Музей як дозвіллєвий центр

З кінця ХХ ст. універсальною моделлю музею в зарубіжних країнах вважається “відкритий музей”, тобто культурно-освітній комплекс музейного типу, в якому функції музею (збирання фондів, їх збереження, експонування) виконуються нарівні з освітніми, виховними та розважальними. Ще донедавна в зарубіжних музеях культивувались традиційні форми експонування (скляні вітрини, одноманітні відомості про автора та його твір), а детальнішу інформацію можна було отримати на екскурсії. Сьогодні ж культурно-просвітня діяльність музеїв зазнала суттєвих змін: освітня та виховна функції реалізуються в освітніх програмах, культурно-мистецьких акціях, співпраці з навчальними закладами; розважальна функція виявляється у активній участі особистості у творчих майстернях, клубах, вечорах відпочинку, концертах, у створенні на території музеїв комерційних структур - ресторанів, барів, торговельних кіосків. Поступово музеї стають складовою дозвіллєвої індустрії.

Зарубіжні музеї намагаються організувати свою роботу так, щоб відвідувач міг ознайомитися з будь-якою експозицією, самостійно, не очікуючи екскурсій. Способи надання інформації: етикетаж, путівники та брошури з конкретних експозицій, магнітофонні записи, відеоматеріали. Друковані матеріали, записи та відеодокументи не перевантажують відвідувача зайвою інформацією; виготовлення копій, муляжів на етнографічних та природознавчих виставках дозволяють бути не пасивними, а активними відвідувачами музею, поповнювати свої враження тактильними засобами.

Неабияку роль в музейних установах почали відігравати музейні наглядачі, які не просто стежать за порядком, а можуть кваліфіковано відповідати на запитання про виставку, експозицію, окремий музейний експонат, вони є посередниками між відвідувачами та науковими працівниками.

Інтеграція музеїв у дозвіллєву сферу виявляється у таких формах:

♦ створення в музейних закладах функціональних приміщень для проведення дозвіллєвих заходів (концертні зали, клубні кімнати, оглядові майданчики, атракціони, гральні куточки);

♦ проникнення “індустрії дозвілля” в музеї (відкриття магазинів, сувенірних яток, кав’ярень, оренда музейних приміщень для проведення рекреаційних та розважальних заходів);

♦ використання в музейній діяльності дозвіллєвих форм роботи (гуртки, хобі-групи, свята, театральні, музичні, літературні студії, тематичні вечори, конкурси, фестивалі, творчі лабораторії).

Методами активізації участі населення в культурно-дозвіллєвих заходах є:

♦ організація днів культури, мистецьких фестивалів, міських свят;

♦ організація виставок живопису, історії, архітектури;

♦ створення “мистецтвотек”;

♦ систематичні трансляції мистецьких радіо- і телепередач;

♦ удосконалення маркетингової діяльності музеїв;

♦ активізація участі молоді через освітні, культурно-мистецькі, дозвіллєві проекти;

♦ реалізація освітніх та культурних програм для дорослих;

♦ створення умов для доступу до музейних цінностей інвалідів;

♦ надання системи пільг для волонтерів.

Так, 1997 року в Лос-Анджелесі (США) відкрився новий музей — Центр Гетті, побудований за проектом відомого американського архітектора Річарда Мейєра. Його будівництво — це послідовне здійснення концепції “ідеального” комунікативного простору. Основна ідея музейного проекту полягала у використанні світла та пропорцій експозиційного простору для організації найоптимальнішого сприймання витворів мистецтва.

Сьогодні в Центрі діють: дослідний інститут історії мистецтва та гуманітарних дисциплін, інститут консервації, інститут підготовки керівників музейної справи, інститут грант-програм, інститут інформації та інститут художньої освіти. І хоча музейний центр Гетті мав працювати передусім із шанувальниками високого мистецтва, працівники музею доклали чимало зусиль, щоб залучити до діяльності Центру широкі верстви населення, обравши тактичним прийомом своєї діяльності популізм.

Така музейна політика є сьогодні органічною в контексті загальної світової тенденції і спрямована на розширення кола своїх відвідувачів. Дотримання цього гасла виявляється у спеціальних програмах для різних соціально-демографічних груп, освітніх акціях, в роботі інформаційних кімнат, “сімейних” центрів, дозвіллєвих заходах, зрештою, просто у спілкуванні з друзями у кав’ярні або ресторані музейного закладу.

Отже, зарубіжні музеї також постають сьогодні як культурно-мистецькі, дозвіллєві центри. З цією метою в музеях відкриваються різноманітні соціальні відділи, дозвіллєві служби, створюються мистецькі об’єднання. Так, Центр виконавчих видів мистецтв штату Нью-Джерсі (США) організовує сімейні дозвіллєві програми, виступи музичних колективів, дозвіллєві заходи для жителів негритянського та португальського мікрорайонів. Центр ім. Кеннеді (Вашінгтон) утримує сувенірні магазини та ресторани, систематично проводить безкоштовні культурно-мистецькі та дозвіллєві заходи для молоді. Виставковий комплекс “Тейт-Модерн” (Великобританія) має експозиційні зали, магазини, сувенірні ятки, кав’ярні, оглядові майданчики, глядацьку залу. Музей науки (Іспанія) має комп’ютерний планетарій, виставкові зали, глядацький зал, майстерню для школярів, навчальні аудиторії.

Водночас, в зарубіжних країнах чимало й противників перетворення музеїв та мистецьких центрів на культурно- дозвіллєві. Вважається, що такі методи роботи використовують мистецтво для успішного бізнесу, а залучення відвідувачів до мистецьких установ за допомогою дозвіллєвих форм роботи змушує сприймати мистецтво як засіб розваги, а не духовне збагачення особистості; використання музейних методів роботи у навчальному процесі розглядається педагогами-консерваторами як марнування часу, відволікання від занять; перетворення музею на “супермаркет” або “парк атракціонів”, в якому власне музей відіграє роль рекламного засобу. На їх думку, мета відвідування музею повинна співпадати з метою його створення та функціонування — безпосереднім спілкуванням з пам’ятками історії та культури.

Прибічники функціонування музею як дозвіллєвого центру, навпаки, вважають, що музеї, які нездатні приймати та обслуговувати відвідувачів різних соціально-демографічних груп, свідомо обмежують свої можливості залучення додаткової аудиторії і не сприяють розширенню доступу населення до художніх цінностей. Інтеграція музейної педагогіки та педагогіки дозвілля, на їх думку, сприяє гармонізації особистісного розвитку людини; формує її історичну свідомість, творче сприйняття дійсності, розвиває науковий світогляд та музейну культуру.

Зростання вимог до діяльності музеїв при одночасному ускладненні економічних умов призвело до шукання додаткових джерел фінансування, інакше музеї не здатні поповнювати свої колекції, утримувати виставкові зали, залучати новітні технології роботи з громадськістю. Зазвичай, фінансові витрати музеїв значно випереджають державні субсидії. Тому паралельно з культурною діяльністю музеїв здійснюється й комерційна, спрямована на одержання прибутку.

Поступово багато зарубіжних музеїв освоюють допоміжні види діяльності: проведення дозвіллєвих заходів, освітніх програм, організація торгівлі, робота кав’ярень, барів та ресторанів.

Результатом співпраці між музеями та комерційними структурами стає впровадження музеями різноманітних премій, що фінансуються комерційними структурами і спрямовані на зростання популярності музею та збільшення його відвідуваності. Прикладом такої співпраці можуть бути англійська премія Тернера, запропонована Галереєю Тейт 1994 року та премія Х’юго Босса, ініціатором якої став Музей Гугенхейма в Нью-Йорку 1997 року.

Премія Тернера присуджується лише англійським художникам не за конкретний мистецький твір, а за кращу виставку року ху- дожника-переможця. Премією Х’юго Босса відзначаються художники, які працюють з новітніми технологіями (відео, фото, фільми, перформанси). Ініціатори такої незвичної культурної ініціативи сподіваються, що систематичне проведення подібних заходів приверне увагу засобів масової інформації та громадськості до комерційних магнатів, залучить масову публіку до музеїв.

Своєрідну співпрацю з дорослим населенням пропонують музеї Великобританії: у Британському музеї можна орендувати приміщення для приватних прийомів, урочистого обіду або вечора відпочинку. Дозвіллєві заходи можна організувати в Єгипетській галереї скульптур, Єгипетській галереї мумій, Античній залі, спеціальних приміщеннях музею.

Музей Вікторії та Альберта пропонує відпочити у залі англійського художника, письменника, теоретика мистецтва Уїль- яма Морріса; поспілкуватися з друзями під відкритим небом у Саду Піреллі. Королівська Академія мистецтв обслуговує корпоративні вечірки. Обслуговування передбачає спілкування гостей, екскурсію по Академії та урочистий обід. Такі послуги надають й інші музеї країни.

Основними джерелами додаткових фінансових надходжень музеїв є:

♦ продаж репродукцій, каталогів виставок, листівок, книг, відеоматеріалів;

♦ робота кав’ярень, ресторанів, барів;

♦ оренда приміщень музею для проведення комерційних виставок, ділових зустрічей, вечорів відпочинку;

♦ виконання музеями соціально-культурних замовлень від юридичних та фізичних осіб;

♦ збирання пожертв через засоби масової інформації (телемарафони, радіоконкурси та ін.).

Отже, фінансові труднощі, змушують музейних працівників шукати додаткові джерела фінансування - залучати спонсорські та меценатські кошти, здавати в оренду музейні приміщення, проводити популярні заходи. Досить часто це відволікає музей від виконання його прямих функцій.

Сучасні музеї змушені розробляти маркетингові стратегії для створення власного іміджу та привернення уваги населення до своєї роботи. Ефективними визнаються поширення логотипу музею, щомісячні ревю, рекламні акції, презентації культурної продукції, систематичне вивчення потреб населення та мотивацій соціальних груп до участі в музейній діяльності тощо. Наприклад, музеї розробляють власні “лого” — символ, що асоціюється з конкретною установою. Така своєрідна “торгова марка” розміщується на продукції музею, афішах, транспортних засобах, рекламних проспектах.

Подібні методи дозволяють підвищити конкурентноздатність музейних програм, створювати нові якісні проекти, успішно використовувати у своїй діяльності ринкові механізми, зменшувати виробничі витрати. Маркетингові стратегії музею дозволяють його працівникам відповісти на такі важливі запитання: Яким бізнесом займається музей? Хто є його аудиторією? Які потреби задовольняють музейні програми? На які сегменти ринку необхідно спрямувати новий проект? Хто є для музею конкурентом? та ін.

Внаслідок децентралізації культурної політики зарубіжних країн протягом 80-х рр. ХХ ст., “культурного” відродження провінцій виникають музейні центри в старовинних палацах, замках та монастирях. Поєднання пам’яток минулого із сучасними технологіями відпочинку та спілкування призвело до створення “екомузеїв”, закладів культури нового типу, що враховують історичну, географічну, культурну специфіку конкретного регіону і виконують культурно-освітні, виховні, рекреаційні та комунікативні функції. Відомими серед таких музеїв є екомузей в Лондоні (Франція), музей міського типу в Крезо-Монто- Ла-Мін (Франція), інші.

В зарубіжних країнах широко використовуються для розміщення музеїв, картинних галерей, культурних центрів старі приміщення фабрик, заводів, електростанцій, складів, зруйнованих промислових закладів. Так, фабрика з виробництва кришталю (Бургундія, Франція) реконструйована у промисловий музей “Еко- мюзе Льо Крезо”; на території занедбаної верфі у Ліверпулі (Великобританія) розташувався культурно-мистецький центр “Альберт-Док”; у приміщенні колишньої електростанції у Бен- ксайді (Лондон, Великобританія) розміщено виставковий комплекс національної галереї Тейт — “Тейт-модерн”; римські катакомби відреставровано для Музею сучасного мистецтва (Італія); у французькому містечку Мюлуз на території колишньої текстильної фабрики відкрито музей старовинних автомобілів “Мюзе Насіональ дел’Отомобіль”; вокзал Орсе (Франція), як зразок залізнично-транспортної архітектури кінця ХІХ ст., переобладнано на Музей д’Орсе.

У 80-і роки ХХ ст. в різних країнах світу музеї починають залучати дозвіллєві технології роботи з громадськістю, що дозволяють по-новому розкрити роль мистецтва та культури в технологізова- ному суспільстві, взаємодію культур та їх розвиток, цінність самобутніх локальних народностей.

Дозвіллєві заходи музеїв реалізуються з використанням різноманітних методів - навчання шляхом творчої діяльності, рольові ігри, метод експериментального навчання. Ці методи можна розділити на дві групи: імпресивні та експресивні. Імпресивні методи (від лат. rnpressio — враження, переживання) спрямовані на сприйняття відвідувачами музею дозвіллєвих форм; експресивні методи (від лат. expressio - вираз) передбачають створення ситуацій, в яких відвідувачі музеїв стають учасниками конкретного заходу.

Так, експериментальна програма Кобленцького музею “Побудова іграшкового будинку з пемзи” розрахована на дітей від 5 до 10 років. В межах цієї програми проводяться різноманітні заходи: виготовлення власноруч брикетів з пемзи та колективна розробка проекту іграшкового будинку, розповіді про життя та професію будівельників, зустрічі з фахівцями галузі, святкові заходи, присвячені завершенню будівництва.

Музейна дозвіллєва діяльність активізується під час шкільних канікул: музеї, художні галереї, виставкові центри проводять творчі акції, концерти, лекції, кіновечори, організовують пересувні виставки, ігрові конкурси та змагання.

Музейна діяльність не обмежується роботою з дітьми та підлітками. Освітні та наукові програми музеїв розробляються й для студентської молоді. При цьому не можна забувати, що музей — це не лише місце зібрання і зберігання великих мистецьких колекцій. Музей є науковою установою, центром поширення знань, в якому зберігаються архіви, довідкова документація, наукова література та ін. Активними формами роботи музеїв із студентською аудиторією є проведення спільних наукових досліджень, етнографічних експедицій, археологічних розкопок, підготовка наукових публікацій.

Відносно новим напрямом музейної діяльності стала робота із соціально незахищеними верствами населення. З цією метою в музеях створено ADA-комітети, колективи радників та консультантів. Зарубіжні музеї пропонують свої послуги для людей з різними фізичними та розумовими відхиленнями (доступні види інформації, екскурсії мовою жестів, світлові вказівники та сигналізації, знакова символіка, екскурсії для сліпих, майстерні, трапи, пасажирські ліфти та ін.). Для централізації музейних послуг у Нью-Йорку, наприклад, створено Консорціум доступних музеїв для інформаційної діяльності серед населення та закладів культури. Він надає консультації, створює консультативні ради, до складу яких входять представники маргінальних груп. Вперше програма арт-терапії для інвалідів була реалізована в музеях Нью-Йорка ще 1944 року, вона здійснювалася з ініціативи Музею сучасного мистецтва та Центру мистецтв ветеранів війни. З 1972 року проводяться “екскурсії на дотик” (the touch tour), випускаються брошури з шрифтом Брайля, здійснюється підготовка персоналу для роботи з інвалідами, створюються групи “Художня освіта для сліпих” (Art Education for the Blind - ABE). Сьогодні Музей сучасного мистецтва співпрацює з Єврейською гільдією сліпих, Лікарською аудиторією, Британською асоціацією художніх терапевтів, Товариством сліпих художників, іншими організаціями інвалідів.

У Великобританії діє Музейна та Галерейна асоціації, що вивчають можливості для розширення доступу до музейних закладів різним верствам населення, підтримує зв’язки з інвалідними організаціями, школами, соціальними службами, молодіжними організаціями. В музеях створено організації, на зразок “Друзів Уітвортської художньої галереї”, метою яких є залучення до музейної діяльності недієздатних людей. Однак така співпраця здійснюється безсистемно, з ініціативи окремих людей, а не музею як офіційної установи.

Майже кожен зарубіжний музей має (або мріє мати) своїх “друзів” - людей, які допомагають у свій вільний час музейним працівникам. Для волонтерів найважливішим є благополуччя музею, дружні зв’язки між музеєм та громадськістю. Волонтери працюють у музеях, виконуючи різну роботу: касира, дизайнера, екскурсовода, вихователя, програміста, художнього керівника, консультанта, адміністратора, соціолога. Їх праця з багатьма музеями розглядається як основний ресурс організації, як джерело життєвої сили культури та мистецтва.

Добровільні помічники музею не лише допомагають працівникам музейних закладів, а й створюють власні.

Товариство “Друзі Лувра”, створене ще 1897 року, нараховує сьогодні 35 тисяч членів. Волонтери купують для музею картини, забезпечують проведення променад-концертів, дитячих свят, виступів оркестрів, маркетингових заходів, обслуговують глядачів у буфетах, виконують канцелярські роботи.

Серед волонтерів — значна кількість людей віком від 35 років і старше, які хочуть бути корисними суспільству, бажають працювати, спілкуватися із своїми ровесниками, задовольняти свої творчі захоплення, отримувати моральне задоволення від своєї роботи, розширювати соціальні контакти. Волонтерство в музейній роботі розглядається передусім з позицій соціальної активності та громадянськості. Методи стимулювання волонтерської діяльності досить різноманітні: участь в освітніх програмах на безоплатних або пільгових умовах, накопичення досвіду роботи, безкоштовне відвідування дозвіллєвих та соціально-культурних заходів, знижки на дозвіллєві послуги та ін.

Пріоритетними у музейній діяльності залишаються освітні програми для підлітків. Їх мета полягає в культурному розвитку дитини, поглибленні знань про історію своєї країни, її мистецтво, літературу, народну творчість на основі першоджерел, а не підручників. Тому музеї тісно співпрацюють з навчальними закладами, а підлітки регулярно відвідують музейні зали відповідно до тих тем, які вивчаються в школі.

Співпраця музеїв з освітніми закладами виявилася у відкритті педагогічних відділів, в активній участі педагогів та вихователів у розробці наукової та художньої концепції нових експозицій; в наданні консультацій до супроводжувальних текстів та путівників, у врахуванні бажань та інтересів підлітків, включенні до експозицій тих творів мистецтва, що вивчаються у школі. В музеях працюють інформаційні служби (кімнати), в яких підлітки можуть самостійно отримати будь-яку інформацію про музейні експонати.

Відвідувачам (і не лише дітям) дозволяється поближче познайомитися з деякими музейними експонатами: приміряти старовинний одяг, змайструвати за стародавньою схемою предмети побуту (стільці, столові прибори, шафки), розробити родовий герб, переглянути тематичні відеоматеріали, попрацювати з виробами із скла та порцеляни, створити новий експонат (модель, малюнок, схему).

Спеціальні освітні програми розробляються для дітей та підлітків різного віку та різного рівня підготовки і реалізуються в таких формах роботи, як екскурсії, семінари, диспути, дослідження, спостереження, рольові ігри, театралізовані вистави, тренінги.

Завдання музейних працівників полягає і в тому, щоб зробити навчальний процес захоплюючим та приємним. Наприклад, освітні проекти сучасного музею “Центр Магна” для дітей пропонують історію наукового пізнання Землі, Води, Повітря, Вогню, розкривають прикладне значення науки, її вплив на сучасне навколишнє середовище, аналізують розвиток промислових цінностей та екологічних проблем людства. Інтерактивне обладнання Центру дозволяє урізноманітнити традиційні екскурсії віртуальними мандрівками: “побувати” у шахті, відчути себе в ролі гірняка, побачити формування сучасного ландшафту країни, зблизька поспостерігати за виверженням вулкана, відвідати кузню чи електростанцію, опинитися в долині гейзерів або на максимальній глибині Світового океану.

Використання педагогічного потенціалу музеїв в зарубіжних країнах не є інновацією. Популярністю користуються виховні системи Німеччини (проекти “Місто для дітей — місто для всіх”, м.Хертен “Місто як школа”, м.Берлін, міжвідомчі музейно-педагогічні програми Гамбурга та Штутгарта, “Міні-Мюнхен”, м.Мюнхен); Нідерландів (проекти “Місто-музей”, “Наше майбутнє: Нідерланди-2050”); Австрії (“Відень - молодим”, “Мальовниче місто”); Франції (програми, що здійснюються під керівництвом асоціації “Педагогічний рух навчання активним методам виховання”); Північної Ірландії (“Культурна спадщина”, “Освіта для взаєморозуміння”) та інші.

Названі проекти реалізуються музейними працівниками за межами музеїв і мають на меті навчити дитину сприймати дійсність, самостійно засвоювати навколишній світ в зразках культурної спадщини, розуміти взаємозв’язок історичних епох, засвоювати навички міжособистісного спілкування.

Перед музейно-освітніми проектами стоять і профорієнтаційні завдання: пізнавальні екскурсії на підприємства міста, в різноманітні установи та організації, редакції газет, книжкові магазини, науково-дослідні центри, ресторани, дозвіллєві комплекси, бібліотеки, парки, готелі, дозволяють дитині отримати елементарні професійні знання та навички, поспілкуватися із професіоналами своєї справи, сформувати власне бачення сутності певної професії.

Позитивами музейних освітніх програм стало зміцнення контактів між музейними та освітніми закладами, що дозволило зробити навчальний процес цікавим та захоплюючим, врахувати індивідуальні потреби підлітка, розширити світогляд молодої людини, удосконалити викладання дисциплін. Новий підхід до проблеми “діти в музеї” дозволив розглядати музеї як “живий інструмент” людської культури, а не сховище історії людства, що пасивно зберігає цінності минулого. Такі зміни зумовлені сучасними вимогами до освітнього процесу, естетичного розвитку підлітка, його повернення до культурної спадщини свого народу, знайомства з культурними надбаннями людства. Безумовно, не останню роль відіграло вкрай погане відвідування музейних залів молодими людьми.

Однак освітні проекти мають і ряд недоліків. Головними серед них є нестача кваліфікованих спеціалістів, які були б не лише мистецтвознавцями, а й педагогами, вміли працювати з підлітками.

Отже, серед основних тенденцій музейної діяльності можна визначити такі:

♦ інтеграція музейних програм у сферу дозвілля;

♦ збереження та популяризація життя місцевих культурних общин та їх самобутності на тлі глобалізації;

♦ збагачення духовного життя людини шляхом зв’язку “мистецтво-історія-індивідуальний досвід”;

♦ розвиток віртуальних музеїв та мультимедійних проектів, що зміцнює контакти з глядацькою аудиторією і дозволяє відвідувачам знайомитися з колекціями музеїв різних країн;

♦ розширення музейної діяльності за межами музейного закладу, в регіони країни;

♦ розвиток музеїв як туристичних об’єктів.