Характеристика обліково-операційної роботи банку, вимоги до неї.

Повнота та достовірність операцій у сфері бухгалтерського обліку залежить від облікової політики та внутрішніх процедур банку, що проводяться відповідно до чинного законодавства і нормативних актів Національного банку України без будь-яких відхилень.

Облікова політика банку— це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються банком для складання та подання звітності.

Загальні вимоги щодо облікової політики банків визначені у Положенні про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України, затвердженому постановою Правління НБУ від 30.12.1998 р. № 566.

Відповідно до цього нормативно-правового акту, в кожному банку має бути розроблено Положення про облікову політику банку, яке затверджується наказом до початку нового календарного року і доводиться до відома всіх філій та підрозділів банку. Положенням про облікову політику банку встановлюється порядок ведення бухгалтерського обліку операцій, які здійснює банк згідно з чинним законодавством, особливості організації та ведення бухгалтерського обліку банку. Внесення змін до Положення про облікову політику банку протягом року, як правило, не допускається (окрім випадків істотних змін у діяльності або правовій базі).

Облікова політика банку базується на основних принципах бухгалтерського обліку, яких банки повинні дотримуватися при веденні рахунків і складанні зовнішньої та внутрішньої звітності. Банки ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у валюті України. Операції в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у валюті України з перерахуванням її за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком України на дату здійснення операції або складання звітності. Операції повинні бути відображені в обліку в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені, незалежно від дати руху коштів за ними Банки висвітлюють обрану ними облікову політику шляхом опису:

· принципів обліку статей звітності;

· методів оцінки окремих статей звітності;

· фактів, що стосуються змін в обліковій політиці.

Облікова політика банку має враховувати методи оцінки активів та зобов’язань. Це передбачає вибір певної бази оцінки. Згідно з Концептуальною основою складання та подання фінансових звітів, розробленою КМСБО, у фінансових звітах використовують кілька різних основ оцінки з різним ступенем та в різних комбінаціях. До основ оцінки відносяться: історична собівартість; поточна собівартість; чиста вартість реалізації (погашення); теперішня вартість (дисконтована).

Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України вимагає, щоб активи і зобов’язання були оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому становищу банку, на наступні звітні періоди. Активи і зобов’язання обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення (за первісною або справедливою вартістю). При обліку за первісною (історичною) вартістю активи визнаються за сумою фактично сплачених за них коштів, а зобов’язання — за сумою мобілізованих коштів в обмін на зобов’язання. При обліку за справедливою (ринковою) вартістю активи визнаються за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання таких активів у поточний час, а зобов’язання — за тією сумою коштів, яка б вимагалася для проведення розрахунку у поточний час. Приведення вартості активів у відповідність із ринковою здійснюється шляхом їх переоцінки.

Облікова політика має передбачати такі процедури бухгалтерського обліку, які виключають можливість здійснення взаємозаліку (крім випадків, передбачених чинним законодавством) активів та зобов’язань, або доходів та видатків як у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності, а саме:

· кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості різних юридичних та фізичних осіб;

· кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості одних і тих же юридичних та фізичних осіб, що враховуються в різних валютах та з різними строками погашення;

· депозитів та кредитів, наданих під заставу депозиту, якщо інше не визначене відповідними законодавчими актами;

· витрат та доходів тієї ж юридичної особи.

Облікова політика банку обов’язково має охоплювати такі основні складові, як:

· характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану рахунків;

· додаткові регістри аналітичного обліку та форми первинних документів, на підставі яких здійснюються операції (крім тих, що визначені в загальному порядку), включаючи форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;

· правила документообороту та технології обробки облікової інформації;

· перелік визначених прав працівників банку на підписування документів;

· перелік операцій, що потребують додаткового контролю;

· порядок проведення інвентаризації і методи оцінки активів та зобов’язань;

· порядок контролю за здійсненими внутрішніми банківськими операціями;

· порядок розрахунків між філіями та іншими структурними підрозділами банку (внутрішньосистемні розрахунки);

· порядок фінансування (бюджетування) структурних підрозділів банку;

· порядок консолідації фінансової звітності асоційованих та дочірніх компаній;

· порядок застосування в обліку принципу нарахування доходів та витрат (включаючи порядок амортизації активів банку, створення та використання резервів);

· політика банку щодо роботи з цінними паперами (як придбаними, так і емітованими);

· процедури вивірки та контролю (операцій, звітності тощо);

· порядок реєстрації договорів;

· інші документи та рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

Будь-які зміни в обліковій політиці, що мають суттєвий вплив на показники звітного або майбутніх періодів, повинні бути описані з зазначенням їх причин і змін у відповідних статтях. Зміни положень облікової політики та причини цих змін розкриваються банком у примітці до річної фінансової звітності банку 1.23 «Ефект змін в обліковій політиці та виправлення суттєвих помилок», в якій зазначається така інформація:

· яка облікова політика змінюється, причини та суть змін, статті звітів, у яких відображені коригування;

· факт повторного надання зіставленої інформації у фінансових звітах або недоцільність її перерахунку;

· зміст та суму помилки;

· статті фінансової звітності минулих періодів, які були перераховані з метою повторного надання зіставленої інформації;

· факт повторного оприлюднення виправлених фінансових звітів або недоцільність їх повторного оприлюднення.

Не вважається зміною в обліковій політиці: 1) нова облікова політика щодо операцій, які не є суттєвими; 2) нова облікова політика щодо операцій, які відрізняються по суті від попередніх і не здійснювалися раніше. Нова облікова політика застосовується до подій та операцій з часу їх виникнення.

Бухгалтерська робота в банках в залежності від її змісту поділяється на операційну та облікову.

Основою бухгалтерського обліку в банках є операційна діяльність. Операційна діяльність банку –це сукупність технологічних процесів, пов’язаних з документуванням інформації за операціями банку, проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.

Основні вимоги до організації операційної діяльності банків регламентуються Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління НБУ від 16.06.2003 р. № 254.

Згідно з цим Положенням банки самостійно:

1) визначають систему організації операційної діяльності залежно від їх структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій тощо;

2) розробляють технології здійснення банківських операцій;

3) визначають методи внутрішнього контролю за проведенням операцій.

Організація операційної діяльності передбачає наявність документованих операційних процедур (правил) за всіма операціями, що здійснюються банками відповідно до законодавства України.

Операційні процедури (правила) щодо кожної операції мають базуватися на таких принципах, як наявність дозволу, запису, контролю, і обов’язково включати такі складові:

· опис операції;

· розподіл повноважень між виконавцями операції;

· установлення відповідальності осіб, які її здійснюють;

· документування інформації за операцією;

· заходи (механізми) внутрішнього контролю за проведенням операції та інші складові,

· визначені банком і передбачені у внутрішньому положенні.

Відповідальність за організацію операційної діяльності банків несуть їх керівники відповідно до установчих документів та законодавства України.

Операції банку здійснюються протягом операційного дня. Операційний день банку —це діяльність банку протягом робочого дня, що пов’язана з реєстрацією, перевірянням, вивірянням, обліком, контролем операцій (у тому числі прийманням від клієнтів документів на переказ і документів на відкликання та здійсненням їх оброблення, передавання та виконання) з відображенням їх у балансі банку. Тривалість операційного дня встановлюється банком самостійно.

Операційний день складається з:

1. Операційного часу — це частина операційного дня банку, протягом якої відбувається обслуговування клієнтів, (у тому числі приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані банком). Початок та кінець операційного часу встановлюються згідно з розпорядженням керівника банку з урахуванням режиму роботи платіжних систем і доводяться до відома клієнтів.

2. Часу завершення технологічного оброблення облікової інформації з обов’язковим формуванням оборотно-сальдового балансу, регістрів аналітичного обліку та інших регістрів за операціями, що здійснюються з використанням відповідного програмного забезпечення.

Операції банку мають бути зареєстровані та відображені в день їх здійснення або наступного робочого дня, якщо операція здійснена після закінчення операційного дня (часу) банку або у вихідні чи святкові дні.

Кожна банківська операція охоплює такі основні етапи її здійснення:

1. Надання (отримання) дозволу на проведення операції. Свідченням того, що працівники отримали дозвіл на їх виконання, є затверджені керівництвом правила (процедури) здійснення операцій певного типу. На здійснення операцій, що не визначені в правилах (процедурах) банку, надаються окремі дозволи (розпорядження, накази тощо).

2. Проведення операції (укладення договорів, складання первинних документів, відкриття рахунків, уведення інформації в облікову систему та її оброблення тощо).

3. Здійснення внутрішнього контролю за операцією (протягом усього операційного процесу — від часу ініціювання до відображення інформації про операцію в облікових регістрах).

Відповідальність за укладання договорів відповідно до законодавства України, ідентифікацію операцій, формування первинних документів і оцінку ризиків несуть ініціатори операцій.

Індентифікація операції передбачає її докладний опис, який має містити потрібну інформацію для різних підрозділів банку та внутрішнього аудиту, а саме:

· тип операції (міжбанківські розрахунки, операції з клієнтами банку, розрахунки за власними операціями тощо);

· номер та дату договору;

· конкретні строки (початок та завершення) операції згідно з договором;

· дані про контрагента;

· зміст операції (кредит, депозит, тип процентної ставки тощо);

· первинні документи;

· відповідальних виконавців (у тому числі за ініціювання операції, за реєстрацію та контроль за її проведенням).

Операційну діяльність банку безпосередньо забезпечують працівники банку, які виконують функції фронт-офісу та бек-офісу.

Фронт-офіс— це підрозділи банку або його уповноважені особи, які ініціюють та/або організовують операцію (шляхом укладання відповідних договорів). Виконувати функції фронт-офісу банку можуть працівники казначейства, кредитного підрозділу, підрозділу, що здійснює операції з цінними паперами, а також інших підрозділів банку, які відповідають за ініціювання активних та пасивних операцій з клієнтами банку.

Бек-офіс— підрозділи або окремі відповідальні виконавці, які залежно від їх функцій забезпечують реєстрацію, перевіряння, звіряння, облік операцій та контроль за ними.

Працівники, які виконують функції бек-офісу банку, відповідають за:

1) перевіряння отриманих від фронт-офісу документів на паперових та/або електронних носіях щодо достовірності наданої інформації;

2) реєстрацію операцій і введення потрібних даних до автоматизованої системи;

3) перевіряння підтверджень про здійснення операцій, що надійшли від контрагентів, та/або надсилання підтвердження контрагенту про надходження коштів (може виконуватись автоматично за допомогою програмного забезпечення з наданням чіткої та зрозумілої інформації про результати перевірки);

4) проведення перевіряння лімітів за контрагентами;

5) перевіряння лімітів дилерів;

6) своєчасну підготовку, перевіряння та оформлення платіжних інструментів відповідно до нормативно-правових актів НБУ;

7) вивіряння залишків за рахунками клієнтів;

8) підготовку відповідних розпоряджень для здійснення розрахунків;

9) перевіряння правильності відображення операцій;

10) зберігання інформації про операції (вся електронна інформація має зберігатися в захищеному від модифікації вигляді);

11) нарахування процентів за кредитами і депозитами, комісійних тощо;

12) контроль за обробленням даних, здійсненням розрахунків, виконанням договорів.

Операції банків виконують відповідні працівники банку, яким надане право відповідального виконавця, а саме доручено оформляти та підписувати документи за визначеними операціями або:

1) контролювати правильність оформлення документів та відображення їх в обліку;

2) технологічно виконувати визначені операційні процедури незалежно від того, у якому структурному підрозділі банку вони працюють.

Під час приймання розрахункових документів відповідальний виконавець перевіряє правильність їх оформлення і засвідчує своїм підписом та відбитком штампа банку.

Якщо операція потребує додаткового контролю, то документ, на підставі якого здійснена така операція, перевіряється особою, яка виконує контрольні функції (контролер), і засвідчується її підписом. Електронні документи засвідчуються електронним цифровим підписом відповідних працівників під час їх створення. Контролер має засвідчувати електронні документи своїм цифровим підписом лише після того, як перевірив наявність цифрових підписів відповідальних виконавців та отримав позитивний результат.

На одну особу не може бути покладено виконання функції щодо проведення операції, починаючи з її ініціювання до відображення в балансі банку, окрім операцій із встановленим механізмом контролю з використанням відповідного програмного забезпечення.

Робочі місця відповідальних виконавців організовуються таким чином, щоб сторонні особи не мали доступу до екранів ЕОМ, програмно-апаратних засобів, ключової інформації, паролів, печаток, штампів, документів і бланків банку.

Повноваження та відповідальність працівників банку щодо виконання ними функціональних обов’язків визначаються внутрішніми документами банку та посадовими інструкціями.

Всі працівники, які виконують операції з бухгалтерського обліку, з питань ведення бухгалтерського обліку підпорядковуються головному бухгалтеру банку.

Керівник банку зобов’язаний забезпечити контроль за належним зберіганням і використанням ключової інформації, печаток, штампів і бланків банку відповідальними особами таким чином, щоб уникнути їх втрати або використання з метою зловживання.

Облік печаток і штампів ведеться в спеціальній книзі, де зазначаються прізвища і посади осіб, у яких вони зберігаються. Облік ключової інформації має здійснювати адміністратор захисту інформації.

2. Характеристика та особливості побудови плану рахунків бухгалтерського обліку в банках

Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на балансовіта позабалансові

Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійнірахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їх основі складається баланс банку. Серед них виділяють рахунки активів, зобов’язань, власного капіталу, а також контрарні рахунки.

Контрарні рахунки— це рахунки бухгалтерського обліку, показники яких використовуються для регулювання оцінки об’єктів обліку, які відображені в інших рахунках. Контрарні рахунки поділяються на контрпасивні і контрактивні.

Контрактивні рахунки — це контрарні рахунки, які використовуються для регулювання показників активних рахунків. Відображення операцій за цими рахунками здійснюється за методами відображення операцій за пасивними рахунками. Прикладами контрактивних рахунків є рахунки, що використовуються для обліку спеціальних резервів; неамортизованого дисконту за наданими банком кредитами; зносу необоротних активів.

Контрпасивні рахунки — це контрарні рахунки, які використовуються для регулювання показників пасивних рахунків. Відображення операцій за цими рахунками здійснюється за методами відображення операцій за активними рахунками. Прикладами контр пасивних рахунків є рахунки для обліку несплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку; неамортизованого дисконту за ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банком; неамортизованого дисконту за коштами, залученими банком на строкові вклади.

Особливістю контрарних рахунків є те, що в балансі вони відображаються зі знаком «–»; контрпасивні рахунки — у складі пасивів, а контрактивні — у складі активів. Така методика дозволяє достовірно оцінювати окремі статті активів і пасивів.

Тимчасовібалансові рахунки призначені для обліку витрат і доходів.

Рахунки витрат — це активні рахунки, а рахунки доходів — це пасивні рахунки. Наприкінці звітного періоду залишки за цими рахунками пепереносяться на рахунок фінансового результату, після чого ці рахунки закриваються.

Позабалансовірахунки поділяються на активні, пасивні та контррахунки.

Позабалансовий рахунок активний, якщо, при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Позабалансовий рахунок пасивний, якщо, при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок.

Контррахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.

План рахунків бухгалтерського обліку банків України посідає важливе місце серед інструментарію фінансового обліку. Процеду­рами подвійного запису через рахунки фінансового обліку забез­печується інформаційне відображення фінансово-господарської діяльності банку, підтверджене первинними документами.

Оскільки фінансовий облік охоплює всі операції банку, то записи на рахунках відображають їх зміст і результати здійснення у планомірній, повній та незалежній формі.

Якщо йдеться про об’єкти фінансового обліку, то на увазі маємо конкретну процедуру запису за рахунками, що узагальнюється відповідним бухгалтерським проведенням.

План рахунків — це систематизований перелік рахунків фінансового обліку, що використовується для реєстрації господарських операцій банку з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності. Головна умова побудови плану рахунків — орієнтація на формування показників фінансової звітності. Його розроблено відповідно до загальноприйнятих у міжнародній прак­тиці принципів і міжнародних стандартів та національних поло­жень (стандартів) бухгалтерського обліку. Нова редакція плану рахунків затверджена ПП НБУ від 17.06.04 № 280.

Постанова набрала чинності з 1 січня 2005 року.

Побудова плану рахунків забезпечує ведення облікових процедур у такий спосіб:

1) фінансовий облік ведеться за єдиним планом рахунків, обов’язковим до застосування всіма банками другого рівня;

2) вимірювання об’єктів фінансового обліку підтверджується документально за кожною господарською операцією;

3) оцінка об’єктів обліку описується обліковою політикою бан­ку, що узагальнює методи визнання вартості об’єктів, яку фіксу­ють за статтями фінансової звітності або визнають у звіті про при­бутки та збитки;

4) узагальнення первинної інформації провадиться спочатку на рахунках аналітичного обліку, а потім на синтетичних балансових рахунках, що їх передбачено планом рахунків;

5) позабалансові операції відображаються в обліку за системою подвійного запису за допомогою спеціальних контррахунків;

6) план рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій, тобто зміст операцій, розрахунки за якими провадяться в іноземній валюті, відображається на тих самих рахунках, що й за опера­ціями в національній валюті. Такий підхід свідчить про застосу­вання базового принципу міжнародного обліку — переважання економічного змісту операції над її юридичною формою. Валюта є тільки засобом розрахунку, а економічний зміст операції однако­вий: видані кредити, придбані цінні папери незалежно від того, в якій валюті провадиться розрахунок за операцією;

7) аналітичний облік забезпечується через доповнення синтетичних рахунків плану рахунків загальними і спеціальними параметрами.

У такий спосіб формується необхідна деталізована інформація щодо стану рахунків контрагентів, внутрішньобанківських рахунків.

Бухгалтерський облік у банку — чітко впорядкована процеду­ра послідовної реєстрації фактів діяльності банку на рахунках бух­галтерського обліку.

Балансові рахунки в Плані рахунків класифікуються за типами контрагентів, характером операцій і ступенем ліквідності активів і зобов’язань.

План рахунків складається з дев’яти класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання.

Клас 4. Фінансові та капітальні інвестиції.

Клас 5. Капітал банку.

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Клас 8. Управлінський облік.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

За кожним класом виділено:

¨ двозначні рахунки як розділи конкретного класу, які, по суті, дублюють статті активу та пасиву балансу банку;

¨ тризначні рахунки характеризують групу за розділом;

¨ чотиризначні — синтетичні рахунки, за якими в підсистемі фінансового обліку через подвійний запис відображається зміст господарських операцій банку.

Слід зазначити, що ознака синтетичного рахунка: активний (А), пасивний (П), активно-пасивний (АП), контрактивний (КА), контр­пасивний (КП) — вказана за всіма рахунками Плану рахунків, що значно спрощує сприйняття механізму облікової процедури за здійснюваними банком господарськими операціями.

Клас 1Плану рахунків призначений для відображення в обліку взаємовідносин між Національним банком України та банками України, між банками України та іноземними банками, у тому числі операції з готівкою, банківськими металами, кредитами, депозитами та цінними паперами, що рефінансуються Національним банком України, тощо.

У цьому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операції банків. До міжбанківських операцій належать кредитні та депозитні операції між банками, ведення кореспондентських рахунків, безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов’язаннями одного банку перед іншим та іншими операціями згідно із законодавством України.

У розділі «Банківські метали» обліковуються дорогоцінні метали, які визначені як банківські згідно з нормативно-правовими актами НБУ. Інші дорогоцінні метали (лом, вироби з дорогоцінних металів) обліковуються в групі рахунків класу 3 «Запаси матеріальних цінностей». У цьому розділі не обліковуються дорогоцінні метали, які зберігаються за дорученням третьої сторони, такі дорогоцінні метали обліковуються за позабалансовими рахунками.

У розділах 12 «Кошти у Національному банку України» та 13 «Кошти Національного банку України» відображаються активи та зобов’язання банку за операціями з Національним банком України. На кореспондентському рахунку банку в Національному банку України обліковуються також обов’язкові резерви банку.

У класі 2Плану рахунків відображаються операції з клієнтами, зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими вкладами (депозитами). Рахунки цього класу використовуються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків) — суб’єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування, фізичними особами. За рахунками суб’єктів господарювання обліковуються кошти юридичних осіб та фізичних осіб_підприємців.

За класом 3Плану рахунків відображаються операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються Національним банком України, та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії), обліковуються запаси товарно-матеріальних цінностей, сформовані банківські резерви, субординований борг, розрахунки між філіями одного банку, позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами тощо.

У класі 4відображаються інвестиції банку в асоційовані та дочірні компанії, операції з основними засобами і нематеріальними активами.

За рахунками класу 5відображається капітал банку, який включає статутний капітал, емісійні різниці, загальні резерви та інші фонди, результати минулих років, результати переоцінки.

Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів, викупу акцій (часток, паїв) в акціонерів (учасників) банку, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів, з рахунками класів 6 та 7 під час формування фінансового результату діяльності банку за звітний рік.

В іншому випадку рахунки класу 5 кореспондують тільки між собою.

У класі 6відображаються доходи банку. Цей клас містить рахунки для обліку процентних, комісійних, інших операційних та інших доходів, результату від торговельних операцій, повернення списаних активів.

У класі 7відображаються витрати банку. Даний клас включає рахунки для обліку процентних, комісійних, інших операційних витрат, загальних адміністративних витрат, відрахувань в резерви, податку на прибуток.

Клас 8призначений для ведення управлінського обліку. Рахунки у класі 8 відкриваються банками самостійно і кореспондують тільки між собою. Залишки за рахунками класу 8 не враховуються під час складання фінансової звітності банку.

У класі 9обліковуються позабалансові операції. Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками ведеться за системою подвійного запису. Позабалансові рахунки кореспондують тільки між собою. Для відображення операцій за системою подвійного запису використовуються рахунки розділу 99. Рахунки можуть кореспондувати між собою без використання контррахунків.

Рахунки розділів 90–95 використовуються для обліку зобов’язань та вимог за укладеними, але ще не виконаними договорами, такими, як кредитні лінії, дозволений овердрафт, непокриті безвідкличні акредитиви, різні гарантійні зобов’язання, зобов’язання за цінними паперами, спотові, форвардні контракти та договори з купівлі_продажу іноземної валюти й інших фінансових інструментів.

Рахунки розділів 96–98 використовуються для обліку списаних активів, документів, цінностей, розрахунків за операціями з приватизації і довірчого управління.

Рахунки розділу 99 — це контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за рахунками розділів 90_98. Контррахунки відкриваються в аналітичному обліку в будь_якому розрізі на розсуд банку.