Класифікація олігофреній за глибиною дефекту.

Ідіотія (від гр. idiotea – невігластво, неосвіченість) – найглибший, крайній ступінь інтелектуальної недорозвиненості (IQ менше 20), природженого чи набутого в ранньому дитинстві недоумства. Навчанню не піддаються, характеризуються практично повною відсутністю мислення. Відсутні навички охайності, вони не здатні до елементарного самообслуговування. Насилу формуються навички ходьби, в моториці переважають стереотипні розгойдування. Мова відсутня, є окремі звуки, вигуки, іноді окремі слова, вживані поза ситуацією. Емоції пов’язані із задоволенням безумовно-рефлекторних потреб (реакція на голод та задоволення в їжі, тепло, холод, біль). Форми вираження емоцій примітивні: крик, рухове збудження, агресія.

Діти з таким ступенем слабоумства утримуються в інтернатах соціального забезпечення.

Імбецільність (від лат. imbecillus – слабкий, немічний) є середнім ступенем слабоумства, розумової відсталості, елементарним мисленням, наявністю недорозвиненої мови. Виділяють ступені імбецильності:

Глибока імбецильність – наближається до ідіотії (IQ = 20–50), але таким хворим доступне формування навичок охайності. Вони впізнають близьких, реагують на їх звичні прохання, використовують окремі слова з метою спілкування. Фразове мовлення відсутнє.

Чітко виражена імбецильність (IQ = 20 - 30) – діти здатні до засвоєння навичок не тільки охайності, а й елементарного самообслуговування. Мова бідна, проте складається із 2 – 3-словних фраз, які використовуються у зв’язку з реальними повсякденними ситуаціями.

Помірна імбецильність (IQ = 35 – 49) – хворий володіє фразовим мовленням, може впізнати та відтворювати літери, склади, прості слова. Можливе засвоєння простих трудових навичок.

Надання навчальної допомоги практично не впливає на результати діяльності.

Дебільність – значно менш глибокий ступінь розумової відсталості (IQ = 50–70). Програму масової школи дебіли не спроможні засвоїти. У них обмежені можливості свідомого засвоєння знань, узагальнених правил, закономірностей, теоретичного матеріалу. Діти-дебіли навчаються в спецшколах. Якщо такі діти вчаться у масовій школі, то нездоланні труднощі в навчанні, погані оцінки, дорікання та покарання з боку вчителів та батьків, негативне ставлення однокласників – все це спричиняє різні невротичні реакції (грубість, підвищену нервозність та збудженість або, навпаки, апатію, замкненість тощо), зневіру у власних силах, негативне ставлення до школи, навчальної праці, до інших дітей. За умови правильного навчання та виховання дітей з дебільністю можлива адаптація до самостійного життя.

Розумова відсталість може бути зумовлена органічним ураженням головного мозку, яке дитина пережила на більш пізніх етапах розвитку (деменція). До ураження мозку у дитина був період нормального розвитку. Пізнавальні можливості таких дітей дещо вищі, ніж в олігофренів, але нижчі, ніж у нормальної дитини. До такої категорії відносимо дітей, які перенесли травми головного мозку. Діти швидко втомлюються, пам’ять знижена, мислення загальмоване.

Розумова відсталість на пізніх етапах може бути викликана енцефалітом (запаленням мозку), який може дати вторинні ускладнення дефектного розвитку – негативні риси характеру та відхилення у поведінці. Такі діти практично здорові, розумова відсталість не прогресує, а під впливом колекційної роботи – підвищується.

Інтелектуальна неповноцінність може бути пов’язана з захворюваннями ЦНС, як шизофренія, епілепсія, сифіліс головного мозку, ревматичні ураження. Кожне з них викликає порушення психічного розвитку.