Моральна цінність права на захист від обвинувачення

Одним із найбільш поширених порушень слідчої етики, що межує із прямим невиконанням закону, було і залишається ухиляння слідчого під будь-яким приводом від забезпечення обвинувачуваного повноцін­ним захистом, від своєчасного допуску адвоката у справах, де участь захисника не є обов'язковою за законом. Найчастіше це відбуваєть­ся у разі, якщо справа розслідувана погано, містить серйозні огріхи, і участь досвідченого адвоката загрожує розвалом слідчої версії чи окремих її епізодів, У хід пускаються будь-які усілякі хитрощі: обви­нувачуваного умовляють обійтися без адвоката через його "марність" і дорожнечу, пропонують свого "гарного" адвоката, запевняють обви­нувачуваного, що він і сам здатний захиститися в суді, залякують.

Нерідко обвинувачувані погоджуються підписати вимоги ст. 218 КШС про ознайомлення з матеріалами справи без клопотань і заяв, аби справа скоріше потрапила до суду. У судовому засіданні, як прави­ло, вони охоче розповідають, що залишилися без захисту з вини слід­чого і детально розповідають про роль слідчого у цьому. Це, певною мірою, ускладнює роботу суду і нерідко розгляд справи відкладається для запрошення захисника та його ознайомлення з матеріалами справи.

Подібні прийоми слідчого - це не тільки ознака його професійної неспроможності, моральної нерозбірливості в засобах, це ще і пору­шення прийнятих на себе Україною зобов'язань перед міжнародним співтовариством.

17 грудня 1979 р. у Нью-Йорку на 34-ій сесії Генеральної Асамб­леї ООН був прийнятий Кодекс поведінки посадових осіб з підтрим­ки правопорядку. Країни-учасниці погодилися, шо "для захисту всіх осіб, затриманих чи тих, що перебувають в умовах тюремного режиму, кожній затриманій особі має бути надане право на допомогу, консуль­тацію з адвокатом і можливість спілкуватися з ним".

У додатку до Кодексу пояснюється, що термін "посадові особи з підтримки правопорядку"розповсюджується на усіх призначених чи обраних посадових осіб, пов'язаних із застосуванням права, які мають поліцейські повноваження, особливо повноваження на затрим­ку правопорушників.

У згаданих раніше "Стандартах" ("Права й обов'язки юристів", ст. 9) указується, що ні суд, ні адміністративний орган не повинні відмовляти у визнанні права юриста, який має необхідний допуск до практики в цьому регіоні, представляти в цьому суді чи органі інтереси свого клієнта.

З моменту прийняття чинної Конституції України судова систе­ма здобула статус самостійної галузі державної влади. Із закін­ченням дії перехідних положень Конституції України суди де-юре зайняли належне їм місце в системі державної влади. їм передані функції з надання санкцій на провадження слідчих дій, що так чи інакше порушують права і свободи особи в інтересах розслідуван­ня злочину.

Тепер слідчий не може розраховувати на "келійне" отримання санкції прокурора і, відповідно, на його активну підтримку в суді, як це було раніше. Прокурор, що дав санкцію на арешт, обшук тощо, надалі захищав не тільки слідчого, але і вигороджував себе. Няні й прокурор ніби не зацікавлений потурати слідчому, адже всі відпо­відальні слідчі дії проводяться слідчим з дозволу суду. Але це лише ілюзія, бо й надалі прокурор здійснює нагляд за слідчими свого тери­торіального відомства.

Нова процесуальна конструкція орієнтує слідчого на більш етичний підхід до питань участі адвоката в досудовому слідстві й конструктивне співробітництво з ним, зважений підхід до запобіжних заходів, що неминуче зменшить кількість слідчих помилок і застосу­вання недозволених прийомів, а, отже, підвищить якість розслідуван­ня справ і авторитет слідчих органів.

Повноцінна участь адвоката на стадії досудового розслідування -важлива гарантія від порушення слідчим процесуальних прав обвину­вачуваного, спроб приниження його людської гідності, застосування заборонених законом засобів і прийомів.

Прискіпливість адвоката - це остання можливість для слідчого перед направленням справи до суду знайти й усунути слідчу помилку.