Географічне положення та склад території.

Країни Африки, Австралії та Океанії

Історія формування політичної карти. Різноманітність кра­їн.

На африканському континенті знаходиться 61 держави і території. У минулому майже всі вони були колоніями європейських країн (Франції, Великої Британії, Бельгії, Португалії, Німеччини, Іспанії, Італії). Незалежність змогли зберегти тільки Ефіопія, Ліберія та Південно-Африканський Союз (сучасна Південна Африка) і формально Єгипет.

В 50-70-x рр. ХХ ст. більшість держав континенту стали незалежними, у 80-90-x рр. незалежність отримали Зімбабве і Намібія. Залежними залишаються о. Св. Єлени (Велика Британія), о. Реюньйон (Франція), Сеута і Мелілья (Іспанія), Західна Сахара (Марокко) тощо. Більшість країн материка, ставши суверенними державами, фактично залишились залежними від своїх колишніх метрополій.

Між країнами Африки існує ряд відмінностей. Хоча жодна з них не на­лежить до найбільших країн світу за розмірами території, проте кілька з них мають площу понад 2 млн км², а саме: Судан (найбільша за площею держава Африки), Алжир, ДР Конго. Одночасно найменші країни — острівні — на­лежать до малих держав. Їхня площа становить від кількох тисяч до кількох сот квадратних кілометрів. Проте середні розміри більшості країн Африки значні.

Для Африки характерною є наявність країн, які не мають виходу до моря (Малі, Нігер, Чад, ЦАР, Ботсвана, Зімбабве, Замбія, Ефіопія тощо).

Досить схожим є політичний устрій більшості держав. Лише три з них — Марокко, Лесото й Свазіленд — є монархіями. Решта держав — республіки, переважно президентські, при­чому досить часто під цим терміном маскуються диктатури.

Різноманітним є національний і релігійний склад населення африкан­ських країн. На півночі Африки переважають однонаціональні країни (на­приклад араби в населенні Тунісу становлять 98 %, Лівії та Єгипту — 90 %). Але для більшості інших країн характерна етнічна строкатість.

В Африці дуже поширені сепаратистські рухи. Це пов’язано з колоніальним минулим регіону. Сучасні суверенні держави регіону «успадкували» свої кордони від коло­нізаторів, які часто проводили їх по прямих лініях (наприклад по меридіанах та паралелях), а не по межах територій, на яких проживають ті чи інші народи. Як наслідок, між молодими країнами Африки існують численні прикордонні суперечки (наприклад між Сенегалом і Мавританією, Лівією та Чадом, Сомалі та Ефіопією).

Географічне положення та склад території.

Африка — другий за розмірами материк після Євразії, який приблизно посередині перетинається екватором і простягається від нього по обидві сторони — на південь і на північ — до субтропічних широт обох півкуль.Площа континенту (включаючи острови) 30, 3 млн.км²

Африку омивають Атлантичний та Індійський океани. Середземне море відокремлює її від Європи, Червоне — від Азії. До Африки належать острів Мадагаскар та дрібні острови, розташовані в Атлантичному та Індійському океанах.

Країни, що розвива­ються, займають всю територію континенту за винятком його південної час­тини, де розташована ПАР — єдина економічно розвинута держава Африки.

До Африки належать також країни, розташовані на прилеглих остро­вах Мадагаскар, Зелений Мис.

На розвиток країн Північної Африки вирішальний вплив має вихід до Атлантичного океану, Середземного та Червоного морів, через які проходять важливі морські шляхи з Європи в Азію та Австралію. Зв'язки країн Північ­ної Африки з державами, що розташовані на південь від Сахари, ускладнені у зв'язку з незначною кількістю сучасних шляхів сполучення через пустелю.

На розвиток господарства країн Західної Африки впливає їхнє поло­ження на узбережжі Атлантичного океану. Однак деякі країни регіону та кра­їни Центральної Африки розташовані у глибині материка (Чад, Малі, Нігер та ін.), тому їх положення менш вигідне. Для країн Східної Африки зовнішні зв'язки з країнами Азії по Індійському океану є найважливішим чинником розвитку та розміщення господарства.

Країни Південної Африки межують із ПАР або оточені її територією (Лесото, Свазіленд). До 90-х років XX ст. це негативно впливало на їхній роз­виток. Положення змінилося після відмови керівництва ПАР від політики апартеїду. (Апартеї́д — офіційна політика расової дискримінації та гноблення, яку впродовж 1948—1991 рр. проводили правлячі кола Південно-Африканської Республіки проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії).

Нині на континенті нараховується 53 незалежні країни. Збереглися ко­лонії Іспанії (Сеута, Мелілья), заморська територія Франції — о. Реюньон.

Африку умовно ділять на два субрегіони: Північна Африка і Тропічна Африка (на південь від Сахари до Південної Африки), або на п’ять регіонів: Північна, Західна, Східна, Екваторіальна і Південна Африка.

Тропічна Африка – найвідсталіша частина в групі країн світу, що розвиваються. Це найменш урбанізований регіон світу. Північна Африка – більш розвинений регіон завдяки географічному положенню і наявності мінеральної сировини.

Південна Африка (в минулому ПАР), країна переселенського капіталізму, була утворена у 1910 р. Держава – багата на корисні копалини. За винятком нафти, природного газу і бокситів вона має всі мінеральні ресурси, що експортуються в більш, ніж 80 країн світу. ПА займає провідні позиції в світі за запасам і видобутком золота, алмазів, магнієвих, хромових і марганцевих руд, металів платинової групи, азбесту, сурми, уранових руд. Частка обробної промисловості у ВНП становить 25%. У країні переважає легка промисловість, але значною є питома вага металургії, машинобудування і металообробки, хімічної промисловості. Значного розвитку набули високотехнологічні галузі – військова та виробництво ядерних реакторів. Важливим районом гірничодобувної промисловості є Вітватерсранд – основний район видобутку золота й урану. Тут знаходиться найбільший промисловий центр країни – Йоганнесбурґ і столиця – Преторія. У цій же провінції, в районі Кімберлі видобувають алмази. Транснаціональний алмазодобувний концерн De Beers контролює алмазний ринок світу.