ОПЕРАТИВНО-ЗНАЧУЩІ КРИТЕРІЇ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ ОСІБ, ЩО ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ ОПЕРАТИВНИЙ ІНТЕРЕС.

Професійні злочинці всіх держав мають спеціальні жаргони й інші способи спілкування (за допомогою звуків, умовних знаків, татуювань, жестів, міміки, тайнопису), що дають їм можливість спілкуватися один з одним непомітно для навколишніх або так, щоб ніхто з непосвячених не в змозі був їх зрозуміти. Будь-яке нове явище в злочинному середовищі негайно осмислюється й позначається.

У Російській державі зародження кримінального жаргонізму пов'язують із особливостями спілкування офеней (торіовців-рознощиків дрібного товару). Останні з метою шахрайства використовували в спілкуванні між собою таємну мову, щоб уводити в оману звичайних громадян. Звідси дотепер у кримінальній субкультурі зберігається вираз: говорити "по фені", тобто на жаргоні.

Функції блатного жаргону:

- комунікативна (взаємодія між злочинцями відбувається за допомогою цієї мови);

- інформаційна (передача вербальної інформації потай для навколишніх, тому що зміст почутого не завжди розуміється правильно навколишніми);

- стратифікаційна (іноді дає можливість по застосовуваних словах визначити приналежність конкретної людини до тієї або іншої верстви);

- ідентифікаційна (показує приналежність до злочинною світу).

Важливим атрибутом кримінальної субкультури є прізвиська ("клікухи", "поганяла"). Па відміну від спілкування звичайних громадян у комунікаціях злочинних елементів домінує звернення по прізвиськах, причому це настільки входить у природне поводження даного кола осіб, що звичайно на цю обставину вони не звертають уваги.

Прізвисько - це персоніфікована форма жаргонного звертання до представників кримінального співтовариства. Як правило, прізвиська дуже сталі, їхня зміна відбувається тільки зі зміною статусу їхнього носія. Прізвиська в злочинному світі як би зростаються з особою й зберігаються, якщо навіть правопорушник переведений в іншу установу по виконанню покарань або змінив місце проживання. У мігрантів тримане за новим місцем проживання прізвисько в 70% випадків збігається за змістом з тим, що було раніше. Особливо це стосується стереотипних прізвиськ, що даються за зовнішній вигляд, фізичні й характерологічні особливості, регіональне походження. 3лочинці іноді намагаються позбутися від прізвиськ образливих, і тих, що йдуть від фізичних вад, поганих рис характеру й звичок. Однак ці спроби завжди зустрічають опір з боку кримінальних авторитетів.

Знаючи прізвисько, можна більш оперативно знайти потрібну людину і скласти його передбачуваний психологічний портрет. Аналіз прізвиськ авторитетних злочинців дає підставу зробити висновок про ім'я (прізвища) як найпоширеніше джерело прізвиськ.

Прізвисько не тільки заміняє прізвище, ім'я людини, але й закріплює його статус у злочинному середовищі, виконує одночасно оцінну функцію ("гарна", "погана", "зла" людина). Авторитетний злочинець ніколи не має образливих прізвиськ.

Джерела прізвиськ можуть відображати різні властивості особи, її оточення:

- ім'я або скорочене прізвище, фізичні особливості або вади;

- характерологічні особливості й звички;

- статус особи;

- специфіку злочинної діяльності.

У злочинному світі у формуванні прізвиська переважають професійна спеціалізація ("Валізник" - поїзний злодій. "Гульден" - валютник); трансформація прізвища й імен ("Сірий" - Сергій, "Колян" - Микола, "Кузя" - Кузнецов); особливості поведінки й фізичні недоліки ("Шнир" - пролазливий, "Чума" -мстивий, злісний, "Косий" - кривій, "Румпель" ("Дюбель") - гой, що мас довгий ніс); національність і місце проживання ("Циган", "Грек", «Москвич", "Донецький", "Одесит").

Татуювання в злочинному середовищі також стало своєрідною злочинною карткою. Протягом сторіч формувалася загальноприйнята кримінальна символіка, по якій розпізнавалися етапи кримінальних пригод (кількість судимостей, досвід, спеціалізація, ступінь кваліфікації, методи вчинення злочинів, строк, місце й режим ув'язнення), становище в злочинній ієрархії ("блатні", "злодії в законі", "бугри", "бики", "опущені" тощо), особисті якості, спосіб життя, поведінка й відношення до навколишнього середовища. Ця символіка є не тільки засобами самоствердження, але й виконує комунікативну роль, тому що з її допомогою рецидивісти розпізнають один одного.

У спілкуванні кримінальних елементів часто використовуються жести, що мають особливий зміст. Добре відома система жестів, що виконується за допомогою кисті руки (наприклад, "відкрита долоня із притиснутим великим пальцем" - тут є присутнім донощик, "стукач"; "відкрита долоня із притиснутим мізинцем" - обережно, тут чужі люди; "притиснуті два пальці, вказівний і середній, до щоки поруч із ротом" - за нами стежать і т.п.).

Оцінка динаміки поведінки людини. Деякі динамічні особливості поведінки різних осіб можуть свідчити про тривале перебування у в'язниці в тісній камері (ходіння - три кроки вперед і гри кроки назад; жестикуляція руками дуже близько до тулуба; прагнення відпочивати сидячи на корточках, тому що в камерах в'язниці в денний час тапчани піднімаються й закриваються на замок тощо). Іноді у людей, що відбули покарання у місцях позбавлення волі спостерігається мимовільне закладання рук за спину в процесі руху. Обережність і підвищена підозрілість часто проявляються в поворотах голови убік і назад з метою перевірки наявності або відсутності стеження.

Крім того триває перебування в місцях позбавлення волі може впливати на зміну характеру й психічного складу особи. Зокрема, у таких осіб проявляється підвищена нервовість, запальність, нестриманість у мові й учинках, агресивність, неадекватна реакція на необразливі критику та зауваження. У людей, що мають установки на реалізацію кримінальних планів можна спостерігати сумбурний розпорядок дня. що свідчить про відсутність постійного місця роботи, наявність протягом дня великого обсягу вільного часу й своєрідності його проведення (у ресторанах, у казино, у колі жінок легкої поведінки тощо), а також періодичну відсутність під пристойним приводом (наприклад, відрядження, необхідність відвідати родичів) з метою реалізації злочинних цілей.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Що до виявлення правопорушників, то у співробітників міліції повинні викликати підозру такі обставини:

1. Настороженість, підвищена напруга. штучна веселість чи розв'язність людини, особливо коли вона раптово зустрічає міліціонера, або коли останній починає з ним розмову.

2. Швидка або зайва напруга, або спокійна хода, якою показується

бажання не звертати на себе увагу.

3. Тривожне, поривчасте поглядання по сторонах.

4. Коли особа застосовує прийоми відриву від спостереження (вхід в

автобус в останній момент та ін.).

5. Невідповідність віку, одягу і того, що несе людина в руках.

6. Наявність валіз, чемоданів в руках, особливо в місцях де люди рідко бувають з ними.

Для деяких злочинців істотними для їхнього розпізнання є обставини, пов'язані з їхнім перевтіленням у ту або іншу соціальну роль: високопоставленого чиновника, військовослужбовця, продавця в елітному магазині, підприємця й т.п. Часто правдива діагностика псевдоролей може ґрунтуватися на відхиленні від більш "глибинної" бесіди на ту або іншу професійну тему, урахуванні поверхневих висловлень, що виявляють не професіонала в тій або іншій сфері, а іноді зовсім невірних суджень і оцінок.