Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів.

Ними можуть бути окремі споживачі, робіт­ники, вкладники капіталу, фірми тощо.

З одного бо­ку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікро­економіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку.

Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній еко­номії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціо­нальну залежність багатьох величин і тим самим за­кладає основи функціонального аналізу.

У період піз­нього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спад­ної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів ви­робництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі.

Однак при всій значущості відкрит­тів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як на­уки здійснюється значно пізніше і пов'язується перед­усім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з'ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволю­ційного розвитку:

І - етап (1845—1890).Закладаються основи мікро­економіки, формуються. основні методологічні прин­ципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Герман Генрих Госсен (немецкий (прусский) экономист, предшественник математической и австрийской школ), який вперше використав психологіч­ний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) австрійська школа (Карл Менгер, Фридрих фон Визер, Ойген фон Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Джон Бейтс Кларк(американский экономист австрийскої школы, маржиналист)

представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів вироб­ництва.

ІІ - етап (1890—1933).На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи Альфреда Маршалла "Принципи економіки" (в оригіналі "Principals of Economics",1890) наука дістала свою першу назву — "Economics".

Представниками другого етапу є:

а) А. Маршалл, який:

запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва;

сформулював закони попиту та пропозиції;

значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;

б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджу, Л. Вальрас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення гра­ничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

III етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями:

ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон);

теорія недосконалої кон­куренції (Дж. Робінсон);

теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін);

теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Однак навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни написано десятки тисяч досліджень і сотні підручників, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства.

Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки.

Разом з тим кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше.

Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитан­ня "що виробляти?". У виробника завжди є можли­вість альтернативного виробництва. Для вибору прий­нятного варіанта виробництва потрібно пізнати потре­би споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проб­лем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробниц­тва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й за­питання "кому і які результати принесе виробницт­во?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподі­лом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функ­ції: