ЛЮДИНИ ЯК ЧАСТКИ ЛЮДСТВА; 4 страница
Якщо розглядати свідомість як особливу програму поведінки особистості, то треба зазначити, що вона не єдина в регулюванні діяльності людини. Окрім неї психіка людини містить ще й несвідомі психічні явища.
Несвідомі психічні явища – це сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй принаймні в даний момент, та не піддаються контролю.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 1.2. Неусвідомлювані форми психічної діяльності
Несвідоме – це еволюційно сформована несвідомо-інстинктивна програма дій людини. Це вроджена інстинктивна та рефлекторна поведінка організму, скерована на задоволення біологічних потреб, його самозбереження як виду.
Поле свідомості неоднорідне і містить: фокус, перефірію, межу (границю), за якою починається сфера неусвідомлюваних психічниї явищ. Ця неоднорідна картина свідомості нібито накладається на ієрархічну систему складної діяльності людини. Найвищі поверхи системи діяльності – найбільш пізні і складні компоненти дій – виявляються у фокусі свідомості; наступні поверхи потрапляють на переферію свідомості; найнижчі і найбільш відпрацьовані – виходять за межі свідомості.
Відношення різних компонентів дії до свідомості нестабільне: у полі свідомості з’являється той чи інший «шар» ієрархічної системи актів, які складають дану дію: добре засвоєні компоненти дії ідуть з фокуса свідомості на його переферію, і звідти – в сферу неусвідомлюваного; деякі компоненти повертаються у свідомість у разі виникнення труднощів, стомлення, емоційної напруги. Таке повернення у свідомість може бути результатом свідомого наміру.
Співвідношення неусвідомлюваних явищ і свідомості можна представити схематично таким чином:
I – неусвідомлювані механізми
II – наусвідомлювані чинники
III – «надсвідомі» процеси.
Рис.1.3 Співвідношення свідомості і неувсідомлюваних компонентів психіки
МОДУЛЬ 2.ОСОБИСТІСТЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ
Тема 2.1. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
Головною категорією психології людини є, навіть, не категорія “ПСИХІКА”, а категорія “ОСОБИСТІСТЬ”, тому що власне особистість і є носієм психіки, її виразником.
ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: особистість – це уся багатоманітність психічних проявів людини, що визначають єдність та безперервність її поведінки і переживань в тому вигляді, як ця багатоманітність сприймається і самою особистістю, і іншими людьми.
Таким чином: з точки зору самої людини, особистість це її стійкі якості, що породжують у неї відчуття ідентичності (“моє”), єдності (думки, почуття, поведінка – це все частина мене самого) і унікальності (“Я”); з точки зору інших людей, особистість – це сукупність психічних якостей, що відрізняють людей один від одного.
Для розуміння природи особистості треба розвести такі поняття якЛЮДИНА, ІНДИВІД, СУБ’ЄКТ, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬтаОСОБИСТІСТЬ.
ЛЮДИНА –це високоорганізована соціальна та біологічна істота, що є носієм свідомості. Це поняття значно ширше за означені поняття: індивід, суб‘єкт, особистість, індивідуальність, бо включає в себе досить великий перелік соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, культурних та ін. Але головне в цьому сенсі те, що кожен з нас є людиною настільки, наскільки є змістовним коло наших стосунків у суспільстві.
ІНДИВІД –це людська біологічна основа існування людини, це окремий представник виду людини, носій видових рис. В цьому сенсі людина завжди є індивідом, хоча при цьому може й не бути особистістю.
СУБ’ЄКТ –людина завжди є суб’єктом (учасником, виконавцем, ініціатором) історичного або суспільного процесів вцілому, суб’єктом конкретної діяльності, джерелом пізнання та перетворювання як об’єктивної дійсності, так і самої себе. Сама ж діяльність виступає тією формою активності, в якій людина удосконалює оточуючий світ та саму себе.
ОСОБИСТІСТЬ – це конретна людина, яка є представником певного соціуму та соціальної групи, займається конкретною діяльністю, адекватно усвідомлює себе і оточуючий світ танаділена певними індивідуально-психологічними особливостями. Особистість – це багатогранна психологічна структура, яка характеризує, перш за все, її соціальну сутність, що формується та набувається в процесі життя в предметній діяльності та спілкуванні шляхом засвоєння суспільних форм свідомості та поведінки. Людина як особистість є носієм свідомості, суспільних форм життя та відносин.
Кожна людина має свої специфічні особливості та властивості. Тому ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ –це сукупність індивідних особливостей та особистісних властивостей, характерних лише для даної людини, таке їх поєднання, яке відрізняє одну людину від інших та утворює її своєрідність. Це індивідуальна неповторність людини.
Дослідження особистості спираються на ті ж самі принципи, що використовуються при вивченні психіки, але конкретизовані під вирішення задач психології особистості. Такими принципамиє:
– по-перше, особистість – це складна едина система психічних структур і процесів, яка є результатом синергічної взаємодії усієї сукупності підсистем, що входять в цю систему;
– по-друге, особистість – це суб’єкт діяльності, який набуває свого розвитку і функціонує лише у взаємодії з навколишнім суспільним і природним середовищем;
– по-третє, особистість характеризується внутрішньою узгодженістю та безперервністю, тому розглядати її треба як дещо цілісне і, обов’язково, на протязі усього життєвого шляху.
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ:
– як взаємодіють біологічні та соціальні фактори в процесі розвитку особистості;
– які психічні процеси та механізми визначають відчуття власного “Я”;
– чим визначається міжіндивідна відмінність людей, тобто що робить їх різними саме в якості особистостей;
– як міжособистісні відносини та соціальні структури впливають на розвиток особистостей.
Оскільки особистість відноситься до класу надскладних систем, остільки і її вивчення не може обмежуватися одним якимось підходом. Тому є декілька закордонних та вітчизняних теорій особистості, кожна з яких, по-перше, на свій розсуд описує особистість, а, по-друге, пропонує свої об’єкти для цього опису. Найпопулярнішими серед закордоннихтеорій є:
ПСИХОДИНАМІЧНІ ТЕОРІЇ.Підвалини цих теорій були закладені австрійським психіатром З.Фрейдом та розвинуті його послідовниками – А.Адлером, К.Юнгом, Е.Фромом та ін. Головна задача цих теорій – вивчення рушійних сил особистості, на підставі яких формується її активність. Цей напрям спирається на ідею про те, що глибинною засадою поведінки особистості є неусвідомлювані мотиви. У З.Фрейда це інстинкти, у К.Юнга – неусвідомлений особистісний та суспільний (колективне несвідоме) досвід, у Е.Фрома – екзистенційні потреби та т.ін. Тобто, в цих теоріях визнається особлива роль НЕСВІДОМОГО,яке головним чином і обумовлює поведінку особистості.
БІХЕВІОРИСТИЧНІ ТЕОРІЇ.Біхевіоризм відштовхується від ідеї, що ПОВЕДІНКА людини є наслідком безперервної взаємодії між особистістю та її оточенням. Точніше кажучи, біхевіористи звертають увагу на те, що умови оточення людини формують її поведінку через навчання, а поведінка особистості, в свою чергу, формує її оточення. Тобто, людина і ситуація, в якій вона знаходиться, обопільно впливають одне на одного. Тому, щоб прогнозувати поведінку індивіда, треба знати як його характеристики взаємодіють з характеристиками оточення. Цим і повинна займатись, як важають біхевіористи, психологія особистості.
ГУМАНІСТИЧНІ ТЕОРІЇ.Послідовники цього напряму не дискутують відносно впливу біологічних характеристик та оточення людини на її поведінку, а підкреслюють власну роль людини в визначенні своєї долі. В своїй концепції вони спираються на такі принципи: 1) особистість потрібно зрозуміти, відштовхуючись від її власного погляду на світ, її сприймання себе та її самооцінки; 2) пріорітетним напрямом дослідження особистості є її вибір, творчість та самоактуалізація, тобто все те, що вона робить сама, робити ставку на її саморозвиток; 3) методи вивчення особистості не повинні бути нейтральними до неї і тому дослідник повинен рахуватись з ціннісними критеріями їх використання; 4) мета психології – зрозуміти людину, а не прогнозувати і контролювати її поведінку.
КОГНІТИВНІ ТЕОРІЇ.Майже усі сучасні психологи, незалежно від їх філософських уподобань, визнають, що особистісні відмінності є також наслідком того, як індивідуми репрезентують інформацію, що надходить до них. Такі репрезентації звуться когнитивними структурами або схемами. При цьому одні з цих структур використовуються індивідами задля інтерпретації себе та свого оточення, а інші допомагають людині сприймати, організовувати та зберігати інформацію.
Середвітчизнянихтеорій структури особистості найбільш відомими є:
Підхід Рубінштейна С.Л.„Особистість – сукупність внутрішніх умов, через які відбиваються всі зовнішні впливи, тому в особистості можна виділити компоненти різних рівнів, ступеня спільності та стійкості (сталості)”:
СПРЯМОВАНІСТЬ –виявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінантних мотивах діяльності і поведінки, світогляді.
ЗНАННЯ, УМІННЯ, НАВИЧКИ –набуваються під час життя і пізнавальної діяльності.
ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ –провляються в темпераменті, характері, здібностях.
Підхід Ананьєва Б.Г. Розглядає людину, особистість як сукупність чотирьох сторін:
ЛЮДИНИ ЯК ЧАСТКИ ЛЮДСТВА;
2) ЛЮДИНИ ЯК ОСОБИСТОСТІ;
3) ОНТОГЕНЕЗ ТА ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ЛЮДИНИ ЯК ІНДИВІДА;
4) ЛЮДИНИ ЯК БІОЛОГІЧНОГО ВИДУ.
Підхід Платонова К.К. „Особистість – дієспроможний член суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому”. Особистість має динамічну функціональну структуру, елементами якої є:
СПРЯМОВАНІСТЬ –поєднує ставлення та моральні якості, інтереси особистості, які розрізняються за рівнем, широтою, інтенсивністю, сталістю, дієвістю.
СОЦІАЛЬНИЙ ДОСВІД –включає знання, вміння, навички та звички, набуті в особистому досвіді, шляхом навчання.
ПСИХОЛОГІЧНА ПІДСТУКТУРА (ФОРМ ВІДОБРАЖЕННЯ) –охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів та ставнів (відчуття, сприймання, мислення, уява, пам’ять, увага, емоційні явища і т. ін).
БІОЛОГІЧНА ПІДСТРУКТУРА –охоплює біопсихічні типологічні властивості, а саме темперамент, вік, стать, а також патологічні зміни особистості, які більшою мірою залежать від фізіологічних та морфологічних особливостей кори головного мозку.
ХАРАКТЕР та ЗДІБНОСТІне мають особистих рис, які б були одночасно і властивостями особистості і змогли б увійти в одну з підструктур. Тому Платонов К.К розглядає їх як властивості, які проявляються в різних видах діяльності і виявляються в усіх чотирьох підструктурах, тобто як каркас особистості, який пронизує всі підструктури.
Підхід Ковальова О.Г. „Особистість – суб’єкт і об’єкт суспільних відносин”. До структури особистості входять чотири підструктури:
СПРЯМОВАНІСТЬ –як система відношень особистості до оточуючого світу, до якої входять різні властивості, система взаємодіючих потреб, мотивів і інтересів, ідейних і практичних настанов. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості.
МОЖЛИВОСТІ –система здібностей, які є психологічною передумовою успішного виконання людиною діяльності, в тому числі і професійної.
СТИЛЬ –психологічні особливості поведінки людини в соціальному середовищі, які визначаються темпераментом і характером.
СИСТЕМА ВПРАВ –забезпечує саморегуляцію, самоконтроль та корекцію дій, вчинків в житті і діяльності.
Підхід М’ясищева В.В.Розглядає ядро особистості як СИСТЕМУ її ВІДНОСИН до оточуючого світу та самої себе, що формується під впливом відображення свідомістю людини оточуючого світу та є однією з форм такого відображення.
Підхід Абульханової-Славської К.А. Представляє особистість як СУБ’ЄКТ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ та СУБ’ЄКТ ДІЯЛЬНОСТІ. В основі розвитку особистості лежить формування таких якостей, як АКТИВНІСТЬ (ІНІЦІАТИВНІСТЬ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ),здатність доОРГАНІЗАЦІЇ ЧАСУ, СОЦІАЛЬНЕ МИСЛЕННЯ.
Отже, структура особистості – це складне системне цілісне психологічне утворення, яке має всі ознаки системи і сукупність структурних елементів – бібіологічний (фізіологічний), психологічний, соціальний.
Тема 2.2. ДЖЕРЕЛА АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ:
ПОТРЕБИ ТА МОТИВИ
Як вже було зазначено, людина набуває свою соціальну сутність, тобто стає особистістю, в процесі життя в активній предметній діяльності, спілкуванні та взаємодії з оточуючим соціальним середовищем. Тому проблема поведінки (активності) людини не в останню чергу зводиться до запитання: які спонукальні психологічні сили змушують людину ставити перед собою ту чи іншу мету, а потім домогатися її втілення? Тобто, за спробою пояснити поведінку людини неминуче постає питання про джерела її активності: що її до цього спонукало, які ж були причини, чим людина керувалася, яким є її мотив або мотиви? Це означає, що проблема поведінки в своєму глибинному змісті є проблема мотиваційної сфери особистості. В свою чергу визначення мотиваційної сфери починається з пояснення потреб, бо саме вони становлять основу мотиваційної сфери особистості.
ПОТРЕБИ– це активний стан особистості, що відзеркалює її залежність від конкретних умов існування і породжує поведінку, яка спрямована на зняття цієї залежності.
Суттєво, що в процесі задовільнення потреби відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. А це означає, що саме потреби є рушійною силою розвитку та активності людини. З одного боку, вони задають людині умови біосоціального існування і пов’язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності – соціальній або біологічній. З іншого – потреби детермінують активність людини, спрямовану на усунення цього дефіциту.
Потреби мають одночасно і пасивний, і активний характер, бо, з одного боку, вони задаються умовами біосоціального існування індивіда й пов’язані з виникненням дефіциту в його нормальній життєдіяльності – соціальній або біологічній. З другого ж боку потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту.
Властивістю потреб є також діалектична єдність їх суб’єктивної і об’єктивної сторін.
СУБ’ЄКТИВНИЙ БІК ПОТРЕБИ: а) це конкретний нестаток чогось, необхідність; б) це рівень розвитку цього нестатку, що посилює або послаблює імпульс до дії; в) це суб’єктивні засоби задоволення потреби; г) це, нарешті, значущість задоволення потреби та зусилля, необхідного для її задоволення.
ОБ’ЄКТИВНИЙ БІК ПОТРЕБИ характеризується наступним: а) об’єктом нестатку, потреби; б) ситуацією, що сприяє або не сприяє задоволенню потреби; в) об’єктивними засобами можливості задоволення потреби;
Однією з головних властивостей потреб є їх ПРЕДМЕТНІСТЬ, тобто потреби завжди жорстко “приземлені” та “прив’язані” до певних об’єктів і явищ зовнішньої дійсності.
Суттєво також, що потреби мають суспільно-особистісний характер, тобто вони завжди пов’язані з наявними потребами суспільства, формуються і розвиваються в контексті розвитку останніх.
Існують підходи до класифікації потреб за різними ознаками.
Потреби людини поділяють на базові, похідні та вищі.
БАЗОВІ ПОТРЕБИ – це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку. Вони диктуються об’єктив-ними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості.
ПОХІДНІ ПОТРЕБИ – це потреби, що формуються на основі базових. До них належать, наприклад, естетичні потреби, потреби в навчанні та т. ін.
ВИЩІ ПОТРЕБИ – це потреби, пов’язані з такими аспектами життя людини, як її жертовність заради інших людей, творчістю особистості та т.ін.
За вітчизняноюкласифікацією всі потреби розрізняють за походженням: природнітакультурні; та за предметом: матеріальні (лежать в основі життєдіяльності людини), духовні (пізнавальні та естетичні – визначають рівень розвитку особистості), соціальні (відтворюють соціальну сутність людини).
Серед закордоннихкласифікацій можна навести психоаналітичний підхід К. Хорні, яка вважала, що людині з раннього дитинства притаманні дві основні потреби: у задоволенні біологічних потреб (в їжі, воді, відпочинку, притулку) і потреба у безпеці. Остання може не задовольнятися в разі ворожості оточуючого середовища, що викликає „базову тривогу”. Протягом всього життя людина намагається подолати почуття незахищеності. К.Хорні описала 10 невротичних потреб, які в тій чи іншій мірі проявляються в поведінці більшості людини для того, щоб зменшити (компенсувати) „базову тривогу”:
1) в любові та схваленні (прагнення бути об’єктом уваги та схвалення з боку інших);
2) в керівництві з боку інших (прагнення залежати від інших щоб запобігти одинокості);
3) в чітких обмеженнях (прагнення підкорятися встановленому порядку);
4)потреба у владі (прагнення домінувати та контролювати інших);
5) в експлуатації інших (прагнення використовувати інших в своїх цілях і страх бути використаним);
6) в суспільному визнанні (прагнення до високого соціального статусу);
7) у захопленні собою (прагнення створити ідеалізований образ самого себе, який позбавлений слабкостей і недоліків, бажання отримувати компліменти з боку інших);
8) в честолюбстві (прагнення переважати та запобігати невдач);
9) в самодостатності та незалежності (дистанційованість, запобігання будь-яких відносин, які накладають певні обов’язки);
10) в бездоганності та незаперечності (прагнення бути морально непогрішним, доброчинним та бездоганним).
Інший автор психоаналітичної теорії самості Х.Когут також описав дві первинні потреби, які виникають в ранньому дитинстві: потреба в ідеалізації (бажання, щоб значимі оточуючі люді відповідали всім очікування дитини) та потреба в „зеркалізації” (бажання бути „відзеркаленим” в свідомості інших в усій своїй унікальнеості та самоцінності). Поєднання цих потреб визначає прагнення протягом всього життя знайти в іншій людині „ідеальне здеркало”.
Е. Фромм стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи та прагнення зберегти безпеку визначає всю мотиваційну сферу особистості. Він описав п’ять екзистенційних потреб людини:
1. Потреба в установленні зв’язків. Для подолання ізольованості та відчуження людина прагне до встановлення зв’язків з іншими, засновними на взаєморозумінні, співпраці та піклування.
2. Потреба в подоланні. В людині закладена потреба активного подолання всіляких бар’єрів на шляху до особистісного зростання, їй притаманний опір пасивності та інертності для того, щоб активно творити своє життя. Реалізація цієї потреби полягає в творчості.
3. Потреба в укоріненні (в „коріннях”). Люди прагнуть відчувати себе невід’ємною часткою світу. Після розриву симбіотичних зв’язків з матір’ю, потреба в зехищеності доповнюється більш складною духовною потребою відчуття стабільності та надійності відносин з навколишнім світом.
4. Потреба в ідентичності. Потреба в тотожності з самим собою, усвідомлення особистої унікальності, розуміння того, ким людина є насправді.
5. Потреба в системі поглядів та вірності (відданості). Людині необхідна система орієнтацій в оточуючому світі, особистий раціональний погляд на природу і суспільство, а також об’єкт, у відданості якому людина бачить сенс життя.
Найбільш змістовний перелік потреб належить Х. Мюррею:
1) домінантність– прагнення контролювати, здійснювати вплив, першкоджати, обмежувати;
2) агресія– прагення до самоствердження за рахунок приниження інших;
3) пошук дружніх зв’язків – прагення зблизити людей, ліквідувати перешкоди між ними;
4) відторгнення інших – прагнення відхилити будь-які спроби зблизитися з боку інших людей;
5) автономія– прагення звільнитися від будь-яких обмежень;
6) пасивне підкорення – підкорення силі, прийняття долі, визнання особистої нездатності;
7) потреба в повазі та підтримці;
8) потреба у досягненнях – прагнення досягти чогось більшого, бути послідовним та цілеспрямованим;
9) потреба бути в центрі уваги;
10) потреба грати – перевага гри над будь-якою серйозною діяльністю, бажання розваг, безтурботності, безвідповідальності;
11) егоїзм (нарцисизм) – прагнення ставити свої особисті інтереси вище за інші, зосередженність на собі, самозадоволеність;
12) соціальність – нехтування особистими інтересами задля інтересів і цінностей групи, спрямованість та турбота про інших;
13) потреба пошуку захисника (покровителя) – очікування поради, допомого, беззахисність, пошук втіхи, уважного ставлення;
14) потреба надавати допомогу;
15) потреба запобігати покарання – утримання особистих дій з метою запобігти засудження, покарання, прагнення рахуватися з думкою оточуючих;
16) потреба самозахисту – прагнення відстоювати свої права, думки, посилатися на обставини, захищатися;
17) потреба в подоланні поразок і запобіганні невдач – прагення до самостійних дій;
18) потреба в запобіганні небезпеки;
19) потреба у порядку – прагнення до акуратності, упорядкованості, точності, краси;
20) потреба висловлювати судження – прагення ставити питання і відповідати на них, схильність до узагальнення, абстрагування, захоплюватися „вічними проблемами”.
Х. Мюррей також визначив декілька груп потреб:
1) первинні (вісцерогенні) – вродженні, кі відносяться до природних нужд організму (їжі, воді, сексуальному задоволенні, запобігання болю);
2) вищі– сформовані за життя і характеризують людину як соціальну істоту (важливіші серед них – в любові, співробітництві, автономії, агресії, творчості).
Видіяють також потреби:
1) явні (виражені)– мають явний прояв у діях, мові, поведінці, які доступні безпосередньому спостереженню;
2) латентні (приховані) – не виявляються в активній поведінці, але спонтанно виявляються в фантазіях, сновидіннях, іграх.
За функціями та формами прояву розрізняють потреби:
1) інтровертні– спрямовані на себе;
2) екстравертні– спрямовані на інших людей, оточуючий світ.
Потреба виявляє себе як в нервово-психічному напруженні, так і чисто психологічно – у формі мотиву поведінки. Інакше кажучи, якщо потреба – це нестаток в чомусь конкретному, то мотив – це обгрунтування рішення задовольнити зазначену потребу. Це означає, що перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживе складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної та об’єктивної сторін потреби і дії, спрямованої на її задоволення. Таким чином, схема переходу потреби в мотив є такою:
|
Рис. 2.1. Схема переходу потреби в мотив
Мотиви діяльності людини завжди пов’язані з її цілями. При цьому цілі і мотиви можуть збігатися, але не обов’язково. Для того, аби предмет чи явище дійсності стало метою нашої діяльності, необхідно попереднє усвідомлення людиною, що даний предмет чи явище має відношення до задоволення наявної у неї потреби, і потреба в ньому спонукає її до відповідної дії. Тільки в цьому випадку мотиви та цілі збігаються.
У психічному житті людини є й такі особистісні тенденції та установки, які недостатньо усвідомлюються нею або зовсім не усвідомлюються. І тоді цілі та дійсні мотиви розбігаються і навіть можуть протирічити одне одному.
Отже в основі будь-якої поведінки лежать потреби, що психологічно виявляються як мотиви, які в свою чергу, реалізуються в низці психологічних явищ: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках.
ІНТЕРЕС є емоційне сприймання предмету потреби, тобто інтерес виникає тоді, коли його об’єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне і це співвідношення дає змогу виділити безпосередні та опосередковані інтереси, які тісно пов’язані між собою. БЕЗПОСЕРЕДНІ ІНТЕРЕСИ пов’язані передусім з емоційною привабливістю поведінки, спрямованої на відповідний об’єкт. ОПОСЕРЕДКОВАНІ ІНТЕРЕСИ стосуються результату поведінки, тобто в них перважає компонент розуму.
КІЛЬКІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ІНТЕРЕСІВ
Дата добавления: 2015-12-26; просмотров: 759;