Індустріалізація в Україні та її результати.

Перехід до непу не призвів до подолання “воєнно-комуністичних” уявлень про методи господарювання і шляхи суспільного розвитку. “Вольові”, надзвичайні заходи примусового адміністрування часів громадянської війни продовжували застосовуватися і в середині 20-х років.

Сталінському керівництву ближчим був не неп, а “воєнно-комуністичні” методи, спрямовані на неухильне знищення приватної власності, товарного обігу, багатоукладності, демократії тощо. ХІV з’їзд партії більшовиків у грудні 1925 р. проголосив курс на індустріалізацію країни. У грудні 1927 р. було проголошено пріоритет державного плану над ринком, прийняті директиви для складання першого п’ятирічного плану.

Ці рішення підвели підсумок великої наукової та практичної роботи, гарячих дискусій і гострої політичної боротьби навколо основних питань соціально-економічної політики на етапі індустріалізації. Основні закономірності промислового розвитку УРСР після переходу до індустріалізації не відрізнялися від загальносоюзних. Буквально вся економіка України була підпорядкована центральним органам влади. Планом індустріалізації передбачалося зведення у країні 3,5 десятка будов вартістю понад 100 млн. крб. кожна. Із них в Україні побудували 12 об’єктів, у тому числі сім новобудов — Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпрогес, Дніпроалюмінбуд, Краматорськмашбуд і Харківський тракторний завод. Серед реконструйованих об’єктів гігантами були чотири металургійні заводи — Дніпродзержинський, Дніпропетровський, Комунарський, Макіївський і Луганський паровозобудівний завод.

Новобудови створювалися в основному в Донбасі, Придніпров’ї та в окремих великих містах — Харкові, Києві, Одесі. Індустріалізація практично не торкнулася Полісся.

Рівня розвитку електроенергетики було досягнуто вже на початку 30-х років. Першою новобудовою в Україні була Штерівська ДРЕС (потужність 30 тис.квт, потім — доведена до 157 тис.квт.). У 1932 р. почали працювати Зуївська ДРЕС потужністю 150 тис.квт і символ радянської індустріалізації Дніпрогес потужністю 310 тис.квт (ще його чотири агрегати по 62 тис.кв кожний вступили у дію у роки другої п’ятирічки). Великі електростанції були споруджені також у Києві, Харкові, Дніпродзержинську, Кривому Розі.

Виникли нові галузі у харчовій промисловості — маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. У цукровій промисловості планом першої п’ятирічки передбачалося будівництво 11 нових підприємств. Однак згодом виявилося, що сільське господарство не зможе забезпечити сировиною такий приріст потужностей. Тому було побудовано лише три заводи.

У республіці практично заново створювалася легка промисловість. У Києві, Харкові та Дніпропетровську виникли три великі взуттєві фабрики з конвеєрним виробництвом. У Києві, Харкові і Одесі були побудовані трикотажні фабрики. Однак попит постійно випереджав виробництво товарів народного споживання. Розгортання легкої промисловості відставало від важкої індустрії.

В період індустріалізації великих масштабів набувало соціалістичне змагання, яке наприкінці 20-х років перетворилося на масове – ударницький рух*. Перший договір про соціалістичне змагання був укладений між шахтами “Центральна” і “Північна” тресту “Артемвугілля” 31 січня 1929 року. Народився лозунг “П’ятирічку – за чотири роки!”. А потім почали народжуватися мов гриби після дощу: зустрічні плани, ізотовський рух, рух за зниження витрат виробництва у промисловості, стахановський рух, рух багатоверстатників.

Зусилля партійних, профспілкових і комсомольських організацій давали результати. Досягнення стахановців та інших переможців соціалістичних змагань лягли в основу перегляду норм виробітку для всіх робітників і планових завдань підприємств. Норми виробітку збільшилися на 35-45%.

Індустріалізація викликала істотні зміни у структурі народного господарства країни в цілому, і України зокрема. У загальній продукції народного господарства змінилося співвідношення між промисловістю й сільським господарством. У республіці обсяг продукції машинобудування й металообробки зріс протягом 1927-1937 років більше ніж удвічі. За виробництвом металу і машин Українська СРР йшла попереду Франції та Італії, наздоганяла Англію. Таким чином, довоєнні п’ятирічки вивели Україну на якісно новий рівень економічного розвитку. Аграрний характер економіки України залишився в минулому. На карті Європи з’явилася індустріальна Україна.

Але треба сказати і про інше. Довгий час вважалося, що перші радянські п’ятирічки були виконані достроково і в повному обсязі. Протягом десятиліть історії радянського суспільства практично в жодній публікації вчених не робилося спроби проаналізувати цифри п’ятирічних планів і звітні дані радянської статистики. Як свідчить сучасний аналіз результатів і першої, і другої п’ятирічок*, їх результати сталінське керівництво фальсифікувало. Наприклад, перший п’ятирічний план передбачав довести видобуток вугілля в Україні з 27 млн. до 53 млн.т. Потім завдання шахтарям збільшили – на кінець п’ятирічки вони повинні були довести видобуток вугілля до приблизно 80 млн.т. Але фактично їм вдалося досягнути лише 45-мільйонного рубежу. І така ж ситуація прослідковувалася в інших галузях народного господарства.

В цілому за роки довоєнних п’ятирічок в надзвичайно складних умовах тоталітарного режиму трудящі України ціною трудових зусиль і ціною величезних втрат створили надзвичайно потужну індустріальну базу, яка вивела Україну в коло економічно розвинутих країн світу.