Предмет історії економіки та економічної думки.
Предметом історії економіки та економічної думки є розвиток господарств країн Європейської цивілізації та їх наукове відображення в економічній думці, вивчення виникнення і розвитку економічних ідей, течій і шкіл, формування і розвиток економічної науки як особливої системи знань.
Історія економіки вивчає еволюцію господарської діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до сучасності. Ці питання складають предмет економічної історії, тобто історії народного господарства. Економічна історія тісно пов'язана з низкою наукових дисциплін - демографією, соціологією, психологією, державоведенням, політологією, історією держави та права, історією культури, релігії тощо, економічна історія використовує матеріал, нагромаджений та проаналізований у рамках цих наук, та, в свою чергу, збагачує їх необхідними фактами історико-економічного характеру.
Найважливішою функцією економічної історії є формування у економістів та фахівців інших галузей знань певного типу мислення, завдяки якому можна знайти та проаналізувати історичні корені сучасних економічних проблем, побачити та вивчити сучасні аналогічні ситуації, розрахувати на основі наявного досвіду найкоротші шляхи їх розв'язання.
Економічна історія як наука виникла в XVIII ст. Відтоді швидко та неухильно розширяється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл. На сучасному етапі економічна історія вивчає дуже велике коло різноманітних питань.
Важливою проблемою є вивчення типів економік, які існували в історії людства та існують сьогодні. Для сучасного періоду при вивченні проблеми багатоваріантності господарських систем доцільно розглянути особливості економіки індустріальних країн з ринковою економікою, виділити специфічні риси неринкової економіки, проаналізувати економічний розвиток численної групи країн, що розвиваються. В цій останній групі необхідно спеціально виділити країни аграрно-сировинні, аграрно-індустріальні, «нові індустріальні», країни «нафтової еліти», країни, економіка яких орієнтована на переважний розвиток міжнародного туризму тощо.
При аналізі типу економічної системи слід звернути увагу на структуру народного господарства, співвідношення в ньому таких галузей, як промисловість, будівництво, зв'язок, транспорт, енергетика, сфера послуг, сільське господарство. Досить показовою є структура експорту та імпорту, ступінь відкритості країни, її залученість до світового господарства, рівень економічної інтеграції з іншими країнами. Необхідно розглянути характер відносин власності на засоби виробництва, оцінити співвідношення в народному господарстві приватного, кооперативного, державного секторів економіки. Дуже важливим також є аналіз державної політики відносно приватного підприємництва та приватної ініціативи. Істотною рисою економічної системи є також ступінь її сприйняття до науково-технічного прогресу (НТП), що знаходить вираз у специфіці розвитку науки, наукоємних та високоскладних виробництв. Це, безумовно, важливі, але далеко не вичерпні характеристики, що дають нам тип економічної системи.
Найважливішим об'єктом аналізу є проблема факторів, що впливають на темпи та характер економічного розвитку та визначають в кінцевому підсумку рівень та специфічність національних економік. Вивчення факторів може допомогти з'ясувати, чому господарства одних країн розвиваються швидко та ефективно, інших - повільно та нестабільно, а економіка третіх узагалі якби «ходить по колу», тобто підпадає під вплив так званих «хибних кіл розвитку». Аналіз факторів економічного зростання також дає можливість ученим виділити найбільш або найменш сприятливі періоди в господарському розвитку окремих країн, що може бути корисним при вивченні іншої провідної проблеми економічної історії - економічної політики держави.
Найважливіша складова державної політики - проблема господарських реформ. При її вивченні слід виділити найбільш масштабні господарські реформи в різних країнах, звернути увагу на мету реформ, методи та характер їх проведення, досягнуті результати. Обов'язковим елементом аналізу повинно бути вивчення історико-економічного фону, на якому проводяться господарські реформи, аналіз верств суспільства, які підтримують нововведення або виступають проти них.
У курсі економічної історії досить ґрунтовно вивчається історія найважливіших економічних процесів, таких, наприклад, як феодалізація та її особливості в країнах Європи та в Україні, процес покріпачення селян, промислові перевороти, еволюція товарно-грошових відносин, урбанізація та становлення міської економіки в Західній Європі та інших країнах тощо. Вивчається також еволюція економічних інститутів - грошей, кредиту, податків, цін та ін. Предметом аналізу виступають також розвиток провідних галузей господарства, динаміка та стан основних категорій продуктивного населення, соціально-професійна структура суспільства.
Зрозуміло, що не всі питання, які складають предмет економічної історії, на сучасному етапі вивчені достатньо досконало. Існують проблеми, по яких написано багато тисяч монографій, десятки тисяч статей, їм присвячено спеціальні періодичні видання, за якими регулярно проводяться світові наукові конференції та симпозіуми. До таких проблем, зокрема, відноситься аграрна історія. Інші проблеми поки що привертають менший інтерес, - наприклад, господарські реформи; деякі ж проблеми і досі лишаються «білими плямами», їх аналіз чекає свого дослідника. Проте, очевидним є те, що на темп розвитку історико-економічної науки в цілому впливає загальний рівень історико-економічної освіти в суспільстві, рівень професійної підготовки економістів, а також потреби суспільства.
Історія економіки та економічної думки — це не що інше, як історія наших намагань зрозуміти дію економіки, яка ґрунтується на ринкових операціях; так писав Марк Блауг (1927) – англійський економіст, дослідник проблем історії економічного аналізу, економічної історії провідних країн світу, економіки мистецтва й освіти.
У сучасному українському суспільстві труднощі вирішення економічних завдань як ніколи раніше підняли значення обґрунтованості і вірогідності економічної теорії, що має служити основою господарської політики, яка прийнята в країні як керівництво до дії. Ті наукові суперечки і дискусії, які ведуться протягом останніх років, зачіпають проблематику об'єктивних закономірностей розвитку світової і в тому числі вітчизняної економіки, питання прийнятності економічних ідей і концепцій, які представлені як в теоріях іменитих економістів, так і в теоретичних досягненнях шкіл, течій і напрямів економічної думки на різних етапах її розвитку.
Історія економічної думки вивчає виникнення і розвиток економічних ідей, течій і шкіл, формування і розвиток економічної науки як особливої системи знань. Вивчаючи історію економіки та економічної думки, ми повинні мати на увазі спадкоємність економічних ідей, течій і шкіл та їхню відмінність, детермінізм повноти і глибини висновків з історичних фактів і обставин. Адже і в сучасній економічній теорії можна в достатній кількості знайти беззмістовні концепції, які видаються за наукові прогнози і рекомендації для економічної політики, що містять цінні роздуми. Однак методологічні пастки, в які потрапляють сучасні теорії, настільки складні й розташовані настільки глибоко, що довести попередню тезу надто важко.
Заслуговують на увагу матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації, об'єктивні основи та етапи цивілізаційного процесу.
Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення рушійних сил соціально-економічного прогресу. Це потребує визначення матеріальних основ цього процесу та ролі в ньому економічного устрою суспільства при особливому значенні взаємодії різноманітних форм власності та державного втручання в господарську систему. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресу знаходиться в самому суспільстві у вигляді економічних потреб та інтересів людини. Показником ефективності соціально-економічного прогресу є зростання багатства суспільства, що відкриває простір для його подальшого розвитку.
Цивілізованість — один з історичних етапів розвитку людства. Видатний американський учений-етнограф Л. Г. Морган (1818—1881) у книзі «Первісне суспільство», створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділяв три головні етапи людської історії - епоху дикості, варварства й цивілізованості.
Люди, які жили в період перших двох епох, споживали переважно готові продукти природи. Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення такого споживання.
Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збиральництва до переробної суспільно-виробничої технології. Остання відбиває активне ставлення людини до навколишнього середовища, конкретно-історичний характер обміну, що відбувається між суспільством і природою. Розвиток суспільно-виробничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і яким чином на її основі виробляються матеріальні й духовні цінності, необхідні для забезпечення життєдіяльності людини. Перехід від однієї технології до іншої зумовлюється змінами, що відбуваються у розвитку засобів виробництва, прогресом науки й техніки.
У розвитку цивілізованості, як і в цілому у розвитку людського суспільства, особливе місце має природне середовище.
На певному історичному етапі природа підготувала умови для появи людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не відірвалась від його структури, не вийшла за його межі. Перетворюючи й пристосовуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її невід'ємною частиною.
Природні умови постійно впливають на розвиток людини, відіграють важливу роль у визначенні змісту її праці, специфіки суспільно-виробничої діяльності. Відповідно до цього засоби виробництва й передусім активніша і динамічніша частка їх — знаряддя праці, як і в цілому суспільно-виробнича технологія, пристосовуються до існуючих природних умов, які відбиваються й на багатогранності цивілізаційного прогресу.
Природні умови, специфіка виробничої технології й зміст праці людини та розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень культури суспільства. Поняття «культура» у широкому розумінні відбиває спосіб виготовлення матеріальних і духовних цінностей, їх передачі й споживання, що склалися у суспільстві. За своїм змістом це поняття близьке до поняття «цивілізація». Спільною основою їх є відповідний зміст людської праці, яка визначається не лише як специфічна діяльність, спрямована на виробництво засобів існування людини (предметів харчування, одягу, житла, а також духовних цінностей, що споживаються), а й як першооснова, з якої формується людина, суспільство в цілому, соціальна форма розвитку матеріального буття.
Відповідно до цього цивілізація визначається як історично конкретний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією й відповідною матеріальною й духовною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою.
Після варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних етапів. Класифікація їх може здійснюватися у горизонтальному й вертикальному аспектах.
Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом типів одиничних і особливих локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені відрізки часу. Такими цивілізаціями були давньогрецька, давньоримська, візантійська, азіатських народів, англійська й північногерманська, інків та ін. Кожна з них має свою неповторність, унікальність та соціально-історичну особливість.
Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розвиток цивілізації у широкому розумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — більш високого. Цьому розвиткові притаманна загальна логіка суспільно-історичного прогресу людства, що відбувається у всесвітньому масштабі.
Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних революцій, що спонукають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою.
Перша в історії людства технологічна революція, так звана неолітична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації (поняття «неолітична» походить від грецького слова камінь). Завдяки цій революції у сільському господарстві почали широко використовуватися відповідним чином оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від збиральної до виробничої й переробної економіки. Революція, про яку йдеться, відкрила аграрну (сільськогосподарську) цивілізацію, для якої основною формою багатства й, по суті, головним знаряддям виробництва стала оброблювана земля. Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії людства — 8—10 тис. років. Вона була панівною аж до середини XVIII ст.
Промислова революція другої половини XVIII — першої третини XIX ст. поклала початок індустріальній цивілізації, що розвивається і в наш час. Грунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зробила новий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини й забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею людини засоби виробництва, й передусім механічні знаряддя праці, стали основною формою багатства суспільства.
Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробничих процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації й кооперування виробництва. Вона розірвала натуральну структуру господарювання, що існувала протягом тисячоліть, і зробила панівною товарну форму виробництва та обігу.
Отже, товарне виробництво й ринок, економічна демократія й плюралізм власності притаманні не лише, як це вважалося до останнього часу, певному устрою суспільства, вона є невід'ємними прерогативами індустріальної цивілізації. Багато з того, що до недавнього часу економічна теорія відносила лише до цінностей окремої суспільної формації, тепер оцінюється як загальноцивілізаційне надбання.
Розглядаючи процеси розвитку постіндустріального суспільства, треба враховувати, що багато з них ще не мають своїх остаточних характеристик. Як зазначав ще на початку 80-х років відомий американський економіст В. Леонтьєв, нова хвиля технологічних змін, пов'язана з інформатикою, ще лише розпочинається і пік її знаходиться попереду чи не на З0—50 років. Це, однак, тільки збільшує значення уважного вивчення цього процесу.
Формування структурної цілісності сучасного світу характеризується посиленням ролі загальноцивілізаційних принципів розвитку. При цьому жодна з економічних структур не зникає раніше, ніж розвинуться нові продуктивні сили і нові, більш досконалі виробничі відносини. Останні ніколи не виникнуть раніше, ніж буде створено матеріальні умови для їх існування в надрах старого суспільства.
Нові наукові дані про становлення основ постіндустріальної цивілізації допомагають глибше осмислити можливості й перспективи сучасного соціально-історичного розвитку. Підготувавши необхідні передумови розвитку і вступивши в структури постіндустріального періоду виробництва, суспільство, яке грунтується на пануванні інтересів капіталу, починає само себе заперечувати. Постіндустріальна цивілізація ставить у центр суспільно-економічної системи людину. Пряме й безпосереднє підпорядкування виробництва розвиткові людської особистості є об'єктивною основою, яка утворює відповідний базис для становлення нового постіндустріального за своїм змістом устрою. У цьому контексті соціалізація розглядається як планетарний процес, що здійснюється у різних суспільно-економічних структурах у специфічних формах.
Щодо суверенної України, то, інтегрувавши у світову економіку, вона зможе активно користуватися позитивними надбаннями людської цивілізації. Цей прогресивний процес має забезпечити не асиміляцію елементів виробничих відносин підприємництва з пануванням інтересів капіталу, а соціальну спрямованість сучасного розвинутого ринкового господарства, з одного боку, та досягнень у розвитку продуктивних сил — з другого. Йдеться про позитивне засвоєння нашим суспільством тих прогресивних надбань, що має сучасне західне суспільство. Це позбавляє нас необхідності дублювати крок за кроком шлях, що його пройшла ринкова система, і створює передумови суттєвого прискорення нашого суспільно-історичного прогресу. Звичайно, йдеться лише про існуючі можливості. Процеси, що розвиваються у суспільному житті України, ще не набули визначеності. Вони потребують належного суспільного осмислення з урахуванням об'єктивних передумов, що формуються на основі загальноцивілізаційного прогресу.
Проблемою, яка дала первинний імпульс економічній науці, тій "таємниці", що полонила Адама Сміта так само, як і будь-якого сучасного економіста, є проблема ринкового обміну: в економічному всесвіті присутнє відчуття порядку, і цей порядок не нав'язаний кимсь зверху, а якимось чином є результатом обмінних операцій між окремими особами, причому кожна із сторін намагається максимально збільшити свою власну вигоду.
Таким чином, змістом історії економіки та економічної думки є не що інше, як історія наших намагань зрозуміти дію економіки, що ґрунтується на ринкових операціях. Але хоч загальноприйняте вчення завжди було зв'язано з аналізом ринкових систем, структура цих систем з часом значно змінювалась, і щоб пролити світло на ці зміни, кожне покоління застосовувало різні концепції і методи аналізу. Неможливо використовувати висновки, отримані одним методом аналізу, який відповідає певній економічній обставині, для винесення міркувань за результатами іншого методу, що відповідає іншим обставинам, одну модель не можна використовувати для оцінки іншої моделі.
Дата добавления: 2016-01-18; просмотров: 678;