Найдавніша історія України.

1. Історія України - це більш, ніж наука. Вона, як це і має бути в цивілізованій країні,
є частиною національного світогляду, складовою загальної культури як суспільства, так і
людини.

Предметом вивчення курсу історія України є складний процес формування та розвитку українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України розглядається в тісному зв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав. Історія допомагає зрозуміти сучасність за допомогою аналізу минулого.

Основними методами вивчення історії України являються принцип об'єктивності і принцип історизму.

Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей. Це:

1) речові джерела - пам'ятки матеріальної культури;

2) етнографічні джерела - пам'ятки, які містять дані про особливості
буття, культури, звичаї певного народу;

3) лінгвістичні джерела - дані з історії розвитку мови;

4) усні джерела - народні пісні, історичні думи, легенди, перекази,
прислів'я та ін.;

5) писемні джерела - літописи, документи тощо, які є основою
історичних знань.

Періодизацію історії України сучасні українські історики здійснюють за національним принципом: доби і історичні періоди відповідають характерним етапам буття і політично-соціальним формам розвитку, витвореним українським народом.

2. Сама перша епоха в історії людства - це первісна доба, яка охоплює період
виникнення людини до становлення ранньофеодальної формації. її характерними рисами
були:

- низький рівень розвитку продуктивних сил і повна залежність людини від
природи;

- общинний спосіб життя, рівність розподілу продуктів харчування, кочовий
спосіб життя;

- відсутність експлуатації, класів і держави;

- язична релігія (обожнювання сил природи).

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПЕРВІСНО-ОБЩИННОГО ЛАДУ

Заселення території сучасної України первісною людиною почалося біля 1 млн. р. тому. Найдавнішу історію можна поділити на такі періоди: кам'яний, бронзовий та залізний вік.

В свою чергу кам'яний вік розподіляється:

ПАЛЕОЛІТ (давньокам'яний вік) - характерні риси: кам'яні знаряддя праці, заняття - збиральництво та мисливство, люди жили родовими общинами, панує матріархат, з'являється мова. (Поселення: с. Королево в Закарпатті, Киїк-Коба в Криму, Амросіївка в Приазов'ї).

МЕЗОЛІТ (середньокам'яний вік, 10-6 тис. р. до н.е.) - поява лука та стріл, більш досконалих знарядь праці з кремня та каменю, рибальства, винайдення вогню, початок приручення тварин. (Поселення: Гребеники, Мурзак-Коба).

НЕОЛІТ (новий кам'яний вік, 6-4 тис. р. до н.е.) - перехід до землеробства, поява гончарства, скотарства. Родову общину змінює сусідська, складаються племена, будуються житла, виготовляється одяг, перехід до патріархату. (Поселення: Кам'яна Могила біля Мелітополя, Маріупольський могильник та ін.).

ЕНЕОЛІТ (мідно-кам'яний вік, IV - III тис. р. до н.е.) - прикладом являється трипільська культура.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА - відкрита в кінці XIX ст. археологом В.Хвойкою поблизу с. Трипілля на Київщині. Вона охоплювала територію майже всієї України. Кількість населення сягала 1 млн. чол. Жили величезними поселеннями, які займали площу до 400 га. Селища розташовували на високих рівних місцях поблизу рік; будували селища за чітким планом, в його центрі знаходився майдан з громадськими спорудами. Будівлі були 1- та 2-х поверховими, на дерев’яному каркасі, обмазаному глиною, прямокутні із декількох кімнат, в кожній була піч. Житло трипільців нагадує українську хату минулого століття.

Основне заняття - землеробство. Вирощували пшеницю, просо, ячмінь, бобові. Займались садівництвом. Вирощували велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. В річках ловили рибу, в лісах збирали ягоди, горіхи, мед. Виготовляли досить досконалі знаряддя праці з каменю, кременю та міді.

Високого рівня досягло ремесло прядіння, ткацтва та виготовлення керамічного посуду з використанням гончарного круга. Посуд оздоблювали складним орнаментом, нанесеним чорною, червоною та білою фарбами.

Трипільці обожнювали сили природи. Існував культ богині-матері, про що свідчать численні глиняні жіночі фігурки. В кожній хаті був свій вівтар-жертовник, а також будувалися племенні храми.

Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські протоміста їх столицями.

Трипільські племена були основним складником всіх слов'янських народів, вони склали основу українського родоводу. Ця культура перестала існувати через агресію кочівників, які підкорили та асимілювали їх; частина трипільців знайшла захист у північних лісах.

БРОНЗОВИЙ ВІК (ІІ-І тис. до н.е.) - знаряддя праці виготовляли із бронзи (сплав олова та міді), що підвищувало продуктивність праці. Вдосконалюється ремесло, землеробство, скотарство, садівництво. Активізується торгівля. Ведуться війни, зростає майнова нерівність.

ЗАЛІЗНА ДОБА (І тис. до н.е. - V ст. н.е.) - знаряддя праці із заліза, зростає продуктивність праці, з'являються державні утворення на Україні.

3. ЖИТТЯ КІММЕРІЙЦІВ, СКІФІВ, САРМАТІВ

Саме про життя цих племен маються перші письмові згадки.

КІММЕРІЙЦІ (X - VII ст. до н.е.) були південними сусідами правослов'ян, займаючи території від Дону до Дунаю. їх походження остаточно не з'ясоване. Про кіммерійців згадує Гомер в "Одіссеї"" та "Іліаді" та батько історії Геродот.

Раннім кіммерійцям були відомі оселя і землеробство, але X ст. до н.е. вони перейшли до кочового способу життя, розводячи в основному коней і вживаючи кінське молоко. Дякуючи зв'язкам з Кавказом, започаткували на Україні добу заліза. Були дуже войовничі. Маючи кінне військо, озброєне залізними мечами і кинджалами, луками і стрілами, бойовими молотами, вони наводили жах на сусідні народи. Здійснювали походи в Урарту, Ассірію.

Держава була рабовласницькою, влада належала царям і знаті. Вона розпалася в VII ст. до н.е. під натиском скіфів.

СКІФИ (VII - II ст. до н.е.) - іраномовні племена опанували землі південної та південно-східної України і всі землі між Доном та Дунаєм стали називати Скіфією. Суспільне життя і побут скіфів описали грецький вчений і засновник медицини Гіппократ та історик Геродот.

Скіфські племена можна розділити на 2 групи: 1) скіфів-кочовників та 2) скіфів-землеробів. Скіфи-кочовники вели кочовий спосіб життя, не маючи стаціонарних осель, жили в шатрах. Займалися розведенням великої рогатої худоби, коней, вели жваву торгівлю з греками та іншими народами. Серед кочовників виділялося плем'я царських скіфів, які тримали в руках всю політичну владу і змушували інші племена платити їм данину.

Скіфи-землероби (деякі із цих племен вважають праслов'янами) займалися землеробством. Вирощували зернові, бобові, культури, розводили худобу. Жили в поселеннях-городищах (Кам'янське городище вважають їх столицею).

Скіфи займалися також виготовленням залізних знарядь праці, збруї, ножів, посуду, зброї. Робили витончені прикраси із золота, срібла, бронзи.

Скіфи славилися як вправні воїни, дуже жорстокі до своїх ворогів. Вони змусили відступити перського царя Дарія І, який спробував захопити їх землі.

Жили скіфи в умовах утворення класового суспільства. Основною економічною одиницею була сім'я. У них існували священні місця і святилища. Вони обожнювали сонце, місяць, зірки. На чолі скіфського пантеону стояла богиня домашнього вогнища Табіті. Існував у них культ предків, віра в потойбічне життя. Найважливішими пам'ятками скіфської культури являються поховальні царські кургани: Чортомлик, Солоха, Куль-Оба, Товста Могила та ін.

УIII ст. до н.е. під ударами сарматів скіфська держава перестала існувати.

САРМАТИ. Жили у Північному Причорномор'Ї з другої половини III ст. до н.е. по III ст. н.е. Займали територію від гирла Дунаю до Волги. Про них згадували в своїх творах Геродот, Діодор Сіцілійський, Лукіян Самосатський, Полібій, Страбон, Клавдій Птолемей та інші. Сармати вели кочовий спосіб життя, розводили велику рогату худобу, овець, коней, займалися полюванням та рибальством. Були добре розвинуті ремесла: ковальське, бронзоливарне, шкіряне, деревообробне, прядіння і ткацтво, виготовлення керамічних виробів, зброї, одягу, взуття, прикрас. Вели жваву торгівлю з грецькими містами-державами. Торговим центром було місто Танаіс. Духовна культура проявлялася в різних поклоніннях (богам родючості, війни) і культах (сонця, вогню). Під натиском готів і гунів сарматська держава занепала. ГРЕЦЬКІ МІСТА-КОЛОНІЇ. На території сучасної України у VII ст. до н.е. - V ст. н.е.

існували грецькі міста-колонії: Борисфеніда (на о. Березань), Тіра (в гирлі Дністра), Ольвія (в гирлі Бузького лиману), Херсонес (поблизу Севастополя), Феодосія (у східному Криму) та ін. У рабовласницьких містах-державах існували різноманітні форми правління: монархії, аристократичні республіки. Головну роль в економіці Ольвії відігравали ремісниче виробництво й торгівля, другорядну - землеробство, скотарство, рибальство. Влада належала народним зборам. Розвивалися ремесла - ковальське, теслярське, гончарне, ткацьке, каменярське та ін. Чеканили золоту, срібну й мідну монети. Було споруджено спортивні школи, театри, храми, житлові будинки, водопровід. Серед рабовласницьких держав у Криму виділялось Боспорське царство. Основою його господарства було землеробство, садівництво і виноградарство, де застосовувалась праця рабів. Розвивалось ремісниче виробництво і торгівля. Жорстока експлуатація рабів викликала повстання під керівництвом Савмака (107 р. до н.е.), але його придушили.

Значна частина жителів міст була письменною. Діти навчалися в школах і займалися спортом в гімназіях. Поширювалася література (твори Гомера), музика (грали на лірах, флейтах, трубах), театральні вистави (в Ольвії, Херсонесі). З цих міст вийшло чимало відомих істориків та філософів. Розвивалися прикладне й образотворче мистецтво, скульптура, архітектура.

4. СЛОВ'ЯНИ виходять на історичну арену І тис. н.е. Про їх походження існують кілька версій, але більшість вчених вважають їх автономним населенням Східної та Центральної Європи. Про них згадують римські автори І - II ст. н.е. Пліній Старший, Тацит, Птоломей, візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійський та інші. В письмових джерелах давньослов'янські племена згадуються під іменами венедів, склавінів, антів. Слов'яни опанували величезні території Європи. В VI - VII ст. утворилися три великі групи слов'ян: східна, західна та південна.

Саме антів історики вважають предками українського народу, створившими у IV ст. свою державу, яка проіснувала до VII ст. і лежала "над луком Чорного моря".

У VIII ст. виникає 14 союзів східнослов'янських племен, що жили згідно "Повісті временних лет" від Карпат до Оки, від Ладоги до Чорного моря. В верхів’ях Дніпра - кривичі, середній течії Дніпра - поляни, на Десні - севіряни, біля Прип'яті - древляни, біля Західної Двіни - дреговичі і т.д. (див. карту). Найбільш політично активними були поляни.

Жили східні слов'яни великими родами на чолі із старійшинами. Роди об'єднувались в общину, а декілька общин складали плем'я.

Устрій мали демократичний, найважливіші питання вирішувалися на вічі - народних зборах. Формується воєнно-племінна верхівка (на чолі племені стояв князь, якого обирали на вічі; пізніше княжа влада стає спадковою).

Розселялися біля водоймищ. Поселення майже не мали укріплень, так як захист здійснювала дружина. Пізніше для захисту від кочовиків виникає велика кількість міст.

Основне заняття - землеробство. Розводили також худобу, займалися мисливством, рибальством, бджільництвом. Поступово розвиваються ремесла: гончарне, ковальське, ювелірне. Ведуть жваву торгівлю, продаючи хліб, хутра, мед, віск, рибу та ін. Через слов'янські землі проходив торговий шлях "із варяг у греки".

Вірування мали язицькі. Вклонялися різним силам природи (сонце - Даждьбог, Велесу - захиснику худоби, Перуну - грому та блискавки).

У VIII ст. у східних словян заявляються ознаки державності.