Галицько-Волинська держава – правонаступниця і спадкоємиця Київської Русі

Велика історична заслуга в боротьбі проти монголо-татар, спробах відродження єдиної держави належить Галицько-Волинському князівству, що стало безпосереднім спадкоємцем i правонаступником Київської Pyci. Особливістю його icтopiї було формування не внаслідок розпаду Давньоруської держави, а з огляду на внутрішні причини розвитку його території.

Тут ще до Київської Pyci мicцeвi феодали зуміли об'єднати землі, населені дулібами, тіверцями, білими хорватами, волинянами та іншими племінними структурами. Два князівства – Галицьке і Волонське – мали вдале географічне розташування, мало доступне для кочівників — передгір'я Карпат i великі лісові масиви Волині.

Наприкінці X ст. Володимир Великий (Красне Сонечко) відвоював Волинь і Галичину у поляків i приєднав до Київської Pyci; столицею Волині зробив мicто Володимир, столицею Галичини — Галич.

Аристократія Волинського князівства, на відміну від Галиць­кого, була більш схожа на бояр основної частини Київської Pyci. Сформована переважно з дружинників, вона зале­жала від князя i тому виступала прибічницею централістської ідеї державного будівництва. Сепаратистські настрої галицького боярства зумовили те, що саме Галичина першою з ycix князівств відокремилася від Київської Pyci. Це сталося у 1124 p. при галицькому князі Володимирові, який зумів, зміцнивши князівство, протистояти домаганням київських князів. Ще стійкішим i багатшим зробив князівство його наступник Ярослав Осмомисл (1153 – 1187 рр.).

Волинське князівство ще деякий час перебувало у складі Київської Руci i лише після cмepтi Володимира Моно­маха набуло самотійності. В ньому закріпилася старша лінія Мономаховичів, які не полишили таємної думки про оволодіння Київським столом. Лише з приходом на князювання Романа Мстиславича відбувається поворот у бік Галичини. В 1199 р. Роман Мстиславич, спираючись на дружинників, дрібних бояр і міщан, об'єднав Волинську землю з Галичиною i утворив Галицько-Волинську державу. Вона стала українським політичним центром, що його втратив Київ. Створивши Галицько-Волинську державу, Роман Мстиславич плекав ідею об'єднання навколо неї князівств Київської Pyci i відновлення єдиної могутньої держави. На початку XIII ст. він оволодів Києвом i Переяславом. У 1205 p. Роман Мсти­славич загинув у поході проти польських князів, залишивши по собі двох малолітніх синів — Данила i Василька.

під впливом сепаратистських дій галицьких бояр Галицько-Волинська держава розпалася на два самостійні князівства.

З досягненням повноліття Данило i Василько продовжили справу батька. Поступово оволодівши Волинню, розпочали боротьбу з угорцями за звільнення Галичини, а також з боярським самоуправством. Перемігши супротивників, вони у 1238 p. відновили велике Галицько-Волинське князівство.

Невдовзі Данило Галицький організував похід на Схід, оволодів Києвом i вiдpoдив ідею об'єднання розрізнених земель у єдину Київську державу. Однак це був лише короткочасний yспix. Великою перешкодою в справі зміцнення Галицько-Волинської держави стали монголо-татари. На початку 50-х років XIII ст. Данило Галицький оголосив і мав очолити Хрестовий похід проти монголо-татар. Він i закликав до участі в ньому християн Польщі, Чехії, Моравії, Cepбiї, Померaнiї та iнших країн. Щоб посилити cвiй авторитет в антиординській коаліції, він погодився на прийняття королівського титулу. Проте плани виявилися нежиттєздатними.

Своїми діями Данило Галицький викликав велике незадоволення Орди. У 1254 p. монголо-татари розпочали наступ на Волинь, але зазнали поразки i змушені були відступити. 1258 p. на допомогу раті хана Kypeмcи прийшла величезна рать воєначальника Бурундая. Під натиском Орди, не сподіваючись на будь-яку допомогу, Данило Галицький, i його брат Василько були змушені підкоритися i виконати ультиматум нападників. Згідно з ним знищувалися фортифікаційні споруди у Львові, Кременці, Луцьку, Володимирі, укріпленим залишався один Холм. Ці події стали убивчими для Данила Галицького i у 1264 р. його не стало.

Отже, мужність, великий державницький хист, Данила Галицького народне піднесення, не змогли повалити монголо-татарське іго. Руське людство стогнало під владою Золотої Орди.