Методи аналітико-розрахункового обґрунтування і моделювання розвитку землекористування

6.1. Нормативний метод землевпорядного проектування

Цей метод передбачає використання науково обґрунтованих норм і нормативів.

Норма – це встановлена гранична або середня кількість будь-чого, що допускається правилом, планом чи якоюсь конкретною умовою.

Норма є величиною динамічною, що змінюється внаслідок удосконалення умов виробництва і встановлюється відповідно до очікуваного рівня техніки, технології та організації праці.

Система техніко-економічних норм і нормативівскладається з таких груп:

- нормативи ефективності суспільного виробництва: виробниц­тво продукції на одиницю площі, на 1 грн. витрат, фондовіддача, зростання продуктивності праці;

- нормативи витрат праці: нормативи витрат праці на одиницю продукції, норми обслуговування роботах місць, нормати­ви граничних співвідношень між зростанням продуктивності праці та заробітної плати;

- нормативи землемісткості валової продукції: нормативи земельної пло­щі на одиницю продукції;

- нормативи капітальних вкладень і капітального буді­вництва: нормативи питомих капітальних вкладень, нормативи трива­лості освоєння земельної ділянки;

- фінансові нормативи: середні норми амортизації, нор­мативи витрат на утримання і ремонт основних фондів, нормативи витрат на управління виробництвом;

- норми грошових комплексних витрат на виробництво: обслу­говування, відрахування на цільові заходи;

- соціально-економічні нормативи: кількість землі на 1 чол., валова додана вартість на душу населення;

- нормативи охорони навколишнього природного сере­довища: змиву ґрунту з одиниці площі, ступінь екологічної стабіль­ності ландшафтів і землекористування, ступінь антропогенного на­вантаження на землекористування, ступінь забрудненості земель тощо.

6.2. Балансовий метод

Балансовий метод використовують для узгодження обсягу і структури суспільних потреб із земельними, матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами. Балансовий розрахунок координує різні прогнозні завдання, поєднуючи всі програмні цілі в певну ієрархічну структуру.

Баланс — це система показників, які характеризують стан будь-якого явища, що постійно змінюється. Будь-який баланс є синтезом окре­мих балансів, кількість яких може бути необмеженою. Інфор­мацію, потрібну для складання балансу, отримують з інших балансових розрахунків. Модель балансу може подаватись у формі системи рівнянь або в табличній (матричній) формі.

У землевпорядному проектуванні застосовують наступні системи балансів:

за одиницями вимірювання — натуральні, натурально-вартісні, ціннісні (вартісні), трудові;

за масштабами об'єкта аналізу — господарські, суспільно-господарські, ра­йонні, міжрайонні, внутрішньорайонні,

за часовою ознакою — ста­тичні, динамічні;

за метою дослідження — звітні (статистичні), прогнозно-планові.

Найскладнішою є міжгалузева та міжрайонна форма балансу, яка одночасно відобра­жує пропорції між галузями та економічними районами країни. Та­кі моделі розробляють для дослідження закономірнос­тей економічного розвитку країни.

Одним із найважливіших є баланс земельних угідь в розрізі землевласників і землекористувачів.

Баланс трудових ресурсів — це система взаємопов'язаних показників, які характеризують наявність, розподіл і використання робочої сили. Він має вигляд таблиці з двох взаємопов'язаних зба­лансованих розділів. У першому розділі відображують кількість і склад трудових ресурсів, у другому — їх розподіл і використання. Цей баланс дає змогу ув'язати дані про наявні в районі трудові ресурси з потре­бою в них підприємств і організацій району на перспективу.

Важливе значення мають районні та територіальні баланси, в яких узгоджуються виробництво і споживання окремих видів мате­ріальних і природних ресурсів.

Баланси природних ресурсів - це систематизовані кількісні і якісні дані про наявність і рух (вибуття і надхо­дження) запасів природних ресурсів у натуральному вираженні. Такі баланси використовують при визначенні раціонального приро­докористування, розміщенні нових підприємств з використання і відтворення природних ресурсів, для складання прогнозів розвитку галузей.

6.3. Картографічний метод

Картографічний метод — це сукупність заходів і засобів для просторової інтерпретації та аналізу розміщення об'єктів і явищ на­вколишнього середовища.

Застосування картографічного методу зумовлене такими основними властивостями карт: можливістю вибіркового відображення об'єкта моделювання; узагальненням його властивостей; метричністю (можливістю вимірювання і математичного порівняння); не­перервністю; наочністю.

Особ­ливості використання карт при землевпорядному проектуванні зумовлюють певні вимоги до картографування, які задовольняються розробленням ідентичних географічних основ, умовних картографічних зображень, використанням єдиного підходу до оформлення, розмі­щенням на полях карт додаткових діаграм, графіків,­ текстового матеріалу та ін.

Карти, що використовуються в межах землевпорядного проектування, умовно можна поділити на такі групи:

- карти, що розкривають значення і місце об'єкта та процесів у регіоні вищого рангу;

- структурні карти, що характеризують міжгалузеві і внутріш­ньогалузеві пропорції, рівень економічного і соціального розвитку районів, структурно-функціональні складові (галузі спеціалізації, цикли виробництв та ін.), структурно-територіальні складові (територіальну організацію виробництва, формування і розвиток локальних територіально-господарських комплексів);

- ресурсні карти, що характеризують природні, зокрема земельні ресурси, трудові, та інші ресурси як чинник формування територіально-господарських комплексів і умов життєдіяль­ності людини;

- карти стану ґрунтового покриву, рослинності, навколишнього природного середовища, що містять інформацію про заходи щодо їх охорони та запобігання їх забрудненню;

- карти природних і соціальних умов, які обмежують розвиток і функціонування регіонального господарського комплексу (вичерпування ресурсів, забруднення середовища тощо);

- карти функціонального зонування території (сучасний стан і перспектива);

- карти, що відображують ефективність використання та охоро­ни земель функціонування регіонального господарського комплексу (раціональне використання земельних ресурсів території);

- карти оцінювання земель.

Особливе значення має картографічне прогнозування регіонального або територіального землекористу­вання. Прогнозне соціально-економічне картографування - графічне оцінювання можливих напрямів і результатів розвитку та розміщення продуктивних сил на території, а також ресурсів і заходів, необхідних для реалізації поставлених завдань.