рослин і тварин. Ряд посібників – це технології екологічного виховання дітей, вони представлені для усіх вікових періодів (від молодшої групи до підготовчої), містять готове планування і докладний опис екологічних заходів з дітьми. Усі технології побудовані на різних видах діяльності, найчастіше спільної вихователя з дітьми (спостереження і його моделювання в календарі, створення і підтримка умов для живих об'єктів, читання природознавчої пізнавальної літератури і колективне виготовлення саморобних книг, проведення акцій і ін.). У технологіях для усіх віків широко використовується гра, що полегшує навчання і викликає в дітей емоційне сприйняття матеріалу. Програма «Юний еколог» разом з її методичним і технологічним забезпеченням - це програмно-методична система усебічного виховання дошкільника з екологічним ухилом: у дитини розвивається мислення (вона розуміє і усвідомлює закономірний характер явищ природи); співчуття та доброзичливе ставлення до живого на основі розуміння, готовність зробити все для збереження життя; екологічне сприйняття краси природи – краси здорового організму, що живе в сприятливих умовах, краси природи, що відображена в творах мистецтва; розуміння значення факторів оточуючого середовища, природи для здоров'я людей.