Стародавня історія України

Найдавніша людина з’явилася на території сучасної України в часи палеоліту (близько 1 млн. років тому). слідами її перебування є палеолітична стоянка, біля села Королеве на Закарпатті. Вона існувала близько мільйона років тому. Поблизу села Лука-Врублівецька на Подністров’ї (Хмельницька область) знайдено стоянку, що датується часом приблизно 200 тис. років. Рештки жител доби середнього палеоліту (близько 45 тис. років тому) у вигляді каркасів з бивні і костей мамонта зі слідами живопису на них виявлено біля села Молодове чернівецької області.

Суспільною формою об’єднання людей було первісне людське стадо, спосіб життя – кочовий. Характерною рисою цього періоду є існування привласнюючого господарства.

Наприкінці пізнього палеоліту первісне людське стадо поступається місцем більш високій формі організації людей – матріархальній родовій громаді зі спільною власністю на засоби виробництва. У цей період вдосконалюється знаряддя праці. Стоянки пізнього палеоліту знаходять по всій території України. Їх виявлено близько 500. Найбільш досліджені з них: у Києві на Подолі, в селі Гінцях на Полтавщині, в селі Мізині на Чернігівщині, на Запоріжжі тощо. Культура цього періоду досягає високого рівня, не маючи аналогів у всій Європі.

Нових досягнень людське суспільство здобуло в добу мезоліту. Найважливішими серед них стали винайдення лука і стріли, початок приручення тварин, перші кроки до зародження землеробства.

Розквіт родового ладу припадає на добу неоліту. У цей період здійснилась так звана “неолітична революція”, головним змістом якої був перехід від привласнюючого господарства до відтворюючого. Люди перейшли до осідлості, навчилися ткати, виробляти керамічний посуд, навчилися свердлити камінь. Однією з найбагатших пам’яток образотворчого мистецтва і релігійних вірувань неолітичної доби є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя, де знайдено безліч скульптурних зображень тварин, людей, цілих сюжетних композицій.

У період неоліту люди опанували технологію виробництва й обробки міді. У землеробстві на зміну мотичній обробці землі прийшла значно продуктивніша – з використанням рала та тягловоїсили (волів і коней).

Надзвичайно багатою та яскравою археологічною культурою кінця неоліту та особливо енеоліту була трипільська. В Україні виявлено понад 1000 поселень трипільської культури.

Головним заняттям трипільців було хліборобство та скотарство. Вони вирощували пшеницю, просо, ячмінь. Жили трипільці у великих селах на родючих землях поблизу річок. Тут вони будували великі наземні житла з широким застосуванням глини й дерева.

Великого розвитку у трипільців досягли ремесла і, в першу чергу, гончарне. Не випадково їх культуру дослідники назвали культурою мальованої кераміки.

Керамічні вироби розмальовувалися червоними, білими, жовтими та чорними фарбами. Великим досягненням трипільської культури було ткацтво. Одними з перших на території України трипільці почали використовувати мідь.

Незважаючи на великий внесок дослідників у вивчення трипільської культури, ще й досі багато питань залишаються загадкою та предметом дискусій. Серед них – які племена, який етнос створив цю високу цивілізацію?

Одночасно з відкриттям трипільської культури В. Хвойкою під Києвом, на острові Кріт і в материковій Греції було відкрито культуру, що дістала назву егейської (крито-мікенської). Егейська культура існувала у той самий період, що і трипільська (IV – II тис. до н.е.) й залишила високохудожні пам’ятки (архітектура, кераміка тощо). Їх створили, скоріше за все, пеласги – найдавніше населення Греції. Дослідники звертають увагу на подібність і тісний зв’язок трипільської та егейської культур. М. Грушевський пам’ятки трипільської культури називав “протомікенськими” [1].

частина дослідників повністю ототожнює ці дві цивілізації. Зокрема О. Знойко стверджує: “Трипільці на Дніпрі були пеласгами” [2].

Інші вчені (В. Щербаківський, М. Міллер, В. Мавродін та інші) пов’язують трипільську культуру з українським народом. В. Щербаківський, зокрема, писав, що жодного переселення слов’ян не було. Слов’яни-українці жили в Україні від доби неоліту[3].

В. Хвойка у трипільцях вбачав наших предків – слов’ян, нащадки яких пережили в нашій місцевості всі пересування та навали іноземних племен і утримали край предків до нашого часу.

Глибоке вивчення спадку трипільців дає підстави твердити про єдиний безперервний етнокультурний процес у межиріччі Дніпра – Дністра – Дунаю, починаючи з IV тис. до н. е. Трипільська культура була важливою ланкою у цьому процесі.

Одночасно з існуванням трипільської культури на схід від Дніпра у племен степової зони йшло формування скотарського господарства, а в подальшому відбувся процес відокремлення скотарських племен від землеробських.

Наприкінці ІІІ тис. до н. е. люди винайшли бронзу – сплав міді з оловом та іншими металами. Розпочався бронзовий вік. Саме в цей час відбулося два великих суспільних поділи праці – відокремлення скотарських племен від землеробських. Виділення ремісників і торгівців з маси землеробів, скотарів мало своїм наслідком виникнення майнової та суспільної диференціації, розклад первіснообщинного ладу.

В епоху бронзи відбулося перше велике переселення народів Євразії і проходило воно, насамперед, на території степовоїУкраїни.

З освоєнням виробництва заліза на початку І тис. до н. е. в Україні розпочався залізний вік. Застосування залізних знарядь праці сприяло дальшому розвитку продуктивних сил, появі додаткового продукту, загальному прогресу суспільства. Поглиблення майнової нерівності, соціального розшарування обумовило поділ суспільства на класи, виникнення держави. А це означало, що первісний лад, який базувався на колективній власності на засоби виробництва і зрівняльному розподілі продуктів серед члені в роду, племені, почав розкладатися. На зміну йому прийшло станово класове суспільство.