Природа юридичної деонтологї та її розвиток як науки і навчальної дисципліни

1.1. Історичний аспект формування системи деонтологічних знань та етапи визнання юридичної деонтології.

Юридична деотологія за своїм віком — молода юридична наука і навчальна дисципліна, яка знаходиться у стадії свого становлення і набуває необхідного авторитету в системі юридичних знань. Це дис­ципліна, опанування якої є важливою передумовою духовного збага­чення, інтелектуального і культурного розвитку майбутнього юриста, підготовки його до вибору норм поведінки у практичній діяльності, формування власних норм поведінки для кожної конкретної ситуації зокрема.

Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років, поступово розвивається і вдосконалюється. Сьогодні цю дисципліну вивчають студенти всіх юридичних вузів і факультетів на першому курсі.

Деонтологія (від грецького “deon” – належно і “logie” – слово, вчення) – це розділ етики, що розглядає проблеми обов’язку, сфери належного (того, що повинно бути) всі форми моральних вимог у різних галузях суспільного життя. Початком юридичної деонтології є етика: система духовних норм і правил поведінки, мораль певної сус­пільної чи професійної групи.

Мораль — один з основних способів нормативної регуляції діяль­ності людини в суспільстві, особлива форма суспільної свідомості й вид суспільних відносин (моральні відносини), предмет спеціального вивчення етики.

Етика як наука про мораль з’ясовує її місце в системі інших суспільних відносин, аналізує її природу і внутрішню структуру, вивчає походження та історичний розвиток, теоретично обґрунтовує її соц­іальну роль і функції. Основними категоріями етики є добро і зло, моральний обов’язок, совість, честь і гідність, сенс життя і щастя.

В процесі розвитку правової етики юридична деонтологія виділи­лася в окрему галузь знань. Проте вона не тотожна з етикою. Юри­дична деонтологія, з одного боку, є стрижнем, “серцевиною” право­вої етики, а з іншого — значно ширшою за змістом, тому що поряд з морально-етичною культурою містить у собі тісно пов'язані з нею інші грані культури юриста як особи.

Професія юриста виникла та розвивалася і як вид соціальних по­слуг, і як засіб виникнення управлінських функцій. Тому службові функції юриста пов’язані із здійсненням ним владних повноважень стосовно окремих громадян чи з наданням ним будь-яких професій­но-юридичних послуг. Кожного разу юрист повинен приймати відпов­ідне рішення, а відтак людина підпадає у певну залежність від волі юриста, характеру його дій. На жаль, дії його можуть бути не тільки доброзичливими, вони можуть нести і небезпеку посягання на особу.

Люди давно розмірковували над розробкою свого роду кодексу професійної поведінки, який би сприяв забезпеченню найбільш спри­ятливих умов для особи, яка користується тими чи іншими соціальни­ми послугами.

Вперше здійснив спробу науково осмислити й систематизувати таку соціальну потребу англійський філософ і правознавець Ієремія Бентам. Він розробив модель науки про норми професійної поведінки людини, яка має владу. Його книга “Деонтологія, або наука про мо­раль”, яка вийшла у світ у 1834 році, на жаль, досі не перекладена на інші мови. Бентам вважав деонтологію наукою про професійні обо­в'язки, зокрема, про внутрішній імператив обов’язку. Він твердив, що початок користі є основою, а право та мораль — вирішальними чинни­ками деонтології.

Деонтологія не охоплює всю науку про мораль, як вважав Бен­там, а є її складовою частиною, яка зосереджена саме на категорії належного морального обов’язку. Будучи однією з основних кате­горій етики, моральний обов’язок виражає об’єктивну необхідність у вигляді певних моральних вимог до особистості з боку суспільства і до суспільства з боку особистості.

У вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків, яка є системою етичних норм виконання медичними праців­никами своїх службових обов’язків. На сьогодні збереглася значна кількість історичних пам’яток, які свідчать про розвиненість медичної деонтології.

Так, наприклад, в античний період Гіппократом був сформульова­ний цілий ряд деонтологічних норм лікаря-мудреця: “Все, що шукаємо в мудрості, все це є і в медицині, а саме: презирство до грошей, совіс­ність, скромність, простота в одязі, повага, розсудливість, рішучість...”

В часи середньовіччя норми медичної етики зазнали негативного впливу з боку релігійно-церковної філософії, але збереглись такі відомі пам’ятки деонтологічного характеру, як “Салернський кодекс здоро­в’я”, “Етика”, “Канон лікарської науки” та інші.

Значення деонтології у радянські часи помітила саме медицина. Основоположником медичної деонтології того періоду вважається професор М. Н. Петров. Ще на початку 50-х років він запропонував увести у практику медичної освіти навчальну дисципліну, яку назвав “Медична деонтологія”. На його думку, деонтологія вивчає не тільки відносини “лікар-хворий”, але й систему організації обслуговування хворого в лікарнях, поліклініках і культуру обслуговування.

Шлях становлення юридичної деонтології виявився довшим. Саме медична деонтологія стала передумовою її виникнення. Безумовно, як медик, так і юрист повинні захищати інтереси особи — життя, честь, гідність. Кожна помилка медика чи юриста чи недбале ставлення до людини може призвести до трагічних наслідків. Саме працівникам цих професій ми довіряємо свою долю, своє майбутнє і розраховуємо не лише на високій професіоналізм цих людей, а й на їх етику.

Отже, метою юридичної, як і медичної деонтології, стало забезпечення високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціаль­ної цінності як особа.

Отже, що ж гаке деонтологія взагалі і юридична деонтологія зокрема?

Деонтологія(перш за все) — це внутрішній імператив обо­в’язку, сформований самою людиною для себе під впливом норма­тивних чинників (соціальних норм) і конкретних обставин, в які вона потрапила. Це конкретний разовий обов’язок людини (за ве­лінням душі та волі).

Якщо зазначені якості цього поняття розглядати стосовно про­фесійної практики (діяльності) юриста, то деонтологія виступає як його душа й мудрість, поєднуючи в собі сукупність моральних, правових та інших вимог.

Виходячи з цього, деонтологія юриста - це цілісність психо­логічного, політиі-ного, етичного, естетичного, юридичного. Ці скла­дові не можна відокремити, їх можливо лише виділити в політичні, етичні, естетичні, інформаційні підсистеми культури особи юриста, що перебувають у розвитку, зв’язку й гармонії.

У ті часи, коли Ієремія Бентам запропонував свою модель науки деонтології, ще не ставилося питання про створення юридичних доку­ментів про деонтологічні стандарти юридичної професії. Сьогодні термін “деонтологія” вживається в більш широкому розумінні. Наукові дос­лідження останніх часів дозволяють характеризувати її як навчальну дисципліну.

Перш, ніж розглядати юридичну деонтологію як науку і навчаль­ну дисципліну, з’ясуймо поняття “наука” і “навчальна дисципліна”.