Службовий обов'язок юриста

Під обов'язком розуміють певну необхідну поведінку су­б'єкта носіїв систем принципів, конкретного переліку дій, доручень, за невиконання яких передбачена відповідаль­ність. Юрист виконує обов'язок здебільшого під впливом різних чинників - держави, закону, трудового колективу, громадськості, а також під впливом власних внутрішніх переконань.

У цьому зв'язку можна виділити такі види обов'язку, що певною мірою стосуються юридичної діяльності: національ­ний, суспільний, державний, громадський, моральний, ду­ховний, професійний, службовий, функціональний. Юри­дичні джерела розрізняють ще й морально-професійний, формально-службовий та деякі інші види обов'язку. Між ними є чимало спільного й відмінного. Зупинимося на ос­танньому. Для цього спочатку дамо визначення зазначених видів обов'язку юриста.

Так, під національним обоє 'язком розуміється необхід­ність та готовність юриста охороняти та захищати принци­пи буття української нації у процесі правової діяльності.

Суспільний обов 'язок - це необхідність та готовність юриста обстоювати суспільні інтереси в ім'я нормальної життєдіяльності громадян.

Державний обов 'язок - це необхідністьта готовність юристів як представників державних органів виконавчої й судової влади охороняти та захищати інтереси держави у своїй юридичній діяльності.

Громадський обов 'язок передбачає певні необхідні дії, по­кладені на юриста як члена відповідної громадської організа­ції. Моральний обов'язок юриста як впровадження у практику реалізації юридичних норм певних моральних вимог.

Духовним обов 'язком юриста можна вважати необхідність постійного удосконалення професійної підготовки, форму­вання усталених гуманістично-ціннісних орієнтацій, культу­ри, що сприяє адекватному виконанню службової діяльності.

Професійний обов 'язок юриста - це його потреба та го­товність працювати у судових та правоохоронних органах, виконувати завдання, поставлені перед юридичними служ­бами (об'єктивний аспект), глибоке усвідомлення необхід­ності професійних дій для захисту законних прав та свобод громадян (суб'єктивний аспект).

Службовий обов 'язок юриста - це потреба та його гото­вність виконувати дії, зумовлені службовим становищем юриста.

Функціональний обов'язок юриста - це потреба вико­нання ним постійного конкретного завдання (функції), яке визначається з часу призначення на посаду.

Звичайно, існують й інші види обов'язку юриста, зумов­лені його соціальним призначенням у суспільстві.

За практичною значущістю перелічені вищеобов'язкиюриста умовно можна згрупувати таким чином:

- група обов'язків соціально-державного характеру (на­ціональний, суспільний, державний, громадський);

- група обов'язків професійно-юридичного характеру (професійний, юридичний, службовий, функціональний);

- група обов'язків духовно-морального характеру (духов­ний, моральний,особистий).

Перша група включає обов'язки, виконання яких вима­гає від юриста держава. Вони є обов'язковими і гаранту­ються чи забезпечуються державою. Наприклад, виконання національного і суспільного обов'язків вимагає від юриста захисту нації і суспільства, збереження набутих культурних цінностей народу, національного духу права тощо. Йдеться про правовий захист, оскільки часто цього вимагає ситуа­ція. Проте національний обов'язок може зазнавати переслі­дування з боку держави, наприклад, у час панування тота­літарного режиму. Можливі випадки, коли держава зобо­в'язує діяти всупереч інтересам народу. Наприклад, у захід­них областях України в період пробудження демократії (1988-1990 рр.) професійна пасивність юристів розцінюва­лася партійними і радянськими органами як антисуспільні дії. Часто на діяльності юриста позначається імператив гро­мадського обов'язку. Різні добровільні об'єднання, асоціа­ції вимагають вживати певних заходів, зокрема щодо за­безпечення охорони громадського порядку.

Друга група обов'язків юриста відповідає специфіці йо­го професійної діяльності. Часто професійний обов'язок юриста збігається з юридичним, особливо у тих випадках, коли працівник не перебуває на службі або ще не праце­влаштований. Так, виконуючи професійний обов'язок, він зобов'язаний реагувати на правопорушення (це може бути профілактична бесіда з правопорушником, різноманітні консультації чи рекомендації тощо), а юридичний обов'я­зок у цьому випадку змусив би юриста вдатися до конкрет­них санкцій.

Службовий обов'язок юриста — це перед­бачена нормативно-правовими актами не­обхідність виконувати певні дії, зумовле­ні його службовим становищем у держав­них, громадських або приватних органі­заціях. Службовий обов'язок є тим, до чого зобов'язує служба.

Тобто у період перебування на роботі у юриста виникає вже не професійний чи юридичний, а насамперед службо­вий обов'язок. Різновидом службового є функціональний обов'язок. Останній виникає у процесі виконання конкрет­них функцій, яких безліч у юридичній діяльності. Переважно функціональні обов'язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, не допускається, щоб юрист викону­вав невластиві йому функції. У протилежному випадку мо­жливе притягнення його до відповідальності.

На основі третьої групи обов'язків у юриста формується особистісно-емоційне сприйняття службового обов'язку.

Проблема службового обов'язку посідає чільне місце у професійній культурі юриста. Усвідомлення юристом своїх службових обов'язків є необхідним елементом його деон-тологічної правосвідомості та професійної культури. Його професійні вчинки контролюються сумлінням, на основі чого формується внутрішній імператив службового обо­в'язку. Позитивне право ніколи не досягне такої сили і ле-^^-гітимності, яку має внутрішній імператив службового обо­в'язку.

Для правничих спеціальностей характерні як загальні, так і специфічні види обов'язків. Так, службовий обов'язок судді визначений у Законі України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» з наступними змінами та доповнення­ми. Зокрема, у ст. 6 йдеться про те, що суддя зобов'язаний при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єк­тивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом термінів. Стаття 5 наголошує на тому, що суддя повинен здійснювати лише правосуддя. Він не може бути народним депутатом, належати до будь-якої політичної партії, входити до складу державних органів, органів міс­цевого та регіонального самоврядування, підприємств, які мають на меті отримання прибутку. Проте викладацька, наукова й інша творча діяльність не впливає на виконання судових обов'язків. Суддя може поєднувати наукову і твор­чу працю із судовою практикою, що сприяє його професіо­налізмові.

Закон зобов'язує суддю не розголошувати відомостей, які становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, а та­кож відомостей про особисте життя, які стали відомі йому під час розгляду справи у судовому засіданні і нерозголо-шення яких прийнято рішенням закритого судового засі­дання. Проте це не означає, що всі отримані суддею відомості таємні. Це не стосується відомостей, які містять елементи злочину. Тоді у службовому порядку приймається відпо­відне рішення. Але вся діяльність судді не повинна ставати об'єктом розмов у широкому колі осіб, не причетних до справи.

Службовий обов'язок не допускає вчинків та будь-яких дій, які ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності. Тобто обов'язком судді є повсякчасний контроль власної поведінки.

Службові обов'язки суддів стосуються різних їхніх пов­новажень. Наприклад, існують службові обов'язки район­них (міських), міжрайонних (окружних) суддів, службові обов'язки судді Конституційного Суду України, службові обов'язки судді Вищого арбітражного суду України, служ­бові обов'язки військових суддів та ін. У них чимало спіль­ного, але є певні додаткові вимоги, які пов'язані зі специфі­кою юридичних справ. Тому доцільно говорити про служ­бово-повноважні обов'язки суддів.

Зрозуміло, що службові обов'язки суддів ґрунтуються на певних засадах. Серед них - законність, незалежність від інших гілок влади, непідзвітність іншим гілкам влади, ви­рішальність, належний практичний досвід, віковий ценз, освітній ценз, дієздатність судді, конкурсність, недоторкан­ність, строковість служби, відповідальність, атестаційність, особливе моральне і соціально-побутове забезпечення та ін. Ці принципи істотно впливають на службовий обов'язок судді, змушують його дотримуватися певних меж у поведі­нці і діяльності. Будь-яку службову дію суддя повинен під­порядковувати цим принципам.

Службовий обов'язок судді передбачає виконання пев­них функцій у судовій діяльності. Це насамперед вихован­ня поваги до суду і до себе особисто, утвердження презумп­ції невинуватості, збереження службової таємниці, сприян­ня судовому врядуванню тощо. У цих та інших функціях виявляється сутність судової влади і судової практики, під­несення авторитету особи, яка здійснює правосуддя.

Тому юрист, котрого вперше Президент призначає суд­дею, в урочистій обстановці дає обітницю, про яку йдеться у ст. 10 Закону України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів»: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим».

Присягатися належно виконувати службові обов'язки українського судді почали ще у період гетьманщини (XVII-XVIII ст.). Тоді, як зазначалося у «Правах, за якими судиться малоросійський народ», обрані судді повинні були складати у церкві обітницю про те, що будуть сумлінно виконувати свої обов'язки. У період Української Народної Республіки текст обітниці, зокрема для військових суддів, затверджу­вався на засіданні Ради Державних секретарів. Її повинні були складати також службовці суду. Зміст обітниці такий:

«Присягаю урочисто Всемогучому Богу і прирікаю на мою честь бути вірним Українській Народній Республіці і пови-нуватися її законам і розпорядженням. Присягаю сповнити припоручені обов'язки після мойого найліпшого знання і совісті на кождім мені як військовому судді призначенім службовім місці - під час війни і миру, при тім мати все на увазі найвище добро моєї Вітчизни, виконувати закони, розпорядки, науки і поручення моїх зверхників і залишати всякого роду надужиття моєї власти, так, Боже, мені допо­можи. Амінь». Для виконання службових обов'язків судді ретельно добиралися кадри, які свідомо могли дати відпо­відну обітницю.

Нині згідно зі ст. 8 Закону України «Про статус суддів» кандидати у судді добираються за результатами складання кваліфікаційного іспиту. Тільки кваліфікаційна комісія мо­же рекомендувати особу, яка подала відповідну заяву,напосаду судді. Тобто головною вимогою є юридичні знання. До кваліфікаційного іспиту допускають свідомих юристів, віком від 25 років, з вищою юридичною освітою, дворічним юридичним стажем. ' 'її У Законі України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» ^ визначені службові обов'язки адвоката. Він зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства, застосовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, а також відмовлятися від прийнятого на себе захисту підо­зрюваного, звинуваченого, підсудного. Адвокат повинен допомагати кожному громадянинові, який звертаєтьсязадопомогою. До цього його зобов'язує внутрішній імператив службового обов'язку. Закон також передбачає, що адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у конкретній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам тієї особи, що звернулася з про­ханням про ведення справи. Це пояснюється етичними і правовими мотивами справи. Адже не можна спочатку за­хищати громадянина, а потім проти нього вести справу, оскільки адвокатові вже відомо багато подробиць діяльнос­ті цієї особи. Це стосується і тих випадків, коли адвокат брав участь у справах як слідчий, особа, що проводила діз­нання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник по­терпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий. Випадки, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосунках, не повинні мати місця не тільки в адвокатській діяльності, а й узагалі в юридичній

практиці.

Отже, службовий обоє 'язок адвоката - це сприяння за­хистові прав і свобод громадян, представлення законних інтересів громадян Української держави, іноземних грома­дян, осіб, які не мають громадянства, та юридичних осіб. Адвокат зобов'язаний надавати їм також іншу юридичну допомогу. Стаття 5 Закону України «Про адвокатуру» пе­редбачає, що адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки щодо законо­давства; складають заяви, скарги та інші документи право­вого характеру; засвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво у суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, уста­новам, організаціям; здійснюють правове забезпечення під­приємницької та зовнішньоекономічної діяльності грома­дян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Звичайно, адвокат може здійснювати також інші види юридичної допомоги, пере­дбачені чинним законодавством. Ці службові обов'язки є вузькою спеціалізацією адвокатів.

Адвокат виконує свій службовий обов'язок на основі від­повідних принципів. Головними серед них є: верховенство закону (права), незалежність, демократизм, гуманізм, конфі­денційність, а також законність, етичність, справедливість.

Функції службового обов'язку адвоката зводяться в ос­новному до захисту та представництва запитів громадян через надання юридичних послуг.

Службові обов'язки адвоката тісно пов'язані з його про­фесійними правами, про які йдеться у ст. 6 Закону України «Про адвокатуру». Так, виконуючи свій професійний обо­в'язок, адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням в усіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних спра­вах і в справах про адміністративні порушення. Він має право робити запит й отримувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від гро­мадян - за їхньою згодою; знайомитися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання до­ручення документами і матеріалами, за винятком тих, таєм­ниця яких охороняється законом; отримувати письмові вис­новки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;

застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чин­ного законодавства; доповідати на клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержу­вати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотан­ня і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснен­ня щодо їхньої суті.

Виконуючи службові обов'язки, адвокат повинен дотри­муватися професійної таємниці (ст. 9) щодо питань, з якими громадянин або юридична особа звернулися до нього, суті консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей.

Особливо важливі відомості, які адвокат отримав під час попереднього слідства, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Неприпустимим є викори­стання адвокатом таємниці у власних інтересах чи в ін­тересах третіх осіб. Розголошення адвокатом таємниці ка­рається законом.

Для належного виконання службового обов'язку кож­ний адвокат України дає обітницю такого змісту: «Я, бе­ручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержуватися зако­нодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики; з високою громадською » відповідальністю виконувати покладені на мене обов'яз-)ки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і \ уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі».

Закон України «Про адвокатуру» гарантує умови вико­нання адвокатом своїх службових обов'язків. Так. заборо­няється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вима­гання від адвоката, його помічника, посадових осіб і техні­чних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих міркувань адво­катів не можна допитувати як свідків. Документи, пов'я­зані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, про­курором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо право­вої позиції адвоката у справі. Його правова позиція оберіга­ється законом.

Посади адвокатата його помічника мають відповідні цензи. Це повинен бути громадянин України з вищою юри­дичною освітою, раніше не судимий, з практичним стажем не менше двох років. Особа, яка претендує на посаду адво­ката, повинна скласти кваліфікаційні іспити, отримати сві­доцтво на право адвокатської діяльності, скласти обітницю.

Враховуючи те, що адвокат належить до добровільного професійного громадського об'єднання, його службові обо­в'язки мають ґрунтуватися на власному сумлінні та мораль­них принципах. Це і є специфікою внутрішнього імперати­ву службового обов'язку адвоката.)

Для працівників прокуратури службові обов'язки закріп­лені у Законі України від 5 листопада 1991 р. «Про проку­ратуру». Основним службовим обов'язком для працівника прокуратури є прокурорський нагляд за додержанням зако­нів усіма органами, підприємствами, установами, організа­ціями, посадовими особами та громадянами; органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушен­нями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину; під­тримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про адмініс­тративні правопорушення і господарських спорів у арбіт­ражних судах; за виконанням законів у місцях утримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні пока­рань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначає суд; за додержанням законів органами війсь­кового управління, військовими об'єднаннями, з'єднан­нями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних військ, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань, дислокованих на території України (ст. 5 Закону).

Загалом обов'язки у прокурорському нагляді передба­чають загальний нагляд; нагляд за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, за участю прокурора в розгляді справ у судах; нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового харак­теру.

Закон визначає широке коло службових обов'язків для працівників прокуратури. Вони стосуються практично всіх аспектів юридичної діяльності та юриспруденції. Тобто об'єктом прокурорського нагляду є все, що становить зміст окремих самостійних видів діяльності юриста: слідча робо­та, судова робота, робота з виконання вироків у криміналь­них справах.

Працівники прокуратури дають обітницю, затверджену Верховною Радою України.

Службові обов'язки працівників прокуратури тісно по­в'язані з правами, викладеними у ст. 20 Закону України «Про прокуратуру». Так, здійснюючи загальний нагляд, про­курор має право безперешкодно за посвідченням, що під­тверджує займану посаду, входити у приміщення держав­них органів, органів місцевого та регіонального самовряду­вання, об'єднань громадян, підприємств, установ та органі­зацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи належності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджені; мати доступ до докумен­тів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять ко­мерційну чи банківську таємницю або конфіденційну ін­формацію; письмово вимагати подання в прокуратурудляперевірки зазначених документів та матеріалів, видачі не­обхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою.

Працівник прокуратури має право вимагати для перевір­ки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти й документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення; вимагати від керівників та їхніх колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також призначення спеціалістів для здійснення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз; викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або пи­сьмових пояснень щодо порушення закону.

Коли прокурор виявляє порушення закону, то у межах своєї компетенції він має право здійснювати такі заходи:

- опротестовувати акти вищих державних органів, міні­стерств, державних комітетів і відомств, виконавчих і роз­порядчих органів місцевих рад народних депутатів, підпри­ємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а та­кож рішення і дії посадових осіб;

- вносити подання або протест щодо рішеньмісцевихорганів влади залежно від характеру порушень;

- порушувати у встановленому законом порядку кримі­нальну справу, дисциплінарне провадження або провад­ження про адміністративне правопорушення, передавати ма­теріали на розгляд громадських організацій;

- давати приписи про усунення очевидних порушень за­кону; вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;

- звертатися до суду або арбітражного суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, а також під­приємств та інших юридичних осіб.

Такі широкі повноваження прокуратури вимагають до­тримання суворих принципів службового обов'язку її пра­цівниками. Основними принципами обов'язку є компетент­ність, обов'язковість, неупередженість, етичність та ретель­ність. Зміст цих та можливих інших принципів віддзерка­лює основне призначення прокуратури і її відповідальність за стан законності у державі.

Функції службового обов'язку працівника прокуратури в основному передбачають:

- опротестування незаконних дій посадової особи, від­новлення порушеного права;

- внесення припису органові чи посадовій особі,якіприпустилися порушення, або вищому у порядку підпоряд­кованості органові чи посадовій особі,які правомірні усу­нути порушення;

- подання з вимогою усунути порушення закону, причи­ну цих порушень та умов, що їм сприяють;

- винесення мотивованої постанови про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопо­рушення кримінальної справи;

- санкціонування затримання і випровадження у приму­совому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України;

- санкціонування арешту особи (підозрюваної або обви­нуваченої) за наявності передбачених законом підстав, по­дання цивільного позову про відшкодування заподіяних злочином збитків тощо.

У ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» викладені ви­моги до осіб, яких призначають на посади прокурорів і слід­чих. Ними можуть бути громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за фахом, проходять в органах прокуратури стажування терміном до одного року. Посади районних і міських прокурорів мають право обіймати особи віком від 25 років, зі стажем роботи в органах прокура­тури або на судових посадах не менше трьох років. Претен­денти на вищі посади не повинні мати вік менший ніж ЗО ро­ків, а відповідний стаж менший ніж сім років. На будь-яку посаду в органах прокуратури не приймають осіб, засуджених за вчинення злочину, за винятком реабілітованих. Раз у п'ять років працівники прокуратури проходять атестацію.

Службовий обов'язок працівника прокуратури полягає у тому, щоб не переоцінити своє високе становище у суспіль­стві, не допустити «зловживання» владою, а вірно служити народу України та Закону.

Службові обов'язки працівника міліції викладені у За­коні України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію», до якого вносилися певні зміни.

Закон передбачає низку обов'язків працівників міліції (ст. 10). Основні з них такі:

- організація безпеки громадян і громадського порядку;

- виявлення, запобігання, припинення і розкриття зло­чинів, вживання для цього оперативно-розшукових та профі­лактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

приймання і реєстрація заяв і повідомлень про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасне прийняття що­до них рішень;

- підготовка матеріалів до суду за протокольною фор­мою, проведення дізнання у межах, визначених криміналь­но-процесуальним законодавством; припинення адмініст­ративних правопорушень і провадження справ по них;

- виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, вживання в межах своєї компетенції заходів для їх усунення, участь у правовому вихованні насе­лення;

- профілактична робота серед осіб, схильних до вчинен­ня злочинів, здійснення адміністративного нагляду за осо­бами, щодо яких його встановлено, а також контролювання засуджених до кримінальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі;

- застосування в межах своєї компетенції кримінальних покарань та накладення адміністративних стягнень;

- розшукування осіб, які переховуються від органів ді­знання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримі­нального покарання, які пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством тощо.

Працівники міліції зобов'язані проводити різноманітні криміналістичні дослідження, виконувати рішення проку­рора, слідчого і судді, забезпечувати безпеку дорожнього руху; видавати дозволи на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї; контролювати дотримання громадянами правил паспортної системи; охороняти, контролювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб; забезпечувати виконання загальнообов'язкових рішень місцевих органів самоврядування тощо.

Таким чином, працівники міліції виконують адміністра­тивну, профілактичну, оперативно-розшукову, криміналь­но-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Залежно від специфіки завдань, які стоять перед тим чи іншим підрозділом, розрізняють службові обо­в'язки працівника кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної ін­спекції, міліції охорони, спеціальної міліції. У цих видах службових обов'язків є багато спільного, але є й істотні від­мінності.

Працівники міліції також дають відповідну обітницю, затверджену постановою Кабінету Міністрів від 28 грудня 1992 р. № 382. Проте текст обітниці потребує вдосконален­ня у напрямі посилення внутрішнього імперативу службо­вого обов'язку.

Поряд зі службовими обов'язками працівники міліції мають порівняно широкі права (ст. 11). Зокрема, працівник міліції має право вимагати від громадян і службових осіб припинити правопорушення, перевіряти у них документи, викликати їх у службове приміщення, затримувати і тримати громадян у спеціально відведених для цього приміщеннях, складати протоколи про адміністративні правопорушення, безперешкодно у будь-який час доби входити у визначені законом приміщення та ін. Проте працівник міліції зобо­в'язаний законно та культурно використовувати надані йо­му права, виробляти свій власний деонтологічний службо­вий обов'язок.

Службові обов'язки працівника міліції побудованінатаких основних принципах: законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням (ст. З Закону). Важливо, щоб ці принципи грунтувалисянакультурі професійних дій, етиці ненасильства, міліцейсь­кому милосерді та ін. У цьому, власне, і полягає сутність міліцейського обов'язку на нинішньому етапі становлення національних правоохоронних органів.

Функції службових обов'язків зумовлені основними зав­даннями міліції (ст. 2). Так, службові обов'язки працівника міліції спрямовуються на забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення; охорону і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили, забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань, виконання кримінальних покарань та адміністративних стя­гнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у вико­нанні покладених на них законом обов'язків тощо. Однак основна функція службового обов 'язку працівника міліції — це служіння інтересам свого народу.

Виконувати службові обов'язки працівника міліції у нашій державі може аж ніяк не кожний. Але навіть вимоги, закріплені у статтях 16-18 Закону, не є достатніми. Насам­перед треба підняти престиж служби в органах внутрішніх справ. Оплата праці працівника міліції (ст. 19), правовий і соціальний захист (статті 20-24) мають бути значно вищи­ми, на рівні захисту поліцейських у розвинених державах. Тоді можна виробити механізм добору кадрів (справді кон­курсного) для служби в органах міліції. Звичайно, ефектив­ність виконання службового обов'язку значно підвищиться.

Службовий обов'язок працівника міліції має передбачати перспективу державотворчого процесу в Україні. Зміст служ­бового обов'язку працівника міліції пов'язаний з активною участю у моральному оздоровленні нашого суспільства. Цього можна досягти через налагодження добору кадрів, піднесення культури застосування правових норм, значне підвищення уваги держави до міліції.

Отже, службові обов'язки окремих юридичних спеці­альностей сприяють формуванню внутрішнього імперативу правників. Кожен спеціаліст-юрист, виконуючи службові обо­в'язки, зміцнює правопорядок, робить внесок у процес бу­дівництва правової Української держави.