ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТЕКТОНІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ ТА СКЛАДАННЯ ТЕКТОНІЧНИХ КАРТ

Тектонічні карти мають важливе значення, оскільки є джерелом для складання карт прогнозування корисних копалин. Звичайні геологічні карти відображають тільки структуру складчастих зон та верхнього структурного поверху платформ, передових та міжгірських прогинів. Тому, на основі геологічних карт, їх обгрунтування, даних буріння і геофізичних досліджень складають спеціальні тектонічні карти.

Існує чотири основних принципи тектонічного районування континентів: районування за віком завершальної фази складчастості; районування за типом тектонічного режиму; районування за типами ендогенних режимів; районування за структурно-речовинними ознаками мінеральних мас.

Метод районування за віком завершальної фази складчастості полягає у виділенні площ або зон, які відрізняються за історією свого розвитку. За основу береться головний переломний момент у розвитку будь-якої ділянки материкової кори – перетворення її з геосинкліналі у платформу. У більшості випадків геосинклінальні області в процесі свого розвитку перетворюються у складчасті гірські споруди.

В основі історико-геологічного принципу лежить аналіз формацій і формаційних рядів. З його допомогою в структурі літосфери можна виділити всі головні структурні утворення: області древніх і молодих платформ, кайнозойські складчасті споруди, сучасні геосинкліналі, області епіплатформового орогенезу.

Метод районування за типом тектонічного розвитку (режиму) базується на проведенні детального аналізу послідовності залягання осадових товщ, елементів структури осадового шару та виділенні на основі отриманих даних зон, що розвиваються в різних напрямках. Таке районування за В.В.Бєлоусовим виділяє в першу чергу платформи і геосинкліналі різного віку ті проміжні утворення парагеосинкліналі. Це можуть бути внутрішньо-геосинклінальні прогини, розміщені або на серединних масивах, або всередині геосинклінальних систем, залишкові геосинкліналі і рухомі платформи.

Метод районування за типом ендогенних режимів. В історії ендогенних режимів спостерігаються явища різних масштабів. Найбільші з них – стадії, які відображають загальну зміну відносної розповсюдженості збурених та спокійних режимів на земній поверхні. В основі принципу такого районування лежить представлення про різні ендогенні режими земної кори, кожен з яких характеризується певними формами, масштабом і послідовністю тектонічних рухів, магматичних і метаморфічних процесів.

Основою методу районування за структурно-речовиннимиознаками мінеральних мас є виділення великих геологічних тіл з фіксованими значеннями ступеня дислокованості і речовинного складу. Кожне тіло розглядається як елемент структурно-речовинної асоціації. Для геологічних тіл однакової природи вказуються властивості з рівною достовірністю та ступенем детальності.

Крім розглянутих принципів застосовують також карти динамічних характеристик,яківідображаютьсучасні рухи земної кори, карти, які відображають швидкі сейсмогенні тектонічні явища: карти бальності, карти зміщення земної поверхні при землетрусах. Вони складаються для обмеженої території земної кулі і не містять даних про внутрішню будову літосфери. Палінспастичні карти реконструюють положення континентів, які зазнавали суттєвих горизонтальних переміщень, за певний відрізок геологічного часу. Відновлення положення континентів проводиться переважно за палеомагнітними даними з врахуванням даних формаційного аналізу.

При тектонічному районуванні дна морів та океанів пропонують виділяти підводні окраїни континентів, перехідні зони, ложе океанів і серединно-океанічні хребти. При цьому слід враховувати тісний зв'язок рельєфу океанічного дна з його внутрішньою будовою.

ЛЕКЦІЯ 18